Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Загальна характеристика педагогічної діяльності






Педагогічна енциклопедія визначає поняття педагог /грец. раідагогос/ як особу, яка веде викладацьку і виховну діяльність. Це може бути шкільний вчитель, вихователь дошкільного закладу, дитячого будинку, школи-інтернату, виправної колонії, працівник позашкільного закладу, викладач середнього і вищого навчального закладу тощо. Вже у працях видатного чеського педагога Я.А.Коменського ми знаходимо вислів про важливість для суспільства чудової праці вчителя. Справжній педагог - це вірний супутник кожної людини не лише у шкільні роки. Він вчить, радить, допомагає пізнавати навколишню дійсність, прищеплює дітям великодушність, благородство, шанобливе ставлення до старших. У цьому полягає висока і складна місія людини, яка віддала себе педагогічній діяльності.

Усі види педагогічної діяльності можна поділити на професійні та непрофесійні. Непрофесійні — це такі види педагогічної діяльності, якими займаються всі люди в повсякденному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Цей вид педагогічного заняття характеризується тим, що людина не усвідомлює його як завдання, а в тій чи іншій педагогічній ситуації діє інтуїтивно, часто не вміючи пояснити, чому вона робить саме так, чого хотіла б досягти за допомогою певного рішення. Це стосується сімейного виховання, роботи старших з молодими у трудових колективах тощо.

Професійні види педагогічної діяльності потребують спеціальної освіти та здійснюються у спеціальних навчально-виховних і освітніх установах. Професійне розв'язання педагогічного завдання характеризується тим, що спеціаліст розуміє його та свідомо спирається на систему принципів, правил, методів і прийомів у тій чи іншій педагогічній діяльності, ситуації.

У психологічній літературі є спроби моделювання діяльності вчителя. У дослідженнях В.І.3авязинського, С.Б.Єлканова, І.О.Синиці особливу увагу приділено особистості педагога, розкривається професіо­налізм у його діяльності. У професіограмі дається перелік тих якостей, від яких залежить ефективність діяльності педагога. Найціннішим у такому підході є те, що в ньому великого значення надається самій особистості вчителя, його інтересу до навчально-виховного процесу.

Вивчення психологічних рис особистості педагога - писав СЛ.Рубінштейн - включає в себе три основні питання. Перше питання, на яке ми прагнемо отримати відповідь, - " Чого хоче педагог, що його приваблює, до чого він прагне? ”. Це питання про спрямованість педагога, про його установки й тенденції, потреби, інтереси, ідеали. Наступним питанням, яке постає, є: " А що він може? ". Це питання про здібності, нахили педагога, про його обдарованість. Проте, здібності, це спершу лише можливості. Для того, щоб знати, як реалізує й використовує їх людина, нам треба ще знати, " що вона являє собою, що закріпилось в якості стрижневих особливостей її особистості'1.

Особистість педагога слід спершу розглядати в соціально-психологічному аспекті, а потім - професійно-педагогічному. Соціально-психологічні характеристики - це цілеспрямованість, науковий світогляд, громадянська позиція, патріотизм, любов і повага до дітей, педагогічний такт, товариськість, адекватна самооцінка, самовладання.

До професійно-педагогічних характеристик належать, насамперед, рівень фахово-теоретичної, а також методичної та практичної підготовки педагога. Високі вимоги ставляться до особистості педагога, що працює з дітьми дошкільного віку. Він має бути особою освіченою, відданою вихованню дітей людиною, повинен знати особливості психології дітей та різні їх прояви у житті. Вихователь повинен бути енергійним, добрим, веселим, суворим, але незлопам'ятним, вимогливим, але не прискіпливим.

Результати діяльності вчителя залежать не тільки від нього, а й від зовнішніх соціально-економічних умов. Щоб виконувати завдання, що поставлені перед школою суспільством, потрібно переборювати наслідки адміністративно-наказової педагогіки шляхом формування таких якостей педагога як доброзичливість, здатність сприймати школяра таким, яким він є, щирість у стосунках, довір'я, визнаність рівності позицій, що забезпечуватиме справжнє співробітництво. Школа повинна бути для дитини, а не навпаки - дитина для школи. Для цього необхідно зробити навчання доступним і цікавим, захопити учнів самим процесом одержання знань, пов'язати їх з життям, майбутньою професійною діяльністю.

Діяльність вчителя за громадськими функціями, вимогами до творчого потенціалу особистості за складністю психологічного напружен­ня якоюсь мірою співпадає з діяльністю вченого, письменника, актора, скульптора. Так, вчений розкриває наукову істину, а вчитель за допомогою слова та інших засобів привертає до неї увагу школярів. Він оформляє наукові знання в оповідання, лекцію і тому схожий на письменника.

Чим схожий на артиста? Як і артист, педагог впливає на інших людей словом, змінює їх погляди, установки, ставлення. Але актор віддає на суд свою театральну гру, не втручаючись в те, як його сприймають, зрозуміють. Учитель творить на людях, враховуючи їх реакцію, включає їх у діяльність, вимагає засвоєння матеріалу.

У своїй діяльності вчитель творить особистість, як скульптор вин «ліпить» своє творіння. Але педагог має справу з живим і найціннішим «матеріалом» - дитиною. Причому, він творить не один, як писав О.В.Сухомлинський, " всі прикрості і вся радість нашої справи у тому, що скульпторів декілька. І непередбачені творці, і сім'я, особистість вихователя і дитячий колектив, і знайомі. Якби всі ці сили діяли як добре налагоджений оркестр, як би легко творились люди. Але у кожного магістра свій норов, характер".

Педагогічна діяльність має комплексний характер, що випливає з багаторівневої багатогранності навчально-виховного процесу. У сучасній педагогічній психології існує кілька підходів до аналізу педагогічної діяльності. Перший з них полягає в аналізі педагогічної діяльності як специфічного виду діяльності, в якій виділяють структурні та функціональні компоненти /Н.З.Кузьміна, Т.С.Полякова, А.І.Щербаков та ін./.

В основі другого напряму аналізу покладена теорія управління. Згідно з цим підходом у педагогічній діяльності виділяється об'єкт та суб'єкти керування, аналізуються процеси обміни інформацією та характеризуються зворотні зв'язки як необхідний компонент управління системою педагогічної діяльності (М.Одрехівський).

Особливість третього напряму полягає у розгляді діяльності вчителя як розв'язання педагогічних задач, Він якоюсь мірою об'єднує перший та другий напрями. Згідно з цим педагогічну діяльність можна розглядати як процес розв'язування особливих задач, а також аналізувати процеси прийняття рішень, які характерні для роботи педагога.

Найбільш адекватним, оправданим є той підхід, у якому об'єднані усі три вищенаведені аспекти.

Педагогічна діяльність має свої психологічні особливості, зокрема:

а/ вона обмежена у часі, адже урок триває 45 хвилин;

б/ вона не може здійснюватися без активних міжособистісних стосунків, що створює значні труднощі;

в/ результати діяльності вчитель очікує роки.

У зарубіжній психології і педагогіці, зокрема, в теорії кар'єр є спроба характеризувати педагогічну діяльність через послідовність службових посад, які займають послідовно спеціалісти після закінчення навчального закладу /Д.С.С'юпер, П.Ж.Джордан, Д.Кропіт та ін./. Вважа­ється, що вчитель навчається у процесі свого професійного становлення в різні періоди розвитку педагогічної майстерності. Це дає змогу внести деякі зміни у сам процес професійної підготовки спеціаліста. Проте підхід, що грунтується на рольовій теорії особистості усуває власне змістовні сторони оцінки професійного становлення та розвитку педагога. Зрозуміло, що характеристика діяльності вчителя тільки з позиції успішності службового зростання, кількості дипломів про освіту є однобічною. За такого підходу виявляється цілий ряд суперечностей насамперед тому, що хоч особистість педагога розглядається у динаміці, проте сам розвиток зводиться тільки до службового зростання.

Педагогічна діяльність супроводжується значною напруженістю. Типовими складними ситуаціями є інформаційна недостатність /вчитель не володіє необхідною інформацією для оптимального прийняття рішення, організації та корекції своєї діяльності/, емоційна та інтелектуальна напруженість, часова обмеженість.

Науково забезпечити діяльність вчителя з розвитку, навчання, і виховання підростаючої людини - одне з найголовніших завдань педагогічної психології.

Педагогічна діяльність має комплексний характер, що випливає з багатогранності навчально-виховного процесу. У ній можна виділити такі основні напрями: навчальну, виховну, організаторську роботу, роботу з батьками і громадськими організаціями школи, мікрорайону, підприємства, установи.

У педагогічній діяльності можна виділити ряд етапів. На першому з них здійснюється постановка мети та попереднє планування дій /операцій/. Мета як уявлення про кінцевий результат приймається педагогом лише тоді, коли вона відповідає умовам. Вона має бути посильною, адекватною умовам та соціальним завданням. Рівень та ефективність її реалізації залежить від професіоналізму вчителя.

Другий етап у діяльності педагога полягає у визначенні кон­кретного змісту й послідовності дій. Саме план дій стає основою організації власної активності, рівень якої має відповідати ступеню складності й характеру наступних дій. На цьому етапі важливим є добір та конкретне формулювання завдань і вправ, добір та впорядкування фактів.

На третьому етапі здійснюється реалізація конкретизованого плану і на четвертому підведення підсумків.

Порівняння професії вчителя з іншими характеризує деякі її аспекти і не розкриває всієї її специфіки. Складність педагогічної діяльності можна зрозуміти, якщо підійти до її аналізу як процесу розв'язування нескінченного ряду педагогічних задач.

Що таке педагогічна задача? Педагогічна задача виникає там, де потрібно " перевести" учня з одного стану в інший: не знав навчального матеріалу - знає його; не вміє розв'язувати задачі - вміє розв'язувати задачі; був недисциплінований - став дотримуватись правил поведінки, одним словом, отримання результату у вигляді новоутворень в особистості та діяльності, засвоєння знань, сформування вмінь, навичок, виховання звичок. Педагогічна задача виникає тоді, коли можливий не один розв'язок, а треба знайти найкращий спосіб досягнення бажаного результату.

Усі педагогічні задачі діляться на три класи: 1/ виховні /виховання різнобічно розвиненої, внутрішньо несуперечливої особистості/; 2/ навчальних /засвоєння знань, вироблення вмінь та навичок, способів діяльності тощо/; 3/ розвивальних /розвиток творчості, здібностей, індивідуального стилю діяльності тощо/.

Саме тут і виникають труднощі, помилки, радості, задоволення. Як діють вчителі в умовах професійної діяльності? Частина з них дає уроки, активізує учнів, опитує, оцінює, реагує на недисциплінованість тощо. Але вони не бачать задач, не задумуються над тим, як діють та які наслідки результату дій.

Ще одна частина вчителів підміняє педагогічні задачі, так званими, функціональними, проміжними і всю свою увагу зосереджує на них. Функціональна задача - це створення інструментарію педагогічного впливу: лекції, оповідання, пояснення, бесіди, це керівництво діяльністю

учня /воно може бути вдалим і невдалим, привести й не привести до змін в психіці учня.

Основним у діяльності вчителя с здійснення опосередкованого впливу на психіку дитини та її особистість. Про зміни ми можемо судити за рівнем систематизованості засвоєних знань, сформованості умінь, навичок, спрямованість особистості та реальною поведінкою учнів. Зміни можуть бути як позитивними, так і негативними.

Зрозуміло, що педагогічні Задачі пов'язані із функціональними. Успішне розв'язання останніх вимагає від учителя професійних знань, умінь та навичок. Так, щоб забезпечити інтелектуальний розвиток учнів, необхідно ставити їх в умови взаємодії з предметами, що вивчаються, навчати школярів самостійно формулювати задачі та самостійно їх розв'язувати, переживати радість перемог і смуток невдач. Учень повинен бути суб'єктом діяльності. Проте часто активність самого вчителя маскує пасивність школяра.

Протягом багатьох віків основним завданням вчителя була передача знань. У наш час науково-технічного прогресу знання свого предмету перестало бути єдиним і головним показником кваліфікації вчителя. Є багато високоосвічених людей, які можуть знати предмет краще, ніж вчитель. Тому педагог перестає бути основним джерелом знань. Поступово його функція передавача знань послаблюється.

Основними функціями діяльності сучасного вчителя є: організація діяльності учня, керівництво нею, контроль, оцінка, стимулю­вання, корекція тощо. Аналіз результатів діяльності, її контроль повинен здійснюватися вчителем та учнями, тобто переходом в самоаналіз, самоконтроль

Необхідним моментом в діяльності педагога є вміння конструктивно та ефективно взаємодіяти з учнями. Педагогічні впливи повинні здійснюватися з орієнтацією на вік школярів, їх індивідуальні особливості та стосунки у конкретному класі через розвиток системи перспективних ліній в житті учнів та класу, через розвиток та формування потреб у самовихованні. Отже, основною функцією сучасного вчителя є уміння його як керівника, організатора, провадиря школярів у лабіринті знань, умінь та навичок.

Важливою функцією вчителя є перетворення продуктів суспільного пізнання в акт індивідуального пізнання учнів. Чим вища відповідність між рівнем знань та загальною системою наукових знань з предмету, що вивчається, з одного боку, а також з системою знань, включених в програму школи, з другого боку, тим більша гарантія того, що вчитель зуміє організувати діяльність учнів, спрямувати на їх осмислення, оволодіння цими знаннями.

Інша функція вчителя - перетворення школяра з об'єкта виховання в суб'єкт самовиховання, саморозвитку. З цією метою необхідно ви­ховувати в учнів потребу в самовихованні, навчати їх самостійно формулювати для себе життєві та пізнавальні задачі і розв'язувати їх. Чим краще вчитель знає учнів і чим доброзичливіше до них ставиться, чим цілі виховання більше відповідають цілям самовиховання, тим більша гарантія ефективного, опосередкованого керування процесами становлення та розвитку особистості.

Впливи вчителя на учнів можуть бути прямими /вчитель - учень/ і паралельними /вчитель - авторитетний помічник - учень/. Авторитетним помічником може бути актив класу, ровесники, сім'я, інша референтна для школярів людина. Бажано використовувати всі засоби впливу з метою здійснення комплексного підходу до навчання та виховання. Отже, основним критерієм ефективності впливу на учня є перетворення його з об'єкта навчання і виховання в суб'єкта самостійної пізнавальної діяльності та самовиховання: сила, глибина, інтенсивність змін, які виникають в учня.






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.