Прийоми, в яких відкрито виявляється влада педагога

Констатація вчинку. Прийоми боротьби з негативними вчин­ками дітей різноманітні за змістом й інтенсивністю.

Найбільш сильними можна вважати осуд і покарання. До найслаб-ших належить констатація вчинку.

Констатація вчинку може бути прямою і непрямою. Пряма кон­статація вчинку характеризується висловлюванням, що фіксує даний учинок. Непряма констатація вчинку виявляється висловлюванням чи дією, яка слугує учневі доказом того, що його вчинок вихователеві ві­домий.

Важливою особливістю цього прийому є те, що вихователь обмежуєть­ся лише констатацією вчинку, не висловлюючи свого негативного став­лення до того, що трапилося, ні словами, ні інтонацією, і не кваліфікує дію учня як провину.

Але для учня сам факт констатації вчинку означає вже його викрит­тя. Йому ясно, що йдеться про погану дію, тому констатація вчинку

викликає в нього почуття зніяковілості, незручності, сорому. Для при­сутніх членів колективу це також є уроком.

Не вдаючись до осуду, до нотації, вихователь наштовхує учня на власний аналіз учинку, пробуджує в нього самосвідомість, сприяє зміні поведінки на краще.

Констатація вчинку — вплив делікатний, економний, він не набри­дає і не озлоблює учня, а викликає прихильність до вихователя. Прийом вимагає певної спостережливості вихователя, витримки, стриманості у вияві невдоволення і роздратування поміченим порушенням дисциплі­ни, вміння знайти оригінальну форму впливу.

Отже, виявивши ознаки недисциплінованості школяра, — списує контрольну роботу, підказує товаришеві, читає художню літературу під час уроку, прийшов недбало вдягненим, несумлінно почергував тощо — констатацією вчинку звертаємо увагу винного на свою поведінку і цим допомагаємо йому.

Вихователь звертається до такого прийому, коли вважає, що в підході до учня в сильнішому впливові немає необхідності, провина не настільки серйозна й не вимагає осуду чи покарання винного.

Прийом «Констатація вчинку» запобігає зловживанню осудом і по­каранням, сприяє поліпшенню взаємин між учителем та учнем...

Збудження тривоги щодо майбутнього покарання. Бага­то поганих учинків дітей є імпульсивними діями, пов'язаними з пога­ними звичками, або чиняться з безтурботною впевненістю, що все пройде безкарно. Щоб вплинути на дітей, котрі здійснили ту чи ту провину, важливо змусити їх замислитися над моральним боком своєї поведінки, відчути тривогу від невідомості покарання. Такий прийом впливу на­зивається збудженням тривоги щодо майбутнього покарання. Для нього характерно, що педагог своєю дією чи словом дає зрозуміти учневі, що про провину він знає, але не виявляє негайно свого ставлення до того, що трапилося, а має намір поговорити з винним через деякий час. Цей строк мусить бути ні малим, ні дуже великим. У вихованця, природно, виникає тривога, занепокоєння, тому що він з життєвого досвіду знає, що такі вчинки караються. Настрій псується, адже невідомість непри­ємна. З'являються різні припущення щодо майбутнього покарання, ви­никає бажання швидше довідатися про міру покарання й одержати заслужену кару. Напруження зростає. Ці неприємні почуття викли­кають нову думку, змушуючи оцінити свій поганий учинок. Вихова­нець, очікуючи розв'язки, кається, дає собі слово надалі не потрапляти в таку ситуацію. Тому, як правило, при зустрічі вихователеві вже не доводиться засуджувати вихованця чи переконувати його в неправиль­ності вчинку.

Поза, міміка дитини свідчать про те, що винний багато пережив, об­міркував, зрозумів, у нього виникає потреба висловитися, зізнатися, ви­бачитися...