Передмова. Чи треба говорити про значення психології для педагога?

...Чи треба говорити про значення психології для педагога? Мабуть, треба, якщо і в нас так мало хто з педагогів звертається до вивчення психології. Звичайно, ніхто не має сумніву в тому, що головна діяльність виховання відбувається в галузі психічних і психофізичних явищ; але,

звісно, розраховують у цьому випадку на той психологічний такт, який більшою чи меншою мірою властивий кожному, і гадають, що вже самого цього такту досить, щоб оцінити істину тих чи тих педагогічних за­ходів, правил та напучувань.

Так званий педагогічний такт, без якого вихователь, хоч би як він вивчав теорію педагогіки, ніколи не буде добрим вихователем-практи-ком, є, по суті, не більше, як такт психологічний, потрібний педагогові такою ж мірою, як і літераторові, поетові, ораторові, акторові, політикові, проповідникові, і, словом, усім тим особам, які так чи інакше мають намір впливати на душу інших людей. Педагогічний такт — це тільки особливе застосування такту психологічного, його спеціальний розви­ток у галузі педагогічних понять. Але що ж таке самий цей психоло­гічний такт? Не що інше, як більш чи менш темна напівсвідома збірка спогадів різноманітних психічних актів, пережитих ними самими. На підставі саме цих спогадів душі про свою власну історію людина вва­жає за можливе впливати на душу іншої людини й обирає для цього саме ті засоби, дієвість яких випробувала на самій собі. Ми не збирає­мося применшувати важливості цього психологічного такту, як це зро­бив Бенеке, який прагнув тим самим різко підкреслити необхідність вивчення своєї психологічної теорії. Навпаки, ми скажемо, що жодна психологія не може замінити людині психологічного такту, у практиці незамінного вже тому, що він діє швидко, миттєво, тоді як положення науки пригадуються, обмірковуються й оцінюються повільно. Хіба можна уявити собі оратора, який згадував би той чи той параграф психології, прагнучи викликати в душі слухача співчуття, жах чи обурення? Так само і в педагогічній діяльності немає жодної змоги діяти за парагра­фами психології, хоч би як добре вони були вивчені. Але, без сумніву, психологічний такт не є щось вроджене, а формується в людині посту­пово: в одних швидше, ширше і стрункіше, в інших повільніше, склад­ніше й уривчастіше, що вже залежить від інакших властивостей душі, — формується в міру того, як людина живе і спостерігає, умисно чи без наміру, те, що діється в її власній душі. Душа людини пізнає сама себе лише в особистій діяльності, і знання душі про саму себе так само, як і знання її про явища зовнішньої природи, складаються зі спостережень. Чим більше буде цих спостережень душі над власною діяльністю, тим будуть вони настійніші і точніші, тим більший і кращий психологічний такт розвинеться в людині, тим цей такт буде повніший, правильніший, стрункіший. Із цього випливає вже само собою, що заняття психологією і читання психологічних творів, спрямовуючи думку людини на процес її власної душі, можуть дуже сприяти розвиткові в неї психологічного такту.

(Ушинський К. Д. Твори: В 6 т. — К.: Рад. шк., 1952. — Т. 4. — С. 43-45, 47.)