Розвиток практики соціальної роботи і федерального забезпечення в США в 1930 – 1970-х роках

У роки Великої депресії (економічний спад у США в 30-ті роки ХХ століття характеризувався високим рівнем безробіття, економічною кризою, згортанням соціальних програм) змінюється стратегія й тактика соціальної роботи. Методи індивідуальної роботи поступово стають менш актуальні, так як масове безробіття, коли на вулицю були викинуті мільйони людей, потребувала інших підходів до проблем допомоги та підтримки нужденних. Соціальне реформування суспільства знаходиться в центрі уваги практики соціальної роботи.

У жовтні 1931 року Уільям Ходсон, голова Ради добробуту Нью-Йорка, відправив відкритий лист президенту Герберту Гуверу, в якому говорилося, що федеральна допомога з безробіття не милосердя, а право нужденних. Можна відмітити, що цими й іншими акціями з боку соціальних працівників було досягнуто прослуховування комітету сенату по допомозі з безробіття, де працівники патронату виступили в якості основних доповідачів. Однак у державі ще панувала ідея, що суспільна допомога деморалізує й розбещує нужденних, і що проблеми можна вирішувати за допомогою приватного милосердя, тому вимоги соціальних працівників не прийняли. Як ілюстрацію можна привести наступний приклад: у грудні 1930 року конгрес США схвалив асигнування $ 45 мільйонів, щоб годувати вражений домашній скот фермерів Арканзаксу, але виступив проти додаткових $ 25 мільйонів, щоб годувати голодуючих фермерів та їх сім’ї.

Однак наслідки депресії ставали все більш глобальними, потрібні були вже екстренні міри із забезпечення зайнятості населення.

У 1932 році новий президент США Франклін Рузвельт впроваджує серію програм на федеральному рівні із зменшення масового безробіття. Був створений Громадянський корпус збереження (С.С.С.), ціль якого надання тисячам безробітних молодих людей роботи з відновлення лісових масивів від пожеж і повеней. Адміністрація громадських робіт (P.W.A.) здійснювала зайнятість для мільйонів громадян у програмах громадських робіт, щоб стимулювати нерозвинені галузі промисловості, особливо будування. Національна адміністрація молоді (N.Y.A.) забезпечила частково зайняті робочі місця для учнів середньої школи і студентів коледжу так, щоб вони могли б заробляти достатньо грошей, щоб закінчити освіту.

Проте це не означало, що всі програми працювали оптимально. В суспільстві ще дотримувалися тієї точки зору, що часткове безробіття бажане, так як стимулює конкуренцію, до того ж громадські роботи оплачувалися значно нижче, ніж найменш кваліфікована робота.

У травні 1933 року виходить Федеральний акт надзвичайної допомоги, відповідно з яким було виділено $ 500 мільйонів, які розподілялись на суспільні потреби.

У 1935 році виходить закон про соціальне забезпечення, відповідно з яким установлювалися три типи федерального забезпечення: соціальне страхування, державна підтримка, служби охорони здоров’я і служби соціального забезпечення. Можна відмітити, що державне страхування відрізнялося від державної підтримки.

Програми державного страхування вимагали виплату податків у спеціальні фонди. Спочатку страхування розповсюджувалося на престарілих і на тих, хто залишився в живих із членів сім’ї, а також безробітних. Програми державної підтримки не були пов’язані з виплатою податків, підтримку міг отримати навіть той член суспільства, який не платив податків, проте їх отримання не заохочувалось, так як соціальне неробство вважалось недостойним вільної людини.

Велика депресія й рішення кабінету Франкліна Рузвельта зіграли велику роль у розвитку професії соціальної роботи. Було створено багато робочих місць, особливо для жінок, у соціальному забезпеченні їх чисельність порівняно з 1930 роком збільшилась приблизно на 40 000 осіб. Відбувається збільшення числа учнів у школах соціальної роботи, депресія викликала інтерес до проблем соціальної політики та соціального реформування. Спостерігався навіть «відтік» психіатричних методів допомоги, як помітив один із сучасників: «Ви не можете мати діло з комплексами неповноцінності у клієнта, коли він голодує». Безпосереднє завдання соціальної роботи полягало в тому, щоб надати допомогу нужденним у продовольстві, одязі й захисті. В 1936 – 1937 роках на Національній конференції на повістці дня найважливішими темами щодо соціальної освіти були теми, пов’язані з безробіттям, адмініструванням, організацією допомоги.

Друга світова війна принесла повну зайнятість для більшості американського населення. Змінилося ставлення до зайнятості серед кольорового населення, яке отримало робочі місця на фабриках і заводах. У 1941 році виходить відома постанова Ф. Рузвельта за № 8802, яка забороняє «дискримінацію в зайнятості робочих у різних галузях промисловості через расову чи національну приналежність». Адміністрація президента Ф. Рузвельта зрозуміла, що темношкіре населення – невикористаний резерв робочої сили, ось чому були додатково відкриті понад 100 000 робочих місць, що не могло не відобразитися на стабілізації ринку в цілому.

У 1948 році національна політика США починає будуватися, виходячи із проголошеного курсу «побудова держави загального добробуту», ця політика гарантувала кожному громадянину мінімум економічного забезпечення.

У 1949 році змінюється стратегія в практиці соціальної роботи з групою. Асоціація групової роботи офіційно затверджує визначення стратегії в груповій роботі, в якій бачать: «Соціальний працівник групи дає можливість різним типам груп функціонувати таким чином, щоб взаємодія груп і їх програми вносила вклад у розвиток індивіда й досягала поставлених цілей».

Цілі мали достатньо широкий характер: вони передбачали індивідуальний розвиток, регулювали стосунки між індивідами, індивідом та суспільством, групою й суспільством, ставили певні завдання з розвитку суспільних відносин, встановлювали пріоритети із захисту прав, свобод та індивідуальних відмінностей.

У 1940 – 1950 роки можна спостерігати ріст зацікавленості працівників соціальних служб до технік індивідуальної роботи з випадком, так як стабілізувалися умови життя й розширились параметри соціального захисту населення. З’являються потреби психологічної підтримки населення, особливо у післявоєнний час, коли відчувалась необхідність у сімейному консультуванні для всіх класів суспільства. Ось чому намічається тенденція відтоку професіоналів із суспільного сектору і перехід соціальних працівників у приватні агентства допомоги та підтримки.

Не дивлячись на ряд економічних спадів (у 1948 – 1949, 1953 – 1954, 1957 – 1958 роках), американське суспільство стає лідером за рівнем життя населення. Однак революція в сільському господарсті й міграція людей з Латинської Америки висуває нові проблеми та завдання перед суспільством.

Розвиток соціальної роботи з групою на цьому етапі був пов’язаний з відходом від концепцій соціальної дії і переходом до концепцій лікування. Це було пов’язано із політичною ситуацією, наступала епоха «холодної війни», і в американському суспільстві поширюється ідеологія маккартизму. Тому основний акцент групової роботи ставиться на терапевтичній роботі, особливо на директивній її формі, це робота в області міжкультурних та міжрасових програм. Подальше розповсюдження отримує групова робота серед молоді, розвивається партнерство між представниками шкіл індивідуальної та групової роботи.

На цьому етапі відбувається кінцева ідентифікація групової роботи як напряму соціальної роботи. У 1955 р., коли Американська асоціація групової роботи з іншими організаціями увійшла в склад Національної асоціації соціальної роботи, остаточно було зафіксовано, що робота з групою представляє один із методів соціальної роботи. Таке рішення не могло не відобразитися на освітній практиці, школи соціальної роботи включили в свої навчальні плани вивчення соціальної групової роботи поряд з індивідуальною роботою.

Сільськогосподарська революція, яка відбулася між 1940-ми та 1960-ми роками, модернізація й механізація сільської праці зменшили потребу в робочій силі на фермі. Президентська комісія із сільської бідності констатувала, що між 1950 і 1965 роком нові машини і сільськогосподарські методи збільшили продукцію в фермерських господарствах у Сполучених Штатах на 45%, і в той же час зменшили зайнятість на фермах на 45%. Між 1940 й 1970 роками більш ніж двадцять мільйонів людей (більшу частину яких складало кольорове населення) були змушені піти з фермерських господарств, особливо на півдні.

У 1961 році президент Кеннеді звернувся до нації й запропонував виступити проти загальних ворогів людства: «тиранії, бідності, хвороби та війни», відстоюючи ту позицію, що допомога повинна бути розширена на бідних і незабезпечених, особливо кольорове населення.

У 60-х роках президент Кеннеді виконує серію реформ по боротьбі з бідністю.

У 1962 році введена в дію програма допомоги сім’ям з дітьми, які мають безробітного одного із батьків. Розвивається мережа програм з професійного навчання і перенавчання безробітних. Проект, який здійснювався, являв собою національну програму для підтримки бідних працюючих, де реалізувалися базові потреби, які враховували догляд за дітьми та медичне обслуговування. Але програма потерпіла крах, у повному об’ємі не була надана робота нужденним, і їх заробітна плата була невисокою порівняно з іншими верствами населення.

Невдачі цієї програми були зумовлені і політичною обстановкою в світі, так як була в розпалі «холодна війна» (стан конфронтації, противоборство між СРСР і його союзниками, з однієї сторони, та західними державами з іншої, який тривав з 1946 р. до кінця 80-х років) і багато коштів було направлено на озброєння, щоб протистояти Радянському Союзу.

Проте поступово наростав потужний рух у самих США, який був направлений на боротьбу за громадянські права серед кольорового населення.

Рух за громадянські права завжди був присутній в американській історії з часів Дж. Вашингтона, але після Другої світової війни це стало невід’ємною частиною соціальної політики США, особливо після прийняття поправок до Акту соціального забезпечення 1962 року. Відповідно до цього закону зростала федеральна підтримка в сфері соціального забезпечення, особливо для кольорового населення.

Поправки стосувалися також психічного здоров’я населення. Було підкреслено, що адміністрація буде підтримувати альтернативні моделі профілактики психічного здоров’я населення і що необхідно створити деінституціалізаційну модель роботи з людьми, що мають проблеми з психічним здоров’ям.

У 60-ті роки в США починає розгортатися робота в ком’юніті (співтовариство індивідів, об’єднаних загальними цінностями, інтересами, які підтримують єдині конфесійні погляди і проживаючть у однакових соціальних та економічних умовах на одній території). Вона формувалася на хвилі масових протестів, рухів за громадянські права населення. Поступово від методів соціальних акцій соціальні працівники стали переходити в общині до роботи з планування, підтримання порядку.

У процесі формування концептів соціальної політики були сформульовані її основні принципи, які можна було звести до наступного: держава через систему соціальних служб дає допомогу та підтримку нужденним тільки в тому випадку, коли задоволення індивідуальних потреб неможливе через інститут сім’ї і резерви приватного ринку. Однак і в цьому випадку підтримка надається тільки на деякий час. Такий підхід був сформульований професором Пікок: «Об’єктом справжнього державного забезпечення є навчання нужденних, як їм обходитись без нього».

Характерною особливістю сучасної соціальної політики є децентралізація, наявність великої кількості соціальних адресних програм, регламентованих федеральним законодавством чи законодавством штатів. Реалізація остаточної моделі соціальної політики реалізується в формах державного страхування і соціальної допомоги, які мають різні джерела фінансування. Соціальне страхування базується за рахунок цільового податку на соціальне страхування, який стягується з працюючих та підприємців, а соціальна допомога здійснюється за рахунок державних асигнувань.

Разом з тим на цьому етапі розвитку суспільства остаточно сформулювались підходи до ідеології соціальної політики у республіканців та демократів, і ці підходи були реалізовані в наступні роки.

Республіканці – консерватори. В економіці консерватори дотримуються принципів невтручання в державні управлінські функції, дозволяючи владі вільно працювати на ринку. Підтримувати й заохочувати владу через податкове стимулювання з метою кращого регулювання бізнесу, індустрії, суспільства – один із пріоритетних напрямів консерваторів. Дотримуючись позиції вільного ринку як кращого засобу забезпечення економічного процвітання, консерватори вважають, що він забезпечує вирішення завдань виконання індивідуальної допомоги. Консерватори – основні захисники остаточного фінансування соціальних програм. У концепціях соціального добробуту велике значення приділяється короткочасним заходам соціальної підтримки. Довгострокові соціальні програми, на їхню думку, послаблюють волю до життя тих, хто отримує допомогу, і вони стають постійно залежними. Однак республіканці не заперечують християнську підтримку, оскільки в суспільстві можуть бути «щасливі» та «нещасливі» люди, яким необхідна допомога громадянського суспільства. Державне фінансування з позицій консерваторів повинне здійснюватися для розвитку соціальних служб і сектору охорони здоров’я, але і тут велике значення надається організаціям, що фінансуються із приватних фондів, ефективність яких вища на ринку соціальних послуг.

Демократи – ліберали. Вони вважають, що прогрес впливає на типологію суспільства, допомагає регулювати інтереси різних груп, компетентно реагувати на проблеми, що виникають. Відстоюючи принципи вільної економіки, тим не менше вони вважають, що при цьому можна розвивати різні види підтримки нужденних, забезпечуючи соціальну справедливість на основі регулювання.

У підходах до соціального добробуту велика увага надається державним програмам, таким як: соціальне забезпечення населення, соціальна допомога нужденним, безкоштовна видача ліків «соціально неповноцінним громадянам» та інші акції. Значна роль в дотриманні соціальних гарантій громадян, їх прав та свобод, у контролі над негативними наслідками капіталістичного виробництва належить державі. Вона повинна забезпечувати всіх рівними умовами для особистісного росту та індивідуального розвитку. Ліберали велике значення в системі соціального забезпечення надають розвитку інститутів соціальної підтримки. Вони вважають, що система соціального обслуговування, яка включає в себе служби сім’ї, невідкладну допомогу, індивідуальну підтримку, консультування, здоров’я, службу дитячої підтримки, є неодмінною умовою суспільної стабільності.