Завдання підвищеної складності

Л. М. Мітіна ЕМОЦІЙНА СТІЙКІСТЬ УЧИТЕЛЯ

У стосунках з дітьми багато вчителів вирізняються зайвою стри­маністю, яка іноді доходить до суворості й жорстокості, сухості, бай­дужості, емоційної холодності. Протилежна, полярна, характеристи­ка емоційної холодності — емоційна нестійкість, нестабільність, яка ви­значається імпульсивністю, роздратованістю, агресивністю, тривож­ністю.

Більшість людей час від часу в певних ситуаціях бувають емоційно нестійкими. Учителі також не убезпечені від помилок. У них є свої труднощі, які можуть викликати конфлікт, образу, почуття провини, три­вожність. Хоча їхні проблеми — це реальні проблеми буття, учителі за їхнє вирішення відповідають більше, ніж інші люди, бо до проблемних ситуацій залучені і їхні учні — хитрі й пустотливі, тривожні й замкнені, довірливі та вразливі.

Як іноді важко буває себе стримати!

Кожному вчителеві з власного досвіду роботи в школі або за розпо­відями колег відомі ситуації, що схожі на такі.

Ситуація 1. Учитель входить до класу із дзвоником і розпочинає урок. У класі тихо звучить музика. Вчитель підвищує голос, музика посилюється теж...

Ситуація 4. Учень розв'язує задачу біля дошки. Вчитель довго-довго домагається від нього правильного розв'язку. Зрештою учень говорить: «А ви самі не знаєте, як вона розв'язується!»...

У викладача такі ситуації можуть викликати емоційний стан, від якого залежить ефективність його діяльності.

Емоційний стрес... Згідно з демографічними даними впродовж ос­танніх 25—30 років в індустріально розвинутих країнах лютує своєрідна епідемія, яка щороку забирає життя мільйонів людей.

Ураження серцево-судинної системи (зокрема інфаркт міокарда, який виникає внаслідок ішемічної хвороби серця) — причина понад 50 від­сотків усіх випадків смерті. Встановлено, що ці ураження зумовлені передусім несприятливими для людини формами емоційного напру­ження. Виявлено, що до хвороб, які виникають у зв'язку з емоційним перенапруженням, — хвороб стресу — слід зарахувати також деякі хвороби шлунка та кишок, окремі злоякісні пухлини та неврози, карієс та атрофію ясен.

Вчені підкреслюють можливість формування негативних рис харак­теру, деформації особистості в умовах тривалого й часто повторювано­го негативного емоційного стану.

Провідний чинник емоційного стресу — емоційне спілкування. Найчастіше — фрустрація. Цей вид психічного стану, який виявляєть­ся в характерних особливостях переживань і поведінки, викликається об'єктивно непереборними (або суб'єктивно так сприйнятими) трудно­щами, які виникають на шляху до досягнення мети або вирішення зав­дання.

Реакції за цього виду психічного стресу можуть бути як активні, стенічні (агресія, вередлива поведінка, відхід у відволікальну діяльність), так і пасивні, астенічні (депресія, регресія). Але в усіх випадках фруст­рація супроводжується різними формами негативних емоцій. Інакше кажучи, фрустрація — це переживання, пов'язані з невдачею.

Поведінка у таких випадках дезорганізована. Вона не обов'язково позбавлена будь-якої цілеспрямованості, всередині вона може містити певну мету (скажімо, болюче поранити супротивника). Важливо те, що досягнення цієї мети позбавлене сенсу стосовно вихідної мети.

Водночас людина часом переборює значні труднощі, не впадаючи у стан фрустрації. Впорядкована й організована поведінка, адекватність реагування у складних ситуаціях — це проблема фрустраційної толе­рантності (емоційної стійкості). Під фрустраційною толерантністю розуміють здатність людини протидіяти різного роду життєвим труд­нощам без втрати психологічної адаптації. В основі її лежить здатність адекватно оцінювати реальну ситуацію, з одного боку, і можливість передбачати вихід із ситуації — з другого.

Здатність протистояти труднощам формується у процесі життєдіяль­ності. Вона найтіснішим чином пов'язана з власними можливостями

людини, з досвідом розв'язання аналогічних ситуацій, з вибором спосо­бу переборення труднощів у складній ситуації. Вибір способів пере­борення труднощів великою мірою визначає поведінку людини. У сфері міжособистісних конфліктів учителя й учня, які можуть виникати в найрізноманітніших педагогічних ситуаціях, вибір учителем адекват­ного способу переборення труднощів значною мірою визначає їхню по­дальшу взаємодію. Все розмаїття способів переборення труднощів та конфліктів можна згрупувати у два основних способи — неконструк­тивні й конструктивні.

В основі неконструктивних способів подолання труднощів лежать механізми психологічного захисту. Психологічний захист 3. Фрейд схарактеризував як загальне позначення всіх способів, якими «Я» ко­ристується у ситуації конфліктів, здатних призвести до неврозу. Про­тотипом усіх спеціальних способів захисту є «витіснення», а мотив і мету будь-якого «витіснення» становить не що інше, як уникнення не­задоволення. Головною метою захисту вважається досягнення несупе-речливої цілісності внутрішнього світу, усунення тривоги й напруже­ності, а всі інші цілі розглядаються як проміжні.

В основі конструктивних способів переборення конфліктів і труд­нощів у взаємодії лежать механізми психологічної регуляції, або збіг, основною метою яких вважається:

— досягнення реалістичного пристосування до навколишнього світу;

— реалістичне врахування цілісної ситуації;

— вміння пожертвувати конкретним, ситуативним;

— здатність розчленяти всю проблему на дрібні задачі, які потенційно розв'язуються.

«Вдала» поведінка підвищує адаптивні можливості людини. Вона описується як реалістична, гнучка, як така, що передбачає довільний вибір, активну поведінку, в якій людина спрямовується на самоактуалі-зацію, досконалість та реалізацію своїх потенційних можливостей.

...Високий рівень розвитку емоційної стійкості передбачає відмову від початкових (фрустрованих) цілей і висунення нових, більш прийнят­них і таких, яких можна досягти. У нашому прикладі вчителька М. зуміла відмовитися від початкової мети (ведення уроку) й замінити її новою (налагодження стосунків); зуміла погасити в собі первинний негативний емоційний порух й замінити його позитивним — усмішкою, гумором. При цьому вона не взялася шукати призвідників ситуації, не стала звинувачувати ні учнів (як зробив учитель Д.), ні себе (як вчини­ла вчителька А.). Учителька М. спробувала уявити ситуацію як несут­тєвий епізод у її стосунках із класом. її реакція була спрямована на розв'язання проблеми: як побороти труднощі у взаємодії з учнями (у реакціях вчителів А. та Д. головним було захистити себе, своє «Я»).

У педагогічній психології зазначено, що фрустрації в учителів зде­більшого здійснюють деструктивний вплив на хід навчально-виховно-

го процесу. І навпаки, фрустраційна толерантність як необхідна риса вчителя визначає його здатність протидіяти різного роду труднощам і конфліктам.

За всієї теоретичної і практичної важливості проблеми розвитку фрустраційної толерантності у вчителя вона мало вивчена. Фрустрації вчителя, їх профілактика й корекція стали предметом нашого дослі­дження. Одержані нами дані дають підстави зробити такі висновки.

По-перше, низький процент показників ступеня соціальної адаптації у більшості вчителів порівняно з іншими обстеженими контингентами дає підстави вважати, що у викладачів часто бувають конфлікти з оточен­ням, тобто вони недостатньо адаптовані до свого соціального оточення.

По-друге, кількісні показники частоти виникнення активних форм реагування (агресія, фіксація) у середньому значно переважають відсо­ток реакцій астенічного характеру (регресія, депресія).

По-третє, до негативних наслідків повторних фрустрацій слід за­рахувати можливість формування в учителів таких рис особистості, як нестриманість, грубість або невпевненість у своїх силах, тривожність.

По-четверте, вчителі, які працюють з учнями середнього шкільного віку, мають фрустраційну толерантність вищу порівняно з учителями, які працюють з молодшими школярами і старшокласниками. Мабуть, підлітковий вік — період бурхливого й нерівномірного розвитку організ­му — потребує до себе тактовнішого ставлення й гнучкішої поведінки вчителя, тим більше, що найважливіший момент у розвитку особистості підлітка — розвиток самосвідомості й самооцінки.

Центральний чинник розвитку в перехідний період — статеве дозрі­вання. Воно справляє неабиякий вплив на роботу органів внутрішньої секреції, що породжує високу чутливість та вразливість. Ураховуючи це, педагоги, які працюють з підлітками, повинні діяти якомога гнучкіше.

І, насамкінець, по-п'яте, фрустраційна толерантність знижується у міру збільшення стажу роботи в школі, і в ЗО відсотків учителів з ве­ликим стажем роботи її показник дорівнює (або навіть нижчий) показ­нику хворих неврозами.

Це означає, що молодому вчителеві необхідно спеціально розвивати у себе фрустраційну толерантність. Така робота має проводитися у двох напрямках: як завдяки запобіганню або зниженню частоти виник­нення емоціогенних ситуацій, так і через підвищення рівня фрустрацій­ної толерантності вчителя. Йому необхідні спеціальні знання про вікові й індивідуальні особливості учнів.

(Митина Л. М. Змоциональная устойчиеость учителя // Биоло-гия в шк. - 1997. - № 1. - С. 56-55».)

________________ Дидактичні завдання _______________________

/. Окресліть роль і причину емоційного стресу у фізіології та психо­логії людини.

2. Що таке фрустрація? Які емоційні реакції її супроводжують?

3. Дайте визначення поняття «фрустраційна толерантність» та сха­рактеризуйте її значення у створенні творчого самопочуття педа­гога.

4. У чому відмінність конструктивних та неконструктивних спо­собів переборення конфліктних ситуацій вчителем на уроці?

5. Які основні висновки зробила автор під час вивчення фрустрацій у вчителя, їхньої профілактики й корекції? Як ці висновки можуть допомогти вчителеві у налаштуванні на урок та підтримці твор­чого самопочуття на ньому?