Павло Тичина

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Павло Тичина

В період поки чекала 18 липня вирішила підготуватися до майбутньої ролі вожатої. Спочатку шукала будь-яку інформацію про цей табір в Internet. Але, якщо чесно, нічого цікавого там так і не знайшла. Потім вирішила збагачувати себе інтелектуально. Згадувала курс педагогіки за друге півріччя. Переглянула конспекти. Перечитала поради Сухомлинського. Та й відтворила у своїй пам’яті книгу цього ж автора «Серце віддаю дітям». Та розуміла, що цього буде замало. Мені бракувало знань і я це відчувала. Звичайно ж, я не могла сісти й за кілька ночей перечитати праці не те що всіх класиків, засновників педагогіки, а й вітчизняних авторів. Та й Амонашвілі йшов на роботу піонервожатим не дуже підготовленим. Це вже потім, після отримання диплому в університеті він знайомиться з творами таких авторів, як Коменский, Ушинський, Гогебашвілі, Макаренко…

Я вирішую піти до бібліотеки й пошукати спеціальну літературу. Отож принесла додому стопку книг.

Першою почала читати книгу В.Я. Мацюк «Цікавішої професії не знаю» про подвижників радянської загальноосвітньої школи – вчителів та вихователів, наділених рідкісним талантом добра і віри в дітей, про нелегке педагогічне мистецтво. Та з цієї книги я прочитала лише кілька оповідок. Вони були надзвичайні. Але я зрозуміла, що на той момент мені потрібно щось інше. Щось, що б зближувало мене в думках з особистістю дитини, а не розповідало про долю педагогів.

Я знала, що треба буде якось розважати дітей. Тому взяла книгу відомих авторів, де йшов перелік з поясненням ігор для дітей. Та ще деякі ігри знайшла Машка у журналі для вчителів. Там ми знайшли ще дещо цікаве. Типу дивізів, конкурсів, законів табору…

Мене попередили, що в загонах будуть діти віком від 9 до 14 років. Це, в принципі, різні вікові категорії. Для того, щоб зрозуміти їхні особливості розвитку я вирішила переглянути свій підручник з вікової психології.

Тут була і серія радянських книг під назвою «Для тих, хто працює з піонерами» різних авторів. Кожна книга мала окрему назву. Відразу ж почала читати. Йшлося про різні складні педагогічні ситуації, були бесіди про особистість підлітка, етику педагога. Загалом цікавий матеріал. Та до від’їзду жодну з цих книг до кінця я так і не дочитала. Починала то одну, то іншу. Часу було дуже мало.

Читала переважно ввечері, бо весь день йшов на спілкування з моєю двоюрідною чотирнадцятирічною сестрою, яка приїхала погостювати на літніх канікулах. Та можливо, це було й краще за будь-яку книгу. Це ж живий приклад проблемного підлітка. Я бесідувала, вивчала її темперамент, гуляла, намагалася зрозуміти її захоплення та інтереси. Адже живого спілкування ніщо не замінить. Погляньте на епіграф до розділу – чи це не так? Що може бути кращим за живе спілкування з дітьми, за веселий відблиск цих карих, сірих, блакитних оченят? Цього не замінять ніякі книги (скільки б ви не вивчали теорію в підручниках, без практики ви ніколи не опануєте професії), музеї (до речі, Київський педагогічний музей ми з одногрупниками відвідували) і найкращі університети. Отож я вирішила окрім вивчання літератури спілкуватися з дітьми різного віку, різних характерів і просто спостерігати за дітками з різних сімей на вулиці, в магазинах, на дитячих майданчиках. Спостерігати за їхньою поведінкою та ставлення до них батьків. Аналізувала цю взаємодію. Міркувала над правильністю вибору методів виховання батьків.

Перед табором згадувала, що мені подобалося в різному дитячому віці. Адже я також була дитиною. І добре знаю, які ігри більш подобаються дитині, о котрій годині вона любить лягати спати, що їсти, з ким товаришувати…

Януш Корчак у своєму творі «Як любити дітей» писав: «Дітей немає – є люди, але з іншим масштабом понять, з іншим запасом досвіду, іншими захопленнями, іншою грою почуттів. Пам’ятаймо, що ми їх не знаємо…» А мені так хотілося пізнати кожну дитину. Зрозуміти їхні поняття, захоплення, почуття…

Чомусь, готуючись до табору, я боялася хлопців! Не знала: як з ними порозумітися?! Адже інтереси дівчат мені здавалися більш зрозумілими. Хоча потім виявилося все зовсім інакше…