Модель соціальної роботи і соціального забезпечення у Великобританії

З початку XX століття у Великобританії починає розгортатися програма національної системи соціального страхування та пенсійного забезпечення. В кінці XIX століття були проведені дослідження стану 12 000 літніх людей і того тяжкого становища, в якому вони опинилися. У 1899 році уряд починає шукати схеми пенсійного забезпечення, тим більше що в таких країнах, як Німеччина, Франція, Данія та інших, такі підходи вже починали реалізовуватися в масштабі держави.

У 1908 році в Англії починають реалізовуватися пенсійні схеми виплат з урахуванням віку не менше 70 років, проте мета цих виплат була пов'язана з полегшенням тяжкого становища нужденних, а не забезпеченням їх гідного життя в суспільстві.

У 1911 році кабінет Ллойда Джорджа здійснює національну систему страхування від хвороб та безробіття.

У 1925 році розширюється система соціального забезпечення, і вона розповсюджується в рамках програм обов'язкового пенсійного страхування працюючих по найму та ряду інших категорій людей, забезпечення через старість, у зв’язку із втратою годувальника та інвалідності.

Практично цей підхід залишається без зміни до 1942 року.

До кінця століття благодійні товариства Англії, які були багато в чому піонерами в галузі роботи в сеттльменті, в роботі з девіантами, стояли перед проблемою професіоналізації в галузі соціальної благодійності. Ідея систематичної та професійної роботи вперше реалізується в Товаристві організованої благодійності, яке у 1903 році відкриває перший навчальний заклад для підготовки соціальних працівників. У 1912 році Школа соціології перетворилася у факультет соціальної роботи Лондонської школи економіки. Для розвитку практики того часу було характерне домінування методів благодійності, ось чому відносно пізно, лише у 1935 році, була створена професійна федерація соціальних працівників.

Новий концептуальний підхід до практики соціального забезпечення і соціальної роботи починає здійснюватися з 1942 року після доповіді Беверіджа перед палатою общин. У доповіді було запропоновано покінчити з бідністю, ставилося питання про необхідність компенсації економічної та соціальної нерівності шляхом надання нужденним верствам населення допомоги та послуг соціального страхування, тим самим добиваючись перерозподілу доходів між широкими верствами населення.

Після Другої світової війни складається централізована система соціального захисту населення. В результаті реформ 1970 – 1971 років був утворений департамент охорони здоров'я та соціального захисту, який у середині 80-х років був перетворений у два відомства: департамент соціального захисту та департамент охорони здоров'я.

Система адміністративного управління здійснюється Міністерством охорони здоров'я і соціального забезпечення, яке має свої відділення у всіх графствах. Збором страхових внесків на пенсії, які залежать від заробітків, займається Міністерство фінансів, а виплатою допомоги з безробіття – Міністерство зайнятості.

Фінансування витрат на сімейну допомогу повністю здійснюється за рахунок державних податків, які не мають цільового призначення.

Фінансування витрат на соціальне забезпечення здійснюється за рахунок страхових внесків трудящих та підприємців, що встановлюються у відсотках до заробітку.

У кожній місцевості існують відділи соціального забезпечення, які обслуговують усі категорії клієнтів. Можна відзначити, що половина місцевого фінансування на соціальні програми поступає від центральних органів, проте вони можуть розгортати самостійні програми соціального забезпечення, особливо коли це стосується проблем сім'ї.

Допомоги соціального захисту населення можна умовно розділити на чотири категорії: внескові допомоги, безвнескові допомоги, допомога, що підлягає перевірці нужденності, допомога дітям.

1-а група допомог – утворюється від страхових відрахувань по безробіттю, хворобі, вагітності, інвалідності, травм на виробництві, старості, смерті;

2-а група допомог – фінансується із загальної податкової системи на страхові суми і призначена для тих категорій осіб, які не потрапляють у систему страхування;

3-а група допомог – фінансується із загальної податкової системи, і потреба в них підлягає перевірці, перевіряється необхідність допомоги, коли питання стоїть про додаткову підтримку прибутків;

4-а група допомог – допомога дітям.

Британський закон стоїть на охороні прав та інтересів дітей, особливо це стосується їх прав, пов'язаних із забезпеченням, коли батьки обмежують їх права. Розробка нового акту про дітей велася з 1989 по 1992 рік. Основою цього закону стало обґрунтування принципу «кращі інтереси дитини», який повинен бути домінуючим у всіх рішеннях суду, це головний пріоритет, який вище за інтереси батьків, опікунів, органів влади тощо.

Соціальні служби на рівні місцевих органів можуть ухвалювати рішення про опіку та піклування дітей до 18-річного віку, якщо батьки не займаються своєю дитиною. Ювенальні суди, які вирішують ці питання, розглядають й інші, пов'язані з дитячою злочинністю, бездоглядністю, бродяжництвом тощо. Як правило, ювенальні суди ставлять завдання соціального перевиховання підлітків, ось чому діти віддаються під контроль соціальних працівників або в спеціальні центри.

Велика увага приділяється роботі з людьми, які мають психічні розлади. Відносно осіб, які страждають психічними захворюваннями, був прийнятий акт від 1959 року, відповідно до якого лікування, у тому числі і стаціонарне, може здійснюватися тільки при добровільній згоді пацієнта. У актах від 1982, 1983 років підтверджувалися раніше ухвалені рішення, були визначені обов'язки та відповідальність соціальних служб за патронат таких пацієнтів. У Англії діє трибунал охорони психічного здоров'я, який захищає права даних пацієнтів та їх опікунів. Можна відзначити, що послуги для літніх людей та людей, які мають проблеми з психічним здоров'ям, складають половину від всіх програм, що фінансуються державою. В середині 60-х років з боку громадськості були піддані критиці установи, в яких перебували люди з проблемами в психічному здоров'ї, за низький рівень обслуговування клієнтів. У Англії починає формуватися рух за деінституціоналізацію обслуговування психічно хворих за місцем проживання. Проте в суспільстві не було однозначної думки, велися дебати з приводу доцільності нестаціонарного лікування психічно хворих.

Можна відзначити, що соціальна робота як професійна діяльність починає оформлюватися до 50-х років. У 1952 році утворюється рада з освіти в галузі соціальної роботи, покликана координувати діяльність навчальних закладів і визначати єдині вимоги до рівня кваліфікації. У 1955 році утворюється єдина професійна Національна асоціація соціальних працівників, яка починає ліцензувати курси підготовки соціальних працівників, у ці ж роки соціальна робота починає викладатися в університетах.

У 1971 році видається «Закон про соціальні служби при місцевих органах влади», у зв'язку з чим Центральна рада з навчання та підготовки соціальних працівників ставить завдання з перегляду програм підготовки соціальних працівників і координації розвитку процесу освіти.

Ситуація змінюється у 80-ті роки, коли змінюється економічне і політичне життя країни. У доповіді Барклі були дані наступні рекомендації: «перенести акцент із звичних методів індивідуального патронату та консультування... на розробку методик в соціумі». Було закрито багато установ соціального захисту, стратегії підготовки були більше спрямовані на активізацію самодопомоги клієнтів, захист їх прав, запобігання різним формам дискримінації.

У Англії продовжують розвиватися благодійні організації та благодійні фонди. Координацією діяльності благодійних організацій і товариств займається комісія у справах благодійних організацій, її основним завданням є контроль за фінансовою діяльністю. Уряд підтримує ці фонди, так як вони більш оперативно реагують на проблеми, що виникають у суспільстві, оскільки урядові організації з їх структурою бюрократичного апарату менш оперативно реагують на виникаючі складні ситуації. На початок 90-х років в Англії було зафіксовано 170 тисяч благодійних організацій та фондів. Серед цих організацій є як молоді, так і з досвідом роботи в декілька століть. Так Армія порятунку в Лондоні традиційно займається проблемами бездомних людей. Основним завданням їх є санітарна обробка бездомних, забезпечення їх гарячою їжею, соціальна робота з повернення бездомних до нормального життя, розробка соціально-медичних програм. З 1988 по 1990 роки 75 тис. бездомним, що проживають на вулицях Лондона, була надана підтримка. (М. Фірсов)

Питання для самоконтролю:

1. Які основні риси соціальної роботи в Європі в XX столітті?

2. Які особливості становлення системи соціального страхування та соціальної роботи в Німеччині в першій половині XX століття?

3. Як відбувалось становлення соціального законодавства та підходів до соціокультурної анімації у Франції після Першої світової війни?

4. Які тенденції характеризують соціальний захист в Англії в першій половині XX століття?

5. Розкрийте особливості соціальної роботи в Німеччині в другій половині XX століття.

6. Які нові тенденції в соціальній роботі та соціальному забезпеченні з'являються у Франції після Другої світової війни?

7. Які особливості англійської моделі допомоги і захисту на рубежі ХІХ – ХХ ст.?

8. Дайте порівняльну характеристику системи соціального захисту Франції та Німеччини.

9. Покажіть основні відмінності системи соціального забезпечення Німеччини та Англії.

10. Які ваші роздуми щодо ролі соціальної роботи в Німеччині в період фашистського режиму? До якої із складових професійної діяльності (знання, навички, цінності) ці історичні події мають пряме відношення?

Поясніть сенс висловлювань:

1. Із матеріалів Інституту медико-соціальних працівників (Великобританія, 60-ті роки): «Альмонер – це насамперед соціальний працівник, робота якого налаштована на вивчення умов та причин соціального становища пацієнта, його реакції на хворобу. Мета роботи соціального працівника – допомогти у розв’язанні багатьох індивідуальних і практичних проблем захворювання. Він зобов’язаний дослідити проблеми клієнта, допомогти в їх розв’язанні, сприяти їх розумінню та пристосуванню до можливих обмежень у майбутньому (що виникають, наприклад, через інвалідність). При цьому альмонер може здійснювати багатоваріантну практичну допомогу пацієнтам» (К.С. Шендеровський).

2. Особливий урок історія подає на прикладі використання соціальної роботи націонал-соціалістичним режимом Гітлера в Німеччині. З його приходом до влади (1933 р.) для професії соціального працівника залишався один шанс на виживання – підкоритися системі, прийняти той ідеал суспільства, який пропагував націонал-соціалізм. < …> Уже в 1933 р. нацистський уряд прийняв закони, які допускали стерилізацію людей з певними вадами і захворюваннями (шизофренія, маніакально-депресивний психоз, спадкова епілепсія, спадкова сліпота й глухота, інші важкі спадкові фізичні вади й алкоголізм) проти волі згаданих категорій. У цілому в роки фашизму було здійснено біля 300 тис; таких операцій, 2/3 яких – з посиланням на «розумову відсталість».

У відповідності до згаданих законів обов'язок повідомляти про схожі захворювання розповсюджувався на відділкових медсестер, фізіотерапевтів, директорів інтернатів і співробітників відділів охорони здоров'я. Кінцеве рішення значним чином залежало від експертів – лікарів і соціальних працівників, які ставили «правильний діагноз», тобто надавали процедурі видимість терапевтичного втручання.

На всіх рівнях утвердилась перевага економічних міркувань над соціальними, а громадянство обумовлювалось економічною корисністю. У багатьох містах матеріальні допомоги і пільги видавались тільки тим, хто був готовий іти на громадські роботи. Директори притулків були поставлені перед вибором: знизити раціон усім до голодного рівня або позбавлятися від невиліковних випадків. Для слабких і соціально вразливих категорій широко застосовувались в'язниці і концтабори. Першими жертвами стали особи, які займалися жебракуванням і бродяжництвом: спільними зусиллями поліції і СС вулиці були повністю очищені від них. Згодом ці заходи розповсюдились на наркоманів, проституток, «дармоїдів» і політичних дисидентів.

Від органів соціального захисту очікувалась безумовна підтримка такої процедури, функції соціальних працівників формально залишались в межах професійних вимог: призначення пільг, порада і підтримка у важких обставинах тощо. Однак оцінювання передбачало встановлення діагнозу згідно з нацистськими вимогами, а консультування повинно було допомогти жертвам змиритися або добровільно підкоритися тим діям, які до них застосовувались (стерилізація, депортація, ув'язнення).

Фашизм вважав соціальну роботу і соціальний захист важливим інструментом соціального контролю, тому не відміняв їх, а використовував для надання благовидного образу дискримінаційним заходам, які здійснювалися під час його влади. (Г. Попович)