СИТУАЦІЯ 1. Чи обмежується необхідність у самовихованні вчителя першими роками його професійної діяльності?

Чи обмежується необхідність у самовихованні вчителя першими роками його професійної діяльності? Чи потрібно працювати над собою педагогові з досвідом? Сторінки книжок відомого учителя словесності, педагога-новатора Євгена Миколайовича Ільгна переконують нас: лише постійне самовдосконалення забезпечує вчителеві майстерність.

Гірка хвилина уроку — порожні очі учня. Не за тишу, дисципліну, безвідмовну слухняність — за увагу як множник інформації б'юся на кожному уроці. З досвіду знаю: майже всі діти важкі, кожний по-своєму. Завоювати їхню увагу — це завоювати їх самих. Але як? Той, хто з'явився до дітей, а не просто увійшов до них, знайде вихід. Адже

колись і він був таким самим, як вони. Ось і треба ввійти до класу таким, яким був, тільки дорослішим, досвідченим. Подивитися на все очима далекого дитинства і співвіднести те, чого хочеться дітям тепер, з тим, що їм необхідне завтра. Розмовляти без пишномовності й снобізму, тієї удаваної педагогічності, яка гнітить сьогодні навіть першокласни­ка. Найважче — полюбити в дітях вік, по суті, їх самих. «Мудра ди-винка» — зовсім не химерність у характері вчителя, а підхід до дітей, точніше ставлення до них, тобто до своєї справи. Це ставлення відразу передається класові й стає вже ставленням дітей до уроку, вчителя, книжки як джерела цікавого.

Есть минути, когда не тревожит Роковая нас жизни гроза. Кто-то на плечи руки положит, Кто-то ясно заглянет в глаза... И мгновенно житейское канет, Словно в темную пропасть без дна... И над пропастью медленно встанет Семицветной дугой тишина...

Це — найперший урок за Блоком. «Зрозуміли, — запитую клас, — хто загляне в очі?» — «Ні». — «А взагалі — зрозуміли вірші?» — «Ні». — «А хочете ще послухати?» — «Хочемо!» Читаю вдруге, втретє. Дедалі напруженіша, допитливіша тиша. Така ж, як і у вірші: «повіль­на», «семибарвна» — неоднозначна.

— Оце і є Блок! — кажу дітям. — Не все зрозуміло, але прекрасно!
І зачаровує музика Поезії. «Кто-то на плечи руки положит...» Але
хто? Знаменитий блоківський символ! Саме його й треба розгадати.
«Кто-то ясно заглянет в глаза...» Знову ж — хто?

І ось уже потяглися нитки до «незнайомки», до дівчини, що співає в «церковному хорі», і до завершальної строфи поеми «Дванадцять». Захотілося раптом з'ясувати й особливу, цілющу дію «рук» у тій умиро­твореній тиші, що запанувала над «прірвою». Руки, як і наші слова, очі, криють у собі духовну силу. Блок допоможе зрозуміти й це.

— Ще раз прочитайте! — просять діти. Читаю ще раз...

(Ільїн Є. М. Мистецтво спілкування // Педагогічний пошук. — К.: Рад. шк., 1988. - С. 208-209.)

Важких — люблю! Без них — важче! Помічали, як діти, яких ми вважаємо зразковими, тягнуться до «важких»? Чому? З ними цікаві­ше. А мені, як учителеві, так і поготів. Знаходимо ж у «дивацтвах» пушкінської Тетяни духовне багатство, в «дивацтвах» Рахметова — винятковість натури... Але поетизуючи «дивацтва» літературного ге­роя, боїмося визнати і зрозуміти їх у нинішньому юному сучасникові, ніби він вартий меншої уваги, ніж літературний персонаж.

Намагаюся спочатку помітити в людині те, що її відрізняє від інших і чим вона, власне, корисна й потрібна іншим. Одне з моїх «дивних» правил: учень, навіть посередній, звичайний, — їй-богу, чимось цікаві­ший за художню книжку, якщо і його «прочитати» так само вдумливо, як книжку. Шукаю зв'язків не книжки з книжкою, а цієї книжки в цей час, на цьому уроці, з цим учнем. Учуся бачити великий план і книжки, й учня...

(Ільїн Є. М. Мистецтво спілкування // Педагогічний пошук. — К.: Рад. шк., 1988. - С. 214-215.)

________________ Дида ктичн і за в дання ________________________

/. Які професійно значущі риси особистості виховує в собі Євген Ми­колайович?

2. Спробуйте уявити та описати професійний ідеал учителя Ільїна. Що в його роздумах допомагає вам виконати це завдання?

З- Які способи самовиховання використовує Є. М. Ільїн для досягнен­ня професійного «Я — ідеальний»?

4. На думку Євгена Миколайовича, «найважче — полюбити в дітях вік, по суті, їх самих». Спробуйте розробити власну програму вихо­вання у себе цієї професійно необхідної риси ще під час навчання у вищому навчальному закладі.

СИТУАЦІЯ 2

Хто з дітлахів не мріє про таку няню-виховательку, як чарівна Мері Поппінс з однойменної казкової повісті англійської письменниці Памели Треверс!

Мері працювала в родині Бенксів з Вишневого провулка (пам'ятаєте, її ще приніс туди на парасольці східний вітер?) і творила для дітей справжні дива. До речі, ці дива були і дивами виховання! Ми вважали б Мері Поппінс педагогом-майстром, а от усі оточуючі називали її Леді Досконалість...

Вона посадила Близнюків у візочок і швидко покотила його провул­ком. Джейн та Майкл ледве встигали за нею...

— Веселіше, веселіше, будь ласка! — бадьоро сказала Мері Поп­пінс. — Я з таким самим успіхом могла взяти на прогулянку слимаків!

Але, коли вони наздогнали її, примусила їх цілих п'ять хвилин чекати, поки намилується своїм відображенням у вітрині рибної крамниці. На ній була нова біла блузка в рожевий горошок, і за виразом обличчя Мері, яке відбивалося у вітрині над купами смаженої тріски, можна було здогадатися, що вона в цілковитому захваті від самої себе. Лише трішки відхилила пальто, щоб блузку було ліпше видно, і подумала, що, кажучи чесно, Мері Поппінс ще ніколи не мала кращого вигляду. Зда­валося, навіть смажені рибини на вітрині... милуються нею круглими від захоплення очима...

Нарешті, задоволено кивнувши своєму відображенню, Мері Поппінс помчала далі.

(Памела Траверс. Мери Поппинс. — Минск: Беларус. знцикл., 1993. - С. 345-346.)

Дидактичні завдання ________________________

/. Який спосіб самовиховання допомагає Мері Поппінс відчувати себе Леді Досконалість?

2. Чи використовуєте ви такий спосіб самовиховання? У яких випад­ках і в роботі над якими рисами?

3. Як ви думаєте, чи потрібно вчителеві відчувати себе Леді (чи Містер) Досконалість? Як це впливає на його професійну діяль­ність?

'

Тема 10

ІіІІІІІШШм*⁵'" '

ЕЛЕМЕНТИ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Думки мудрих

Ремесло актора вчить, як виходити на сцену і гра­ти. А істинне мистецтво має вчити, як свідомо збу­джувати в собі несвідому творчу природу для над-свідомої органічної творчості.

К. С. Станіславський

Мистецтво — це засобами розміру, ритму і т. д. домогтися в іншого активності в напрямку інтуї­тивного охоплення і пережиття речі, вираженої в символі, якою вона є по суті.

Лесь Курбас

Учням давай пристрасть, темп і непідробне натх­нення, щоб захопити розповіддю вчителя. Шлях до їхнього розуму лежить через почуття. Урок — це театр одного актора.

В. Ф. Шаталов

К. С. Станіславський МОЄ ЖИТТЯ В МИСТЕЦТВІ