Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасна парадигма (взірець) вищої освіти висуває необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів

Сучасна парадигма (взірець) вищої освіти висуває необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки і психології, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань покращення майстерності викладачів вищої школи. Для здійснення спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідно розробити її методологію, теорію і практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних знань в області педагогіки, психології і біології, які є адекватними викладацькій діяльності.

Говорячи про підготовку і перепідготовку викладачів слід відзначити такі їх основні функції:

а) амортизаційна, яка пом'якшує розрив поколінь по освітньому рівню, інформованості, знаннях і ціннісних орієнтаціях;

б) компенсаторна, здійснює виправлення недоліків функціонування попередньої освіти;

в) розвивальна, яка організовує професійний і загальнокультурний розвиток особистості;

г) адаптивна, сприяє пристосуванню слухачів до змінюючихся вимог соціального середовища;

д) організаційна, полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його самоосвіти;

Корекційна, здійснює цілеспрямовану зміну якостей особистості спеціаліста з урахуванням його професійно-педагогічної діяльності у вузі. (Матушанский Г. У, 2001, c. 28).

Специфіка системи підготовки і перепідготовки викладачів вузу полягає перш за все в тому, що слухач вже є спеціалістом у одній з областей знань. До того ж він доросла людина зі своїми поглядами, установками, індивідуальними особливостями, які не потрібно перероблювати, а лиши скорегувати.

Підготовка і перепідготовка викладачів має включати в себе також психологічно орієнтований професійний підбір. Основні принципи підготовки і перепідготовки викладачів на основі професійного підбору можна сформулювати таким чином:

1. аналіз діяльності майбутнього викладача повинен бути сфокусований на моментах роботи, які викликають проблеми, труднощі і невдачі, а не охоплювати всю сукупність його професійно-педагогічних функцій;

2. серед професійно важливих характеристик майбутнього викладача вузу необхідно виділити ті якості, які важко розвиваються у дорослих і погано компенсуються у професійно-педагогічній діяльності і які є необхідними для вирішення професійно-педагогічних задач;

3. професійно важливі характеристики, які можна розвивати і формувати шляхом навчання і тренінгів, необхідно враховувати при розробці спеціальних навчальних курсів і практикумів і обов'язково включати їх в навчальний процес підготовки і перепідготовки викладачів; (Матушанский Г. У., 2001, c. 30)

Слід зазначити, що система підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи вимагає посилення ролі педагогічної практики, введення курсів і тренінгів з розвитку і формування організаційних, комунікативних та інших професійно важливих психологічних якостей особистості. Звісно, цей захід вимагає вкладення чималих коштів, зусиль і часу, однак їх практичне здійснення може проходити поступово, з включенням готових для практики психолого-педагогічних розробок. (Матушанский Г. У., 2001, c. 31).

На формування педагогічної майстерності та високого рівня професіоналізму викладача вищого навчального закладу впливають різні чинники. В першу чергу це державна кадрова політика, яка повинна приймати радикальні міри, направлені на збереження існуючих кадрів і створення умов для формування і зміцнення нових. Завдання кадрової політики мають включати наступне:

а) створення єдиного освітнього простору і максимально сприятливих умов для реального входження в європейський освітній простір;

б) сприяння передачі культурних традицій, науково-методичного досвіду і професійної компетентності від одного викладацького покоління до іншого;

в) бережливе ставлення до старого покоління професорсько-викладацького складу, максимальну підтримку його професійної активності;

г) активізацію і якісне перетворення інноваційних здібностей і можливостей вузівського викладацького корпусу;

д) створення соціально-економічних і організаційно-психологічних передумов для укріплення зв'язків системи вищої освіти зі своїми випускниками;

е) створення сприятливих умов для залучення на роботу у вузи здібної, талановитої, обдарованої молоді, яка має нахил до педагогічної діяльності;

є) дотримання відповідних пропорцій між дослідницькою і викладацькою діяльністю;

ж) дотримання прав автономії освітніх закладів у вирішенні своїх кадрових питань. При цьому забезпечуючи рівні правові умови для викладачів навчальних закладів усіх форм власності.

Наступним важливим чинником, формування майстерності фахівця – це навчально-виховний процес, який зі студентської лави формує спеціалістів. Для цього, в процес навчання окрім обов'язкових курсів психології, слід включити для різних спеціальностей різні спецкурси: " Психологія ділових взаємовідносин", “ Психологія творчої діяльності ” та інші.

При організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі та аспірантурі, для підвищення їх психолого-педагогічних знань потрібно проводити такі спецкурси: „ Педагогіка вищої школи ", „ Психологія вищої школи", " Основи професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи", „ Методологія і методи педагогічних досліджень ",

„ Організація управління навчальним процесом у ВНЗ".

Ґрунтовні знання з педагогіки та психології є запорукою ефективної організації викладачем навчального процесу. Ці знання сприятимуть виробленню у викладача таких необхідно важливих рис як доброзичливість, повага до молодих людей, до їхнього прагнення навчатися, уважне ставлення до їхньої ініціативи, тактовність у спілкуванні, послідовна і постійна вимогливість, терплячість до помилок, готовність допомогти. Важливим чинником педагогічної майстерності є педагогічний діалог - основа педагогічного спілкування. Щоб зробити діалог ефективним викладачу необхідно оволодіти такими вміннями:

а) ставити мету спілкування і добиватися її досягнення шляхом аргументації на основі конкретних фактів, різних видів наочності;

б) формулювати систему питань до співбесідника;

в) аналізувати відповіді співбесідника і будувати подальший діалог з ним, враховуючи його знання, настрій та практичний досвід у використанні варіативності ситуацій;

г) добиватися взаєморозуміння у спілкуванні, реагувати на правомірність аргументів та форму висловлення співбесідника;

д) підтримувати невербальний контакт із співбесідником, відчувати його психологічний стан, орієнтуючись на зовнішні ознаки.

Не можна не врахувати ще один важливий чинник, який є особливо актуальним у формуванні сучасного викладача вузу – це фахові знання. Кожен педагог має володіти системою знань зі спеціальності. Важливим є те, що він має постійно оновлювати свої знання, займатися самоосвітою. Самоосвіта має включати такі аспекти як: читання літератури з фаху; слідкування за ЗМІ; робота з електронними джерелами інформації, зокрема робота в Інтернеті, перегляд наукових журналів, відвідування різних наукових конференцій і симпозіумів. В іншому випадку, в час коли студенти також мають доступ до всіх цих інформаційних джерел, викладач втратить свій авторитет в очах студентів в разі своєї необізнаності. А також викладач має бути всесторонньо розвиненою особистістю і окрім фахової інформації йому необхідно цікавитися процесами, які відбуваються в сучасному суспільстві та світі, зокрема бути в курсі політичних подій нашої держави. Необхідним для підвищення педагогічної майстерності є проведення методичної роботи ВНЗ, а саме

Ø загальні конференції педагогічних працівників вищої школи, де обговорюється стан навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі, на факультетах, а також перспективи розвитку фахових спеціальностей;

Ø засідання вченої ради закладу, на яких детально аналізують рівень професійної підготовки студентів, стан навчально-виховної роботи на факультетах, обговорюють та затверджують перспективний план роботи вищого навчального закладу за окремими проблемами (наприклад, науково-дослідна робота студентів)

Ø виробничі наради, на яких ректорат інформує про стан навчально-виховної роботи, результати сесій або про необхідність вживання заходів щодо професійної підготовки студентів;

Ø засідання кафедр, на яких обговорюють результати роботи викладачів щодо вдосконалення навчально-виховної роботи зі студентами;

Ø інструктивно-методичні наради, які проводяться деканами факультетів;

Отже, основними компонентами формування педагогічної майстерності та професіоналізму є:

1. державна кадрова політика;

2. навчально-виховний процес;

3. педагогічні знання;

4. психологічні знання;

5. фахові знання;

6. всебічний розвиток

І лише при наявності всіх цих компонентів можна говорити про викладача – професіонала, майстра своєї справи.

Висновки. Згідно з сучасною парадигмою вищої освіти існує об'єктивна потреба в спеціальній підготовці викладацьких кадрів. Великої уваги слід приділяти підготовці та перепідготовці викладачів, для цього розробляти методологію, теорію та здійснювати практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людських знань в області педагогіки, психології та в інших сферах.

Основою дослідження є досягнення висновку про те, що лише сукупність таких компонентів як педагогічні, психологічні, фахові, різносторонні знання, вміння та навички, а також підтримка з боку керівництва та держави є запорукою професійного росту та формування педагогічної майстерності викладача.