Етичний захист — це захист людини від замаху на її гідність, здійснений морально-етичними засобами.

У процесі взаємодії і спілкування з дітьми етичний захист цілком необхідний педагогові з причини недосвідченості дітей у спілкуванні з іншою людиною, а також з причини наслідування, притаманного дітям, які сприймають у соціальному середовищі і брутальні форми взаємин, зокрема й образливі.

Етичний захист педагога виконує три функції:

перша — скеровується на збереження гідності педагога як люди­ни; такий захист виступає для дітей умоглядним досвідом, що є спо­собом поведінки людини, котра не дозволяє принижувати людську гідність;

друга — має на меті коригувати негідну поведінку дитини й водно­час пропонує дитині можливий варіант поведінки в ситуації, збагачує її новими формами поведінки, до цього їй невідомими;

третя — у своїй реалізації виконує роль підтримки дитини, збере­ження її гідності, незважаючи на її погану поведінку, образливу для педагога.

Уявімо десять поширених прийомів етичного захисту: перші шість способів — прихована форма захисту, що коригує маленьку чи наївну неосвічену дитину, яка сліпо відтворює безкультурні форми спілкуван­ня, останні чотири — сильна форма захисту відкритого плану, їх реко­мендується використовувати лише для учнів старшого віку або для спілкування з дорослими, котрі усвідомлюють свої дії.

Рекомендуємо педагогові послідовно оволодівати всією сукупністю вироблених культурою витончених способів збереження власної гідності за супровідної корекції грубої поведінки партнера, гідність якого в жодному разі не можна принижувати. Зазначимо в дужках парадигму практичного втілення кожного прийому як певну початкову опору для опанування мистецтва етичного захисту.

• «Запитання про адресата» («Це ви мені?»). Зміст цього прийо­
му захисту полягає в тому, що суб'єкт не допускає навіть думки, що
у ставленні до нього можна діяти так, висловлює подив й уточнює
адресата грубого звернення. Наприклад: «Вибачте, ви до мене звер­
таєтеся?» чи «До кого звернені ваші слова» плюс виражене мімікою
нерозуміння і поворот голови в пошуках адресата.

...Учень кричить на адресу вчителя: «А другу задачу теж розв'язу­вати?» І чує вчительське: «Пробач, кому поставлене запитання?»...

• «Запитання на відтворення» («Вибачте, не зрозумів...»). На­
че не вірячи почутому чи вчиненому, людина просить підтвердити
здійснене, щоб виправити «своє неправильне сприймання». Напри­
клад: «Я, мабуть, не почув...» або «Замислився і не чув, що ви
сказали?..»

Школяр відхилив двері навчального кабінету: «У нас тут буде урок?» Учитель відгукнувся так: «Ти (ви) про щось запитав (ли) ме­не?»...

• «Окультурене відтворення» («Якщо я вас правильно зрозумів,
ви хотіли...» плюс повторення сказаного в культурному варіанті).
Суб'єкт, не допускаючи можливості здійсненого впливу, пропонує
інший варіант такого ж впливу, уточнюючи сенс учиненого. Тим
самим він пропонує бажану форму взаємодії з ним. Наприклад:
«Ви хотіли б стати на моє місце — я правильно вас зрозумів?» або
«Вам так сподобався мій капелюх, вважаєте, що ви його повинні
носити?»

...Підліток, прикро вражений низькою оцінкою, отриманою за дик­тант, грубо кидає педагогові: «Ви навмисне знижуєте мені оцін-

ки!..» На що лунає спокійне і ввічливе: «Якщо я вас правильно зро­зуміла, ви хочете сказати, що в оцінці диктанту допущена якась по­хибка?»...

• «Посилання на особливості свого характеру» («Що ж ро-
бити, я не звикла до...»). Наприклад: «Із задоволенням..., але я не
звик до наказів і не вмію виконувати накази...» — коли до людини
звернулися в наказовій тональності.

...Викладач перериває своє пояснення, говорячи: «Я нервуюся, коли мене хтось не слухає... Я навіть забуваю, про що говорю... Я можу працювати лише в повній тиші... Що ж робити?!..»

• «Виправдання поведінки» («Певно, у вас є причини так говори­
ти...»). Суб'єкт настільки вражений поведінкою партнера, що при­
пускає, начебто дуже серйозні причини викликали несприятливий
стан партнера і подальшу негідну його поведінку.

...Під час уроку двері кабінету раптом розчиняються, і з'являється секретар школи... Учитель повертається до дітей: «Мабуть, сталося щось серйозне, коли перервали нашу роботу...»

• «Вияв доброзичливості» («Добре, що ви..., бо мені...»). За умо­
ви негідних форм звернення до людини, суб'єкт настільки непо­
хитний у своєму доброзичливому ставленні до іншого, що розуміє
учинене ним як дещо корисне чи важливе для себе. Він так і гово­
рить, наприклад, помітивши, що його штовхають: «Як добре, що ви
вивели мене із замріяності — мені ж виходити на наступній зу­
пинці!»

...Вихователь звертається до групи: «Я помітила, що ви стали запіз­нюватися на обід... Напевно, організація режиму дня погана. Давайте подумаємо про вдосконалення режиму...»

• «Великодушне прощення» («Якщо вам так хочеться, нехай...») —
сильна і жорстка форма захисту. Коли суб'єкта ображають, він ви­
мовляє приблизно таке: «Якщо ви станете щасливішим, покричавши
на мене, — будь ласка, робіть це!» або «Якщо вам лише цього стільця
бракувало для повного задоволення, — ось він!».

...Педагог попросив учнів не з'являтися на заняття у спортивному одязі. Вони заявляють, що їм так зручно. Педагог: «Що ж, якщо, навіть знаючи, що ваш костюм ображає гідність викладачів, ви все ж лише в цих костюмах і можете почуватися щасливо, то... — будь ласка... не­хай буде так». Через кілька днів педагог констатує, що учні змінили свої костюми.

• «Зіставлення поведінки з позитивними рисами партне­
ра» («Ви такий.., а...») — досить поширена форма захисту. Має
прості форми: «Ти такий розумний, — а говориш...» або «Ви така
гарна, ніжна, а — так поводитеся...»

«Педагог на не досить гідну поведінку дітей проголошує м'я­ко: «Ви — такі добрі й ніжні, такі розумні й красиві...» Йому не до-

велося договорити — діти сказали: «Ми зрозуміли, ми більше не бу­демо...».

• «Залишити наодинці із собою»- («Як прикро, що ви не розу­
мієте, що відбувається...») — короткий, жорсткий і витончений за
формою захист. Кривдникові говориться, наприклад, таке: «Ви не
зрозуміли, що зараз відбулося? Дуже шкодую» — і далі розмова
обов'язково переривається, щоб залишити партнера в ситуації ва­
гання: хай додумує, що саме він зробив.

...Коли один з юнаків заявив викладачеві: «Ви повинні нас вчи­ти — вам за це платять», викладач відповів так: «Вам здається, що ви проголосили істину. Але шкода: ви не зрозуміли, що саме було зараз сказано». Юнак хотів заперечити, але викладач уже розмовляв з іншими.

• «Доведення до абсурду». Спосіб цей має легкий наліт дитя­
чості, бо вибудовується на щирому прийнятті того, що робив суб'єкт,
і наївній незгоді з тим, що зробив або сказав кривдник («Який же я
козел? І копит немає, і шерсті не видно...» Або: «А я думав, що.., а
виявляється, я...»).

Діти не хотіли сісти ближче і зайняти перші ряди. Тоді педа­гог, начебто розуміючи, сказав: «Тоді я відсуну перші столи вбік, щоб бути ближче до вас». І почав було сунути столи. Але діти відреагу-вали: «Непотрібно — ми пересядемо!» Один з них сказав: «Вибач­те!»

Безперечно, індивідуальні форми етичного захисту безмежні. Тому не слід точно відтворювати запропоновані парадигми — вони необхідні лише на перших кроках як допоміжні опори в практичній ситуації.

У конкретній індивідуальній ситуації вияв етичного захисту також конкретний і непередбачуваний. Тут головне — не опускатися на дно культури, куди втягують людину образа й гнів. Додамо й таке: то­нальність етичного захисту не допускає іронії, глузування, сарказму на адресу учня. Етичний захист — гуманістичний спосіб корекції взаємин людей. У цьому його сенс — інакше цілком достатньо було б відкри­тих і таких способів захисту, які пригнічують людину, на зразок «Со­ромно, молодий чоловіче! Ви погано поводитеся!».

Перший досвід використання етичного захисту вражає і надихає. Студенти, звертаючись до запропонованих операцій у практиці своєї життєдіяльності, раптом виявляють величезну коригувальну силу етич­ного захисту. Проілюструємо конкретними прикладами, звернувшись до конкретних оповідачів¹.

...Я їхала в трамваї. Пасажирів багато, вибрати місце не було можли­вості. На зупинці у вагон увійшов чоловік і, проходячи повз мене, грубо сказав: «Чого стала в проході?». Звісно, мені стало образливо,

'Розповідають студенти психолого-педагогічного факультету МДПУ імені Ле­ніна: Любов Макарова, Олександр Максаков.

але я згадала про способи захисту: «Вибачте, я не дочула, що ви сказа­ли...». Він здивовано подивився на мене і почав обережно пробирати­ся далі, прагнучи нікого не зачепити. Мені цього було достатньо, обра­за зникла...

...Я зайшов до магазину купити соку. Підійшов до каси, став у чергу. Тут ззаду почувся роздратований голос: «Лізуть без черги, наче не бачать, що я тут стою, кроти нахабні». Я обернувся: можливо, це не мені говорять? Жінка дивилася саме на мене, презирливо і гнівно. Тоді я застосував етичний захист: «Який же я кріт? У мене кирпатий ніс, рожева шкіра замість темної...» Збентежена дама кілька секунд стояла непорушно, потім пішла до іншої каси.

(Щуркова Н. Е. Педагогическая техиология. — М.: Пед. о-во Рос-сии, 2002. - С. 79-84.)

________ Д идактичгі і завдання _______________________

/. У яких педагогічних ситуаціях необхідно звертатися до етичного захисту?

2. Що таке етичний захист і які його функції?

3. Схарактеризуйте шість прихованих прийомів захисту і спрогно-зуйте характер реакцій учня на них.

4. Визначте способи етичного захисту відкритого плану і продумай­те техніку їхнього застосування.

5. Використайте один з описаних прийомів захисту у власній взає­модії й опишіть техніку його застосування та отриманий резуль­тат.

М. Й. Станкін ПРОФЕСІЙНІ ЗДІБНОСТІ ПЕДАГОГА