A. Voronova

The article describe the formation of pedagogical skills of teachers of high school. The essence and criteria of pedagogical skills, functions and features for training and retraining of teachers, development of teaching skills and personal qualities are disclosed.

Keywords: forming of pedagogical skills; humanistic direction; pedagogical skills.

Постановка проблеми. На даний час в Україні відбувається становлення нової системи освіти, орієнтованої на входження у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу. Нова соціально-економічна ситуація в нашій країні призвела до того, що перед вищою школою було поставлено нові цілі і завдання, основним напрямом діяльності вищої школи на даний момент має стати задоволення потреб особистості в знаннях, які б можна було використовувати залежно від нових умов перетворення суспільства. А це насамперед вимагає належного кадрового супроводу, впровадження науково-обгрунтованої підготовки викладацьких кадрів для вищої школи. Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Аналіз досліджень. Аналізуючі наукові дослідження з питань шляхів формування педагогічної майстерності викладача вищого навчального закладу, ми можемо зазначити те, що сьогодні є значна кількість наукових праць, присвячених даній проблемі, а саме праці таких учених, як Н. Кузьміна, Ш. Амонашвілі, С. Вітвіцька, О. Малнацька, Н. Мирончук, Т. Вахрущева, М. Кухарєв, І. Зязюн, О. Мороз, О. Щербаков, З. Слєпкань та ін.

Метою статті є розкриття особливостей формування педагогічної майстерності викладачів вищої школи, підготовки майбутніх викладачів та показати важливість наявності висококваліфікованних спеціалістів для національної системи освіти.

Виклад основного матеріалу. Є кілька підходів щодо визначення педагогічної майстерності. На думку Н. В. Кузьміної та M. В. Кухарева, – це «найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що за відведений час педагог досягає оптимальних наслідків» (Кузьмина Н.В., Кухарев М.В., 1976, с. 20).
О. І. Щербаков розуміє педагогічну майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва й особистих якостей педагога (Щербаков А.И., 1968, с. 30).

Ш. О. Амонашвілі не дає чіткої дефініції педагогічної майстерності, але називає її основні риси: «Бути майстром педагогічної справи – це означає мати вихідну позицію...яка є особистісно-гуманною;...це яскрава особистість, мудра, чуйна, доброзичлива і принципова людина;...це першодослідник теоретичних рекомендацій, який може їх переконливо довести або спростувати....Його творчість може збагатити педагогічну науку і практику новими висновками, дати початок новим ідеям і підходам» (Амонашвили Ш.А., 1991, с. 103).

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

Педагогічна праця викладача ВНЗ є особливою формою висококваліфікованої розумової діяльності творчого характеру. Вона спрямована на навчання, виховання і розвиток студентів, формування у них професійних знань, умінь та навичок, виховання активної життєвої позиції. Педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної системи освіти. Але для того, щоб у процесі професійної діяльності педагога відбувався розвиток педагогічної майстерності, необхідно оволодівати сучасними технологіями навчання й виховання. Майстром стає той, хто прагне цього, хто працює, хто осмислює власну діяльність (Вітвицька С. С., 2012, с. 66 – 108).

Гуманістична спрямованість виражається в ціннісних орієнтаціях викладача у вигляді гуманістичної стратегії при реалізації цілей педагогічної діяльності, самоствердження педагога, а також у його системі педагогічної взаємодії з учнями. Професійне знання виконує роль фундаменту педагогічної майстерності, що додає йому глибину, ґрунтовність, свідомість. Ігнорування його ролі веде до ремісництва, штампів, примітивізму і, навпаки, педагогічна ерудиція дозволяє досягти успіху, бажаного результату у взаємодії викладача з студентською аудиторією. (Малнацька О., Мирончук Н.М., 2014, с. 61-64).

Професійне знання педагога повинно мати особисту забарвленість, відтворювати емоційне ставлення до змісту знань. Професійне знання повинне формуватися відразу на всіх рівнях: на методологічному — це знання закономірностей розвитку, обумовленість цілей виховання тощо; на теоретичному — це знання законів, принципів, правил педагогіки і психології, основних форм діяльності тощо; на методичному — це рівень конструювання навчально-виховного процесу; на технологічному — це рівень вирішення практичних завдань навчання і виховання в конкретних умовах. Педагогічні здібності забезпечують швидкість удосконалення майстерності й полегшують успішність виконання викладачем його безпосередніх функцій. Для їх удосконалення важливо акцентувати увагу на функціонуванні педагогічних здібностей на двох рівнях: репродуктивному, що характеризує вміння педагога передавати іншим знання, якими володіє він сам, і адаптивному, що містить не лише знання предмета, а й особливості його засвоєння, сприйняття й розуміння учнями. Педагогічна техніка спирається на знання й здібності та поєднує всі засоби педагогічної дії й взаємодії для ефективного здійснення педагогічної діяльності (Зязюн І. А., 1997, с. 35, 79-80). Елементами педагогічної техніки є культура зовнішнього вигляду, культура мови, культура спілкування, педагогічна етика, педагогічний такт. Таким чином, складові педагогічної майстерності дають змогу з'ясувати системність цього явища в педагогічній діяльності (Ягупов В.В., 2002, с. 560).

Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога: формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення педагогічної техніки — пошук результату, адекватного задумові (Педагогическая энциклопедия, 1965, с. 844). Педагогічна майстерність – це своєрідний сплав особистої культури, знань і світогляду вчителя, його всесторонньої теоретичної підготовки з удосконаленням оволодіння прийомами навчання й виховання, педагогічною технологією та передовим досвідом. Разом з тим – це вид діяльності, який торкається переважно внутрішньої сфери вчителя: бажання стати майстром педагогічної справи; переконання в тому, що майстерність забезпечує не лише високу результативність праці, а й почуття задоволення від неї, утвердження себе як фахівця (Фіцула М. М., 2006, с. 352).

З метою підготовки висококваліфікованих педагогів важливо викладання курсів “Педагогічна майстерність”, “Освітні технології” студентам читають “Лекцію-прогноз”, “Лекцію-практикум”, “Лекцію вдвох”, активно використовують засоби мультимедіа. Для активізації пізнавальної діяльності, забезпечення внутрішньої мотивації навчання на практичних заняттях активно використовують інтерактивні технології навчання. Ефективне використання викладачем механізмів інтерактивного впливу дає змогу студентам:

• аналізувати навчальну інформацію, творчо підходити до її засвоєння;

• самостійно знаходити можливі ресурси для вирішення проблеми;

• виробляти стратегію і тактику досягнення цілей;

• вчитися формулювати, висловлювати та відстоювати власну думку, слухати іншу людину, поважати її погляд;

• моделювати різні соціальні ситуації та збагачувати власний соціальний досвід через їх “програвання”;

• знаходити спільне розв’язання проблем, вчитися будувати конструктивні стосунки в групі;

• здійснювати проектну діяльність, реалізувати творчі задуми, розвивати навички самостійної роботи (Вахрущева Т. Ю., с. 64–69).

Для майстерного застосування інтерактивних технологій у вищому навчальному закладі викладачеві слід дотримуватись таких умов:

• чітко визначити цілі навчання;

• сприяти створенню комфорних умов та взаємоповаги;

• формувати мотивацію навчання;

• брати до уваги потенційні можливості аудиторії (Бойко М., с. 3-4).

Сучасна парадигма вищої освіти висуває об'єктивну необхідність спеціальної підготовки викладацьких кадрів. Розвиток педагогіки і психології, інтерес до особистості та її потенційних можливостей саморозвитку, розуміння освіти як неперервного процесу, який характеризує життєдіяльність сучасної людини, спричинили підвищений інтерес до питань підготовки і перепідготовки викладачів вищої школи. Для здійснення спеціальної підготовки викладацьких кадрів для вищої школи необхідно розробити її методологію, теорію і практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людинознавчих знань в області педагогіки, психології і біології, які є адекватними викладацькій діяльності.

Говорячи про підготовку і перепідготовку викладачів слід відзначити такі їх основні функції:

а) амортизаційна, яка пом'якшує розрив поколінь по освітньому рівню, інформованості, знаннях і ціннісних орієнтаціях;

б) компенсаторна - здійснює виправлення недоліків функціонування попередньої освіти;

в) розвивальна, яка організовує професійний і загальнокультурний розвиток особистості;

г) адаптивна - сприяє пристосуванню слухачів до змінюючихся вимог соціального середовища;

д) організаційна - полягає в раціональній організації вільного часу викладача для його самоосвіти;

е) корекційна - здійснює цілеспрямовану зміну якостей особистості спеціаліста з урахуванням його професійно-педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі (Матушанский Г. У., Цвенгер Ю. В., 2001, с. 26-31).

Специфіка системи підготовки і перепідготовки викладачів ВНЗ полягає перш за все в тому, що слухач вже є спеціалістом у одній з областей знань. До того ж він доросла людина зі своїми поглядами, установками, індивідуальними особливостями, які не потрібно перероблювати, а лиши скорегувати.

З попереднього матеріалу випливають такі методологічні проблеми підготовки і перепідготовки викладача:

а) з проектуванням структури і змісту підготовки і перепідготовки викладача у відповідності з його професійно - педагогічною діяльністю;

б) з відсутністю чіткого розуміння цілей, структури, змісту і концепції педагогічного проектування;

в) з використанням, згідно з новою концепцією освіти, принципу гуманізації;

г) з різноманітністю і пластичністю форм і методів при організації системи професійно-педагогічної підготовки і перепідготовки викладачів ВНЗ.

Основні психолого-педагогічні проблеми професійно-педагогічної підготовки викладачів пов'язані з:

а) виробленням нового стилю керівництва, новою особистісною позицією і нових методів організації навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі;

б) формуванням нового типу аналітичного та проектно-конструктивного мислення, що допомагає вибудовувати цілісну картину навчально-виховної ситуації в динаміці;

в) набуттям нового стилю комунікаційної та інтелектуальної діяльності, нових способів соціальних і міжособистісних взаємодій, спрямованих на спільну розробку проектів і програм та багато інших (Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І, 2003, с. 267).

Наступний впливовий чинник, який є особливо важливим у формуванні фахівця – це навчально-виховний процес, який зі студентської лави формує спеціалістів. На успішне втілення принципів гуманізації навчально-виховного процесу у вищій школі має бути спрямовано психологічну підготовку студентів. Для цього в процес навчання окрім обов'язкових курсів психології, слід включити для різних спеціальностей різні спецкурси: «Психологія ділових взаємовідносин», «Інженерна психологія», «Психологія творчої діяльності» та інші (Слєпкань З., 2005, с. 210).

При організації навчання майбутніх викладачів у магістратурі та аспірантурі, для підвищення їх психолого-педагогічних знань можна запропонувати такі спецкурси: «Педагогіка вищої школи», «Психологія вищої школи», «Основи професіоналізму й педагогічної майстерності викладача вищої школи», «Методологія і методи педагогічних досліджень», «Організація управління навчальним процесом у ВНЗ» та інші (Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І., 2003, с. 267).

Ґрунтовні знання з педагогіки та психології є запорукою ефективної організації викладачем особистісно-орієнтованого навчального процесу. Ці знання сприятимуть виробленню у викладача таких необхідно важливих рис як доброзичливість, повага до молодих людей, до їхнього прагнення навчатися, уважне ставлення до їхньої ініціативи, тактовність у спілкуванні, послідовна і постійна вимогливість, терплячість до помилок, готовність допомогти та інші. Психологічні знання допомагають викладачеві виробити позитивну «Я-концепцію», створити комфортні умови саморозвитку та розвитку особистості кожного окремого студента. Педагогічні знання сприяють оптимізації навчально-виховного процесу, допомагають фахівцю знайти і підібрати прогресивну педагогічну технологію, надати освіті випереджального характеру, тобто націлити її на майбутнє, на розв'язання проблем нового століття, розвиток творчих здібностей учнів, формування у них нового способу мислення та дій (Перспективні педагогічні технології в шкільній освіті, 2003, с.200).

Висновки. Отже, завдання вищого навчального закладу – допомогти майбутньому викладачеві опанувати основи майстерності для усвідомленого і продуктивного початку професійної діяльності: сформувати гуманістичну спрямованість, дати ґрунтовні знання, розвинути педагогічні здібності, озброїти технікою взаємодії, підготувати до професійного аналізу великого розмаїття педагогічних ситуацій. Великої уваги слід приділяти підготовці та перепідготовці викладачів, для цього розробляти методологію, теорію та здійснювати практику з обов'язковим включенням технічних, технологічних і людських знань в області педагогіки, психології та в інших сферах.