Динамізація — статичність

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Якщо факт статичний, треба зробити його динамічним. І навпаки: якщо динамічний — зробити його статичним.

«Ємеля сказав: «За щучим велінням, на моє прохання, пічко, йди до короля!» Сам сів на піч, пічка й пішла».

Російська народна казка «За щучим велінням»

Треба змінити найменш змінювану властивість об'єкта (факту) чи середовища, в якому існує об'єкт (факт). Змінити закон природи.

«Минулої неділі, після обіду, я випадково глибоко вдихнув і раптом відчув себе надзвичайно легким, а коли я до того ж надув щоки, земля вислизнула в мене з-під ніг і я злетів».

Треба якусь функцію, частину чи властивість об'єкта (явища) відокремити від нього. І навпаки: якусь функцію чи властивість об'єкта (явища) приписати зовсім іншому об'єктові (явищу).

«Оце так! — подумала Аліса. — Бачила я котів без усмішок, але усмішка без кота! Такого я в житті ще не зустрічала».

«Що це означає? — сказав учений, вийшовши на сонце. — У мене немає тіні! Так вона насправді пішла вчора ввечері і не повернулася? Досить-таки неприємна історія!»

Попереджаючи про те, що знання прийомів дає тільки напрямок для ходу думок, не звільняючи від необхідності думати, П. Р. Амнуель пропонує працювати за таким алгоритмом:

1. Виберіть об'єкт (явище), котрий хочете змінити.

2. Установіть призначення об'єкта, його основні характеристики і властивості.

4. Зі складеного списку характеристик оберіть характеристику, яку змінюватимете. Можете змінювати об'єкт як ціле.

5. Змінюйте цю характеристику обраним прийомом, виявіть, яка нова характеристика з'явилася після зміни.

(Шрагина Л. И. Логика воображепия: Учеб. пособие. — 2-е изд., дораб. - М.: Нар. образование, 2001. - С. 43-47, 119-127, 162-167.)

________________ Д идактич ні зав данн я ________________________

/. Визначте роль уяви в організації діяльності. На прикладах створення образів літер і предметів простежте спосіб їх конструювання, роль емоційного чинника в цьому процесі.

2. Які запитання стимулюють уяву у створенні образу? Забезпечуючи функціонально-системний підхід, сформулюйте запитання для створення образів, що увиразнять мовлення вчителя (наприклад, образ книжки, образ геометричної фігури, образ фізичного явища тощо).

3. Виокремте прийоми, що допомагають творчій діяльності, розвитку уяви. Скориставшись цими прийомами, придумайте казку, яка допоможе учням уявити тему (наприклад, казка «Іменник», де дійовими особами мають стати: Рід, Число, Відмінок, що мешкають у країні Лінгвістика).

Психологам відомо, що поведінка людини визначається не лише її потребами, а й очікуванням інших людей. Цей вплив на окремих осіб може бути різним, але ніхто не спроможний без шкоди для себе піднестися над своїм соціальним оточенням. Одна з важливих умов нормального розвитку суспільства — передбачення поведінки в ньому обох сторін. Вона ґрунтується на наявному досвіді й уявленнях.

В очікуванні зустрічі, особливо якщо її наслідки вагомі для вас, у свідомості швидко з'являється гіпотеза щодо можливих подій. У цій гіпотезі перебираються відомі з життя комбінації. Мозок напружено продукує увесь наявний досвід, в якому аналогічні ситуації постають

як набір даних. А в середині цього процесу асоціації, що виникають, їх зіставлення вибудовуються в передбачення різноманітних варіантів і моделей поведінки партнера. Надзвичайно розбурхана уява може спро-дукувати фантастичні варіанти, але тоді наші очікування не здійснюються. Кожна нормальна людина може діяти в межах неписаних, але узвичаєних у суспільстві канонів, займаючи при цьому різні позиції. Щоб з максимальною імовірністю спрогнозувати поведінку потенційного партнера по спілкуванню, розглянемо спільні позиції співрозмовників у контакті.

Контакт починається ще до діалогу і деякий час залишається невер-бальним. Обмін мовчазними поглядами, відвертання, взаємне просторове розташування партнерів, їхні пози і слова — усі ці комунікативні знаки (комунікати) називаються трансакцією. Із цих позицій будь-яке спілкування може розглядатися як серія трансакцій...

З ролями не слід плутати маски, які надіває людина, щоб приховати свої істинні емоції і ставлення до партнера. Це набір жестів і виразів обличчя, що означають чемність, скромність, покору, суворість тощо залежно від амплуа, роду занять. Такі маски ввічливості з огляду на свою професію надіває обслуговуючий персонал, маску суворості — охоронець закону. Але це зовсім не означає, що ті особи насправді ґречні, суворі чи скромні...

Уява в емпатійному спілкуванні дає змогу образно уявити ситуації, прогнозувати поведінку партнера відповідно до його очікувань щодо нас, відповідно до акцентуації його характеру, його можливих позицій і ролей. Образне уявлення майбутнього контакту дає можливість програти в думці гаму трансакцій, ліквідувати бар'єри в педагогічному спілкуванні, заочно відрепетирувати варіанти діалог}', заздалегідь привернути до себе співрозмовника. Для цього треба подумки відокремити власне «Я» і подивитися на себе ніби збоку очима потенційного партнера по спілкуванню. Слід запитати себе: які наші сподівання щодо співрозмовника, чого ми хочемо від нього; які бар'єри в спілкуванні можуть виникнути в початкових фазах контакту; як може відхилятися поведінка тієї людини від наших очікувань у нещасливий для нас бік; які можливі реакції з нашого боку, викликані невідповідністю наших сподівань і поведінки іншого.

Статус педагога в офіційних контактах такий, що йому самим суспільством відведена позиція Батька (прибудова згори). Очікування «розумного, доброго, вічного» з боку оточення запрограмовані соціальними функціями педагога. Але це не означає, що він у навчальній діяльності буде дотримуватися тільки цієї позиції. На перших сторінках книжки ми розглядали можливі стилі педагогічного спілкування. Так, ставши в позицію Батька, педагог неусвідомлено обере один зі стилів: «дистанцію», «менторський» або найгірший варіант — «залякування». Стилі «дружня прихильність» або «спільна творчість» пе-

редбачають, звичайно, позицію Дорослого, де стосунки з учнями будуються на паритетних началах. Якщо є невпевненість у собі, низька комунікативна і загальнопедагогічна підготовка, то існує висока ймовірність скотитися на позицію Дитини і побудувати спілкування в стилі «загравання» з аудиторією. Отже, психологічна роль педагога у внутрішньогруповій взаємодії буде визначатися однією з трьох обраних позицій і зовнішньо виявлятиметься в стилях педагогічного спілкування.

Складніше прогнозувати ролі, які може виконати людина в міжосо-бистісній взаємодії, оскільки взяття їх на себе залежатиме від індивідуальних особливостей партнера, характерологічної специфіки і його сподівань щодо співрозмовника.

Уявімо, що у виниклій на заняттях дискусії призвідником суперечки виявилася людина з гіпертимною акцентуацією характеру. Енергійність, жага діяльності, ініціативність, прагнення бути завжди попереду — риси, які цілком природно спонукають таку особистість виявити активність у міжособистісних стосунках. Первісно на очах учнівського колективу перед педагогом її поставлено в позицію Дитини (прибудова знизу). Малоймовірно, що вона обере позицію Дорослого, оскільки авторитет педагога, різниця у віці й статус не дадуть їй підстав для прибудови нарівні. У позиції Дитини їй як сперечальникові доведеться виступати в індивідуальній ролі фрондера-суб'єкта, що висловлює незадоволення з якихось мотивів. До того ж у колективі за нею закріпилася репутація заводія, і в цю хвилину група з інтересом спостерігає за кінцем діалогу. Ця особистість прагнутиме виправдати очікування колективу і зміцнити свою внутрішньогрупову роль.

Як гіпертимові їй властива потреба домінувати, прагнення виявляти вплив на характер думок, поведінку й установку інших людей. Задовольняється ця потреба лише за зміни поведінки протилежної сторони чи ситуації в цілому під власним впливом.

З другого боку, є в неї і формальна роль — вона учениця. Вона зовсім не зацікавлена в погіршенні цілком нормальних міжособистісних стосунків, що склалися з педагогом. Яка ж найімовірніша модель її поведінки?

Швидше за все на аргументи педагога буде емоційно бурхлива реакція, викликана скоріше умовами, ніж внутрішньою незгодою. Діалог з її боку матиме характер несподіваних випадів, некоректних учинків. Докази не вирізнятимуться урівноваженістю і продуманістю, але жвавий розум гіпертима і схильність усе схоплювати на льоту підтримуватимуть жваву атмосферу. Він, так би мовити, буде заробляти авторитет у своєї групи. Якщо вагомі контраргументи відсутні, роль заводія поступиться першістю ролі упокореного, але не переможеного сперечальника.

У такій ситуації зовсім інакше поводитиметься інтровертивний (ши-зоїдний) тип особистості. Для шизоїдів типова стриманість, обдуманість учинків, деяка відлюдність, занурення у світ своїх переживань та інтересів. Водночас у них переважає власна стійка точка зору, що відрізняється від поглядів більшості, й наполегливе, але некрикливе обстоювання своїх поглядів.

Слабкість інтуїції і співпереживання створює в оточення враження холодності й нечулості. Останні риси не дають йому можливості відвернути образу опонента, що назріває, він може бути різким і критичним у своїх висловлюваннях без урахування наслідків для себе.

Захоплення інтровертивного типу часто мають інтелектуально-естетичний характер і вирізняються своєю стійкістю. Він може підкорятись установленому порядку, навіть терпіти поблажливий тон, але спроба зруйнувати вибудовану ним систему цінностей і нав'язати свою точку зору напевне дістане люту відсіч. Тому можуть виникнути труднощі в спілкуванні у вигляді бар'єра гніву і бар'єра негативних емоцій. Перший — як наслідок несправедливої образи безпардонним вторгненням в його внутрішній світ, другий — як перепона в реалізації потреби пізнання через спілкування.

Недоступність для стороннього погляду внутрішнього світу шизоїда і його стриманість у вияві своїх почуттів роблять несподіваними і важкопередбачуваними вчинки останнього, оскільки весь перебіг попередніх переживань і мотивів залишився прихованим. Позиція Дитини, в яку поставлений шизоїд у навчальній ситуації, цілком не задовольняє його. Непіддатливість впливу збоку й уміння інтровертивного типу захистити себе змушують педагога дотримуватися стилю спілкування «дистанція». Діалог можливий тільки у взаємних позиціях Дорослих.

Хоч би якою неприборканою була уява і загостреною наша емпатія, неможливо прогнозувати весь рольовий спектр потенційного, хай навіть і знайомого нам, партнера в спілкуванні. Посідання ним тієї чи тієї позиції в контакті диктується конкретною ситуацією, що склалася, відповідно до якої виконуються індивідуальні ролі. Іноді це робиться інтуїтивно. Особливо помітно це в дітей дошкільного віку, які ще не встигли накопичити достатнього соціального досвіду. Методом проб і помилок вони обирають зі спектра ролей ту, яка в цей відрізок часу дає змогу їм досягти своєї мети.

Кожна людина має у своєму арсеналі набір ролей, які повністю розкриваються тільки в надзвичайно близьких і тривалих стосунках з нею. У кожний окремо взятий відрізок часу можна роздивитися тільки частину спектра. У навчальній діяльності, де кількість ситуацій не безмежна, а позиції сторін задані конвенціально, видима частина рольового спектра не безкрайня. Акцентуація характерів, особливості темпераменту, соціальний статус партнерів й умови спілкування накладають

обмеження на вибір позицій і ролей. Тому в навчальній діяльності існує не лише теоретична, а й практична можливість уявити, тобто прогнозувати поведінку партнера за уже відомих обставин.

(Юсупов И. М. Психология взаимопонимания. — Казань: Тат. кн. изд-во, 1991. - С. 80-88.)

/. З'ясуйте, яку роль відіграє увага на різних етапах спілкування.

2. Назвіть невербальні ознаки контакту мовців, що з'являються ще до діалогу.

3. Окресліть різновиди рольової поведінки вчителя й учнів у спілкуванні.

4. Пригадайте, як часто доводилося вам користуватися масками у спілкуванні з різними співрозмовниками. З якими співрозмовниками ви зовсім не користувалися масками?

5. Чи потрібні маски в шкільному педагогічному середовищі? Обгрунтуйте свої міркування.

...Наша сценічна робота починається з введенням у п'єсу і в роль магічного «якби», що є підоймою, яка переводить артиста з повсякденної дійсності в площину уяви.

Ви думаєте, легко вигадувати так, щоб вас слухали, затамувавши подих? Це теж творчість, яка досягається з допомогою магічного «якби», «запропонованих обставин» та добре розвиненої уяви.

Про геніїв, може, і не скажеш, що вони говорять неправду. Такі люди дивляться на дійсність іншими очима, ніж ми. Вони інакше, ніж ми, смертні, бачать життя. Чи можна осуджувати їх за те, що уява підставляє до їхніх очей то рожеві, то голубі, то сірі, то чорні скельця? І чи добре буде для мистецтва, коли ці люди знімуть окуляри і почнуть дивитися як на дійсність, так і на художній вимисел нічим не заслоненими очима, тверезо, бачачи тільки те, що дає повсякденність?..

— Якщо уява відіграє для артистів таку важливу роль, то що ж робити тим, у кого її немає? — несміливо запитав Шустов.

— Треба розвивати її або піти зі сцени. Інакше ви потрапите до рук режисерів, які замінять відсутню у вас уяву своєю. Це означало б для вас відмовитися від власної творчості, зробитися пішаком на сцені. Чи не краще розвинути власну уяву?

— Дивлячись, яка уява! Є уява з ініціативою, яка працює самостійно. Вона розів'ється без особливих зусиль і працюватиме наполегливо, не-

впинно, наяву і вві сні. Є уява, якій бракує ініціативи, але вона легко схоплює те, що їй підказують, і потім самостійно розвиває підказане. З такою уявою теж порівняно легко мати справу. Коли ж уява схоплює, але не розвиває підказаного, тоді робота стає важкою. Але є люди, які й самі не творять, і не схоплюють того, що їм дають. Якщо актор сприймає з показаного лише зовнішній, формальний бік — це ознака відсутності уяви, без якої не можна бути артистом.

Коли після вечірнього чаю настала тиша, я замкнувся у своїй кімнаті, сів зручніше на диван, обклався подушками, заплющив очі і, незважаючи на втому, почав мріяти. Але з першого ж моменту мою увагу відвернули світлові кола, відблиски різних кольорів, що з'являлись і повзли в темряві перед заплющеними очима.

Я погасив лампу, вважаючи, що вона викликає ці явища.

«Про що ж мріяти?» — вигадував я. Але уява не дрімала. Вона малювала мені верхівки дерев великого соснового лісу, які розмірено й плавно погойдувалися від тихого вітру.

Звідкілясь... у тишу... пробралося цокання годинника.

Моє збентеження від невдачі домашнього мріяння було таке велике, що я не витримав і все розповів Аркадію Миколайовичу на сьогоднішньому уроці, який відбувався в малолєтковській вітальні.

— Ваша спроба не вдалася через те, що ви припустилася низки помилок, — сказав він мені у відповідь на моє повідомлення. — Перша з них полягає в тому, що ви силували свою уяву, замість того щоб захоплювати її. Друга помилка в тому, що ви мріяли «без руля і без вітрил», як і куди штовхне випадок. Як не можна діяти лише для того, щоб робити щось (діяти — заради самої дії), так само не можна і мріяти заради самого мріяння. У роботі вашої уяви не було сенсу, цікавого завдання, потрібного під час творчості. Третя ваша помилка в тому, що ваші мріяння були не дійові, не активні. Тим часом активність уявного життя має для актора виняткове за своєю важливістю значення. Уява його повинна штовхати, викликати спочатку внутрішню, а потім і зовнішню дію.

Якщо судити за власним відчуттям, то уявляти, фантазувати, мріяти означає насамперед дивитися, бачити внутрішнім зором те, про що думаєш.

Коротше кажучи, нам потрібна безперервна лінія не простих, а ілюстрованих запропонованих обставин. Через те запам'ятайте добре, раз і назавжди: у кожен момент вашого перебування на сучасному кону, у кожен момент зовнішнього чи внутрішнього розвитку п'єси і її

дії артист повинен бачити або те, що відбувається поза ним, на сцені (тобто зовнішні запропоновані обставини, створені режисером, художником та іншими творцями вистави), або те, що відбувається всередині, в уяві самого артиста, тобто ті бачення, які ілюструють запропоновані обставини життя ролі. З усіх цих моментів утворюється або зовні, або всередині нас безперервна нескінченна низка внутрішніх і зовнішніх моментів бачень, своєрідна кінострічка. Поки триває творчість, вона безупинно тягнеться, відображаючи на екрані нашого внутрішнього зору ілюстровані запропоновані обставини ролі, серед яких лате на сцені, на свій власний страх і совість, артист, виконавець ролі.

Ці бачення утворять всередині вас відповідний настрій. Він вплине на вашу душу і викличе відповідне переживання.

До речі, з приводу внутрішніх бачень. Чи правильно говорити, що ми відчуваємо їх всередині себе? Ми маємо здатність бачити те, чого насправді немає, що ми собі лише уявляємо. Неважко перевірити цю нашу здатність. Ось люстра. Вона поза мною. Вона є, вона існує в матеріальному світі. Я дивлюсь і почуваю, що випускаю на неї, коли можна так висловитися, «щупальці моїх очей». Та ось я відвів очі від люстри, заплющив їх і хочу знову побачити її — у думці, «у згадці». Для цього необхідно, так би мовити, втягти в себе назад «щупальці своїх очей» і потім зсередини спрямувати їх не на реальну річ, а на якийсь уявний «екран нашого внутрішнього зору», як ми називаємо його на своєму акторському жаргоні.

Де ж перебуває цей екран, або, точніше, де я його відчуваю — всередині чи поза собою? За моїм самопочуттям, він десь поза мною, у порожньому просторі переді мною. Сама кінострічка наче проходить у мене всередині, а її відображення я бачу поза собою...

Нехай кінострічка бачень постійно підтримує в нас відповідні настрої, аналогічні з п'єсою. Нехай вони, оповиваючи нас, викликають відповідні переживання, потяг, прагнення й саму дію.

Ось для чого нам потрібні в кожній ролі не прості, а ілюстровані запропоновані обставини, — зробив висновок Аркадій Миколайович...

— Усяка вигадка уяви повинна бути точно обґрунтована і міцно установлена. Питання: хто, коли, де, чому, для чого, як, котрі ми ставимо собі, щоб розворушити уяву, допомагають нам створювати чимраз певнішу картину уявного, вигаданого життя. Бувають, звичайно, випадки, коли воно створюється саме, без допомоги нашої свідомої розумової діяльності, без навідних питань, а інтуїтивно. Проте ви самі могли переконатися, що розраховувати на активність уяви, полишеної на саму себе, не можна навіть у тому разі, коли вам задано певну тему для мріянь. А мріяти «взагалі», без певної і твердо поставленої теми, — марна справа.

довго до того, як почав брати участь у справжніх битвах. К. Хілтон уявляв себе директором готелю ще в часи дитячих ігор.

Один науковий журнал повідомив про вплив тренування подумки для підвищення майстерності під час виконання штрафних кидків у баскетболі. Група студентів фактично щодня протягом 20 днів практикувалася в киданні м'яча. її результати фіксувалися в перший та в останній день експерименту.

Друга група, в якої також були взяті показники першого й останнього днів зазначеного періоду, не тренувалася зовсім.

Учасники третьої групи після першого контрольного дня проводили щодня 20 хвилин на баскетбольному майданчику, уявляючи, що закидають м'яча у корзину. Передбачувані помилки відповідно коригувалися.

Під час підбиття підсумків експерименту виявилося, що перша група поліпшила свої показники на 24 відсотки, друга група не мала зрушень, а третя група, яка тренувалася тільки уявно, поліпшила результати на 23 відсотки!

(Мольц Максузлл. Я — зто я, или Как стать счастливим. — СПб.: Лениздат, 1992. - С. 49, 51.)

На жаль, у світі дітей бувають не лише безхмарні радощі. Англія. У приватній школі-пансіоні живуть і навчаються дві дівчинки — Сара Кру та маленька Лотті. Сарі дев'ять років, Лотті — п'ять. У них схожі долі: рано померли їхні мами...

Сара ввійшла до кімнати і побачила, що Лотті лежить на підлозі, лупцюючи по ній ніжками, а міс Амелія, червона й мокра, у відчаї і нестямі схилилася над нею. Лотті ще вдома відкрила для себе, що, якщо галасувати і гамселити ногами, доможешся будь-чого. Бідна ж товста міс Амелія то втішала її, то сварила.

— Ах ти, біднесенька! — говорила вона. — Мами немає, це лише подумати! Замовкни зараз же, а то поб'ю! Ах ти, янголятко... Ну, ну, ну... Гидке, мерзенне, противне дівчисько! Ось поб'ю і все...

— Якщо ви потихесеньку підете, — шепнула Сара, — я залишуся з нею.

— Саро! — ледь не плачучи, сказала міс Амелія, — у нас ніколи не було таких жахливих дітей. Не знаю, чи зможемо ми її утримувати?

Але з кімнати вийшла, дуже радіючи з того, що тепер у неї є відмовка.

Сара постояла над сердито завиваючою Лотті, мовчки дивлячись на неї. Потім сіла поряд на підлогу і почала чекати. Якщо не зважати на дитячий лемент, у кімнаті було тихо. Такого ще не бувало: Лотті звикла,

що її сварять, умовляють, забавляють. Дивно брикатися й кричати, коли на тебе не звертають уваги. Вона розплющила очі — подивилася, хто це, і побачила дівчинку, та не якусь, а ту, в якої є лялька Емілі і стільки гарних речей. Дівчинка мовчки дивилася на неї, наче про щось думала. Лотті теж помовчала кілька секунд і вирішила почати знову, але в кімнаті було так тихо, Сара дивилася так привітно, що новий зойк вийшов не дуже добре.

— У ме-не не-ма ма-а-ми! — заговорила вона якось розгублено. Сара пильно і співчутливо дивилася на неї.

Лотті дуже здивувалася. Вона опустила ноги, перевернулася й уп'яла очі в Сару. Якщо дитина, котра плаче, здивується, вона заспокоїться. Крім того... Сара їй подобалася, хоча вона мало знала її. їй не хотілося здаватися, але вона відволіклася і, про всяк випадок схлипнувши, запитала:

Сара відповіла не зразу. їй говорили, що мама — на небі, і вона багато про це думала, але не зовсім так, як заведено.

— На небі, — відповіла вона. — Звичайно, вона приходить до мене,
хоча я її не бачу. Ось так і твоя. Можливо, вони бачать нас. Можливо,
вони в цій кімнаті.

Лотті сіла й оглянулася. Вона була гарненька, кучерява, а її мокрі круглі очі були схожі на незабудки. Але якщо мама бачила її ці півгодини, вона, чого доброго, могла подумати, що така донька не годиться янголу.

— Там цілі луки квітів, — говорила вона, наче уві сні. — Цілі луки
лілій... І коли вітерець, усі чують їхні пахощі... а вітерець повіває
завжди... Діти бігають по луках, збирають квіти, плетуть вінки...

Хоч що б вона розповідала, Лотті все одно перестала б плакати і заслухалася; але ця історія була найкращою. Вона притулилася до Сарн і вбирала кожне слово, доки та не закінчила — звісно, надто швидко. Тут вона так засмутилася, що губи в неї загрозливо затремтіли.

— Я теж хочу туди! — заскиглила вона. — У мене... у мене немає
ніякої мами.

Побачивши сигнал небезпеки, Сара опам'яталася. Вона взяла Лотті за руку і, ласкаво сміючись, притиснула її до себе.

— Я буду твоєю мамою, — сказала вона. — Ми будемо грати, що ти
моя донька, а Емілі (моя лялька) — твоя сестра.

— Звичайно, — відповіла Сара, підхопившись з підлоги. — Підемо, скажемо їй, а потім я тебе вмию і причешу.

Лотті охоче згодилася і задріботіла із Сарою нагору, навіть не згадавши, що весь бешкет зчинився тому, що вона відмовилася вмитися і причесатися до сніданку.

(Бернетт Френсис. Маленькая принцесса. — Одесса: Два слона, 1994. - С. 38-41.)

^..М _________________ Дидактичні завдання ________________________

/. Ви зрозуміли, що вихователька міс Амелія була безпорадною перед примхами Лотті. Чому Лотті не реагує на слова старшої за віком людини? Зверніть увагу на тон виховательки, оцінку дівчинки, висловлену міс Амелією.

2. У чому відмінність позиції Сари, яка виявилася здатною вплинути на Лотті? Зіставте вербальну і невербальиу поведінку міс Амелїг і Сари.

3. Назвіть ті засоби, які Сара інтуїтивно використала для встановлення контакту на початку розмови. Знайдіть у тексті иайдріб-ніші деталі, які передають процес установлення емоційного контакту.

4- На прикладі створеної Сарою ситуації спілкування з маленькою Лотті поясніть, як «працюють» у спілкуванні механізми емпатії, рефлексії, ідентифікації, яку роль вони відіграють у встановленні контакту між людьми.

5. Чи можна вважати, що дівчинка Сара мала розвинену уяву? Як уява допомагає Сарі порозумітися з Лотті? Що уявила Сара і що вона допомогла уявити своїй маленькій товаришці?

6. Використовуючи матеріал ситуації, поясніть, яку роль відіграє уява у спілкуванні.

Ми не говоримо педагогам — робіть так чи так, а говоримо їм: вивчайте закони психічних явищ, якими ви хочете керувати, і робіть, керуючись цими законами і тими обставинами, в яких ви хочете їх застосувати.

Велика різниця — говорити самому чи викликати на розмову інших. Останнє — мистецтво справжнього вчителя...

Ніколи не показуйте, що ви розумніші за дитину; відчувши вашу перевагу, вона, звичайно ж, буде поважати вас за глибину думки, але сама зараз же, блискавично піде в себе, сховається, як равлик у свою хатку.