Розділ 9. Як закінчувати виступ

Чи хочете ви знати, в яких розділах своєї промови ви найшвидше виявите досвідченість чи недосвідченість, майстерність чи відсутність навичок? На початку і в кінці. У театрі існує старе прислів'я, яке стосується, звісно, акторів і звучить приблизно так: «Про їхню май­стерність можна зробити висновок з того, як вони виходять на сцену та як ідуть з неї»...

Завершення виступу справді являє собою стратегічно найважливі­ший розділ промови. Те, що ритор говорить у висновку (його останні слова) звучатимуть у вухах слухачів, коли він уже закінчив виступ, і, напевне, їх пам'ятатимуть найдовше. Однак новачки рідко усвідомлю­ють значення цього вигідного чинника. Фінали їхніх виступів часто далеко не найкращі.

Які їхні найтиповіші помилки? Давайте розглянемо окремі з них і спробуємо знайти способи до їх виправлення.

По-перше, є оратори, які закінчують свою промову таким чином: «Ось приблизно все, що я хотів сказати з цього питання. Тому, мабуть, я на цьому закінчу». Це не закінчення. Це помилка. Одразу видно, що оратор — дилетант. Така помилка майже невиправдана. Якщо це все, що ви хотіли сказати, то чому б на цьому не закінчити виступ і не сісти на місце без розмов про те, що ви збираєтеся закінчити. Сідайте, а робити висновок, що це все, про що ви збиралися сказати, можна спокійно й тактовно полишити на розсуд ваших слухачів.

Бувають також оратори, які вже висловили все, що хотіли, проте не знають, як закінчити виступ... Іноді кінець виступу слід спланува­ти заздалегідь, чи не так? Хіба розумно намагатися продумувати за­вершення своєї промови, коли ви вже стоїте перед слухачами в нер­вовому напруженні, коли ваші думки мають бути спрямовані на те,

про що ви говорите? Здоровий глузд підказує бажаність підготовки закінчення свого виступу заздалегідь, у спокійній і неквапливій обста­новці.

Навіть такі видатні оратори, як Вебстер, Брайт, Гладстон, що блиску­че володіли англійською, вважали для себе необхідним писати завчас­но і майже напам'ять вивчати останні слова своїх виступів.

Якщо новачок наслідуватиме їхній приклад, то йому не доведеться шкодувати про це. Він має точно знати, якими саме думками збираєть­ся вивершити свою промову. Йому необхідно відрепетирувати закін­чення виступу кілька разів, не обов'язково використовуючи одні й ті самі слова під час кожного повторення, але втілюючи свої думки в конкретні фрази...

Деякі ритори взагалі не можуть дібратися до кінця свого виступу. Десь на середині вони починають швидко й нескладно говорити й на­чебто давати перебої, подібно до двигуна, в якому майже закінчилося пальне, і після кількох відчайдушних ривків вони цілковито зупиня­ються. Аварія. Звісно, їм потрібна ретельніша підготовка і треба мати більше практики — більше бензину в баку.

Багато хто з новачків надто різко обриває свій виступ. їм не бракує плавності та вміння завершувати промову. Фактично, в них немає кінцівки: вони раптово припиняють говорити. Це неприємно вражає, і слухачі бачать, що мають справу з дилетантом. Що б ви сказали, якби ваш приятель під час розмови раптом обірвав свою мову й вибіг з кімнати, не попрощавшись ввічливо з вами?..

Як може новачок виробити в собі правильне відчуття необхідності закінчення свого виступу? За допомогою механічних вправ?

Ні. Так само, як і культура, ця річ надто тонка. Це має стати шостим чуттям, майже інтуїцією. Якщо ритор не відчуває, коли його виступ завершено гармонійно і вправно, то як він може розраховувати досягти цього?

Однак таке відчуття можна в собі розвинути, вивчивши ті методи, якими користувалися видатні ритори...

Давайте спробуємо розробити деякі корисні пропозиції.