Про користь педагогічної літератури

Суперечка між теорією і практикою — суперечка дуже давня, яка, нарешті, стихає тепер, усвідомлюючи свою безпідставність. Війна між практиками й теоретиками, між поборниками досвіду й поборниками ідеї, наближається до миру, найголовніші умови якого вже визначи­лись. Пуста, ні на чому не ґрунтована теорія виявляється такою ж ні на що не придатною річчю, як факт або досвід, з якого не можна вивести жодної думки, якому не передує і за яким не йде ідея. Теорія не може відмовитися від дійсності, факт не може відмовитися від думки. Та, на жаль, суперечку цю, яка не зовсім ще стихла і в науці, часто чути в житті й особливо у справі виховання...

Немає такого педагога-практика, в якого не було б своєї, хоч крихіт­ної, хоч туманної, теорії виховання, і немає такого сміливого теоретика, який би час від часу не оглядався на факти. Але якщо можна не дові­ряти кабінетній теорії виховання, то ще більше причин не надавати жодного важливого й загального значення поодинокій досвідченості практика. Невже справа виховання така легка, що досить лише взяти на себе звання вихователя, щоб збагнути цю справу в усій її повноті? Невже досить тільки кількох років виховної діяльності та поодинокої спостережливості, щоб розв'язати всі питання виховання? Найзатятіші педагоги-рутинери безперестану говорять про труднощі свого мистецт­ва й відкидають теорію саме на тій підставі, що вона надто легко дістається кабінетним мудрецям. Певна річ, жоден практик-педагог не відкидає можливості більшої чи меншої досконалості у своїй справі; певна річ, жоден із них не визнає рівності мистецтва виховання у всіх своїх това­ришів. Навпаки, кожен із них так пишається своєю досвідченістю, ви­раховуючи на пальцях роки своєї виховної діяльності. На чому ж ґрунтується така нерівність, або, інакше кажучи, що таке педагогічна досвідченість? Більша чи менша кількість фактів виховання, пережи­тих вихователем. Але, звісно, якщо ці факти залишаються тільки фак­тами, то вони не дають досвідченості. Вони повинні справити вражен­ня на розум вихователя, класифікуватися в ньому за своїми характе­ристичними особливостями, узагальнитися, стати думкою, і вже ця дум­ка, а не самий факт, стане правилом виховної діяльності педагога. Діяльність людини як людини завжди виникає із джерела свідомої волі, з розуму; але у сфері розуму факт сам по собі є ніщо, і важливий тільки ідеальний бік факту, думка, що з нього випливає і ним під­кріплюється. Зв'язок фактів у їхній ідеальній формі, ідеальний бік практики й буде теорія в такій практичній справі, якою є виховання. Воювати проти такої теорії означає чи не те саме, що воювати проти думки взагалі...

Але що ж пропонує нам педагогічна література, як не зібраний досвід, усвідомлений та обдуманий, як не результати процесу мислення, спрямо­ваного на справу виховання? Який вихователь, хай він буде найзапек-лішим рутинером, відкине пораду педагога, досвідченішого за нього, або відмовиться дати розумну пораду товаришеві, який тільки-но починає працювати? Практика, факт — річ поодинока, і якщо у вихованні визна­вати слушність самої практики, то навіть і таке передавання порад не­можливе. Передається думка, виведена з досвіду, але не самий досвід...

Педагогічна література, жива, сучасна й широка, вириває вихователя з його замкненої, заколисуючої сфери, вводить його у шляхетне коло мислителів, які присвятили все своє життя справі виховання. Вихова­тель, який стоїть на рівні із сучасним ходом виховання, почувається живим, діяльним членом великого організму, який бореться з неуцтвом та вадами людства, посередником між усім, що було шляхетного й висо­кого в минулій історії людей, і поколінням новим, охоронцем святих заповітів людей, які боролися за істину й за благо. Він почувається живою ланкою між минулим і прийдешнім, могутнім ратоборцем істини й добра і усвідомлює, що його справа, скромна зовні, — одна з найви­значніших справ історії, що на цій справі ґрунтуються царства й нею живуть цілі покоління. Він бачить, що питання про його діяльність, які виникають у його думках, на які пуста й суєтна юрба, що зникає без сліду з усім своїм тріскотом та феєрверковим вогнем, звертає мало уваги, цікавлять зате тисячі шляхетніших умів, що збагнули глибоко всю важливість виховання.

(Ушинський К. Д. Твори: В 6 т. — К.: Рад. шк., 1954. — Т. 1. — С. 34-36, 44.)

________________ Дидактичні зав дання _______________________

/. Розкрийте думки К. Д. Ушинського про взаємозв'язок між педагогіч­ною теорією і практикою, між досвідом та ідеєю.

2. Зробіть висновок, якого вчителя, на думку К. Д. Ушинського, можна вважати досвідченим педагогом.

3. Проаналізуйте наведене К. Д. Ушинським положення: < < Передається дум­ка, виведена з досвіду, але не самий досвід».

4. Виокремте думки К. Д. Ушинського про роль педагогічної літера­тури у становленні майстерності вчителя.

А. С. Макаренко