💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Соціальна робота і система соціального захисту у Франції

Система соціального захисту населення та соціальної роботи набуває в XX столітті нових рис. Можна відзначити, що в її становленні брали участь як благодійні організації взаємодопомоги, так і приватні підприємці та державні органи.

На початку століття у Франції приймається ряд законів, направлених на формування системи соціальної допомоги. Цьому передували рішення Міжнародного конгресу благодійних сил, який відбувся в 1889 році в Парижі. На цьому конгресі були закладені основоположні принципи соціальної допомоги: принцип обов'язкової допомоги держави колективним товариствам; принцип державної допомоги на основі територіального підходу і фінансової підтримки; принцип додаткової підтримки, тобто підтримка надається приватній особі з урахуванням допомоги в будь-якій іншій формі, наприклад, допомоги сім'ї.

Відповідно до цих рішень у Франції в 1904 році виходить закон про допомогу дітям, а в 1905 – закон про допомогу людям похилого віку, хронічним та невиліковним хворим. На підставі цих законів до 1906 року була надана допомога 1 320 000 чоловік.

Після закінчення Першої світової війни у Франції починає складатися система соціального страхування. Однак перші тенденції цього напряму підтримки починають формуватися в промисловості ще у 1916 році. Так, у Греноблі промисловці починають виплачувати допомогу працівникам, які мають на своєму утриманні дітей. Багатодітні робітники, побоюючись, що працедавці не братимуть їх на роботу, ухвалюють рішення про створення компенсаційних кас, які покликані були зрівнювати витрати своїх членів.

У 1928 році робиться спроба введення закону про страхування через старість і хвороби, але він не проходить. Після перегляду закону він приймається у 1930 році з наступними поправками: зниження рівня відрахувань: так, наймач і службовець вносили внесок у розмірі 8%, страховка через старість забезпечувала 40% середньої заробітної плати працівника, який вийшов на пенсію в 60 років після 30 років виплати внесків. Ті, кого страхували, могли вибирати страховиків через товариства взаємодопомоги, профспілки або релігійні організації, був встановлений регламент виплати допомоги у разі захворювання, материнства, старості або смерті.

З 1932 року у Франції виплата сімейної допомоги стає обов'язковою для всіх найнятих робітників у промисловості, торгівлі, сільському господарстві та вільних професіях. Розроблена система була розширена до 1938 року, і вона охоплювала дрібних землевласників.

Можна відзначити, що Перша світова війна активізувала рух благодійних сил у Франції, спостерігалося зростання різних напрямів діяльності. У зв'язку з тим, що наслідки війни найважче відобразилися на дітях, можна відмітити, що у зв'язку з цим проявилася певна активізація цього напряму діяльності.

У 1923 році в Парижі утворюється Асоціація Ольги Спітзер. Вона поставила перед собою завдання не тільки забезпечити притулок бездомним дітям, але й представляти інтереси дитини в суді, надавати медико-психологічну допомогу дітям та підліткам, вести виховну роботу в общинах.

У 20-х роках активізує діяльність Французький союз захисту дітей. Не дивлячись на те, що він був організований у 1887 році, розквіт його діяльності припадає на ці роки. Союз приймав дітей до своїх установ після ухвали суду, проводив заходи щодо реабілітації дітей та підлітків.

У 30-ті роки, із зростанням світової економічної кризи, у Франції спостерігається зростання числа безробітних, особливо серед молоді. У зв'язку з цим з'являються центри професійної перепідготовки безробітної молоді, активізуються центри анімації, організованої дозвіллєвої діяльності. У 1937 році виникає педагогічний рух навчання активним методам виховання – СЕМЕА, яка заклала основи соціокультурної анімації у Франції: організації дозвілля і канікул учнів, виховання культурного розвитку дітей та підлітків.

Після Другої світової війни починається новий етап розвитку системи соціального захисту населення та соціальної роботи у Франції.

У 1945 році створюється організація соціального забезпечення трудящих та їх сімей. Програма соціального забезпечення, запропонована у 1945 році, поставила завдання гарантувати всім верствам населення такі прибутки, які дозволяють забезпечити благополуччя сім'ї. Програма соціального забезпечення також передбачала: забезпечення робочими місцями, ліквідацію безробіття, забезпечення компенсацій на випадок хвороби, інвалідності, вагітності, пенсійне забезпечення через старість.

У 1946 році в преамбулі до конституції Франції говорилося: «Будь-яка людина, яка зважаючи на свій вік, фізичний або розумовий стан або економічне становище не має можливості працювати, має право на отримання від суспільства необхідних коштів для існування».

У 1945 – 1946 роках у Франції формуються основні напрями системи соціального захисту населення: соціальне страхування, сімейна допомога та страхування на випадок виробничого травматизму. До кінця 1946 року система соціального захисту охоплювала 53% населення країни. Проте не були охоплені такі категорії, як представники сільськогосподарських професій, вільних, ось чому в подальші роки реформування законодавства в області соціального захисту йшло в напрямі розвитку страхування представників інших професій.

Важливим етапом у розвитку системи соціального забезпечення у Франції став Кодекс про соціальний захист 1956 року, відповідно до якого було створено єдине кодифікування законодавства в області соціального захисту людини та її прав у державі.

У 1966 році було сформовано Міністерство соціальних питань та загальнонаціональної солідарності, мета якого – здійснювати політику в області зайнятості населення та соціальної допомоги.

У 1967 році наступає другий етап реформ в області соціального захисту населення, оскільки це було пов'язано з фінансовими труднощами через кризові процеси в економіці. Реформа 1967 року ставила перед собою завдання змінити організацію соціального забезпечення і надати службам страхування ширший спектр можливостей.

Заснування в 1945 році соціального забезпечення не змінило раніше існуючих принципів управління; організації зберегли свій приватний характер, який вони мали до війни, а ордонанс від 4 квітня 1945 року ухвалив, що «первинні» каси соціального забезпечення створюються і функціонують відповідно до розпоряджень закону від 17 квітня 1898 року «Про товариства взаємної допомоги». Але ці організації здійснюють керівництво публічною службою, а міністр, який займається питаннями соціального забезпечення, несе за це відповідальність перед парламентом. Він готує законодавчі та нормативні документи, які захищають населення від небезпеки соціального ризику, стежить за їх тлумаченням, здійснює контроль за їх застосуванням та забезпечує струнке функціонування державного апарату. За визначенням Конституції, закон визначає фундаментальні принципи соціального забезпечення.

Соціальне забезпечення включає в себе певне число режимів, які можна розбити на 4 групи:

- загальний режим тих, що працюють по найму (промисловість, торгівля, обслуговування);

- режим тих, що працюють в сільському господарстві (землекористувачі, які працюють по найму);

- режим тих, що працюють не по найму не в сільському господарстві (ремісники, промисловці і комерсанти, працівники вільних професій);

- спеціальні режими (державні чиновники, кадрові військові, службовці місцевих адміністративно-територіальних формувань, працівники SNCF (Національне товариство залізниць), працівники газової та електротехнічної промисловості, гірничодобувної промисловості, моряки).

До цих 4 груп слід додати режим служителів культу, установлений законом від 2 січня 1978 року.

Дорьон Ж., Гіонне А.

Соціальне страхування у Франції

Французька система соціального захисту являє собою в ці роки і аж до реформ 90-х років наступну систему підтримки різних професійних груп, що складається з наступних схем: загальна схема, що включає підтримку робочих промислових підприємств, торгівлі, їх сімей від різних ризиків; сільськогосподарська схема – підтримка осіб, що працюють у сільськогосподарському секторі; спеціальні схеми – призначені для представників різних професій; мульти-схеми – призначені для тих, що працюють у приватному секторі. На додаток до цього існують різні напрями підтримки: схеми додаткових пенсій, допомог по хворобі, по безробіттю, допомога, яка здійснювалася на відомчому рівні. У цей період склалися основні види страхування і допомог: через старість, у зв’язку із втратою годувальника, допомога у разі непрацездатності, допомога з безробіття, медична допомога, сімейна допомога, специфічна допомога на випадок нестатків.

У 1996 році відбувається реформування системи соціального захисту населення. Необхідність реформування була викликана зовнішніми і внутрішніми причинами. До найважливіших зовнішніх причин можна віднести міжнародні зобов'язання Маастріхтських угод, а серед внутрішніх – кризові тенденції системи управління, постійні витрати на страхування на випадок хвороби. Відповідно до закону від 1996 року передбачалися наступні заходи щодо управління та охорони здоров'я: провести перерозподіл повноважень усередині страхових кас, організувати кооперацію між страховими касами з метою нейтралізації негативних наслідків, створити мережу медичного обслуговування, яка б дозволяла комплексно здійснювати лікування пацієнтів, та інші заходи.

Допомога із соціального забезпечення поділялася на: соціальне страхування на випадок хвороби, вагітності, інвалідності, смерті, страхування від виробничого травматизму, старості та сімейні допомоги. Кожен вид допомоги був строго регламентований. Наприклад, сімейна допомога виплачувалася тільки особам, які постійно проживають у Франції. Причому допомога виплачувалася до 18 років, і могла бути продовжена до 20 років, якщо дитина була студентом, інвалідом, страждала хронічними захворюваннями та була нездатна до трудової діяльності. Розмір сімейної допомоги визначався на щомісячній основі перерахунків і встановлювався декретом один-два рази на рік залежно від підвищення цін і зростання заробітної плати. Так, базова сімейна допомога у 1996 році складала – 2108, 49 франків, проте залежно від типу сім'ї передбачалися надбавки у відсотковому співвідношенні, наприклад сім'я, що має 4 дітей отримувала 114% надбавок до основної допомоги, діти-сироти – 30%, а надбавка за одну дитину понад 15 років – 16% тощо.

Після Другої світової війни починають розвиватися різні напрями соціальної роботи у Франції.

Соціальні працівники працюють у різних установах соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, в співтовариствах, у судах, у службі патронату.

Існують три основні групи соціальних працівників: соціальні асистенти, що працюють з сім'ями за різними аспектами від консультування до патронату, працюють в охороні здоров'я і в судах, здійснюють нагляд за умовно засудженими; сімейний працівник, що здійснює підтримку дітей-інвалідів, працює з опікунами, вирішує проблеми з допомогою та виплатами; соціокультурний аніматор, що працює за місцем проживання, з профспілковими організаціями, асоціаціями, благодійними товариствами тощо.

Французька система захисту дитинства фінансується Міністерством юстиції та Міністерством охорони здоров'я і вона являє собою мережу послуг та установ, орієнтованих на захист дитини. Існують притулки для дітей, що потребують тимчасового притулку, в основному чиї матери не в змозі забезпечити дитину, система ясел і материнських будинків. Окремо розвивалася мережа установ сектору «Соціальна допомога дітям». Це установи тимчасового перебування дітей, частина з них повертаються в сім'ї, 15% дітей допомагають вести самостійне життя окремо від батьків, третину цих дітей направляють до інших установ. У 90-і роки через ці установи проходило до 25 000 дітей в рік.

Велику роль відіграють дитячі судді, під патронатом яких знаходяться діти із сімей групи ризику. До компетенції цих фахівців входить пошук місця проживання дитині до ухвалення рішення суду щодо перебування її в сім’ї/дитячому притулку або інтернаті.

Крім цього існує спеціальна Об'єднана служба допомоги дітям (ОСПД), у якій діють чотири сектори, де соціальні працівники надають допомогу і підтримку тим, хто її потребує.

У секторі «Соціальної допомоги дітям» опиняється матеріальна допомога, так, у 1991 році 300 000 дітей отримували матеріальну допомогу. Проте повноваження сектора достатньо широкі: співробітники працюють у галузі опіки та опікування, представляють інтереси дитини в різних інстанціях, займаються реабілітаційною роботою.

Сектор «Захисту матері та дитини» спрямовує свою діяльність на перші роки життя дитини, основний напрям – медико-соціальний захист материнства та дитинства. В основі цієї діяльності лежить патронат, спостереження за розвитком дитини, вивчення життєдіяльності сім'ї. Ця робота здійснюється в тісному контакті з медичними службами.

Центр «Шкільного здоров'я». Основне завдання центру, який складається з соціальних працівників, медиків, психологів, – проблеми дитини у сфері навчання, успішна інтеграція дітей у суспільство, контроль за їх здоров'ям на етапі ранньої соціалізації.

Служба допомоги «непристосованим дітям» – її стратегія спрямована на адаптацію та реабілітацію дітей, які мають затримки в психічному розвитку, з девіантною поведінкою, з психічними розладами.

Система охорони дитинства координує свої зусилля з діяльністю судів, органів охорони здоров'я. Реформи 1980 – 1990-х років щодо захисту дитинства поставили перед соціальними працівниками нові завдання, серед них: підвищення професіоналізації працівників соціальних служб, поліпшення системи обслуговування, координація дій на місцевому рівні.

Система соціокультурної анімації починає розвиватися у Франції в 1960–1970-х роках, коли намітився економічний підйом суспільства, який характеризувався, з одного боку, інтенсивною урбанізацією, появою відносно недорогих житлових комплексів, з іншої – інтенсивною міграцією. Можна було спостерігати, як навколо міст починали формуватися «райони групи ризику», де починала процвітати торгівля наркотиками, намічалося зростання злочинності, особливо серед безробітної молоді. В зв'язку з цим активізується діяльність соціальних аніматорів. Їх діяльність була спрямована на соціальне виховання, попередження правопорушень, створення спеціальних центрів для профілактичної роботи, відкриття центрів дозвілля для спільного доступного проведення вільного часу дітей та підлітків.