Тема 2. 2. Європейські моделі соціальної роботи і соціального забезпечення в ХХ СТ.

Соціально-історичний контекст практики соціальної роботи і соціального забезпечення в Європі в XX столітті пов'язаний з багатьма чинниками, серед них найважливішими є орієнтація на сім'ю як природно-історичну форму підтримки у всіх випадках ризику, зміна характеру громадянського суспільства, вільний ринок, поява нових функцій держави, професіоналізація соціальної роботи.

Сім'я як інститут допомоги і підтримки в Європі є основою добробуту суспільства, не випадково їй приділяється така велика увага законодавством усіх основних європейських держав. Соціальна допомога, соціальна робота, соціальна педагогіка, головним чином розглядають індивіда в контексті сімейних відносин, з цих же позицій розглядаються проблеми взаємодії сім'ї і держави, намічаються стратегії державних підходів до соціального забезпечення.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – в широкому розумінні – сфера широких соціальних відносин і суспільної участі як противага більш суворішим діям держави або економіки.

Другий важливий чинник пов'язаний з концептами громадянського суспільства в XX столітті. Громадянське суспільство через систему благодійних установ і асоціацій узяло на себе вирішення багатьох проблем, пов'язаних з добробутом. У всіх основних європейських країнах система благодійності знаходиться під законодавчим патронатом держави, вона є найважливішим чинником економіки соціального сектора. Як структура соціальної організації благодійність розвивалася в XX столітті в тісному контакті з державними установами соціальної підтримки. Можна було спостерігати як у Франції і Німеччині велике місце в системі добробуту держави приділене було добровільним організаціям, уряд йшов назустріч через систему консультацій на державному і місцевому рівні, коли необхідно було забезпечувати співпрацю з бізнесом та державними організаціями. У Великобританії громадянське суспільство мало суттєвий вплив на розвиток політики добробуту в державі. Можна відзначити, що в XX столітті намітилася тенденція професійної діяльності соціальних працівників у некомерційних і приватних організаціях.

Ринок – одне з джерел добробуту в сучасній Європі. Ринок став одним з чинників посилення практики соціальної роботи, оскільки системи соціального страхування, робота з організаціями, співтовариствами, у тому числі і територіальними, привнесла в практику соціальної роботи нові елементи розвитку.

Держава розвивалася в XX столітті як головний інструмент і джерело добробуту. Концепти соціальної держави або держави соціального добробуту зароджуються в кінці XIX століття. Ідеологія колективної солідарності дозволила на різних континентах західної цивілізації осмислювати в різних моделях «соціальної держави» (у німецькомовних країнах) і «держави загального добробуту» (у англомовних країнах) проблеми справедливого суспільного розподілу і перерозподілу в умовах вільного ринку. Індустріальний ринок і демократична система спричинили, з одного боку, зростання національного багатства, з іншого – соціальне протистояння різних суспільних верств. У цих умовах здійснюються пошуки механізмів рівності і справедливості.

ДЕРЖАВА ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ / СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА – державне надання пільг і соціального забезпечення, призначене для поліпшення добробуту громадян.

Уперше поняття «соціальна держава» вводиться німецьким ученим Л. фон Штайном у кінці XIX століття. Він вважав, що соціальна держава «зобов'язана підтримувати абсолютну рівність у правах для всіх суспільних класів, для окремої особи, що самовизначається, завдяки своїй владі. Воно зобов'язане... сприяти економічному і суспільному прогресу своїх громадян, бо кінець кінцем розвиток одного виступає умовою розвитку іншого, і саме в цьому розумінні мова йде про соціальну державу». Поняття «соціальне» визначало новий якісний зміст суспільного становлення на етапі індустріального розвитку. Виборче право, формування страхової системи, що дозволяє мінімізувати виробничі і соціальні ризики, гарантований мінімальний дохід, забезпечення певного рівня добробуту – такі основні політичні дії з боку держави, направлені на зняття деструктивних наслідків вільного ринку. В кінці XX століття Д. Крефт та І. Міленц у концепції соціальної держави структурним найважливішим елементом починають вважати добробут громадян і втручання держави законодавчим шляхом в найважливіші соціально-економічні процеси.

До основних принципів добробуту в моделі соціальної держави можна віднести:

- соціальну справедливість

- соціальну рівність

- забезпечення соціальних гарантій.

Можна відзначити, що в XX столітті склалася система соціального забезпечення в Європі, де кожна держава має, крім загальних рис, і своєрідність. Так, у Німеччині та Франції складна система розосереджених страхових кас, а у Великобританії державні і місцеві адміністративні структури вирішують завдання з соціального забезпечення.

Пенсійне забезпечення розповсюджується на осіб від 60 – 65 років. У деяких країнах вихід на пенсію для жінок нижчий, ніж для чоловіків. При розрахунку пенсії враховується страховий стаж (Німеччина, Франція). У Великобританії виплачується єдина пенсія (раз на тиждень), а також додаткова пенсія.

У європейських країнах виплачуються сімейна допомога і допомога на дітей, величина яких визначається віком дитини. У Англії допомога на старшу дитину вища, ніж на наступних дітей. У Німеччині сімейна допомога скорочується або збільшується залежно від сімейного доходу.

Основними джерелами фінансування соціального захисту є страхові внески від зарплати тих, що працюють по найму і державні субсидії за рахунок податків.

На розвиток професіоналізації соціальної роботи вплинули наступні найважливіші чинники:

Макрофактори еволюції:

- промислова революція початку століття;

- зміни соціальної політики в області прав людини та її захисту;

- організація системи соціального страхування для хворих та престарілих.

Мезофактори еволюції:

- зміщення акцентів допомоги з матеріальних на навчання клієнтів самостійно вирішувати свої проблеми;

- зміна практичних інтересів соціальних працівників, перехід від класових інтересів у напрямі до особистості клієнта.

Мікрофактори еволюції:

- концентрація уваги соціальних працівників «на роботі з випадком»;

- обґрунтування і впровадження в практику психоаналітичних підходів з випадком;

- становлення технік і методів індивідуальної роботи, де діяльність соціального працівника будується на основі запитів клієнта.