Pedagogical ethics and tact university teacher, the reasons of pedagogical conflicts, tactics and decisions to prevent of Pedagogicalconflict

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

This article describes the notion of teaching ethics and tact of high school teacher. It also discusses possible causes of pedagogical conflicts. Analyzed the ratio of modern students to teaching ethics highlight the basic requirements for their high school teacher. This article is relevant, because its purpose is lighting characteristic of pedagogical conflicts during the educational process, as well as the ways of their solution.

Успішне розв’язання завдань, які стоять перед вищою школою з підготовки фахівців із вищою освітою (навчання, розвиток, виховання) значною мірою залежить від викладачів, їх науково-творчого потенціалу, рівня загальної та психологічної культури, педагогічної майстерності й професіоналізму. Відповідно до Закону України «Про вищу освіту», науково-педагогічні працівники – особи, які за основним місцем роботи у вищих навчальних закладах третього й четвертого рівнів акредитації професійно виконують педагогічну діяльність у поєднанні з науковою та науково-технічною діяльністю. У зв’язку з цим актуальним завданням вищої освіти поряд із професійною підготовкою фахівців різних спеціальностей є також підготовка й перепідготовка висококваліфікованих викладачів, підвищення рівня їх педагогічного професіоналізму.

У зв'язку з реформуванням вищої освіти в контексті Болонського процесу значно розширюється поле взаємодії викладача й студентів, адже педагогічна діяльність в умовах кредитно-модульного навчання вимагає безпосередніх контактів викладача ВНЗ зі студентами, налагодження відповідного педагогічного спілкування. Регулятором такої взаємодії має стати педагогічна етика – наука, що визначає сутність морально-психологічної сторони діяльності викладача вишу. Кодекс педагогічної етики у ВНЗ визначає сукупність моральних вимог, що випливають з принципів і норм педагогічної моралі, і регулює його поведінку і систему відносин в процесі педагогічної діяльності. Однією з його основ є встановлення основних вимог (правил), які визначають ставлення педагога до самого себе, педагогічної праці, студентському та педагогічному колективам і т. д.

Узагальненим виявленням стилю спілкування педагога є педагогічний такт, у якому акумульовано всі складові педагогічної культури педагога і який є одним із основних показників педагогічної майстерності.

Педагогічний такт — це педагогічно грамотне спілкування в складних педагогічних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, відчуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію і знаходити оптимальне рішення.

Педагогічний такт також виявляється в умінні керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційну врівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним людяним ставленням до студента. Він вимагає критичності і самокритичності в оцінці своєї праці, нетерпимості до шаблону, формалізму, застою думки і справи, до бюрократизму і пихи, поваги. Педагогічний такт реалізується через мову і стиль поведінки.

Сутність педагогічного такту полягає в педагогічно доцільному ставленні та впливі педагога на студентів у вмінні налагоджувати продуктивний стиль спілкування. К. Д. Ушинський, який володів справжнім педагогічним тактом, писав, що жоден педагог " ніколи не може стати хорошим вихователем практиком без такту....Ніяка психологія не спроможна заступити людині психологічного такту, який незамінний у практиці в силу того, що діє швидко і вмить... і який передбачає приязнь без удаваності, справедливість без причепливості, доброту без слабкості, порядок без педантизму і, головне, постійну розумову діяльність".

Основні показники педагогічного такту науково-педагогічного працівника:

■ вимогливість без брутальності та причепливості;

■ педагогічний вплив без наказів, навіювань, попереджень, без приниження особистої гідності студента;

■ вміння висловлювати розпорядження, вказівки та прохання без зухвалості, без зарозумілості;

■ уміння слухати співрозмовника, не виявляючи байдужості та вищості;

■ урівноваженість, самовладання і діловий тон спілкування, без дратівливості та сухості;

■ простота в спілкуванні без фамільярності та панібратства, без показухи;

■ принциповість і наполегливість без упертості;

■ уважність, чутливість і емпатичність без їх підкреслення;

Як відомо, педагогічна діяльність у сучасних умовах вимагає від викладача вищої школи безпосередніх контактів зі студентами й налагодження відповідного педагогічного спілкування, під час якого він впливає на студентів не лише своїми знаннями, а й властивими йому рисами характеру, особливостями емоційно-вольової сфери, життєвим досвідом, світоглядом тощо. У моральному плані педагог має бути таким, якими він хоче зробити своїх вихованців. Від викладача вимагається певна витримка, емоційна рівновага, вміння миттєво обирати шляхи адекватного реагування на педагогічну ситуацію, що виникає в навчально-виховному процесі, та правильно її вирішувати. Він формує позитивну установку на кожного студента; виявляє емпатію, розуміння внутрішнього стану особистості. Крім того, викладач має вміти слухати співбесідника, ставити запитання, аналізувати виступи, встановлювати контакт з людьми, бачити й розуміти реакцію слухачів тощо, отже, володіти культурою педагогічного спілкування. Таким чином, педагогічна етика викладача має ґрунтуватися на принципах поваги, довіри до студента, створення умов для його розвитку й саморозвитку.

Особливого значення це набуває нині, коли в системі цінностей студентської молоді відбуваються суттєві зрушення. Для виховання молоді дуже важливим є, хто саме виховує, тобто особистість викладача й наставника. Цей зв'язок посилюється у вищій школі, оскільки специфіка освітнього процесу у вишах споконвічно припускає як ніде інтенсивну трансляцію якостей викладача на більшість студентів. Чим в більшій мірі кожен викладач буде виявляти у спілкуванні зі студентами значущі для них якості, тим вагомішими будуть досягнення в навчально-виховній роботі.

Педагогічний конфлікт – найгостріший спосіб розвитку і подолання значущих суперечностей, що виникають у взаємодії учасників педагогічного процесу (викладачів, студентів, адміністрації), який зазвичай супроводжується негативними емоціями та потребує розв’язання і гармонізації.

1) Контакти викладача зі студентами зводяться до мінімуму, збільшується соціальна дистанція педагогічного спілкування, сторони уникають неформальних взаємин.

2) Під час розмови кожен відстоює свої інтереси, наміри, цінності, які не збігаються з інтересами, цінностями іншої сторони.

3) Виникає навіть психологічний антагонізм між викладачем і студентом, кожен намагається «брати верх», перемогти, не враховуючи інтереси іншого.

4) Об’єктивна причина конфлікту переноситься на особу, з якою конфліктують, тобто конфлікт набуває суб’єктивного характеру.

Якщо такий педагогічний конфлікт викладач придушує силою свого авторитету, він може набути або внутрішнього суб’єктивного характеру, або перетвориться у відкриту протидію по лінії «викладач – студент». Ось чому педагогічні конфлікти треба своєчасно вирішувати.

Для ВНЗ характерними є конфлікти діяльності та конфлікти взаємин у особистісній сфері учасників педагогічного процесу. Вони перешкоджають нормальному педагогічному спілкуванню, адже спричиняють непорозуміння між співрозмовниками, ворожнечу, кривду, спробу довести тільки свою правоту тощо. Якщо виник педагогічний конфлікт, ним уже пізно керувати, а потрібно вирішувати, що є єдино правильним, але нелегким шляхом до згоди.

Конфліктна поведінки студента виявляється в таких формах:

– незгода і критика будь-яких пропозицій викладача;

– ігнорування педагогічних вимог, ухиляння від виконання завдань та ін.

Природа педагогічних конфліктів об’єктивна (криза вищої освіти, недостатність фінансового та матеріально-технічного забезпечення вищої школи, неоптимальні умови функціонування й управління ВНЗ, слабка розробленість нормативних процедур розв’язання соціальних суперечностей тощо) і суб ‘єктивна (конфліктність людини, наявність у неї вну-трішньоособистісних конфліктів, професійна деформація педагога, психологічна несумісність суб’єктів педагогічного процесу, низький рівень толерантності у спілкуванні, відмінності у поглядах, ціннісних орієнтаціях, відсутність відповідної конфліктологічної підготовки тощо).

Виникненню педагогічних конфліктів сприяють такі помилки викладача в стилі педагогічного управління:

• невміння правильно сформулювати мету педагогічної діяльності;

• неврахування в роботі вікових та індивідуально-психологічних особливостей студентів;

• нетактовність, а іноді навіть грубощі у стосунках зі студентами;

• неправильне стимулювання поведінки і діяльності студента як покаранням, так і заохоченням;

• невміння опиратися на неформальні студентські мікрогрупи;

• неправильне реагування на критику з боку студентів;

• викладач намагається не помічати конфліктної ситуації, не контролює розв’язання проблемного питання;

• пристосування до вимог студентів через небажання псувати стосунки з ними (однак умовляння, потурання такого викладача викликають у студентів лише насмішки, і його перестають поважати);

• нетерпиме ставлення до слабкостей характеру, вад особистості студента.

Конфлікти дидактичної взаємодії мають місце тоді, коли, по-перше, оцінка викладача є знаряддям покарання студента; по-друге, коли за однакові помилки, наприклад, у контрольній роботі, викладач виставляє різні оцінки. Є педагогічні конфлікти, спричинені хибною тактикою педагогічної взаємодії:

– неоднакове ставлення викладача до різних студентів;

– погроза студентам перед екзаменами та заліками;

– незнання вікових особливостей студентів і відсутність диференційованого підходу до них;

– неврахування психічного стану студентів (боязкість, тривожність, напруга, втомленість тощо).

Педагогічний конфлікт може мати деструктивний і конструктивний характер.

Деструктивні функції педагогічного конфлікту такі:

• емоційна нестабільність і невпевненість;

• конфлікт заважає досягненню спільної мети;

• підриває авторитет викладача і студента в очах один одного;

• виникає ворожість, негативні емоційні стани;

• знижується ефективність праці, особливо в умовах співробітництва.

Проте можна виокремити такі конструктивні функції педагогічного конфлікту:

– сприяє самоаналізу поведінки і діяльності;

– допомагає збагнути свої інтереси та інтереси протилежної сторони;

– сприяє усвідомленню своїх взаємин із суб’єктами педагогічної взаємодії;

– забезпечує психологічні передумови для самовдосконалення;

– приймається ефективне педагогічне рішення.

Діловий педагогічний конфлікт здебільшого має конструктивний характер, виявляється у принципових суперечках викладача і студентів, стимулює розвиток студентського колективу, і зникає, як тільки вирішується проблема. Міжособистісний педагогічний конфлікт зазвичай значно триваліший, часто має деструктивний характер і є наслідком психологічної несумісності, коли одних цікавить досягнення мети професійного навчання, сам процес оволодіння знаннями, а інших – оцінка, отримання диплому; в одних ставлення до навчання і роботи творче, а інші віддають перевагу шаблонним діям; одних більше цікавить обсяг набутих знань, інших – якість і т.д.

Гострі тривалі педагогічні конфлікти частіше деструктивні для їхніх учасників, бо викликають негативні наслідки навіть в об’єктивному плані (стрес, невротизація, захворювання), заводять взаємини у глухий кут. Вони не лише не вирішують суперечності, а й посилюють їх, породжують ще нові, поглиблюють їх.

Педагогічні конфлікти можуть бути конструктивними, якщо одержують адекватну, справедливу оцінку з обох сторін і проблема вирішується позитивно для всіх. Тоді вони є засобом розв’язання наявних суперечностей (які виявляють і усувають), щоб уникнути подальшого їхнього загострення. Це сприяє навіть оздоровленню педагогічної взаємодії, покращенню педагогічного спілкування. Педагогічний конфлікт може стати внутрішньоособистісним: боротьба мотивів, когнітивний дисонанс, амбівалентність почуттів, докори сумління та ін. Людина відчуває душевний дискомфорт, тривогу, емоційну напругу, що зазвичай відображається на результатах і навчальної діяльності студента, і педагогічної діяльності викладача.

В.О. Сухомлинський так оцінює педагогічні конфлікти у школі: «Конфлікт між педагогом і дитиною, між учителем і батьками, педагогом і колективом – велике лихо школи. Найчастіше конфлікт виникає тоді, коли вчитель думає про дитину несправедливо. Думайте про дитину справедливо – і конфліктів не буде. Уміння уникати конфлікту – один із складників педагогічної мудрості вчителя. Застерігаючи від конфлікту, педагог не лише зберігає, але й створює виховну силу колективу». Ці слова можна адресувати також викладачеві й керівникам ВНЗ.

1) Незадоволення (розкладом, обсягом самостійної навчальної роботи, часом занять, розпорядженням викладача тощо). Це стадія потенційного формування суперечностей норм, цінностей, інтересів, поглядів, думок тощо.

2) Суперечності переходять на рівень реальних взаємин викладача і студентів.

3) Виникає протидія (ігнорування вимог – «не буду!», роздратованість, підвищення рівня реактивної тривожності).

4) Протиборство – всі сили спрямовані на іншу людину, розриваються зв’язки, виникає образа, зневага тощо.

5) Виникає інцидент – зіткнення неприємного характеру (викладач іде в деканат скаржитися на студента, відмовляється від спілкування з ним, уникає взаємин із групою тощо). Конфлікт потребує вирішення. Таким чином, спостерігається деструкція міжособистісних взаємин викладача і студентів на когнітивному, емоційному і навіть поведінко-вому рівнях. З інструментальної точки зору конфлікт є одним із засобів самоствердження і подолання тенденцій, які заперечуються іншою особистістю. У технічному плані конфлікт є одним із граничних засобів впорядкування міжособистісних взаємин, спосіб виявлення протиріч, що виникають, але не врегульовані у процесі міжособистісної взаємодії.

Для вирішення педагогічного конфлікту є два основні шляхи: 1) через заміну об’єктивної ситуації (переглянути обсяг навчального навантаження, вдосконалити розклад занять тощо); 2) через змінювання суб’єктивної педагогічної позиції викладача або позиції студентів щодо ситуації педагогічного конфлікту. Проте важливо шукати засоби задоволення інтересів обох сторін. Якщо конфлікт вирішується психологічно виправдано, він мобілізує розум, волю, зближує інтереси сторін, що конфліктують.

Загальні способи запобігання педагогічного конфлікту:

• ідеологічні – знімаються консенсусом (згодою) викладача і студентів;

• амбіційні – підкреслити значущість особистості іншої людини;

• етичні – керуватися нормами ділового етикету, правилами внутрішнього розпорядку ВНЗ.

Якщо часто-густо педагогічні конфлікти мають деструктивний характер, вони знижують ефективність педагогічного процесу та якість професійної підготовки студентів. Від вирішення педагогічного конфлікту залежить подальша діяльність кожного учасника, їхні плани на майбутню педагогічну взаємодію, результативність їхньої спільної діяльності. З іншого боку, педагогічні конфлікти, прищеплюють майбутнім фахівцям конфліктні форми поведінки, «закладають» їхній конфліктний потенціал, який, безперечно, збільшуватиме рівень конфліктогенності трудового колективу – майбутнього місця професійної діяльності студента. Отже, необхідна свідома цілеспрямована діяльність щодо запобігання причин і успішного розв’язання педагогічних конфліктів у вищій школі.