У чому таємниця інтересу

Кожний учитель мріє про те, щоб навчання на його уроках було цікавим для учнів. Як же зробити урок цікавим? Чи всі уроки можуть бути цікавими? У чому джерела інтересу?

Урок іде цікаво — це означає, що навчання, мислення супроводжу­ються почуттями піднесення, схвильованості учня, подиву, інколи навіть зачудування перед істиною, яка відкривається, усвідомленням й відчу­ванням своїх розумових сил, радістю творчості, гордістю за велич розу­му й волі людини.

Пізнання саме по собі дивний, незвичайний, чудовий процес, який пробуджує живий і незгасний інтерес. У природі речей, в їх відношен­нях і взаємозв'язках, у рухові й зміні, в людських думках, у всьому, що створила людина, — невичерпне джерело інтересу. Але в одних випад­ках це джерело, як струмок, дзюрчить на наших очах —- підходь, дивись, і перед тобою відкривається дивовижна картина таємниць природи; в інших — джерело інтересу приховане в глибині, до нього треба добра­тися, докопатися, і часто трапляється так, що сам процес «підходів», «підкопів» до сутності природи речей і їхніх причинно-наслідкових зв'язків є головним джерелом інтересу.

Якщо ви будете сподіватися тільки на видимі, помітні стимули, які пробуджують інтерес до навчання, до уроків, ви ніколи не виховаєте справжньої інтелектуальної працьовитості. Прагніть того, щоб учні самі відкривали джерела інтересу, щоб у цьому відкриванні вони відчували власну працю й успіх — само по собі це одне з найважливіших джерел інтересу. Без активної розумової праці неможливі ні інтерес, ні увага школярів.

Перше джерело, перша іскра інтересу до знань — у підході вчителя до матеріалу, який пояснюється на уроці, до фактів, що аналізуються. Знання істини народжується у свідомості учня з пізнання точок зіткнен­ня між фактами і явищами, ниток, якими ці факти і явища пов'язують­ся. Готуючись до уроку, я завжди прагну продумати, осмислити якраз ті точки зіткнення, ті нитки, де завдяки зчепленню думок розкривається щось нове, несподіване з погляду пізнання істин і закономірностей нав­колишнього світу. На наступному уроці вивчатиметься, наприклад, коре­нева система рослин, її роль в життєвих процесах. Учні сотні разів ба­чили корені рослин, і, здавалося б, у матеріалі навряд чи може бути щось цікаве для них. Але інтерес — у пізнанні прихованого, невидимого з першого погляду. Я розповідаю дітям про те, як найтонші кореневі волоски добувають у ґрунті речовини, необхідні рослині. Звертаю увагу ось на яку точку стикання, зчеплення фактів: у ґрунті йде життя, яке ні на хвилину не припиняється, в глибині воно не згасає ні влітку, ні взимку; мільярди мікроорганізмів мовби обслуговують тисячі кореневих волосків, без цього складного життя не могло б жити дерево. «Придиві­мося, діти, — кажу я, — до цього складного життя ґрунту, вдумаємося, як воно залежить від речовин, що надходять з навколишнього середови­ща. Перед вами відкриється взаємодія між живим і неживим». Як неживе стає будівельним матеріалом для живого — це і є та точка стикання, зчеплення фактів, висвітлюючи яку і зосереджуючи увагу на якій, я відкриваю перед вихованцями щось нове, таке, що пробуджує почуття подиву перед таємницями природи. Чим більше захоплює підлітків це почуття, тим більше їм хочеться знати, осмислити, зрозуміти.

Джерело інтересу — і в застосуванні знань, у переживанні почуття влади розуму над фактами і явищами. У самій глибині людського

єства є невикорінна потреба відчувати себе відкривачем, дослідником, шукачем. У дитячому ж духовному світі ця потреба особливо сильна. Та якщо немає поживи для неї — живого спілкування з фактами і явищами, радості пізнання — ця потреба поступово слабне, а разом з нею згасає й інтерес до знань.

...Після уроку, на якому в дітей пробудився інтерес до прихованих від безпосереднього спостереження процесів у ґрунті, ми йдемо в поле — спеціально для того, щоби подивитися розріз ґрунту. Діти з подивом розглядають двометрової довжини корені маленьких злакових рослин. Для них це справжнє відкриття. Але на стежку відкривачів, шукачів вони по суті ще тільки стають. Я показую дітям корені кількох видів лучних і степових трав. Ми саджаємо ці корені — без єдиної стеблин­ки, багато з них здаються з першого погляду зовсім засохлими, загиб­лими — і вони оживають, паростяться, зеленіє трава. Проростає і корінь винограду — також дає паростки.

Це захоплює дітей, думка їхня стає допитливою, невгамовною. Вони переживають людську гордість, яку ні з чи не порівняєш: ми пануємо над фактами і явищами, знання в наших руках стають силою. Відчу­вання сили знань, що підносить людину, — важко знайти яскравіший стимул інтересу до знань. Як важливо, щоб процес опанування знань не виснажував учня, не приводив його до стану втоми й байдужості до всього, а сповнював усе його єство радістю. Почуття володаря знань пробуджується в учня найсильніше зазвичай тоді, коли він безпосеред­ньо щось досліджує, відкриває, коли учень схоплює конкретні факти, явища. Але є й радість чистої думки — узагальнюючої, систематизую­чої діяльності розуму.

В учня, який багато читає, кожне нове поняття, явище, що вивчається на уроках, укладається в систему знань, почерпнутих з книжок, — і тоді наукові знання, що їх повідомляють на уроках, мають особливу привабливість: вони усвідомлюються як щось необхідне, яке допомагає осмислити те, що вже «є в голові».

(Сухомлинський В. О. Сто порад учителеві // Сухомлинський В. О. Твори: В 5 т. - К.: Рад, шк., 1976. - Т. 2. - С. 452-454, 470-473, 478-481.)

_________________ Дидактичні завдання ________________________

/. Яку роль відіграє слово вчителя в перетворенні знань із мертвого, обтяжливого вантажу на активний засіб розумового розвитку учнів?

2. Організація активної діяльності учнів під час вивчення матеріалу є одним із завдань навчальної взаємодії вчителя на уроці. Що гово­рить автор про зміст та етапи цієї роботи вчителя?

3. У чому В. О. Сухомлинський вбачає джерела інтересу на уроці? Як він радить підтримувати і поглиблювати пізнавальну цікавість учнів у навчальному діалозі?

\

Ш. О. Амонашвілі