СИТУАЦІЯ 1. Чи обмежується необхідність у самовихованні вчителя першими роками його професійної діяльності?

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Чи обмежується необхідність у самовихованні вчителя першими роками його професійної діяльності? Чи потрібно працювати над собою педагогові з досвідом? Сторінки книжок відомого учителя словесності, педагога-новатора Євгена Миколайовича Ільгна переконують нас: лише постійне самовдосконалення забезпечує вчителеві майстерність.

Гірка хвилина уроку — порожні очі учня. Не за тишу, дисципліну, безвідмовну слухняність — за увагу як множник інформації б'юся на кожному уроці. З досвіду знаю: майже всі діти важкі, кожний по-своєму. Завоювати їхню увагу — це завоювати їх самих. Але як? Той, хто з'явився до дітей, а не просто увійшов до них, знайде вихід. Адже

колись і він був таким самим, як вони. Ось і треба ввійти до класу таким, яким був, тільки дорослішим, досвідченим. Подивитися на все очима далекого дитинства і співвіднести те, чого хочеться дітям тепер, з тим, що їм необхідне завтра. Розмовляти без пишномовності й снобізму, тієї удаваної педагогічності, яка гнітить сьогодні навіть першокласника. Найважче — полюбити в дітях вік, по суті, їх самих. «Мудра ди-винка» — зовсім не химерність у характері вчителя, а підхід до дітей, точніше ставлення до них, тобто до своєї справи. Це ставлення відразу передається класові й стає вже ставленням дітей до уроку, вчителя, книжки як джерела цікавого.

Есть минути, когда не тревожит Роковая нас жизни гроза. Кто-то на плечи руки положит, Кто-то ясно заглянет в глаза... И мгновенно житейское канет, Словно в темную пропасть без дна... И над пропастью медленно встанет Семицветной дугой тишина...

Це — найперший урок за Блоком. «Зрозуміли, — запитую клас, — хто загляне в очі?» — «Ні». — «А взагалі — зрозуміли вірші?» — «Ні». — «А хочете ще послухати?» — «Хочемо!» Читаю вдруге, втретє. Дедалі напруженіша, допитливіша тиша. Така ж, як і у вірші: «повільна», «семибарвна» — неоднозначна.

— Оце і є Блок! — кажу дітям. — Не все зрозуміло, але прекрасно!
І зачаровує музика Поезії. «Кто-то на плечи руки положит...» Але
хто? Знаменитий блоківський символ! Саме його й треба розгадати.
«Кто-то ясно заглянет в глаза...» Знову ж — хто?

І ось уже потяглися нитки до «незнайомки», до дівчини, що співає в «церковному хорі», і до завершальної строфи поеми «Дванадцять». Захотілося раптом з'ясувати й особливу, цілющу дію «рук» у тій умиротвореній тиші, що запанувала над «прірвою». Руки, як і наші слова, очі, криють у собі духовну силу. Блок допоможе зрозуміти й це.

— Ще раз прочитайте! — просять діти. Читаю ще раз...

(Ільїн Є. М. Мистецтво спілкування // Педагогічний пошук. — К.: Рад. шк., 1988. - С. 208-209.)

Важких — люблю! Без них — важче! Помічали, як діти, яких ми вважаємо зразковими, тягнуться до «важких»? Чому? З ними цікавіше. А мені, як учителеві, так і поготів. Знаходимо ж у «дивацтвах» пушкінської Тетяни духовне багатство, в «дивацтвах» Рахметова — винятковість натури... Але поетизуючи «дивацтва» літературного героя, боїмося визнати і зрозуміти їх у нинішньому юному сучасникові, ніби він вартий меншої уваги, ніж літературний персонаж.

Намагаюся спочатку помітити в людині те, що її відрізняє від інших і чим вона, власне, корисна й потрібна іншим. Одне з моїх «дивних» правил: учень, навіть посередній, звичайний, — їй-богу, чимось цікавіший за художню книжку, якщо і його «прочитати» так само вдумливо, як книжку. Шукаю зв'язків не книжки з книжкою, а цієї книжки в цей час, на цьому уроці, з цим учнем. Учуся бачити великий план і книжки, й учня...

(Ільїн Є. М. Мистецтво спілкування // Педагогічний пошук. — К.: Рад. шк., 1988. - С. 214-215.)

________________ Дида ктичн і за в дання ________________________

/. Які професійно значущі риси особистості виховує в собі Євген Миколайович?

2. Спробуйте уявити та описати професійний ідеал учителя Ільїна. Що в його роздумах допомагає вам виконати це завдання?

З- Які способи самовиховання використовує Є. М. Ільїн для досягнення професійного «Я — ідеальний»?

4. На думку Євгена Миколайовича, «найважче — полюбити в дітях вік, по суті, їх самих». Спробуйте розробити власну програму виховання у себе цієї професійно необхідної риси ще під час навчання у вищому навчальному закладі.

Хто з дітлахів не мріє про таку няню-виховательку, як чарівна Мері Поппінс з однойменної казкової повісті англійської письменниці Памели Треверс!

Мері працювала в родині Бенксів з Вишневого провулка (пам'ятаєте, її ще приніс туди на парасольці східний вітер?) і творила для дітей справжні дива. До речі, ці дива були і дивами виховання! Ми вважали б Мері Поппінс педагогом-майстром, а от усі оточуючі називали її Леді Досконалість...

Вона посадила Близнюків у візочок і швидко покотила його провулком. Джейн та Майкл ледве встигали за нею...

— Веселіше, веселіше, будь ласка! — бадьоро сказала Мері Поппінс. — Я з таким самим успіхом могла взяти на прогулянку слимаків!

Але, коли вони наздогнали її, примусила їх цілих п'ять хвилин чекати, поки намилується своїм відображенням у вітрині рибної крамниці. На ній була нова біла блузка в рожевий горошок, і за виразом обличчя Мері, яке відбивалося у вітрині над купами смаженої тріски, можна було здогадатися, що вона в цілковитому захваті від самої себе. Лише трішки відхилила пальто, щоб блузку було ліпше видно, і подумала, що, кажучи чесно, Мері Поппінс ще ніколи не мала кращого вигляду. Здавалося, навіть смажені рибини на вітрині... милуються нею круглими від захоплення очима...

Нарешті, задоволено кивнувши своєму відображенню, Мері Поппінс помчала далі.

(Памела Траверс. Мери Поппинс. — Минск: Беларус. знцикл., 1993. - С. 345-346.)

/. Який спосіб самовиховання допомагає Мері Поппінс відчувати себе Леді Досконалість?

2. Чи використовуєте ви такий спосіб самовиховання? У яких випадках і в роботі над якими рисами?

3. Як ви думаєте, чи потрібно вчителеві відчувати себе Леді (чи Містер) Досконалість? Як це впливає на його професійну діяльність?

ЕЛЕМЕНТИ АКТОРСЬКОЇ МАЙСТЕРНОСТІ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

Ремесло актора вчить, як виходити на сцену і грати. А істинне мистецтво має вчити, як свідомо збуджувати в собі несвідому творчу природу для над-свідомої органічної творчості.

Мистецтво — це засобами розміру, ритму і т. д. домогтися в іншого активності в напрямку інтуїтивного охоплення і пережиття речі, вираженої в символі, якою вона є по суті.

Учням давай пристрасть, темп і непідробне натхнення, щоб захопити розповіддю вчителя. Шлях до їхнього розуму лежить через почуття. Урок — це театр одного актора.

К. С. Станіславський МОЄ ЖИТТЯ В МИСТЕЦТВІ