Нам ятка полеміста

1....Суперечка — явище складне, аж ніяк не однозначне, багатогранне.

2. Беручись за обговорення суперечливої проблеми, з'ясуйте, що є при­чиною ваших суперечностей з опонентами, чітко визначіть предмет суперечки.

3. Якщо предмет суперечки відомий заздалегідь, ретельно готуйтеся до неї, не шкодуйте часу й сили для поповнення знань про предмет суперечки.

4. Не губіть предмета суперечки у процесі його обговорення. Не уни­кайте головних положень, через які ведеться суперечка, не дозво­ляйте супротивникові відвести вас убік від головного питання супе­речки.

5. Під час суперечки звертайте увагу на поведінку свого опонента. Спробуйте зрозуміти мотиви його дій і висловлювань, враховуйте індивідуальні особливості його характеру, стиль сперечатися. На­магайтеся правильно співвідносити свої здібності та можливості із силами противника.

6. Ставтеся з повагою до поглядів та переконань свого опонента. Якщо
ви не згодні з його точкою зору, рішуче відхиляйте її, наводьте пере­
конливі аргументи на захист своєї позиції, але не принижуйте гідності
вашого супротивника, не ображайте його різкими словами, не засто­
совуйте грубощі.

7. Зберігайте витримку і самовладання. Не гарячкуйте через дрібниці. Пам'ятайте, що у збудженому стані складно правильно оцінити ви­никлу ситуацію, дібрати важливі аргументи.

8. Постарайтеся виробити в собі готовність вислухати думку опонен­та і врахувати її під час обговорення... Запам'ятайте способи хо­рошого слухання... Систематично тренуйте свої навички хоро­шого слухання, контролюючи власну поведінку під час спілку­вання.

9. Осмислюйте зміст основних законів формальної логіки... Стеж­те, щоб у процесі суперечки не порушувалися вимоги логічних за­конів.

10. Вступивши у суперечку, спочатку переконайтеся в тому, що ви пра­вильно розумієте позицію свого опонента, а він вашу, потім доводьте або заперечуйте саме висунуте положення, а не щось інше.

11. Починайте заперечувати лише тоді, коли ви впевнені, що думка су­противника стосовно предмета суперечки справді протилежна вашій думці.

12. Запам'ятайте головні правила висування тези й аргументів. Нама­гайтеся не порушувати їх, використовуючи в суперечці логічну опе­рацію доказу.

13. Стежте за тим, щоб ні у ваших роздумах, ні в роздумах супротивни­ка не було логічних помилок, які б утруднювали обговорення про­блеми.

14. Розпочинайте суперечку лише тоді, коли матимете цілком певні й достатні аргументи для своєї точки зору.

15. Розпочинаючи критикувати позиції опонента, чітко визначіть для себе, яким способом спростування ви будете користуватися в кон­кретній ситуації: спростувати тезу, критикувати аргументи, показу­вати неспроможність демонстрації... Пам'ятайте, що найдієвішим способом є спростування хибної тези фактами. Намагайтеся вико­ристовувати різні полемічні засоби: гумор, іронію, сарказм, «зведен­ня до абсурду», «зворотний удар», «підхоплення репліки», «атаку запитаннями», «апеляцію до публіки» та ін.

16.... Формулювання питання повинно бути чітким і лаконічним... На штучно ускладнені питальні конструкції важко відповідати.

17.Не піддавайтеся на провокаційні запитання... Покажіть супротив­никові, що вам зрозумілий його задум. Дайте йому гідну відсіч.

18.Не плутайте звичайне запитання з риторичним... Риторичне запи­тання не потребує відповіді. Воно є засобом емоційного впливу на слухачів, збудження їхньої уваги.

19. Будьте психологічно готові до різних нападів та хитрощів з боку опонента. Не завжди довіряйте його словам і доказам... Характер хитрувань певною мірою залежить від особистості супротивника, його індивідуальних особливостей... Щоб протидіяти нечесним методам противника,... слід намагатися передбачити його можливі виверти.

20. Пам'ятайте, що кожен має таке ж право висловити свою думку, як і ви.

21. Ставтеся з повагою до свого опонента. Спростувати можна найрі-шучіше, але не ображати чужих переконань глузуванням та грубістю.

22. Умійте правильно виділити предмет суперечки і чітко сформулю­вати його.

23. Правильно користуйтеся термінами. Важливо, щоб учасники супе­речки вкладали у вживані терміни однаковий зміст.

24. Намагайтеся точно зрозуміти те, що стверджує протилежна сторо­на. Не приписуйте опонентові побічних мотивів.

25. Стежте за тим, щоб у ваших доказах та аргументах противника не було суперечностей.

26. Не поспішайте визнати себе переможеним, навіть якщо докази су­противника здадуться на перший погляд, переконливими. (Павлова Л. Г. Спор, дискуссия, полемика. — М.: Просвещение,

1991. - С. 10, 27, 51, 60, 68, 81, 90, 98, 109, 121.)

ЛИШЕ ФАКТИ

Гарний настрій підвищує переконливість.... Люди в гарному на­строї бачать світ крізь рожеві окуляри. Вони також обирають більш поспішні, імпульсивні рішення, більше покладаються на непрямі натя­ки. У поганому настрої довше вагаються перед ухваленням рішення і менш сприйнятливі до слабких аргументів. Отже, якщо наші аргумен­ти не досить сильні, розумніше буде створити в аудиторії гарний настрій, сподіваючись, що вона позитивно поставиться до вашого повідомлення, не дуже над ним замислюючись.

(Майерс Д. Поведение и установки // Социальная психология: Хрестоматия. — М.: Аспект Прес, 1999. — С. 55.)

Додаток до теми 17

СИТУАЦІЯ

Ігор Чернявін — герой повісті А. С. Макаренка «Прапори на баштах». Після доволі тривалого періоду «вільного» безпритульного життя він потрапляє до колонії. Постає питання про його навчання...

Учительська була гарна, велика і теж з величезними вікнами. Але тут були приспущені важкі гардини і на підлозі лежали килими. Ста­рий учитель вибрав для розмови затінений куток, де стояв великий диван, два крісла і маленький столик.

Учитель Ігореві сподобався. Піджак його застебнутий на всі ґудзи­ки, дуже чистий комір сорочки, щоки чисто поголені, й сиві вуса звично-вміло, навіть трохи кокетливо підкручені. Він нагадував Ігореві про­фесора з американського фільму. Найбільше сподобалася ввічлива мова вчителя. Він сказав:

— Ви Ігор Чернявін? Я чекаю вас. Сідайте, прошу вас.

Він торкнув рукою спинку крісла, а коли Ігор сів, то сів поруч із ним на диван і, трохи схиляючись уперед, сказав:

— Мене звати Микола Іванович. Треба з вами з'ясувати. Олексій
Степанович говорив мені, що ви закінчили сім груп, але це було, мабуть,
давно: деякі життєві обставини, так би мовити, заважали вам.

Він зупинив погляд на Ігореві з мовчазним запитанням. Ігор сидів у кріслі рівно, склавши руки на коліна, уважно слухав.

— Так, я два роки не вчився.

— Скажіть, будь ласка, товаришу Чернявін, ви добре вчилися?

— Іноді добре, іноді погано.

— Я думаю, це залежало від різних сторонніх причин, здібності вам не заважали?

— Так, у мене були здібності...

— Дозвольте я вам запропоную дещо написати. Дуже важливо дізна­тися, як у вас із грамотністю. Будь ласка. Ось вам папір, чорнило й перо. Що б вам таке запропонувати? Ну ось, якщо ви не заперечуєте? Напишіть стисло, дуже стисло, — ви ж із Ленінграда? — напишіть, що вам найбільше подобається в Ленінграді — вулиці, мости, можливо, парки. Це ви зможете?

— Так, спробую.

— Будь ласка, а я займуся своєю справою.

Микола Іванович усміхнувся, злегка хитнув головою і сів за великий стіл, що стояв посеред кімнати. Ігореві сподобалася тема. Справді, Ленінград було чим згадати. Ігор часто думав про рідне місто і суму­вав. У Ленінграді живе мати... та й узагалі, Ленінград — шикарне місто, яке найбільше відповідало його смакам.

Через півгодини Ігор подав Миколі Івановичу списаний аркуш. Микола Іванович дістав великі чорні окуляри і, витягнувши губи, по­чав читати Ігореву роботу. Прочитав один раз, усміхнувся, прочитав удруге.

— Дуже добре. Дуже грамотно й цікаво. Одна помилка і то незнач­на: «колона» пишеться через два єн.

— Хіба?

— Так, через два, але в сьомому класі ви могли не знати. А от з математикою як?

Ігор почервонів. Нічого не відповів. Так само ввічливо Микола Іванович попрохав Ігоря поділити дріб на дріб. Цілу хвилину Ігор роздивлявся написаний вираз, але олівця в руки не взяв.

— Що ж ви? Забули?

— Забув. Уявіть собі, зовсім забув.

Ігор підвівся з крісла. Він теж міг показати приклад увічливості.

— Я не буду більше турбувати вас, Миколо Івановичу. Писати я
можу, а все інше забув, алгебру забув, біологію, усяку політику. Я вва­
жаю, що... мені вже пізно вчитися.

Микола Іванович почав щось шукати в кишенях, знайшов окуляри на столі, надів їх і крізь окуляри поглянув здивовано на Ігоря:

— Як ви дивно говорите, товаришу Чернявін! Як це можна так
говорити? Яка там особлива премудрість! Забути — це цілком природ­
но. Будемо пригадувати. Та сідайте, чого ви схопилися.

Він знову посадив Ігоря в крісло, присунув стільця, сів проти нього і, погладжуючи свої коліна, поглядаючи навскіс на сліпучі вікна, заго­ворив:

— Я вам запропоную таку програму. Навчальний рік закінчується.
Зараз нема рації зараховувати вас до школи. Ми зробимо інакше:
запишемо вас на наступний рік просто у восьмий клас. Тільки влітку
треба буде попрацювати. Я вам дуже пораджу. У вас добрі здібності,
треба вчитися. Ви згодні зі мною?

— Я міг би погодитися з вами. І навіть... я вам вдячний, розумієте? Але, може, я не залишуся тут до осені. Можливо, мені в колонії не сподобається.

— Тобто... ви підете з колонії?

— Так.

Микола Іванович подивився на нього поверх окулярів.

— Куди ж ви підете?

— Там буде видно куди.

— У нас ніколи не було випадку, щоб тікали. Звідси може піти тільки дурний, зовсім занедбаний суб'єкт. Я впевнений, що ви не піде­те, товаришу Чернявін.

Цей дідок, на рум'яних щоках якого затишними закрутками вору­шилися сиві вуса, був просто чарівний. Він говорив із жвавим вогни­ком в очах, іноді робив паузу, щоб знайти точніший вислів, і в цей час очі швидко кидались убік. Він не просто базікав, він замислювався, розмірковував, але все це в нього виходило без напруги і дуже симпа­тично. Головним чином, він говорив про значення освіти, про те, які шляхи лежать перед молодою людиною в Союзі, яка гідність є в тому, щоб іти цими шляхами, як зростає особистість людини в навчальній роботі. Він думав зараз про Ігоря Чернявіна і ні про кого іншого. Він поважав Ігоря Чернявіна і з особливим задоволенням висловлював цю повагу. І саме тому Ігор не схотів закінчити з ним розмову якось формально, хотілось і самому з такою ж щирістю і чесною увагою поста­витися до співрозмовника. Й Ігор сказав:

— Миколо Івановичу! Я не звик працювати. Я ніколи не працював. Микола Іванович спокійно усміхнувся:

— Так, це можливо. Ви ще так мало жили, і звичок у вас мало.

— А як не звикну?

Микола Іванович схрестив на животі пальці й добродушно розсміявся:

— Чого ж? Це така приємна звичка.

— Приємна?

— Аякже! Дуже приємна. Я от працюю сорок років, і, знаєте, мені досі подобається.

— Ну так ви ж учитель!

— О, будь ласка! Якщо ви хочете бути вчителем, це дуже добре. Але багато хто думає, що праця вчителя найприємніша. Це, звичайно, дур­ниці. Усяка праця — дуже приємна річ. Ось ви побачите.

— Спробую, — сказав Ігор і знову підвівся.

— Спробуйте. Вам тут допоможуть. У нас хороші хлопці.

— Спасибі, Миколо Івановичу.

— Усе-таки коли ви зможете почати підготовку?

— З першого червня.

— Добре. Давайте з першого червня. Я вас запишу.

(Макаренко А. С. Прапори на баштах. С. 58-61.)

К.: Молодь, 1988.