Здійснена радість

...У навчальному процесі багато рушійних сил... Серед цих спону­кань наймогутніше — надія на успіх. Усунь її — і зусилля людини втрачають сенс.

Надія на успіх живе в кожній дитині. Але це не означає, що кожна надія збувається. Для однієї дитини очікування успіху звичне, для другої епізодичне, для третьої поодиноке. Це стан «здійсненої радості». Творцями її виступають і школярі, і вчителі, й батьки. Способи ство­рення цієї ситуації різні, як неоднакові й ті школярі, яким вона трап­ляється.

Умовно їх можна розподілити на кілька груп. Класифікація по­трібна для орієнтації, продуманого вибору педагогічних дій. Що ле­жить в її основі? Ставлення до навчання, відповідність результатам зусиль, що витрачені, характер очікувань. Підкреслюю: все умовно, не все беззаперечно. Це — інформація до роздумів.

«Надійні»

Це школярі різного віку: від початкових до старших класів. Хо­роші здібності. Найголовніша їхня відмінна риса — сумлінне ставлен­ня до своїх обов'язків. Домашні завдання виконують регулярно. Ре­тельні, активні в громадській роботі. З перших днів шкільного життя у них сформувалася система в різноманітних справах. Вони привчені до самостійності, упевнені в собі. Рівень їхніх прагнень відповідає мож­ливостям. Успішність завжди висока. Відмінні й добрі оцінки сприй­маються спокійно. У класі почувають себе комфортно, захищено. Ав­торитетні. Емоційно стійкі. Діти, як правило, з хороших, дружних ро­дин.

Секрет їхньої надійності, усталеності в роботі — у постійному відчутті радості, що збувається. У них немає особливих, яскравих злетів. Радість у чомусь буденна, зате постійна, глибока...

І в них можуть бути збої. Але спеціальних засобів, як правило, застосовувати не слід. Це саме та рідкісна категорія школярів, для яких найкраща допомога — не пропонувати допомоги, не нав'язуватися з рятівними розмовами. Ліпше на час залишити їх у спокої, дати мож­ливість самим розібратися в собі й в обстановці. Втручання збоку може збити з усталеного ритму, зруйнувати звичні уявлення про себе, перевірений стереотип поведінки.

«Упевнені»

Чим вони відрізняються від першої групи? Здібності бувають ви­щими, ніж у «надійних», але система роботи слабша. Періоди підйому, злету можуть змінюватися розслабленням; сумлінне ставлення до своїх обов'язків інколи «пробуксовує». Підвищено емоційні, активно реагу­ють на успіхи і невдачі. Оцінки переживають бурхливо. Як правило, родини в них хороші, турботливі. Ставлення колективу доброзичливе. Користуються симпатіями однокласників, учителів. Ахіллесова п'ята

цих школярів — не тільки можливі збої в роботі, а й швидке звикання до успіху, девальвація здійсненої радості, зміна впевненості на само­впевненість. На таких школярів хорошу дію справляє педагогічний спосіб типу «холодний душ».

«Невпевнені»

Це загалом благополучна категорія школярів різного віку: від мо­лодшого до старшого. Пізнавальні інтереси в них пов'язані, як прави­ло, з навчанням. Здібності хороші, до справи ставляться сумлінно. Навчаються непогано, умовно їх можна назвати «хорошистами». Най­головніша їхня характерна риса — невпевненість у своїх силах.

У чому ж виявляється невпевненість «невпевнених»? У перепадах не лише настрою, а й результатів роботи. У період підйому вони ак­тивні, сумлінно роблять усе, що від них вимагається, кмітливі. І тільки-но температура емоційного стану падає, виникає стан, у чомусь схожий на депресію, їх важко впізнати. Навчальні обов'язки вони виконують за формулою «Очі бояться — руки роблять», але це вже не та робота. Якщо не помітити цей стан, не розібратися в його причинах, депресія може затягтися, стати хронічною...

...А зараз поставимо оперативніше запитання: як працювати з «невпевненими»? Я зупинюся на найцікавіших, нестандартних спосо­бах, побудованих на психологічних пошуках шляхів до дитини.