Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Вимова: хиби вимови
|
|
Найчастіше трапляються такі хиби (дефекти) вимови, як шепелявість, сюсюкання, гаркавість, гугнявість.
Перш ніж почати роботу з ліквідації хиб у вимові, слід звернутися до лікаря-логопеда чи (якщо такого немає) до фахівця з хвороб вуха, горла, носа, щоб установити причини тих чи тих дефектів. Самостійно ліквідувати хиби можна, якщо вони не органічного походження, а викликані неправильною артикуляцією.
Шепелявість і сюсюкання. У тяжкому випадкові ці дві вади поєднуються. У легшому — існує одна з них. У тяжчому — краще починати з роботи над с.
Сюсюкаючи, людина або надто сильно притискає язика до внутрішньої поверхні верхніх зубів, або кладе його на зуби. їй треба навчитися під час вимови ховати язика за зуби. С вимовляється при незціплених зубах; язик лежить внизу, ледве торкаючись нижніх зубів. На першій стадії роботи можна запропонувати: зціпити зуби, напівоголити їх, відкривши губи (догори й донизу) і водночас, розтягнувши їх у напів-
усмішку, язиком торкнутися нижніх зубів. Видихаючи повітря, знайти язиком таку позицію, яка дала б правильний звук, а потім на тому ж видихові утворити ледь помітну (на один міліметр) щілину між зубами і прикрити- їх губами.
Установити відстань між зубами може допомогти звичайний сірник. Відломивши голівку, сірника легенько затискують зубами і з ним сичать. Сірник особливо рекомендують тим, хто, вимовляючи [с], кладе язика на зуби. Кілька днів звук [с] артикулюють із сірником, а потім з ним і без нього, аж доки не відчують, що в ньому немає потреби.
Після кількаденного «сичання» починаються вправи на вимову звука у складах: си, се, са. На це іще піде кілька днів, а може, тиждень і навіть два (краще не поспішати). Потім: ас, ес, ис. Далі: сма, сва, ста; сме, све, сте; сми, сви, сти. На останньому етапі звук [с] уводиться в слова.
До ліквідації дефекту вимови звука [ш] можна братися лише в тому разі, коли правильно вимовляються [с] і [з]. При вимові звука [ш] губи злегка висуваються вперед, зуби — на відстані майже одного міліметра, язик піднімається до піднебіння так, щоб між язиком і піднебінням утворилася щілина; повітря видихається вільно. Вправа виконується за такою ж системою, як і з виправлення звука [с].
Найбільше зусиль потребує боротьба з гаркавістю (на [р] та [л]). Тому гаркавість, можливо, — найпоширеніша хиба вимови. Різні форми гаркавості на [р] мають одну спільну причину — повну або часткову відсутність вібрації кінчика язика. Існують різні способи «вирвати [р] з небуття».
1. Рот широко відкритий. Язик лежить лопаткою на нижніх зубах. Учень починає тягнути звук [а] і навперемінно вдаряє язиком то по верхній, то по нижній губі, досить швидко переміщуючи його. Виходить щось на зразок «бр-бр-бр». Така вправа дає змогу розвинути еластичність кінчика язика.
2. Покласти під язика мізинець (помивши, звісно, добре руки), тягнути звук [ж], а пальцем швидко водити під язиком вправо-вліво, немовби намагаючись вибити язика з цієї позиції.
3. Тремолювання: навперемінно вимовляється к-д, к-д, к-д, з поступовим нарощенням темпу, щоб ці два приголосні звучали як суцільне тремоло (дрижання). Сюди належить і метод французького актора Тальма: швидко вимовляти т-д, т-д, т-д, т-д... зі спробами додавати [р]: т-д, т-д, т-д, т-ррр.
Можна виконувати або всі чотири вправи навперемінно, або якусь одну з них (що виявиться найбільш придатною для конкретної особи) до того часу, поки не з'явиться трр, дрр.
Із цього моменту починається другий етап роботи: [р] треба видовжити, бо спочатку він буде ще дуже коротким. Слід вправлятися у вимові: т-рррррр, д-рррррр, аж поки р не прозвучить на повний видих.
Після цього можна переходити до третього етапу: вимова [р] у складах із твердими голосними і «трамплінними» [т] і [д] перед ним: тра-дра, тре-дре, три-дри, тро-дро, тру-дру. Далі промовляти слова, які цими складами починаються і в яких на ці склади падає наголос: траса, дранка; треба, древо; тричі, дриґай; трохи, дрофи.
Потім вимовляються слова, в яких склади з тр і др (що ними починається слово) ненаголошені: трава, драбина і т. д. Далі — слова з тр і др усередині: потрапити, надраїти.
А потім в такій же послідовності вводити [р] у слова з наступним голосним, тільки без [т] і [д], що стояли перед ним.
І, нарешті, такого типу вправи і в такій послідовності проробити з м'яким [рь].
Логопедичні вправи виконуються не менше як двічі-тричі на день по 5 — 10 хвилин. Вправи доцільно повторювати перед дзеркалом. Це застерігає від гримасування.
Від цих вправ у роті швидко шерхне, і тому треба мати під рукою склянку теплого і не дуже солодкого чаю, щоб зволожувати голосо-творний апарат.
Загальна послідовність занять: вправи на видобуття звука, вправи на закріплення (фіксацію) його, вправи з уведення його в склад, а потім у слова.
Гугнявість. Якщо гугнявість не органічного походження (тобто не пов'язана з аномаліями в організмі), від неї неважко звільнитися. Затисніть легенько великим і вказівним пальцями ніздрі і прочитайте фразу: «Приємно тремтячи освіженим тілом, просуваючи руки в рукава, він почував себе демократом, другом народу, який не має чого боятися» (М. Коцюбинський).
Хто не гугнявить, той, читаючи вголос цю фразу, відчуватиме вібрацію під пальцями лише в моменти вимови складів із сонорними [м] і [н]. А в гугнявих викликатиме вібрацію вимова всіх складів без винятку.
Позбутися гугнявості можна з допомогою таких вправ:
1. Затуливши двома пальцями ніздрі, вимовляти склади: ти, ті;
та, тя; те, те; ди, ді; да, дя; де, де.
При цьому слід ширше розкривати рота і стежити, щоб під пальцями не було вібрації, щоб повітря не потрапляло в носову порожнину. Завдяки цьому поступово активізується язичок, що перекриває прохід і не допускає повітряного потоку в носову порожнину.
2. Ця ж вправа з відкритими ніздрями.
3. Такого ж типу вправа із закритими ніздрями на вимову важчих для цього випадку складів: до, дьо, ду, дю.
4. Така ж вправа з відкритими ніздрями.
5. Кожну зі згаданих вище вправ доцільно чергувати (поєднувати) з легкою імітацією позіхання, що супроводжується одночасною вимовою
на видихові: х-х-а-а. Ця вправа сприяє виробленню рухомості гортані та язичка.
6. Читаючи після цих вправ звичайний текст, необхідно пильно стежити (впродовж тривалого часу), щоб не з'являлися рецидиви неправильної вимови.
(Буяльський Б. А. Поезія усного слова. —- К.: Рад. шк., 1969. — С. 26-27, 33-36.)
___________________ Дидактичні завдання _______________________
/. Дайте характеристику основних дефектів вимови та назвіть способи їх усування.
2. Виконайте запропоновані в тексті вправи, визначивши доцільність їх для вдосконалення власної дикції.
.
ЛИШЕ ФАКТИ
У британському НДІ дитячої психології й патопсихології створено електронний прилад, який дає змогу дитині самостійними тренуваннями виправити шепелявість. Це ящичок з умонтованим мікрофоном та двома лампочками. Якщо слова із шиплячими та свистячими приголосними вимовляти перед приладом правильно, спалахує зелена лампочка, а за неправильної вимови — червона. Принцип дії приладу ґрунтується на аналізі звуків частотними фільтрами. Домагаючись того, щоб горіла тільки зелена лампочка, дитина навчається правильної вимови.
Двадцятирічний Володимир Маяковський, як і Демосфен, готуючись до публічних виступів, набирав у рот камінців й виголошував промови на березі бурхливої Ріоні.
Додаток до теми 8
|
|