Томас Фуллер

А отримала я відзнаку в свідоцтві, як і Амонашвілі завдяки «сузір’ю вчителів» у школі. До нього входили три моїх найулюбленіші вчительки: вчитель хімії, вчитель методист, завуч Колбовська Ніна Миколаївна, старший вчитель з біології та трудового навчання Пустовойт Ганна Федорівна та вчитель із зарубіжної літератури Грушецька Олена Іванівна.

З Ніною Миколаївною я познайомилася ще за 2 роки до того, як у нас мав розпочатися курс хімії. Вона запросила мене до себе в кабінет і запитала, чи не хочу я почати вивчати хімію трішки раніше. Відмовити я не могла. Отак і почалися довгі роки моєї клопіткої праці… Я щороку їздила на районні та обласні олімпіади, на захисти наукових робіт Малої Академії Наук. Не можу сказати, що хімія мене захоплювала. Мені не було дуже цікаво вирішувати всі ті задачі та проводити досліди. Спочатку я навіть не могла зрозуміти елементарних речей. Але пізніше я вже до цього звикла. Подобалася те, що знала цей предмет найкраще в класі, що в мене завжди стояло з хімії 12 в табелі, що завдяки участі в олімпіадах та конкурсах познайомилася з багатьма цікавими людьми, знайшла нових друзів та однодумців, з якими й досі чудово товаришую… Мені подобалося захищати честь рідної школи.

Та заслуга вчительки зовсім не в цьому. Вона перша дала зрозуміти жорстокість цього світу. Направила мене в потрібне русло. Навчила однієї постої істини: в житті бувають і злети і падіння. Після невдачі не треба занепадати духом. Треба підніматися і йти далі з гордо піднятою головою… Адже, як казав хтось із класиків: перемагає не той, хто не падає, а той, хто вміє піднятися. За це я дійсно вдячна їй. Це допомагає долати перешкоди та досягати нових висот. І хоча я ніколи не стану великим науковцем, і не винайду нових реагентів, все ж ці знання залишаться для мене надовго, як вогник серед пітьми…

Ганна Федорівна… Така цікава, оптимістична, мудра, розсудлива, життєрадісна, жива, рухлива. Я й досі дивуюся де в цієї тендітної, майже крихітної 60-ти річної жінки зростом близько 1, 5 м береться стільки енергії. Вона встигає скрізь і всюди, крутиться, як білка в колесі. І в школі все виконувалося в найближчі терміни і вдома було так затишно. Пам’ятаю як колись після олімпіади завітала до неї в квартиру й вона пригостила мене смачнючими голубцями. Отак просто…

Біологією я теж займалася в старшій школі. І знову олімпіади, МАНи. Було цікаво. Хоча я теж особливо нею не захоплювалася і довго не сиділа над підручниками. Мені завжди здавалася, що я її й так знаю. І це дійсно правда. Цьому я завдячую своїм батькам. Вони в мене колишні ветлікарі. До того ж і брат захоплювався тими ж науками, що й я. От що значить гени…

…Люблю цю вчительку за її відвертість, щирість, доброту. Вона готова поділитися останнім шматком хліба, аби лиш іншим було добре. Хоч вона була й вимогливою, придиралася до кожного слова, та все ж це давало найкращий результат. Це вчителька, яка бездоганно знала свій предмет, яка ходила до школи заради задоволення, яка безмежно любить дітей… Це вчителька з великої літери!..

Найбільше мене захоплював урок зарубіжної літератури… Часто згадую, як вперше увійшла в той клас. Я тоді навіть уявлення не мала, що це за предмет. Та коли вчителька повела нас у світ мандрів далекими країнами, тернистими шляхами героїв, переповнила наші серця найрізноманітнішими почуттями – я зрозуміла: це буде дуже цікаво! І от все і почалося…

Ви знаєте, мені хочеться назвати цей урок універсальним. Хоча, мабуть, це слово не дуже підходить. Але він все ж такий і є. А знаєте, чому? Тому, що в себе він увібрав багато галузей науки та мистецтва. Тут ми вперше знайомилися з літературними творами, з художніми шедеврами, музикою, кіномистецтвом, театром, архітектурою та скульптурою усіх зарубіжних країн. Ми закріплювали свої знання з історії та географії. Вивчали українську мову, пишучи власні висловлювання.

Важко оцінити, скільки всього дав нам цей урок. Адже кожному він дав щось своє. Хтось відкрив у собі новий талант, малюючи ілюстрації чи пишучи твори. В когось проявилися ораторські здібності. Адже ще з 5 класу в нас існувала традиція виразно читати вірші чи оповідати життя митця біля дошки, перед публікою. Хтось вчився правильно підтримувати бесіду, або ж (що є не менш цікавим) вести дискусію. Ми читали п’єси в ролях чи розігрували біля дошки байки. Деякі учні вчилися складати кросворди, вікторини, ребуси. Колись ми закидали вчительський стіл своїми «шедеврами». Пам’ятаю, як кожен з нас написав власну історію про Барона Мюнхаузена, додаючи ілюстрації. Так приємно зараз тримати ту папку в руках. Я ще й досі пам’ятаю як інспектор, дивлячись її, хвалила нас за старанність. Тут ми розвивали свою фантазію та уяву. Хтось вперше написав віршик, хтось ессе… А скільки рефератів пройшло через наші руки! Кожен вбирав у себе, як губка, щось нове. Можливо, дехто навіть знайшов своє справжнє покликання

Ми не просто читали твори, ми розвивалися всебічно. А як цікаво було слухати старовинний запис на пластинці «Маленького принца» Антуана Екзюпері.

На уроці зарубіжної літератури ми вчили частково й філософію, що мені подобалося найбільше. А ще вчили як прожити життя гідне звання людини. Були там уроки людяності, доброти, відвертості, щирості, справедливості, відваги. Уроки мудрі й незабутні… У кожному творі ми шукали відповіді на всі життєві питання. І головне, що ми їх знаходили.

Мене вразила освіченість вчителя літератури. Адже треба було поєднати знання багатьох предметів. Постійно вона готувала для нас щось цікаве, непередбачуване.

Скільки раз я щиро від себе дякувала за той багаж скарбів, який вона мені передала. І з цими знаннями я з піднятою головою іду в життя. Я завжди обожнювала цей предмет, він дав мені надзвичайно багато. Я знайшла свою мету і майбутню професію…

Ви тільки не подумайте, що всі вчителі в нашій школі, окрім цих трьох, були поганими. Зовсім ні. Я любила кожного вчителя по-своєму. Кожен мені чимось дорогий. Кожного я поважатиму до кінця життя. Але якщо я почну розповідати про кожного, то у Вас не вистачить терпіння це читати. Це вже вийде зовсім інша історія…

І ще раз хочу від щирого серця але словами невідомого автора подякувати всім вчителям, які виховували мене:

Я хочу вам усім сказать спасибі

За те, що ви даруєте мені

Безмежність знань, нові надії, мрії,

Упевненість у завтрашньому дні.

І.3. Вибір професії

Знайти сили обрати те, що тобі до душі,

і не поступатися. Інакше краще померти.