Література. 1. Архангельский С.И. Лекции по организации учебного процесса в вьісшей школе

1. Архангельский С.И. Лекции по организации учебного процесса в вьісшей школе. — М., 1974. -384 с.

2. Будаєва І. Г. Вдосконалення мовленнєвої культури викладача вищої школи як вагомий компонент загальної професійної підготовки. / Духовність особистості: методологія, теорія і практика. 5 (58)-2013, С. 56-61.

3. Выготский Л.С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 1996. – 352 с.

4. Иванчикова Т.В. Речевая компетентность или речевая культура? / Педагогика. – 2009. – N 3. – С. 83–89.

5. Ксенофонтова А.Н. Речевая культура – основа речевой деятельности школьников. – Оренбург, 1999.

6. Леонтьев А.А. Психология общения. – М.: Смысл, 1999. – 365 с.

7. Маловідомі першоджерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.): Хрестоматія / Упоряд.: Л.Д. Березівська та ін.. – К.: Науковий світ, 2003. – 418 с.

8. Мацько Л.І. та ін. Стилістика української мови: Підручник / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько; За ред. Л.І. Мацько. – К.: Вища шк., 2003. − 462 с.

9. Олійник Г.А. Виразне читання. Основи теорії: Посібник для вчителів. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2001. – 224 с.

10. Риторика: учебник / ред. Н.А. Ипполитова. – М.: Проспект, 2008. – 447 с.

11. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5 томах. – К.: Радянська школа, 1977. – Т. 2. – 670 с.

Актуальність даної роботи обумовлена необхідністю пошуків оптимальних шляхів розвитку комунікативної культури викладачів. Проаналізовано джерела виникнення конфліктів, які зароджуються між викладачами й студентами, розглядається їхня класифікація та типологія. Також визначені шляхи подолання конфліктів.

Ключові слова: комунікативна культура, компетентність, педагогічне спілкування, викладач, студент ВНЗ, конфлікт, типологія конфліктів.

Актуальность данной работы обусловлена необходимостью поисков оптимальных путей развития коммуникативной культуры преподавателей. Проанализированы источники возникновения конфликтов, которые зарождаются между преподавателями и студентами, рассматривается их классификация и типология. Также определены пути преодоления конфликтов.

Ключевые слова: коммуникативная культура, компетентность, педагогическое общение, преподаватель, студент ВУЗа, конфликт, типология конфликтов.

Communicative culture of the modern university teacher. Problems of communication between students and teachers, possible ways to overcome them. The relevance of this work is caused by necessity to find optimal ways of communication culture of teachers. In this article were analyzed the sources of conflict between teachers and students, regarding the classification and typology. Also identified ways to overcome conflicts.

Keywords: communicative culture, competence, pedagogical communication, teacher, student, conflict, types of conflicts.

Комунікативна культура є однією з визначальних якостей людини XXI ст. Вона має унікальний, всеосяжний характер і є феноменом планетарного масштабу. В нас час відбуваються зміни в галузі освіти, висуваються нові вимоги до викладача, його культури як культури особливого гуманістичного типу, посилюється увага щодо його особистісних та професійних якостей.

У зв’язку з цим викладачі вищої школи велику увагу приділяють формуванню свідомого ставлення студентів до майбутньої професійної діяльності, вихованню професіоналів, котрі володіли б високим рівнем професіоналізму, педагогічної культури, фахової компетентності, одним з найважливіших компонентів якої є комунікативна культура. Високий рівень комунікативної культури педагога є професійною вимогою до педагогічної професії.

Так як час взаємодії в ланці «викладач - студент» має тенденцію до постійного скорочення у зв'язку з тим, що до друкованого потоку знань додалася віртуальна інформація, і викладач вже не є єдиним джерелом знань, формується проблема максимальної ефективності взаємовідносин між викладачем та студентом. [4]

Комунікативна культура – сукупність знань, вмінь та комунікативних якостей особистості, що успішно діють на тих, хто навчається, і дозволяє найбільш ефективно організовувати процес навчання і виховання, а також регулювати комунікативну діяльність у процесі вирішення педагогічних задач. Комунікативна культура педагога передбачає опанування комунікативних вмінь і розвиток комунікативних здібностей, і є однією з найважливіших складових професійної компетентності педагога. [3] У педагогічній, лінгводидактичній літературі культура мовлення розглядається як система ознак та властивостей, що свідчать про комунікативну досконалість мовлення, знань і навичок, які забезпечують доречне та невимушене використання мови з метою спілкування. У більшості робіт правильність мовлення асоціюється та пояснюється через мовну норму: мовлення правильне, якщо воно відповідає мовній нормі, і навпаки, мовлення неправильне, якщо норма порушена.

Поняття «компетентність» означає коло повноважень будь-якої посадової особи чи органу; володіння знаннями, досвідом у певній галузі. Існує декілька тлумачень поняття «професійна компетентність педагога». [7] Компетентність – особисті можливості посадової особи, її кваліфікація (знання та досвід), які дозволяють їй самостійно та достатньо ефективно вирішувати педагогічні задачі, що формуються ним самим чи адміністрацією навчального закладу. Інше визначення: під професійною компетентністю педагога розуміють особистісні можливості учителя, які дозволяють йому самостійно й ефективно реалізовувати цілі педагогічного процесу. Для цього потрібно знати педагогічну теорію, уміти застосовувати її в практичній діяльності. Важливою складовою, без якої формування професійної компетентності майбутнього педагога є неможливим, виступає комунікативна культура як інтегральна якість особистості, що виконує функцію адаптації й адекватного функціонування людини в соціумі, містить у собі установки, стереотипи, позиції спілкування, ролі, цінності та творчий потенціал особистості. Високий рівень комунікативної культури є запорукою формування професійної компетентності педагога та ефективності його діяльності.

У психолого-педагогічній літературі обґрунтовується уявлення про педагогічне спілкування як про гармонічне поєднання вербальної й невербальної поведінки рівноправних партнерів, які розуміють, приймають і поважають один одного. Готовність дотримуватися норм і принципів комунікативної культури проявляється в умінні вчителя вирішувати комплекс педагогічних проблем; у створенні нормативів поведінки в учнівському і педагогічному колективах; у готовності до співробітництва з учнями і їхніми батьками, колегами; в емоційній контактності, яка проявляється в чуйності, в співпереживанні; у високому рівні емоційної стабільності; педагогічній толерантності в різних конфліктних ситуаціях, тобто педагогічна комунікація є запорукою успіху в педагогічній діяльності [2].

Комунікативні вміння педагога:

- вміння встановлювати емоційний контакт;

- вміння керувати своїми емоціями;

- спостережливість;

- соціальна перцепція (розуміння психологічного стану за зовнішніми ознаками);

- вміння «подавати себе» у спілкуванні;

- мовні (вербальні) і немовні (невербальні) вміння комунікації та інші.

Високий рівень розвитку комунікативної культури педагога передбачає:

- наявність експресивних умінь і здібностей (виразність мови, жестів, міміки, зовнішнього вигляду);

- наявність перцептивних умінь і здібностей (здібності проникати у внутрішній світ студента, встановлювати контакт).

Педагогічна мова викладача повинна забезпечувати:

- продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та його студентами;

- позитивний вплив педагога на свідомість, почуття учнів з метою формування, корекції їх переконань, мотивів діяльності;

- повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання;

- раціональну організацію навчальної та практичної діяльності учнів.

Функції мовної поведінки викладача:

- самопрезентативна функція - професіоналізм викладача проявляється у здатності викликати до себе стабільну прихильність студентів;

- мотиваційна функція - розгорнуті оціночні судження викладача сприяють вдосконаленню змістовного аспекту діяльності та поведінки, спонукаючи студентів до самокритичності;

- психотерапевтична функція - особистісний рівень спілкування, людяність педагога.

Педагогічне спілкування завжди поліфункціональне. Це дозволяє визначити спрямування норм комунікативної культури педагога, які повинні коригувати взаємодію суб'єктів освітнього процесу, як найефективніший «інструмент» викладача в процесі сприяння психічному, розумовому, фізичному і загальнокультурному розвитку студента.

Основне завдання комунікативної культури педагога - формування правил спілкування, що сприяють взаєморозумінню людей у процесі навчання і виховання, взаємозбагаченню духовними цінностями.

Функції комунікативної культури педагога:

- орієнтування суб'єктів навчання і виховання на конструктивний результат;

- формування правил поведінки, що сприяють взаєморозумінню людей під час педагогічної діяльності;

- сприяння розв’язанню конфліктних ситуацій і суперечливих положень.

Комунікативна поведінка – це не просто процес передачі інформації, це процес організації мови, яка впливає на характер взаємин, створення емоційно-психологічної атмосфери спілкування педагогів та студентів, це стиль їх роботи. До комунікативних якостей особистості, які складають основу педагогічного спілкування, відносяться:

- чітка дикція;

- відкритість, вміння слухати і відчувати людей;

- стійке прагнення до контакту з людьми, вміння швидко встановлювати контакт;

- мати задоволення від процесу спілкування;

- бажання перебувати в суспільстві, серед інших людей. [5]

Культура педагогічної комунікації в сучасній вищій школі, нажаль, низька. Значну частину викладачів характеризує низький рівень, насамперед, невербальних форм поведінки. По-перше, викладач в педагогічних ситуаціях рідко застосовує психологічні знання про закономірності розвитку особистості. По-друге, не кожний викладач ретельно працює над підвищенням своєї загальної культури як основи вербальної і невербальної поведінки. По-третє, не рідко викладач не надає особливого значення саме спілкуванню в навчально-виховному процесі, не намагається створити середовище спілкування як головну умову ефективності навчання і виховання в школі.

Кожний фахівець у своїй діяльності постійно відчуває проблеми комунікації. Уміння продуктивно і безконфліктно спілкуватися не тільки важлива професійна якість сучасного фахівця, але й необхідна складова загальної культури людини. Спілкування є важливим процесом взаємодії суб'єктів професійної діяльності, у якому відбувається обмін інформацією, досвідом, здібностями. Низька самооцінка, скутість в діалогах, невміння вислухати співрозмовника – усе це може зашкодити навіть дуже здібному фахівцеві, непоправно зіпсувати стосунки в його професійному оточенні. Особливої шкоди низький рівень комунікативної культури наносить професійній діяльності педагога.

Поле дії конфлікту широке і багатогранне. Воно включає внутрішнє психологічне життя людини, її взаємини з іншими, міжгрупові взаємини та стосунки соціальних прошарків, класів. Зважаючи на це, конфлікти вивчаються на різних рівнях: психологічному, соціальному, соціально-психологічному.

На сьогодні немає загальноприйнятого визначення конфлікту. У структурі конфлікту можна виділити такі елементи: відсутнє єдине розуміння динаміки конфлікту; недостатньо зрозуміло визначена роль емоцій, що виникають у конфлікті і супроводжують його; не в повному обсязі висвітлені питання динаміки сприйняття сторонами один одного в ході конфлікту і чинники, що впливають на це сприйняття.

Можна сформулювати наступне визначення: конфлікт – це ситуація взаємодії людей, які або переслідують взаємовиключні чи недосяжні одночасно обома сторонами цілі, або прагнуть реалізувати у своїх взаєминах несумісні цінності і норми.

Існує три фази протікання конфлікту в педагогічній ситуації:

1 фаза - конфліктний гострий початок з явним порушенням соціально цінних норм і цінностей одним із учасників ситуації;

2 фаза - відповідна реакція «суперника», від форми та змісту якої залежить результат конфлікту;

3 фаза - відносно швидка і радикальна зміна норм і цінностей у двох різних напрямках - поліпшення або погіршення раніше сформованих відносин.

На думку В.О. Сухомлинського, видатного українського педагога, найчастіше конфлікт виникає тоді, коли учитель думає про дитину несправедливо. Він писав: «Думайте про дитину справедливо – і конфліктів не буде… Вміння уникнути конфлікту - одна з рис, які за самою сутністю своєю є педагогічною мудрістю вчителя» [11]. Кожна помилка викладача при подоланні конфліктів травмує студентів, вселяє недовіру до нього, порушує систему взаємин. У педагога виникає глибокий стресовий стан, незадоволення своєю працею, нездорове усвідомлення залежності професійного самопочуття від поведінки студентів.

Часто у виникненні конфліктів звинувачують викладачів. Вони ж свою провину визнають рідко. Найчастіше це трапляється з викладачами, які цікавляться лише рівнем засвоєння предмета. Ситуація доходить до конфлікту, як правило, із студентами, яким важко дається засвоєння нового матеріалу. В інтересах викладача - виявляти до них особливу увагу, своєчасно надаючи їм допомогу.

Незадоволення студентів викладачами також породжують емоційні спалахи. Викладачі можуть проявляти дратівливість через дрібниці; часто відбувається відвертий поділ студентів за симпатіями; залякування, вимоги у формі погроз; надмірна фіксація уваги на недоліках студентів; привселюдні образи; втручання у світ особистісних стосунків хлопців і дівчат тощо.

Початком конфлікту, як правило, є інцидент, непорозуміння, коли ще немає відкритого протистояння, а наявні лише невдоволення, нестриманість студентів. Однак це не можна обходити увагою, бо нерідко студенти трактують таку ситуацію як конфлікт. Якщо викладач не усвідомить цього і вчасно не внесе корективів у свою поведінку, ситуація може набути деструктивного характеру. Належно продумані, делікатні превентивні (запобіжні) дії знімуть напругу, відкриють простір для позитивних емоцій. Часто ефективними бувають компроміс, взаємний аналіз ситуації.

Викладач повинен завжди пам'ятати, що конфліктові в педагогічній діяльності легше запобігти, ніж його подолати. Тому педагогу не можна вдаватися до необдуманих заходів, карати студента, не проаналізувавши мотивів його учинку. Будь-який конфлікт слід розглядати в динаміці: виникнення конфліктної ситуації - усвідомлення конфліктної ситуації - перехід до конфліктної поведінки - розв'язання конфлікту як кінцева стадія.

Завдяки специфіці навчальної діяльності, більшість конфліктів між викладачем і студентом проходять при «свідках» – в академічній групі. У результаті в таких конфліктах сильнішим стає бажання учасників зберегти свою репутацію, що призводить до того, що сторони займають жорсткі позиції. Ймовірно, саме цією специфікою пояснюється велика кількість деструктивних конфліктів у навчальній діяльності. Незважаючи на те, що досить часто міжособистісний конфлікт сприймається як «єдиноборство», соціальна спільнота, до якої належать і на яку орієнтуються сторони, завжди, хоч іноді і незримо, присутня при зіткненні [10]. Присутність інших студентів робить їх зі свідків учасниками, а конфлікт набуває виховного сенсу і для них; про це завжди доводиться пам’ятати викладачу.

Виділяють наступні особливості, які слід пам’ятати в конфліктних ситуаціях [1]:

1) відповідальність викладача за педагогічно правильне розв’язання проблемних ситуацій;

2) різниця у життєвому досвіді учасників породжує різну міру відповідальності за помилки при розв’язанні конфліктів;

3) різне розуміння подій та їх причин. Конфлікт «очима викладача» й «очима студента» виглядає по-різному, тому викладачеві не завжди легко зрозуміти глибину переживань студента, а студенту – впоратися з емоціями, підпорядкувати їх розуму;

4) професійна позиція викладача в конфлікті зобов’язує його взяти на себе ініціативу у розв’язанні і на перше місце зуміти поставити інтереси студента як особистості, яка формується. Існує пряма залежність між розв’язанням конфлікту (рівнем його успішності) і тією позицією, яку займає педагог щодо конфлікту;

5) будь-яка помилка викладача при розв’язанні конфлікту породжує нові проблеми і конфлікти, в які включаються інші студенти;

6) конфлікту в педагогічній діяльності легше запобігти, ніж успішно розв’язати.

Окрім виявлених особливостей, педагогічні конфлікти мають багато спільного з міжособистісними конфліктами в інших професійних галузях. Джерела та причини конфліктів мають дуже багато спільного з класифікаціями інших типів конфліктів.

Існує три типи взаємин, які якнайповніше характеризують стосунки викладачів та студентів [8]:

1) ділові, що виникають між викладачем та студентом з приводу самої навчальної діяльності;

2) «рольові», що виникають з необхідності викладачів та студентів дотримуватися певних норм, правил і способів поведінки, відповідно «ролі» викладача та студента;

3) особистісні, які встановлюються між викладачами та студентами у процесі їхньої взаємодії і зазвичай визначаються особистісними властивостями.

Виділяють три групи педагогічних конфліктів, що виникають у процесі спілкування [9]:

1) навчальні – як реакція на перешкоди до досягнення цілей навчальної діяльності. Цей тип конфліктів виникає при порушенні взаємозв’язків ділового характеру;

2) «конфлікти очікувань» – як реакція на поведінку, що не відповідає прийнятим нормам стосунків між педагогами і студентами, рівню їх очікувань. Цей тип конфліктів виникає при порушенні взаємозв’язків «рольового» характеру;

3) «конфлікти особистісної несумісності» – що виникають через особистісні властивості викладачів та студентів, особливості їх характеру й темпераменту.

Виділяють також особистісні властивості «неконфліктного» і «конфліктного» викладачів.

«Неконфліктний» викладач є людиною м’якою, недомінантною у спілкуванні; неспокійною, заклопотаною своїми справами та вчинками; у своїх рішеннях спрямованою на аудиторію; комунікабельною; з належною емоційно-вольовою регуляцією; практичною спрямованістю інтелекту; адекватною або дещо заниженої самооцінкою.

«Конфліктний» викладач – це людина жорсткіша, домінантна у спілкуванні; безтурботна, розслаблена у справах; самодостатня; менш комунікабельна; з нижчою емоційно-вольовою регуляцією; абстрактно-догматичною спрямованістю інтелекту; адекватною або завищеною самооцінкою.

Чим вищий рівень соціально-психологічного розвитку групи, тим рідше в ній складаються конфліктні ситуації, в основі яких лежать індивідуалістичні тенденції її членів.

Розв’язання конфлікту — це усунення повністю або частково причин породження конфлікту, або зміна цілей учасників конфлікту.

Управління конфліктами — це цілеспрямована дія щодо усунення (мінімізації) причин, що породили конфлікт.

Існує досить багато методів управління конфліктами. Узагальнено їх можна представити у вигляді декількох груп, кожна з яких має свою область застосування:

- внутрішньоособові, тобто методи дії на окрему особу;

- структурні, тобто методи по усуненню організаційних конфліктів;

- міжособові методи або стилі поведінки в конфліктах;

- переговори;

- агресивні дії у відповідь (цю групу методів застосовують в крайніх випадках, коли вичерпані можливості всіх попередніх груп).

Внутрішньоособові методи полягають в умінні правильно організувати свою власну поведінку, висловити свою точку зору, не викликаючи захисної реакції з боку іншої людини.

Структурні методи: роз'яснення вимог до роботи, координаційні і інтеграційні механізми, загальноорганізаційні цілі, використання систем винагороди.

Міжособові методи. При створенні конфліктної ситуації або початку розгортання самого конфлікту, його учасникам необхідно обрати форму, стиль своєї подальшої поведінки з тим, щоб це в найменшій мірі відобразилося на їх інтересах.

Виділяють такі основні стилі поведінки в конфліктній ситуації: [9]

- пристосування, поступливість;

- ухилення;

- протиборство;

- співпраця;

- компроміс.

Основу класифікації складають два незалежні параметри:

- ступінь реалізації власних інтересів, досягнення своєї мети;

- рівень кооперативності, облік інтересів іншої сторони.

Найкраще це представлено в графічній формі (рис.1.) - сітка Томаса - Кілмена, що дозволяє проаналізувати конкретний конфлікт і вибрати раціональну форму поведінки.

Рисунок 1. Сітка Томаса – Кілмена.

Ухилення (уникнення, відхід). Дана форма поведінки обирається тоді, коли індивід не хоче відстоювати свої права, співпрацювати для вироблення рішення, утримується від вислову своєї позиції, ухиляється від суперечки. Цей стиль припускає тенденцію відходу від відповідальності за рішення. Така поведінка можлива, якщо результат конфлікту для індивіда не особливо важливий, або, якщо ситуація дуже складна і вирішення конфлікту вимагає багато сил у його учасників, або у індивіда не вистачає влади для вирішення конфлікту в свою користь.

Протиборство, конкуренція характеризується активною боротьбою індивіда за свої інтереси, застосуванням всіх доступних йому засобів для досягнення поставленої мети: застосуванням влади, примушення, інших засобів тиску на опонентів, використанням залежності інших учасників від нього. Ситуація сприймається індивідом як украй значуща для нього, як питання перемоги або поразки, що припускає жорстку позицію по відношенню до опонентів і непримиренний антагонізм до інших учасників конфлікту у разі їх опору.

Поступливість, пристосування. Дії індивіда направлені на збереження або відновлення сприятливих відносин з опонентом шляхом згладжування розбіжностей за рахунок власних інтересів. Даний підхід можливий, коли внесок індивіда не дуже великий або коли предмет розбіжності більш суттєвий для опонента, ніж для індивіда. Така поведінка в конфлікті використовується, якщо ситуація не особливо значуща, якщо важливіше зберегти хороші відносини з опонентом, чим відстоювати свої власні інтереси, якщо у індивіда мало шансів на перемогу, мало влади.

Співпраця означає, що індивід бере активну участь в пошуку рішення, що задовольняє всіх учасників взаємодії, але не забуваючи при цьому і свої інтереси. Передбачається відкритий обмін думками, зацікавленість всіх учасників конфлікту у виробленні загального рішення. Дана форма вимагає позитивної роботи і участі всіх сторін. Якщо у опонентів є час, а розв’язання проблеми має для всіх важливе значення, то при такому підході можливо всебічне обговорення питання, виниклих розбіжностей і прийняття загального рішення з дотриманням інтересів всіх учасників.

При компромісі дії учасників направлені на пошуки розв’язання за рахунок взаємних поступок, на вироблення проміжного рішення, що влаштовує обидві сторони, при якому особливо ніхто не виграє, але і не втрачає. Такий стиль поведінки може бути застосовним за умови, що опоненти володіють однаковою владою, мають взаємовиключні інтереси, у них немає великого резерву часу на пошук кращого рішення, їх влаштовує проміжне рішення на певний період часу.

Стилі уникнення і поступливості не припускають активного використання конфронтації при розв’язанні конфлікту. При протиборстві і співпраці конфронтація є необхідною умовою вироблення рішення. Враховуючи, що розв’язання конфлікту припускає усунення причин, що його породили, можна зробити висновок, що тільки стиль співпраці реалізує дане завдання повністю. При уникненні і поступливості розв’язання конфлікту відкладається, а сам конфлікт переводиться в приховану форму. Компроміс може принести лише часткове розв’язання конфліктної ситуації, оскільки залишається достатньо велика зона взаємних поступок, а повністю причини не усунені.

В деяких випадках вважається, що конфронтація в розумних, контрольованих межах продуктивніша з погляду розв’язання конфлікту, ніж згладжування, уникнення і навіть компроміс, хоча даного твердження дотримуються не всі фахівці. Разом з тим встає питання про ціну перемоги і що є поразкою для іншої сторони. Це украй складні питання при управлінні конфліктами, оскільки важливо, щоб поразка не стала базою формування нових конфліктів і не привело б до розширення зони конфліктної взаємодії.

Переговори представляють широкий аспект спілкування, що охоплює багато сфер діяльності індивіда. Як метод розв’язання конфліктів переговори є набором тактичних прийомів, направлених на пошук взаємоприйнятних рішень для конфліктуючих сторін.

Для того, щоб переговори стали можливими, необхідне виконання певних умов:

- існування взаємозалежності сторін, що беруть участь в конфлікті;

- відсутність значної відмінності в можливостях (силі) суб'єктів конфлікту;

- відповідність стадії розвитку конфлікту можливостям переговорів;

- участь в переговорах сторін, які реально можуть ухвалювати рішення в ситуації, що склалася.

Способи вирішення конфлікту:

- ніжність та гумор (якщо конфлікт не зайшов занадто далеко);

- компроміс (угода на основі взаємних поступок);

- звернення до третьої, незалежної особи;

- самоаналіз, прагнення розібратися в собі і своїх вчинках;

- примус (тільки у виняткових випадках).

Будь-яка ситуація конфлікту може бути розв’язана, якщо зробити її більш визначеною (зняти високий ступінь невизначеності), якщо виробити педагогічні рішення щодо способу адекватного усунення суперечності. Власне сам спосіб рішення є реалізацією певної стратегії (стратегія розв’язування ситуації конфлікту як система правил). Найкращою стратегією (економічною, ефективною, результативною) є така, коли поведінка педагога оцінюється ним та студентами як корисна, приємна, раціональна, творча, яка задовольняє всіх. Пропонуються такі етапи раціонального прийняття рішення у ході міжособистісної взаємодії у ситуації конфлікту - рис. 2.

Рисунок 2. Етапи прийняття раціональних рішень у ході міжособистісної взаємодії викладача зі студентами в ситуації конфлікту.

Процес вирішення ситуації конфлікту під час міжособистісної взаємодії вимагає від педагога чіткого усвідомлення кінцевої мети та прийняття рішень про дії, які призведуть до її досягнення в існуючій ситуації.

Педагог не має права піти на створення конфлікту, якщо він не володіє технологією вирішення конфлікту.

До вашої уваги пропоную пройти тест: «Наскільки ви конфліктні?». [6]

Інструкція. Вам пропонується відповісти на сім запитань. Кожне запитання має три варіанти відповідей. Оберіть те, котре більше всього вам підходить.

1. Уявіть, що у громадському транспорті починається суперечка на підвищених тонах. Ви:

a) уникаєте втручання;

b) можете встати на сторону потерпілого, або того, хто правий;

c) завжди втручаєтесь і відстоюєте свою точку зору.

2. На зборах (нараді тощо) чи критикуєте ви керівництво за допущені помилки:

a) ні;

b) так, але в залежності від вашого особистого ставлення до нього;

c) завжди критикуєте за помилки не тільки керівництво, а й тих, хто його захищає.

3. Чи любите ви сперечатися зі своїми колегами, друзями:

a) тільки якщо вони не вразливі, і ці суперечки не псують ваших стосунків;

b) так, але тільки з приводу принципових, важливих питань;

c) ви сперечаєтеся зі всіма і з будь-якого приводу.

4. Вдома на обід подали недосолену страву. Ваші дії:

a) не помічаєте таку дрібницю;

b) мовчки візьмете сільничку;

c) не утримаєтесь від зауваження і демонстративно відмовитесь від їжі.

5. На вулиці, у транспорті вам наступили на ногу. Ваша реакція:

a) обурено подивитесь на кривдника;

b) сухо зробите зауваження;

c) зможете грубо висловитися у бік кривдника.

6. Хтось із близьких купив річ, яка вам не сподобалась. Ви:

a) нічого не скажете;

b) обмежитесь коротким тактовним коментарем;

c) влаштуєте скандал через порожню витрату грошей.

7. Вам не пощастило в лотереї. Як ви сприймаєте це:

a) будете робити вигляд, що вам все одно, але в душі дасте собі слово ніколи більше не брати участь у лотереї;

b) не будете приховувати, що вам прикро, але поставитесь до того, що сталось, із гумором, пообіцявши взяти реванш;

c) відсутність виграшу надовго зіпсує ваш настрій.

Обробка результатів. Кожну відповідь «a» оцініть у 4 бали, «b» - 2 бали, «c» - 0 балів. Підрахуйте суму.