Педагогічна техніка навіювального впливу

... Зміст вербального навіювання залежить від конкретного виду на­віювального впливу. Якщо ми користуємося навіювальною настановою, то мовлення наше повинне бути вкрай лаконічним, фраза будуватись має у формі наказу чи категоричного твердження.

Команди виголошуються у вигляді коротких формул, без усяких пояснень. Для непрямого навіювання характерна побудова фрази у формі поради чи іронії.

Будь-який навіювальний вплив за своїм змістом — небагатослів­ний.

Для навіювального впливу специфічним є не лише зміст того, що ми говоримо, а й інтонаційне забарвлення мовлення...

У практиці застосування навіювання як методу педагогічного впли­ву інтонаційне забарвлення мовлення залежить від виду навіювально­го впливу.

Існує поняття «командний голос». Справді, користуючись коман­дою, учитель сам повинен максимально зібратися і віддати команду за всіма правилами командно-спортивного мистецтва, членуючи слово чи фразу на підготовчу і виконавчу частини: «Струн-ко!». «Рів-няйсь!», «Кроком руш!»

Для навіювальних настанов надзвичайно важлива категоричність тону, фраза вимовляється з почуттям незаперечної впевненості в тому, що школяр виконає, зобов'язаний виконати ваше розпорядження. У го­лосі, як то кажуть, звучить метал.

За непрямого навіювання, коли ми даємо пораду чи схвалюємо по­ведінку школяра, у голосі відчувається тепло, переважає м'який тон. Якщо педагог іронізує, серйозність тону інколи, за принципом контрас­ту, викликає саме ту реакцію, на яку він розраховує...

Педагог, прагнучи посилити навіювальний вплив слова, мусить бу­ти дуже скупим на жести: команди не супроводжуються жестику­ляцією. В інших випадках вербального навіювання різкі жести є ні­би результатом головної думки. Кожен жест — стриманий і вираз­ний...

Точність застосування техніки педагогічного впливу залежить від уміння педагога бачити самого себе. За систематичного самоконтролю дотримується необхідна міра в інтонації, жесті й міміці педагога. Це полегшує вирішення одного з важливих завдань навіювання: злиття почуттів і прагнень педагога з почуттями школярів.

(Шварц И. Е. Внушение в педагогическом процессе. — Пермь: Перм, педин-т, 1971. - С. 60-61, 140-154, 191-195.)

__________________ Дидактичні завдання _____________________________

/. Накресліть схему механізму навіювання і поясніть дію цієї моделі на власному прикладі.

2. Проаналізуйте відмінність завдань різних видів навіювання (за таб­лицею).

5. Доповніть схему навіювального впливу графою «Техніка впливу», вписавши особливості інтонації, темпу, жестів під час використан­ня різних форм впливу.

Я. Ф. Чепіга

МОРАЛЬНЕ ВНУШШНЯ У СПРАВІ ВИХОВАННЯ¹

...Кожна зовнішня подія викликає уяву, а кожна уява викликає відпо­відний рух, що потім перетворюється у звичку, і що б дитина не перей­няла, все те є в неї наслідком внушіння з окола. Внушіння набуває незвичайної впливової сили. На нім будуються моральні звички остіль­ки міцно, що деякі лишаються на весь вік. «Жодне внушіння через

¹ У тексті переважно збережено дотримуваний автором правопис 1924 р.

переймання не проходить марно для дитячого організму; воно викли­кає або гарні, або погані почуття, і все це збирається в одне ціле, утво­рює ґрунт психічного життя й робить вплив на склад дитячої вдачі. Од смутку, од бідности, од життьових та інших поганих умов молоде життя зневірюється, нужиться й доходить до одчаю. Але багатство й розкіш не можуть бути гарними умовами для нормального розвитку дитини; вільна у своїх рухах та бажаннях, не зустрічаючи ніяких перешкод у виконанні їх, вона зрештою здобуває нахил до егоїзму й жорстокости. Все це утворюється поза волею дитини шляхом переймання. Взагалі розвинена здатність дітей до переймання має великий вплив на почуття та дію.

На дітях особливо одбиваються звички, рухи і взагалі атмосфера оточення. І оскільки має силу на них гарний приклад, остільки пога­ний вплив роблять у моральнім розвиткові всякі аномалії близьких людей. Гнів, лютість, жорстокі відносини до людей та тварин, сполучені з ними вчинки, загальна дражливість зменшують справжнє моральне почуття у дітей і пхають до моральної розпусти. З цього видко, як обережно треба поводитися з дитиною при вихованні; треба одсовувати від неї все, що може припинити гарний моральний розвиток, понівечити й знищити добрі нахили на зорі дитячого життя.

Все, що говорилося тут про дітей, стосується такою ж мірою і юнаків, хоч тут уже всякі придбання проходять через логічне активне внушін-ня шляхом власного здобутку під час стосунків з оточенням.

Зваживши на все це, ми можемо сказати, що щастя й нещастя дитини залежать од сім'ї, батьків, від оточення, громадянства й од здоров'я й хвороби нації, до якої вона належить, їхнє добро й лихо зі своїм вели­ким впливом на дитячу вдачу, на духове придбання дитини примушує нас дивитися на моральне почуття не тільки з боку власного здобутку, а й з боку поглядів загалу...

Дитина піддається не тільки простому внушінню, а ще побічному (опосередкованому) й контрастовому. Побічну силу внушіння мають такі з'явища, як ласка, всяке задоволення, повсякчасне прохання: «не пустувати», «бути розумним» і т. ін., або надто швидкий присуд дитя­чому вчинкові, без вияснення причини, яка примусила дитину до ньо­го. Наприклад, дитині подобалась яка-небудь річ; вона взяла її просто побавитися; це зауважив хтось із батьків або виховничий, одібрав її та ще назвав дитину злодієм.

У суті діла зробила це дитина неумисне, вона знає свою безневинність, а її обзивають «злодієм» і внушають цим те, чого й на думці у неї не було. Ображена дитина починає мститись, починає красти, аби не дар­ма обзивали її «злодієм». Таку побічну силу морального внушіння мають вирази: «яка лиха дитина»... «який ледащо» і т. ін.

«Коли за людиною, — каже Гюйо, — гониться погрожуючий натовп, і вона, бажаючи його припинити, вмент крикне: «А, так ви хочете мене

повісити», то дуже можливо, що знайдена ним формула буде зараз при­кладена до нього. Те ж саме утворюється й безліччю більш або менш поганих інстинктів, що прокидаються у серці дитини в ту або іншу мить її існування; ніколи не слід давати цим інстинктам готову форму­лу, щоб не зміцнити їх і не перетворити в дію».

Контрастове внушіння виявляється, наприклад, у таких випадках: ви привчаєте дитину гуляти щодня на вільнім повітрі, дитина це лю­бить; але, буває, як побачить, що ви одягли пальто і взяли бриля, почи­нає сперечатися, не хоче йти гуляти, хоч це їй безперечно подобається. Киньте бриля, зніміть пальто, скажіть дитині, що ви не хочете йти гуля­ти, і за хвилину вона вже почне проситися гуляти. Дитині, звичайно, подобається перечити дорослим, але це не обходиться й без особливого активного напруження волі (активне внушіння), і через те контроль за звичними діями під впливом волі набуває протилежного напрямку імпульсу. Коли така воля дедалі більше розвивається, коли такі вчин­ки повторюються не раз, то утворюється впертість і дражливість вдачі, навіть на шкоду самому собі...

Кара — це один із засобів внушіння, що найчастіше вживається в сім'ї; цей засіб має найбільше впливу на утворення вдачі й на розвиток різних негативних нахилів. Кара в нашім штучнім вихованні рідко буває справедлива й вияснена дитині як слід. А вияснення її доконче потрібне, бо воно є обов'язковим наслідком лихого вчинку. Кара, якої ми вживаємо для дитини, рідко вияснить об'єктивні прикмети правди, рідко її приймає дитина як нормальний наслідок її вчинку. Частіш кара тільки викликає почуття образи, гніву, зненависти. Розуміння свого безсилля і залежність від дорослих не дозволяють дитині за насиль­ство платити тим самим — платити лихим за лихе. Звичайно, лихе викликає лихе, внушає жорстокість і помсту. Дитина шукає задоволен­ня нового почуття у вчинках, які не караються. На допомогу з'явля­ються всяка брехня, лицемірство і т. ін. Замісць високого морального почуття з'являється особиста вигода та лиха думка...

Коли ми не тямимо виховувати власних дітей або не хочемо ближче стати до них, байдужі до їхнього існування, до того, чим вони цікав­ляться, до чого мають нахил, то ліпше не втручатись у природне вихо­вання, не перетворювати далеко недосконалим штучним методом дитя­чої вдачі. Бо ми тільки зламаємо її, а не напровадимо, не поставимо на моральні міцні підвалини. Доручіть самій природі вибирати для вихо­вання дитини метод, а ви оберніться в її друга та подивіться, до чого ведуть дитячі нахили й почуття, і непомітно для дитини, не силуючи її волі, давайте той або инший напрямок бажанням її...

Ми знаємо, що вплив зовнішнього роздратування рухами, вчинками, навіть сполученими з ними словами робить величезне вражіння на дитину. Млява дитина, попадаючи в товариство пустунів, починає по­троху робитися жвавішою, починає, як і всі, бігати, кричати, сміятись.

Цебто переймати все те, що роблять інші. Звичайно, не всі реагують однаково, але імітувати дитина буде, бо це нормально, затримувати ж цю потребу до переймання активною волею, як це роблять дорослі, вона ще не призвичаїлась, у неї це виходить просто й мимоволі.

У нахилові до безпосереднього внушіння від оточення, до перейман­ня, закладено поступовий саморозвиток і досконалість людини...

Мета сім'ї — виховання дитини: вона повинна з'єднатись у такім завданні: поставити дитину в такі життьові умо­ви, де вона розвивалась би вільно, нормально й гармонично.

Може це нелегко за сучасних умов, але ми повинні мати це за ме­ту всякого людського правдивого виховання, чого б не коштувало нам...

(Чепіга Я. Моральне внушіння в справі виховання. — К.: Час, 1924. - С. 3-4, 11-15.)

________________ Дидактичні завдання _______________________

/. Яка роль навіювання й наслідування в розвитку дитини? 2. За яких умов, на думку Я. Чепіги, моральне навіювання має пози­тивний вплив на становлення особистості дитини?