Основоположники соціальної роботи за кордоном

Виникнення соціальної роботи як професії пов'язують з діяльністю Мері Річмопд (1861 – 1928, США), Алісе Саломон (1872 – 1948, Німеччина), Джейн Адамс (1860 – 1935, США).

М. Річмонд є загальновизнаним класиком теорії і методології соціальної роботи. У 1887 році вона очолила одну з професійних благодійних організацій у Буффало. Ідейною основою цього рух було визнання того, що причина бідності й соціальних проблем людини полягає в ній самій, і працювати необхідно з самою людиною, а не над здійсненням соціальних реформ. Ці погляди знайшли відображення у багатьох наукових працях дослідниці.

М. Річмонд підготувала ряд видань з теорії соціальної роботи, що стали посібниками для навчальних закладів США і Європи, в яких готували соціальних працівників. Наукове обґрунтування методів соціальної діяльності представлено в її книзі «Дружній візит до бідняків: керівництво для працюючих в благодійних організаціях» (1899 р.). Індивідуальний метод соціальної роботи вона розробила в публікації «Соціальні діагнози» (1917 р.) та «Що таке соціальна індивідуальна робота?» (1922 р.).

З ініціативи М. Річмонд у 1898 р. в США була відкрита перша національна школа прикладної філантропії (нині: факультет соціальної роботи Колумбійського університету). Обґрунтовуючи необхідність професійної підготовки, у 1922 р. вона писала: «Здатність співчувати людям і доброта відкривають багато дверей і усувають багато перепон. Але якщо до співчуття і доброти нам вдається додати знання основ людського мислення і розуміння соціальних процесів..., наші можливості, народжені любов'ю до ближнього, значно зростають».

Д. Адамс брала участь у діяльності професійної благодійної організації – Гільдії сусідів (поселенців), заснованої в 1886 р. в Нью-Йорку. Основна ідея руху поселенців полягала у визнанні того, що бідність і нещастя людей обумовлені соціальним середовищем, яке необхідно змінювати. Разом з іншими волонтерами, що дотримувались цих ідей, Д. Адамс жила в кварталах бідняків, останні з яких потребували допомоги. Учасники руху поселенців пов'язували свою діяльність з науковими центрами, намагаючись через контакти з багатьма вченими в галузі соціальних наук закласти наукову основу своєї практичної діяльності. Завдяки цим намаганням була створена Чиказька школа громадянства і філантропії, яка з 1920 р. стала Школою соціального адміністрування при Чиказькому університеті.

Здобуваючи в Європі освіту після закінчення жіночого медичного коледжу у Філадельфії, вона взяла участь у роботі притулку Тойнбі у Лондоні. Це був перший заклад, який надавав обширну соціальну допомогу бездомним людям, розгортаючи в рамках своєї програми діяльність дитячих клубів, дитсадків, бібліотек, їдалень, художніх галерей, бюро з працевлаштування, класів музики, вивчення мов, танців, малювання тощо. Д. Адамс відкрила аналогічний притулок у Чикаго (Халл Хауз), і він став своєрідною моделлю для поширення подібного досвіду соціальної роботи. Багаторічні зусилля Д. Адамс щодо покращення соціального становища різних маргінальних груп США зробили її відомою, і вона обиралась президентом багатьох громадських організацій.

В основі концепцій, які розвивала А. Саломон, лежав її шестирічний досвід практичної роботи в різних сферах соціальної допомоги, и т. ч. участь в різноманітних міжнародних проектах. У 1899 р. вона очолила річні жіночі курси підготовки спеціалістів для роботи у сфері соціального обслуговування. Значне місце в її діяльності займали питання якості навчання. Вона відстоювала необхідність належної практики, а також вивчення дисциплін психологічного, медичного, педагогічного і правового спрямування. Після створення у 1925 р. Німецької академії жіночої соціальної і педагогічної роботи А. Саломон спільно із соратницями працювала над науковими дослідженнями у сфері соціальної роботи, підготовкою викладацьких та керівних кадрів, підвищенням їх кваліфікації. Як експерт з питань освіти, вона виступала з доповідями у Європі й Північній Америці, а в 1928 р. була одним з організаторів Міжнародної конференції з проблем соціальної роботи, яка відбулась у 1928 р. в Парижі і зібрала біля 5000 чол.

У 1929 р. в Швейцарії був створений Міжнародний комітет соціальних шкіл, який сприяв міжнародній консолідації в сфері соціальної роботи. Його очолила А. Саломон. З приходом до влади у Німеччині націонал-соціалістів Німецька жіноча академія була закрита, школи соціальної роботи вийшли з Міжнародного об'єднання, книги А. Саломон були спалені, а вона сама звинувачена у зв'язках із закордоном, тому була вимушена емігрувати до США.

У наш час її ім'я носить вища школа соціальної роботи і соціальної педагогіки в Німеччині, яка є центром підготовки і підвищення кваліфікації соціальних працівників і має широкі зв'язки з аналогічними зарубіжними центрами.