Та інтересів вихованця

Опосередкування. У цьому випадку термін «опосередкування» означає, що вчитель досягає бажаних змін у поведінці учня не прямою вказівкою, як поводитися, а за допомогою якоїсь проміжної ланки. Та­кою ланкою є поставлена учневі умова, виконавши яку він отримує мож­ливість задовольнити свої потреби, інтереси, бажання. У створених умовах в учнів з'являється новий мотив дії, пов'язаний з їхніми інтере­сами й водночас спрямований на досягнення наміченої вчителем мети. Шлях до мети, насичений вольовими зусиллями, слугує вправою у пра­вильній поведінці і вихованні волі.

Використовуючи опосередкування, необхідно, по-перше, спиратися на найбільш сильні і стійкі інтереси, схильності та бажання учнів, що виявляються в поведінці й іграх; по-друге, потрібно організувати пе­дагогічну обстановку, коли задоволення інтересів пов'язане з подолан­ням певних недоліків у поведінці. І нарешті, вплив має відбуватися без тиску.

Важливо у створюваній педагогічній обстановці спиратися на шля­хетні почуття і здорові інтереси учнів...

Учителі використовують опосередкування для поліпшення дисцип­ліни, підвищення успішності. Наприклад, заради майбутньої цікавої екскурсії чи культпоходу учні можуть підтягтися, поводитися краще. Неуспішний учень може краще навчатися, якщо від виконання цієї умови залежить його участь у змаганнях. Нерідко опосередкуванням досяга­ються позитивні результати тоді, коли наказ, осуд і покарання мало­ефективні. Але користуватися ним слід у міру, щоб не привчати дітей до виконання своїх прямих обов'язків заради задоволення якихось інтересів.

В одних випадках моральне задоволення, отримане учнем від подо­лання перешкод і досягнення мети, сприяє закріпленню правильної по­ведінки; в інших —тільки-но досягнуто заповітної мети, учень перестає старатися і його поведінка знову погіршується. Тому дуже важливо

для виховання зрозуміти настрій і наміри учня і, якщо необхідно, до­датковими способами закріпити досягнутий результат.

Успіх учителя залежить від його проникливості під час виявлення інтересів і почуттів учнів, від його винахідливості в організації відпо­відної педагогічної обстановки.

Фланговий підхід. Вихователь, виявивши провину учня, не зав­жди засуджує й карає його, а вміло торкається почуттів, які активізу­ють учня до хорошої поведінки. Розмова з винними не зосереджується на здійсненому порушенні, а ведеться в іншому плані і, проте, пози­тивно впливає на поведінку вихованця. У цьому сутність флангового підходу.

Оскільки мотиви пов'язані з почуттями, то завдання виховате­ля полягає в тому, щоб створити умови для активізації певного позитивного почуття і допомогти зародженню мотиву потрібної дії. За використання флангового підходу необхідно визначити, що ж ста­ло причиною небажаного вчинку. Почуття, на яке спирається вихо­ватель для досягнення правильного вчинку, створюючи нову педа­гогічну ситуацію, не тільки активізується, а й розвивається, підсилю­ється. Тому важливо, щоб активізувалися лише позитивні, шляхет­ні почуття. Не можна домагатися правильної поведінки за будь-яку ціну.

Велика перевага флангового підходу полягає в тому, що його дія зовсім не відчутна для вихованця...