Педагогічний такт і педагогічна майстерність учителя

Педагогічний такт — стара і водночас нова тема, як саме виховання, як сама педагогіка. Це найхарактерніша професійна ознака вчителя... Педагогічний такт для вчителя — це все одно, що голос для співака чи

слух для музиканта. Нині в нас багато говорять про педагогічну май-

\стерність. І це закономірно. Без різкого піднесення майстерності не

можна впоратися з тими великими завданнями, які стоять перед нашою

школою. Атцо таке педагогічна майстерність? Із чого вона складається?..

Пригадується такий випадок. Приїжджаю я в район і прошу пове­сти мене на урок до досвідченого вчителя...

— Підіть до Одарки Петрівни, — радять мені у відділі народної освіти. — Правда, вона працює в нас недавно, але, судячи з її виступу на нараді вчителів, це дуже тямуща вчителька.

З радістю знайомлюся з нею. Справді, вона знає багато, методично добре освічена. Щоденник у неї складений бездоганно. Я наперед відчу­вав^ насолоду від її уроку. Тут личило б якийсь відступ зробити, але скажу відразу. Коли урок закінчився, я не знав, що сказати вчительці. Ми мовчки розійшлися. Урок у неї був поганий. В Одарки Петрівни не було контакту з учнями. Вони ні в чому їй не допомагали. У класі відчувалася взаємна неприязнь. Учителька часто переривала свою роз­повідь словами: «Дивіться сюди! Не крутись! Не оглядайся!» і т. д., намагаючись дошкулити учням за їхню неуважність, а ті, хто похмуро, а хто із зухвалою посмішкою, ігнорували вчительку, відповідали «не знаю» навіть на легкі запитання, де й знати було нічого. Учні, як легко було здогадатися, не любили вчительки, й, очевидно, саме тому евристична бесіда була невдалою...

Педагогічна майстерність — це не тільки висока і різнобічна за­гальна й методична освіта вчителя, а й уміння домогтися, щоб кожне його слово дійшло до учнів, було цілковито ними сприйняте, пережи­те і засвоєне. А досягти цього, не володіючи педагогічним тактом, учи­тель не зможе, «хоч би як вивчав він теорію педагогіки» (К. Д. Ушин-ський). Коли говорити про педагогічний талант, про педагогічне мис­тецтво, то, мабуть, насамперед треба мати на увазі вміння підійти до дітей, уміння встановити з ними контакт. Не кожному це вда­ється...

Педагогічний такт (давайте поки що визначимо його як підхід до учнів) потрібний і в навчанні, і у вихованні. Але у вихованні його роль особлива. У нетактовного вчителя діти ще зуміють чогось навчитися, хоч це й важке буде навчання. Але у вихованні нетактовний учитель не досягне нічого...

•'')0! *'.,.: Що ж таке педагогічний такт?

Спочатку кілька слів про такт узагалі. Саме слово такт (від ла­тинського іасїліз) уживається в значеннях дотик, відчуття, форма людсь­ких взаємовідносин. Такт — неодмінна умова співжиття між людьми, успішного спілкування між ними. Для тактовної людини характерне

бажання в усьому діяти так, щоб дати найбільше добра і радості іншим людям. Тактовна людина «делікатна» (термін А. С. Макаренка) у взаєминах з іншими людьми, обережна, уважна. Вона намагається так повестися в колективі, щоб ні недоречним словом, ні легковажним учин­ком нікого не образити, нікому не зіпсувати настрій... У навчанні й вихованні дуже важко без нього. Важко і вчителям, важко й учням. А нетактовний учитель ніби спеціально добирає недоречні жарти, грубі натяки, образливі слова і весь час псує настрій своїм вихованцям. Не люблять таких учителів учні, не користуються вони повагою і серед своїх колег. Безтактний учитель, як і безтактна людина взагалі, нічим не приваблює інших людей. А нерідко безтактні люди бувають просто нестерпними. У колективі через таких людей виникають конфлікти, створюються зайві напруження, нервозність.

Застосування загального такту в педагогіці, у навчанні і вихованні дітей, власне, і є педагогічним тактом. Тактовну людину, як відомо, ха­рактеризують такі риси її особистості, як ввічливість, привітність, кмітливість, дотепність, уважність, вибачливість, витримка, урівноваже­ність, почуття гумору. Ці самі риси особистості повинні бути і в так­товного педагога. До учнів треба ставитися так само ввічливо і з такою самою повагою, як і до дорослих, тільки ще більш уважно й обережно. Я це хочу особливо підкреслити, бо дехто вважає, що одна річ поводи­тися серед дорослих й інша річ — у колі учнів...

Проте загальний такт, у життєвому розумінні цього слова, і педа­гогічний такт — не одне й те саме. Не кожна вихована й культур­на людина володіє педагогічним тактом. Педагогічний такт — це про­фесійна риса учителя, скажімо, як лікарська етика в медичних пра­цівників. Він є складовою педагогічної майстерності й набувається ра­зом з педагогічною освітою і педагогічною практикою...

Перейдемо до розгляду визначення педагогічного такту. Таких ви­значень існує багато. Єдиного визначення, на якому сходилися б усі педагоги, на жаль, запропонувати вам не можу. Одна частина педагогів вважає, що педагогічний такт -- це природна здатність учителя вплива­ти на учнів; друга — що це складова загальної культури поведінки вчителя; третя — що це відмінне знання свого предмета і методики його викладання. Певна доля істини є в кожному з цих підходів до педагогічного такту... Педагогічний такт, звичайно, нерозривно пов'яза­ний з усіма іншими рисами вчителя, але має і свою специфіку. Він правильно визначається як чуття (чуття доречності, доцільності і т. д.). Такі визначення ідуть ще від К. Д. Ушинського, який вважав педаго­гічний такт, по суті, психологічним тактом...

Частіше педагогічний такт визначається як дотримання розумної міри в усій навчально-виховній роботі з учнями. Втрачається міра — втра­чається й педагогічний такт...