Учіться пізнавати людей

Пізнання людьми одне одного — це спеціальна галузь сучасної пси­хології. Психологи багато сил і часу присвятили вивченню того, як виникає перше враження про людину, яку роль у цьому відіграє її зовнішність, жестикуляція, міміка тощо. З другого боку, цікаві дані отримали вони, з'ясовуючи, як перше враження залежить від віку, статі, професії самої людини, що пізнає...

Почнемо з такого простого, на перший погляд, уміння, як уміння роз­биратися в настрої людини.

Уміти помічати і визначати настрій людини дуже важливо, бо за­лежно від її настрою і звертатися до неї треба по-різному. Так, якщо людина пригнічена, то спроба радісно поплескати її по плечах може викликати вельми небажану реакцію у відповідь. Якщо людина сумує, то можна обережно спробувати розвеселити її смішною (кумедною) розповіддю. Однак треба бути готовим до того, що ця спроба викличе в неї лише роздратування. Якщо людина збуджена, то не слід з нею серйоз­но розмовляти, доки вона трохи не заспокоїться.

І взагалі, якщо ви відчуваєте настрій людини, то розпочинати спіл­кування з нею доцільніше в тональності цього настрою, поступово пере­водячи розмову в інший тон. А іноді, навпаки, — у протилежному тоні. Так, роздратованій людині не треба відразу ж в чомусь доко­ряти. Краще спробувати спочатку зняти її роздратування, сказав­ши щось свідомо приємне. І лише переконавшись, що людина заспокої­лася, викласти свої дорікання, але в дуже спокійній і доброзичливій формі.

Значно складніше вміння пізнавати людські риси. Однак зверніть увагу на одну цікаву особливість: легше сказати про недоліки якогось знайомого, ніж про його чесноти. Чому? З різних причин. Найпрості­ша наводиться у відомому народному вислові про те, що погане — завжди на поверхні...

Пізнання іншої людини складне: кожна людина — це цілий світ, розібратися в якому не просто. Додаткову трудність створює властива багатьом людям підсвідома звичка — проекція. Що це таке?

Коли люди придивляються до іншої людини, то часто бачать у ній те, що є в них самих, тобто роблять проекцію на неї своїх поглядів,

позитивних рис, недоліків тощо. Відбувається це, підкреслюю, позасві­домо. Людині здається, що всі довкола жадібні, а насправді скупа вона сама, і цю свою особливість проектує на інших. Або в розмовах бага­тьох людей поширена своєрідна приказка — питання-твердження: «Зго­ден?!» Людина має на щось свій погляд і впевнена, що саме він істин­ний, тому й поділяється іншими.

Так явище проекції підміняє пізнання іншої людини її «конструю­ванням», створенням за своїм образом і подобою. Воно робить пізнання іншого або взагалі неможливим, або дуже викривленим.

Чи можна боротися з цим явищем? Можна! Для цього треба «спійма­ти» себе на тому, що й тобі тією чи тією мірою властиво робити проекцію на іншого своїх думок і рис, а потім спробувати позбавитися від цього або звести цю рису до мінімуму...

...Перефразовуючи Антона Павловича Чехова, треба почати по крап­лині витравляти з себе схильність до проекції. Це потрібно робити в процесі різної діяльності, в якій стикаєтеся з людьми. Знову спостері­гати, аналізувати, порівнювати, робити висновки, помилятися і... знову все спочатку...

(Мудрик А. В. Учитель: мастерство и вдохновение: Кн. для стар-шеклассников. — М.: Просвещение, 1986. — С. 122—131.)

_____________________ Дидактичні завдання ________________________

/. Які конструктивні можливості у спілкуванні відкриває педагогові вміння помічати і визначати настрій іншої людини?

2. Чим шкідлива така звичка, як проекція в міжособистісному спри­йнятті? Які проблеми, на вашу думку, вона може створити педагогові?

5. Яких найтиповіших помилок у сприйнятті і вивченні учнів припуска­ються учителі? Чи не траплялося вам самим бгути жертвою таких помилок педагогів у шкільні роки?

Роман Ронін СВОЯ РОЗВІДКА