Психологія опитування учнів та оцінювання їх знань

Однією з умов підвищення ефективності процесу навчання є правильна організація вчителем опитування та оцінювання знань учнів. Опитування - це засіб формування вольових якостей учня, його рівня домагань, пізнавальних мотивів. У психологічній літературі проблему психології опитування поставив Б.Г.Ананьєв у своїй монографії «Психологічні основи педагогічної оцінки». У ній він дає психологічний аналіз ситуації опитування учнів на уроці.

Психологічна ситуація змінюється на уроці залежно від його типу, прийомів впливу і спілкування. Оцінювальна діяльність вчителя залежить від особливостей уроку: чи подає він знання, чи демонструє наочність, чи відбувається узагальнення засвоєного матеріалу шляхом перевірки знань, опитування і обліку.

У процесі опитування змінюється вид спілкування, замість монологічного воно стає діалогічним. При цьому внутрішня мова переходить у зовнішню. Саме це й активізує учня. У процесі опитування змінюється черговість слухання: слухає то учень, то вчитель. У цій ситуації школяр включається в розв'язання різноманітних задач, які передбачені програмами навчання.

У процесі опитування проявляються такі емоційно-вольові компоненти, як впевненість, сором'язливість, самовладання, витримка. Іноді учень виходить із ситуації опитування. Тоді він механічно повторює підготовлену відповідь або дає невпевнену, пробну відповідь, говорить не думаючи, або відмовляється від відповіді, не мотивуючи відмови. Вихід із ситуації опитування може бути викладений також відсутністю волі або за наявністю великого самолюбства.

Часом учень мовчить, хоч матеріал знає. Причиною цього є відсутність контакт з учителем, або учень виявляє негативне ставлення до педагога, мотивуючи це невдоволенням від спілкування. Причиною

відмови від відповіді може бути страх перед поганою оцінкою, особливо тоді, коли вже є погані оцінки.

Б.Г.Ананьєв вважає, що опитування, це не тільки контроль, а одна з головних умов формування розумових операцій учня. Але, щоб опитування дійсно забезпечило формування розумових операцій учнів, необхідно розв'язати три завдання:

1)добирати такі запитання, які забезпечують найбільш ефективне
формування розумових дій учнів /продуктивні залипання /;

2)відповідь учня має бути наслідком складної розумової діяль-
ності;

3)оцінки має враховувати ситуацію оцінювання, в якій головним

моментом є стосунки вчителя і учня.

Розглянемо психологію запитання та його роль у формуванні розумової діяльності. Це питання вивчалось вченими: Л.Кречмером, Б.Г. Ананьєвим, 3. А.Смирновою, С.І.Вексляром та іншими.

Так, Л. Кремер виділив чотири форми запитань: а/запитання без навіювання відповіді; б/ альтернативні запитання типу: «так»-«ні»; в/ активне навіювання /підказування/ відповіді; г/ пасивне навіювання. Б.Г.Ананьєв відзначає, що останні три групи запитань формують ситуативне мислення і затримують розвиток логічного мислення.

Одеський психолог С.І.Векслер виділяє чотири групи запитань, а саме:

1/ запитання, що вимагають від учнів розкриття змісту явища /що це?, які властивості? / тощо. Відповідаючи на такі запитання, учень повинен уміти відділити головне від несуттєвого в предметах, явищах, віднести їх до певної групи понять. При цьому школяр повинен вміти виконати ряд розумових дій, з допомогою яких він може виділити суттєві ознаки того чи іншого поняття;

2/ запитання, що спрямовані на виявлення причин явищ, щоб проникнути в їх сутність /чому? /. Відповідь на них запитання вимагає уміння шукати, встановлювати зв'язки між різними явищами. Такі запитання вчать учнів робити індуктивні умовиводи, формують

самостійність мислення;

З/ запитання, що вимагають порівняння, аналогії. Такі запитання вчать учнів порівнювати, виробляють уміння відрізняти суттєві властивості від несуттєвих, робити висновки про невідомі явища через відомі;

4/ запитання, що передбачають висунення гіпотези, яку необхідно обгрунтувати. Саме такі запитання створюють сприятливі умови для того, щоб навчити школярів висувати гіпотези та їх обґрунтовувати. Такі запитання будуть сприяти розвиткові уміння мислити, доводити правильність своїх думок, глибше розуміти сутність явищ та процесів.

Названі групи запитань, безумовно, не вичерпують всього багатства різноманітних типів і форм запитань, які можна ставити школярам з метою розвитку їх логічного мислення. Дослідження цієї проблеми продовжується, а її розв'язання складає великий теоретичний і практичний інтерес.

У ряді країн проводяться експерименти навчання без оцінювання, що дає позитивні результати. Лікарі при цьому виявили, що діти стали менш збудливими, у них поліпшився сон і апетит, а педагоги констатують, що учні краще стали вчитися.

Психологія педагогічної оцінки. Уся поведінка вчителя повинна бути оцінююча. Важливою є порівняльна оцінка, яка залежить від психологічної ситуації уроку, визначається характерологічними власти­востями вчителя, станом класу, окремих учнів на уроці, стосунками між учнями і вчителями, а також особливостями спілкування вчителя і учня на

самому уроці.

Виділяються різні види порівняльної оцінки:

1/ не оцінювання відповіді учня, що є найбільш неприємно дня нього; школяр не знає, що в його відповіді було правильним, чого вимагає

вчитель від нього;

2/ опосередкована оцінка: відповідь учня оцінюється через відповідь однокласника. Така оцінка впливає на формування стосунків у класі;

3/невизначена оцінка /»так, сідай...», «як сказати, м...»/; така оцінка мало ефективна тому, що фактично нічого визначеного, зрозумілого для учня вчителем не було сказано;

4/ негативна оцінка: коли педагог, оцінюючи відповідь учня вказує на допущені помилки, стверджує, що відповідь була неправильною; така оцінка корисна, особливо, якщо вона організовує учня на ліквідацію допущених помилок, ліквідацію прогалин у знаннях учнів, мобілізує їх;

5/ оцінка-згода: така оцінка не ефективна для сильних обдарованих у навчанні школярів і дуже вдала для слабких;

6/ схвалення-підтримка: особливо позитивно впливає на учнів, які втратили віру в свої сили, недооцінюють свої можливості, бо вони добросовісно працюють, але результати не відповідають їх старанням;

7/оцінка-критика: така оцінка впливає на емоційно-вольову сферу учнів; результат критики багато в дечому залежить від способу спілкування вчителя і учня, стосунків між ними. Використовуючи такий вид оцінки, вчитель не повинен допускати грубості, приниження особистості учня. Систематичні приниження сприяють виникненню озлобленості.

При оцінюванні відповідей учнів не можна допускати погроз, сарказм. Значно кращого результату досягає вчитель, що використовує не погрози, а товариську посмішку. У будь-якому випадку оцінка не повинна бути пов'язана з характеристикою, оцінкою всієї особистості.

8/ оцінка-бурхливе обурення: її педагог використовує рідко залежно від того, хто оцінюється. В жодному разі не можна допускати приниження гідності дитини..

9/ оцінка-схвалення: її необхідно використовувати з урахуванням усіх інших психолого-педагогічних умов.

На підставі порівняльної оцінки формується фіксована оцінка як підсумок оцінювання всієї системи знань, з розділу предмету, учнів у даний момент. Це результат розуміння вчителем системи знань школяра. Від порівняльної і фіксованої оцінки педагог іде до інтегральної оцінки, яка виступає у вигляді психолого-педагогічної характеристики школяра. В інтегральній оцінці виявляється розуміння вчителем особистості учня, його системи знань загалом та засвоєння ним навчальної діяльності.

При аналізі проблеми психології педагогічної оцінки виявлена залежність, яка існує між педагогічною оцінкою і типом успішності учня.

Досвідченний вчитель вміє правильно ставити запитання, акти­візувати відповіді школярів, правильно їх оцінювати, сприяє формуванню в них логічного мислення, а також їх інтелектуальної самостійності. Однією з особливостей самостійності мислення є самоконтроль, іншими словами, уміння учня самостійно аналізувати, перевіряти своє судження, виділяти помилки, виправляти їх своїми силами.

Вчитель має широкі можливості виховання самооцінки в учнів на кожному уроці при виконанні різних видів самостійної роботи: розв'язанні задач, написанні диктантів, контрольних робіт тощо. Формування самооцінки сприяє розвиткові самовиховання. Враховуючи поради, зауваження вчителя, школяр ставить перед собою певні цілі, досягнення яких сприяє формуванню у нього позитивних якостей, розуму, волі, почуттів.

Одним із шляхів оптимізації навчання є використання алгоритмів. Під алгоритмом у психології розуміють такий загальнозрозумілий опис певної послідовності інтелектуальних операцій, необхідних і достатніх для розв'язання будь-яких задач, що належать до деякого класу. Важливе значення мають алгоритми розпізнавання. Дослідження показують, що учні, які добре знають усі правила, роблять помилки саме тому, що не знають, як ці правила використовувати, не знають відповідних методів дій і послідовності суджень.

Психологи відзначають велику різноманітність прийомів розв'язків однієї і тієї ж задачі різними учнями. Було виявлено, що, наприклад, аналізуючи одне речення, учень іде одним шляхом, а аналізуючи наступне, аналогічне - іншим, хоч насправді метод дії в обох випадках повинен бути одним і тим же. У зв'язку з цим в учнів часто виникає невпевненість у своїх діях і розв'язках. Часто помилки виникають від того, що учні знають і виконують лише частину операцій, необхідних для розпізнання того чи іншого граматичного явища, або користуються ними не в тій послідовності, в якій необхідно.

Керування навчанням може відбуватися на різних рівнях майстерності. Які особливості діяльності вчителів-новаторів? Насамперед, вони забезпечують високу якість засвоєння учнями знань, формують вміння та навички, розвивають їх. Педагоги-майстри навчають швидше, при цьому зменшуючи навантаження як на школярів, так і на себе. Вони знімають проблему «як змусити учнів вчитися».

Психічний аналіз дозволив виділити типові недоліки в роботі сучасної школи.

1. Недостатня дієвість управління процесом навчання загалом.

2. Нездатність забезпечити безпосередньо на уроці активну розумову працю всіх учнів.

3.Переважання інформаційно-ілюстративних методів викладання.

4.Орієнтація на середнього учня.

5.Відсутність постійного зворотнього зв'язку.

6.Недосконалість контролю та оцінки успішності учнів, зокрема,
травмування особистості учня, формування мотивів стимулів.

7.Низька культура педагогічного спілкування.

8.Відсутність цілеспрямованих зусиль на становлення та розвиток

учня як суб'єкта учіння.

Цей аналіз дозволяє сформулювати психологічні рекомендації що

до оптимізації навчання:

1. Цілеспрямовано розвивати учнів як суб'єктів навчальної діяльності.

2. Планувати навчальну діяльність учнів у відповідності до показників їхньої здатності до навчання, навчати в «перспективі найближчого розвитку учня».

3. Формувати продуктивне мислення як основи навчання, що розвивається.

4. Організовувати навчання на основі теорії поетапного формування розумових дій.

6. Використати безбальну систему оцінювання знань учнів початкових класі як засіб збереження пізнавальних потреб, підтримання позитивних результатів і відмовитися від використання оцінки як засобу покарання та псевдовиховуючого заходу.

7. Створити у навчальному процесі умови для самоствердження школярів, вираження їх творчих задатків.

8. Керувати міжособистісними стосунками дітей, рганізувати
ділове спілкування учнів як засіб збереження інтересу до навчання, задовольняти емоційні потреби, організувати навчальну діяльність учнів
шляхом використання опорних сигналів.

9. Індивідуалізувати та диференціювати навчання.

10. Організувати експериментальне навчання за спеціально створеною дидактичною системою.

11. Змістити центр уваги вчителя з предмета, що вивчається, на
учня, що навчається; школа має забезпечити розвиток учня, вчителі не
повинні нехтувати загальнорозвивальними уроками /образотворче мистецтво, музика, фізична культура та ін./

12. Цілеспрямовано керувати навчанням, що полягає у спрямованій адаптації до умов навчання /особливо першокласників та при
переході учнів з початкової школи в середню/; формувати внутрішній план навчально-професійної діяльності; розвивати загальні, спеціальні, індивідуальні і професійні здібності, формувати особистісну саморегу-
ляцію та ін.

Таким чином, правильна організація навчальної діяльності полягає в тому, що вчитель, опираючись на потреби і здатність школярів до оволодіння теоретичними знаннями, вміє ставити перед ними на певному матеріалі навчальну задачу, яка розв'язується відповідними діями. В такому випадку вчитель викладає відповідний предмет згідно з вимогами цієї діяльності, тобто методом розв'язання школярами навчальних задач.