Організація самоосвітньої діяльності школярів під час опанування стереометрії

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Основне завдання навчання математики в школі - міцне і свідоме оволодіння учнями системою математичних знань і вмінь, необхідних у повсякденному житті і трудовій діяльності кожного, достатніх для вивчення суміжних дисциплін і продовження освіти. На уроках математики сьогодні не достатньо, щоб учень оперував отриманою інформацією. Важливий не тільки рівень досягнутих знань, а й сформованість самостійної розумової діяльності. Збільшення розумового навантаження на уроках математики змушує замислитися над тим, як підтримати інтерес учнів до матеріалу і їх активність протягом всього уроку. У зв'язку з цим ведуться пошуки нових ефективних методів навчання і таких методичних прийомів, які активізували б думку школярів, стимулювали б їх до самостійного набуття знань. Треба подбати про те, щоб на уроках кожен учень працював активно і захоплено, і використовувати це для розвитку допитливості, глибокого пізнавального інтересу.

Для безперервного навчання і самоосвіти особливо важливе значення мають розвиток самостійності і творчої активності учнів і виховання навичок самонавчання з математики. У психолого – педагогічній літературі самостійність зазвичай розуміється як здатність особистості до діяльності, яку здійснюють без втручання з боку. Самостійність особистості не виступає як ізольована якість особистості, вона тісно пов'язана з незалежністю, ініціативністю, активністю, наполегливістю, самокритичністю і самоконтролем, впевненістю у собі. Важливою складовою частиною самостійності як риси особистості школяра є пізнавальна самостійність, яка трактується як його готовність (здатність і прагнення) своїми силами вести цілеспрямовану пізнавально – пошукову діяльність.

У процесі навчання учні повинні досягти певного досить високого рівня самоосвіти, що відкриває можливість розібратися з різними завданнями, добувати нове в процесі вирішення навчальних завдань.

Сформувати у дітей ці необхідні навички дозволяє грамотне поєднання різних видів робіт: індивідуальної, групової, фронтальної. Вибір форми роботи безпосередньо залежить від мети, рівня сформованості необхідної навчальної діяльності, складності завдань, конкретних можливостей кожної дитини.

Самоосвітня робота учнів сприяє не тільки свідомому і міцному засвоєнню знань, формуванню вмінь і навичок, але є для них засобом виховання активності, самостійного мислення, як риси особистості. За відсутності самостійності у навчальній діяльності пропонований матеріал учням запам'ятовується механічно, і вони не досягають високого рівня системності знань.

Учні повинні вміти самостійно набувати й удосконалювати знання, від цього залежить успішність навчання. Ідея самоствердження, самовизначення учня має бути присутня в освіті. Як зробити так, щоб учень був активним на уроці? Цього можна досягти, спонукаючи учня до самостійних пошуків, експериментування, використання необхідних прийомів і засобів для того, щоб він міг сформулювати відповідний стиль навчання, що відповідає його потребам, в якому він утвердився б як особистість.

На уроках можна розвинути пізнавальний інтерес до стереометрії: показати зв'язок з іншими дисциплінами (фізика, історія, економіка); вирішувати задачі з практичним змістом, використовуючи історичні факти; залучати учнів до виготовлення моделей геометричних фігур, складання дидактичного матеріалу, комп'ютерних презентацій. На уроках і в позаурочній діяльності треба виховувати повагу учнів до себе, впевненість у своїх можливостях через успіх в навчанні і особистісні досягнення. На всіх етапах навчання можна використовувати завдання трьох типів: репродуктивного (завдання за зразком вчителя), реконструктивного (даний загальний принцип рішення), творчого (учні вибирають потрібні математичні знання для вирішення задач) [13].

Існують наступні типи вмінь самоосвітньої діяльності учнів:

При вивченні нової теми спільно з учнями ставиться мета і знаходяться шляхи вирішення тієї чи іншої задачі. Повторюються всі питання, необхідні для вивчення нового матеріалу, через систему спеціально підібраних вправ учні підводяться до висновку нових понять. Учні самі формують цілі, у них з'являється інтерес до майбутньої роботи, мотивація.

2) Навчально - інформаційні вміння та навички.

Деякий мінімум навичок учень отримує при роботі з підручником. Треба залучати учнів до пошуку правил, нових термінів, складання плану прочитаного, виділенню головного.

Треба формувати на своїх уроках інтелектуальні вміння: аналіз, абстрагування, моделювання, класифікація, систематизація, узагальнення; використовувати в роботі довідкові, узагальнюючі та класифікаційні таблиці для формування вміння узагальнювати.

При навчанні можна складати з учнями різні алгоритми. Учні працюють на рівні своїх можливостей, що створює позитивну мотивацію навчання.

Щоб учні змогли перевірити правильність засвоєння теоретичних знань і практичних умінь, можна запропонувати в роботі порівняння розв’язків, тести з вибором відповіді [14].

Найбільший ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі повинні:

• ставити питання своїм товаришам і вчителю;

• оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

• пояснювати більш слабким учням незрозумілі місця;

• знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

• створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

• вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих способів рішення.

Також можна використовувати наступний матеріал:

1) Історичні завдання, легенди, відомості з історії зі стереометрії.

2) Рішення задач з практичним змістом, з використанням міжпредметних зв'язків.

3) Проведення робіт з використанням моделей, креслень, таблиць, ІКТ і т. і.

4) Рішення завдань, що вимагають розширення знань зі стереометрії.

5) Математичні фокуси, завдання цікавого характеру.

Однією з головних завдань школи є розвиток у учнів пізнавальних інтересів, творчого ставлення до справи, прагнення до самостійного збагачення знань і умінь, застосовуючи їх у своїй практичній діяльності. Від майстерності вчителя, його вміння керувати процесом формування знань учнів, розвитком їх мислення багато в чому залежить, чи зможе учень творчо підійти до досліджуваного матеріалу [15].

Можна виділити два основні шляхи здійснення самоосвіти:

самоосвіта в процесі навчання як супутня діяльність (в процесі роботи на уроці, при виконанні домашнього завдання, в науково-дослідній роботі по предмету);

самоосвіта як власне самостійна робота (заняття в кружках, на факультативах, вивчення внепрограмного матеріалу).

В процесі самоосвіти учень є суб'єктом - активною, самостійною, ініціативною і відповідальною особою. Очевидно, що самостійність і ініціатива являються ведучими особовими якостями в системі формування самоосвітніх умінь.

Організація самоосвіти вимагає наявність навичок самостійної роботи, які починаються з уміння раціонального планування навчальної і позанавчальної діяльності, роботи з книгою (виділяти головне, сопоставляти, аналізувати, конспектувати, реферувати), і оскільки навчення - своєрідний спосіб накопичення практичного досвіду з розв¢ язання завдань різного роду, в процесі навчання необхідно формувати самоосвітні навички і уміння, які часто розглядаються у взаємозв'язку.

Під умінням прийнято розуміти можливість здійснювати яку-небудь дію, операцію. Отже, уміння передує навичкам, які розглядаються як вищий (відпрацьований) рівень оволодіння діями. Оволодіти будь-якою дією - означає оволодіти визначеною системою (ланцюжком) рухів. Навичкаа – це автоматична, неконтрольована свідомістю дія. Виділяють безліч різних навичок навичок, якими оволодіває людина в процесі всього життя.

При формуванні самоосвітніх умінь і навичок у учнів на уроці зі стереометрії та на факультативних заняттях ми спираємося на інтелектуальну сферу, тобто навички здійснення розумової діяльності, вирішення розумових завдань різного ступеня трудності. Цілеспрямоване навчання призводить призводить до того, що навички школяра включаються в структуру його свідомої діяльності і стають керованими.

Самоосвітні уміння розглядаються як здатність самостійно здійснювати освітню діяльність, використовуючи при цьому все різноманіття видів навчальної і позанавчальної діяльності. Одним з таких видів є навчально-пошукова робота, включена в систему методів стимулювання навчально-пізнавальної діяльності.

Створення на уроці та в позакласній роботі ситуацій включення учнів в творчу діяльність можливо лише при проблемному характері навчального матеріалу. Проблемність та суперечливість змісту уроку або заняття гуртка стимулює учнів до творчої пошукової роботи. Треба, проте, помітити, що спонукати дітей до навчально-пошукової діяльності можливо в тому випадку, якщо поставлена проблема для них актуальна і наповнена особовим змістомзмістом. Структура навчально-пошукової діяльності представлена в єдності взаємозв'язаних між собою компонентів і відображає цілісність навчально-виховного процесу [16].

У навчально-дослідницькій роботі школярів були виділені наступні компоненти:

діагностичний (визначається початковий рівень сформованості самоосвітніх умінь і навичок);

цільовий (визначення джерел цілеполагання; педагогічний запит суспільства, сім'ї; сам вихованець, його індивідуальність, особові схильності; вчитель,, що реалізовує через мету свою педагогічну концепцію);

- змістовний (відбір змісту навчального матеріалу, спрямованийспрямований на формування когнітивного досвіду особистостіособистості; досвіду здійснення способів діяльності; досвіду стосунків особистостіособистості, представленої в системі мотиваційно-ціннісних і емоційно-вольових стосунків; досвіду творчої діяльності, спрямованогоспрямованого на забезпечення готовності учня до пошуку вирішення нових проблем і до творчого перетворення дійсності);

процесуальний (відбір оптимальних методів і засобів, направлених на формування умінь і навичок самоосвіти);

контрольно-оцінний (спрямованийспрямований на осмислення особистістю особистої навчально-пошукової діяльності (рефлексія), критерії оцінки змінюються під час переходу учня з одного рівня сформованості самоосвітніх умінь на іншій).

Процес формування самоосвітніх умінь у учнів в процесі навчально-пошукової діяльності разом з традиційними включає нові принципи, що забезпечують оновлення сучасної освіти: принцип проблемності; принцип мотивації; принцип модульності.

У досвіді роботи вчителів математики було виявлено, що навчально-пошукова діяльність школярів на уроках математики та у позакласній роботі буде найбільш ефективна, якщо:

вона організована як система формування самоосвітніх умінь;

система формування самоосвітніх умінь носить цільовий характер і проходить в своєму становленні три етапи (пропедевтичний, теоретико-практичний, прогностико-корекційний);

процес формування самоосвітніх умінь здійснюється в рамках нових педагогічних підходів і освітніх технологій;

школяр бере участь в організації навчально-пошукової діяльності і розглядає її як спосіб реалізації пошуку особовогозмісту зм [17].

Роботу з учнями рекомендується спрямовувати спрямовуватина формування у них навичок навчальної праці, розумових навичок, пізнавальних умінь, наочних умінь і навичокнавичок, позапредметних умінь.

Формування самоосвітніх умінь на уроках математики та у позакласній роботі проходить декілька етапів [16]:

Пропедевтичний (спрямованийспрямований на формування у школярів необхідних самоосвітніх умінь; залучення учнів до спільної діяльності на основі розділених з викладачем дій; здійснюється під безпосереднім контролем і управлінням вчителя).

Теоретико – практичний (характеризується розширенням, поглибленням формованих умінь, діалоговими взаємодіями вчителя і учнів, залученням до пізнання один одного, формуванням відношення рефлексії до власної діяльності і самоосвітнім умінням).

3. Прогностико – коррекційний (передбачаєпередбачає в результаті практико-орієнтованної взаємодії підготовку учнів до творчої самостійної роботи за вибраною темою, що передбачає передбреалізацію комплекса повністю сформованих самоосвітніх умінь).