Організаційна структура управління

Організаційна структура управління (ОСУ) – це сукупність елементів з визначеними для кожного з них функціями і повноваженнями, в якій відбувається взаємозв'язок між елементами.

Організаційну структуру управління складають:

– кількість та види ланок управління на кожному його рівні;

– взаємне розташування зв'язків та підлеглість цих ланок;

– завдання, права, обов'язки, повноваження та відповідальність кожної ланки в межах виконання загальних та спеціальних функцій управління;

– чисельність та професійно-кваліфікаційний склад працівників;

– ступінь централізації та децентралізації функцій управління.

Основні види організаційних структур управління та їхня класифікація наведені на рисунку 5.1.

Бюрократичні (механістичні) організаційні структури – жорсткі незмінні
структури управління з чітко визначеними усіма організаційними зв'язками, посадовими обов'язками та повноваженнями.

Адаптивні (органічні) організаційні структури – гнучкі структури управління, в яких організаційні зв'язки, посадові обов'язки та повноваження можуть легко змінюватися відповідно до змін умов діяльності та цілей організації.

Рисунок 5.1 – Класифікація основних організаційних структур управління

Існує два аспекти організаційного процесу:

а) розподіл організації на підрозділи відповідно до цілей та стратегій;

б) встановлення взаємовідносин повноважень, які пов'язують вище
керівництво з нижчими рівнями працюючих та забезпечують можливість
розподілу і координації задач.

Повноваження – це сукупність взаємопов'язаних обов'язків, відповідальності і прав, якими наділяється менеджер для виконання своєї ролі в процесі управління організацією.

Обов'язок – це сукупність робіт, які менеджер, що займає певну посаду, повинен виконувати на своєму робочому місці. Обов'язки закріплюються за певною посадою. Отже, кожен працівник має свої обов'язки.

Відповідальність – це необхідність надавати звіти про результати виконаних робіт і нести відповідальність за наслідки отриманих результатів.

Права – це можливості менеджера, що займає певну посаду, використовувати різні ресурси для виконання своїх обов'язків.

Таким чином, у будь-якого керівника є права, обов'язки і відповідальність за виконання різних завдань. Виконання деяких (другорядних) обов'язків керівник може перекласти на своїх підлеглих (керівників нижчого рівня або на безпосередніх виконавців). Це називається делегуванням повноважень. При цьому відповідальність за виконання делегованих (переданих для виконання) завдань не передається.

У менеджменті існують два види організаційних повноважень:

а) лінійні;

б) функціональні.

Лінійні повноваження – повноваження, що передаються безпосередньо від начальника до підлеглого і далі до інших підлеглих з прийняття певних рішень та права діяти в певних питаннях в межах своїх повноважень без узгодження з іншими керівниками.

Функціональні (штабні) повноваження – повноваження, що делегуються менеджером вищого рівня управління, який керує певною функцією менеджменту, менеджеру нижчого рівня управління, який керує аналогічною функцією.

Такі схеми є лише скелетом системи управління, оскільки не розкривають склад та зміст функцій, прав та обов’язків посадових осіб.