Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Фінансова глобалізація в структурі глобалізаційних процесів.






Як вже зазначалося, глобалізація – це об'єктивний соціальний процес, що має внутрішню структуру, отже постає питання про ієрархічність окремих вимірів глобалізації. Економічна глобалізація вважається рушійною силою усього процесу глобалізації. Кардинальні зміни та посилення взаємозв’язків саме у світовій економічній системі сприяли глобальній інтеграції у різних сферах життєдіяльності людини.

До пізніх 1990-х років глобалізація розглядалася як синонім поняття глобальної економічної інтеграції. У зв’язку з такою роллю економічного аспекту глобалізації, багато науковців трактуючи поняття глобалізації фактично визначали її економічний вимір.

Навіть в економічній енциклопедії глобалізація розглядається як “процес обміну товарами, послугами, капіталом та робочою силою, що виходить за межі державних кордонів і з 60-х років ХХ століття набуває форм постійного й неухильного зростаючого міждержавного переплетіння національних економік”.

Безперечно, що в процесі глобалізації міжнародна торгівля продовжує відігравати роль фактора, що сприяє поглибленню міжнародного розподілу праці та посиленню взаємозалежності національних економік. Але все ж таки, вона віддає позицію лідера міжнародним валютно-кредитним та фінансовим відносинам в інтенсифікації процесів глобалізації. Отже, найбільший вплив на процеси глобалізації чинить капітал, і його найбільш мобільна складова частина – фінансовий капітал. Найдинамічнішою складовою процесу економічної глобалізації виступає глобалізація фінансових ринків.

Зустрічні потоки прямих інвестицій, інтеграція міжнародних фінансових ринків вивели світову економіку на якісно новий рівень інтернаціоналізації, тому сьогодні можна говорити про фінансову глобалізацію.

Фінансова глобалізація – це один із напрямів глобалізації, який розуміють як вільний та ефективний рух фінансових ресурсів між країнами та регіонами, функціонування глобального ринку, формування системи наднаціонального регулювання міжнародних фінансів, реалізацію глобальних фінансових стратегій ТНК та транснаціональних банків.

Глобальна економіка (глобальний ринок) являє собою нову історичну реальність, яка поступово набуває нових характерних рис, що відрізняють її від традиційного розуміння світової економічної системи. За визначенням відомого соціолога Мануеля Кастельса: «Глобалізація характеризує економіку, здатну працювати як єдину систему в режимі реального часу в масштабі всієї планети».

Складовими елементами фінансової глобалізації є фінансові ринки, глобальні фінансові інститути (ТНК, транснаціональні банки, центральні банки та ін.), глобальні фінансові інструменти (гроші, інвестиції, цінні папери, кредити).



На сьогодні найвищій рівень глобалізації досягнуто саме у фінансовій сфері, причому основні події, що спричинили таку ситуацію мали місце у 70х-90х роках ХХ ст.:

1.У 70-х роках ХХ ст., різко зріс обсяг міжнародної ліквідності. Це відбулось у результаті того, що було скасовано золото-девізний стандарт та фіксовані валютні курси, а також як наслідок нафтових «шоків» та багаторазового зростання світових цін на нафту, накопичення «нафтодоларів» та поповнення європейських валютних ресурсів, розширення міжнародного банківського кредитування та емісії цінних паперів на міжнародних ринках.

2.Зростання світової торгівлі товарами і послугами викликає зростання супроводжуючих його грошових потоків. Як ціна контракту в світі використовуються в основному три валюти: долар США, євро та японська ієна. Наразі спостерігається тенденція витіснення долара за рахунок збільшення долі євро.

3.Транснаціоналізація виробництва вимагає адекватного зростання прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Стрімкий зліт ПІІ в кінці минулого тисячоліття був викликаний трансграничним злиттям і поглинаннями (M&A) ТНК. У 2000 р. – рік сплеску M&A – їх число склало близька 8000, при цьому середня вартість досягла 145 млн дол. Злиття і поглинання що поширилися з метою підвищення глобальної конкурентоспроможності і ліквідації зайвих потужностей, вимагають крупних вкладень капіталу (загальновідомі приклади злиття Daimler-Chrysler, Renault-Nissan, Ford-Volvo).

Друга рушійна сила припливу ПІІ в кінці 1990-х рр. – масова приватизація. Пікова доля в 41 % світових ПІІ, що дісталася країнам, що розвиваються, пояснюється масовою приватизацією в них в ці роки.



ПІІ залишаються найбільш важливим каналом припливу приватного капіталу в країни, що розвиваються. Окрім управління і фінансування злиття і придбань, банки надають ТНК нові види сучасних послуг: фінансовий лізинг в світових масштабах, фінансування глобальної експансії виробничих і комерційних компаній. Крім того, транснационалізация дозволяє переказувати кошти усередині корпорацій навіть за наявності валютного контролю.

4.Можливість миттєво переміщати фінансову інформацію при зниженні трансакційних витрат. У ряді статей наводиться такий факт: за 20 років з 1975 по 1995 рр. вартість комп'ютерної обробки інформації скорочувалася щорік на 30 %. Сучасні технології (платіжні системи реального часу, інтернет-банкинг, пластикові картки і електронні гроші, супутниковий зв'язок) дозволили переказувати кошти незалежно від відстаней і державних кордонів практично миттєво.

5.Дерегулювання і лібералізація правил переміщення капіталу під дією неоліберальних економічних теорій. Національні системи валютного контролю і банківського регулювання в значній мірі втратили сенс, і після відміни на початку 70-х рр. Бреттон-Вудськой системи фіксованих курсів зняли більшість обмежень на міжнародне переміщення капіталу. Будь-які спроби обмежити фінансові ринки лише переміщають їх в офшорних філії. Контроль над вивозом капіталу в еру платіжної системи SWIFT і Інтернет-банкинга фактично припинив своє існування – його стало важко здійснювати. Капітал завжди прямує туди, де менше регулювання. Приклади багаточисельні:

1) жорстке регулювання ринку цінних паперів в США привело до створення в Європі ринку цінних паперів, номінованих в доларах (ринок євродоларів);

2) спроба заборони багатоцільових фінансових інструментів, залежних від індексу Nikkey перенесло їх ринок до Сінгапуру;

3) закон Гласса-Стігала, що розділив інвестиційну і банківську діяльності в США, спричинив створення закордонних філій американських банків.

6.Інтернаціоналізація банківських систем. Іноземні організації контролюють 40 % банківської системи в Таїланді, Південній Кореї, Індонезії, близько половини банківських активів – в Польщі, 80 % – в Естонії, 90 % – в Угорщині (дані журналу Economist). За винятком Rotshild і Schrjder, всі провідні компанії Ситі не належать сьогодні англійцям. Відомий економіст Пітер Друкер пише: «Коли я в середині 30-х років приїхав в США, лише два з найбільших Нью-йоркських банків Manufactus і Guaranty Tryst мали в своїй структурі підрозділи, відповідальні за закордонну діяльність. Єдине, що ці два радники по міжнародній діяльності могли тоді зробити, це відкривати акредитиви американським експортерам і забезпечувати імпортерів іноземною валютою. Ситуація в корені змінилася з початку 70-х рр. Сьогодні всі найбільші банки є не просто національними банками з транснаціональною мережею філій, а фактично усесвітніми банками з безліччю «штаб-квартир»».

7.Інтернаціоналізація ринку корпоративних паперів, акцій. Значні дефіцити і профіцити торгівельних балансів окремих країн в першу чергу дефіцит США і профіцит торгівельного балансу Японії вимагав допуску нерезидентів на національні ринки портфельних інвестицій, що спричинило спекулятивну капіталізацію глобального фондового ринку: за останнє десятиріччя ХХ ст. світова вартість корпоративних акцій виросла майже втричі. Фінансові кризи і падіння акцій на одних ринках і зростання на інших привели до перерозподілу: США за десять років збільшили свою долю з 30 % до 50 %, доля Японії скоротилася з 40 % до майже 11 %, доля країн, що розвиваються, зменшилася до 8 % (дані UNCTAD). Особливої важливості цьому чиннику надає загальне зростання обсягів операцій на фондових ринках. Міжнародні операції американських інвесторів з цінними паперами (облігаціями і акціями) дорівнювали в 1980 р. 9 % ВВП США, а в 1996 р. – 164 % ВВП.

8.Формування мережі офшорних центрів. Бурхливий розвиток офшорних, майже нерегульованих фінансових ринків (offshore market), що функціонують в пільговому режимі (відсутність обов'язкових резервів, податкові пільги), безумовно, став чинником фінансової глобалізації. Будь-які спроби обмежити фінансові ринки переміщають їх на Кіпр або Багами в офшорних філії, хоча їх діяльність управляється з центральних офісів. Як зазначалося, контроль за вивозом капіталу фактично припинив своє існування – його стало практично неможливо здійснювати.

9.Режим плаваючих курсів став також щонайпотужнішим стимулом фінансової глобалізації. Необхідність страховки валютних ризиків призвела до появи ф'ючерсних контрактів на покупку валюти і їх бурхливого поширення. У структурі валютних ринків домінує долар.

10.Поява похідних фінансових інструментів. Свопи, ф'ючерси, а пізніше депозитні розписки створили новий вигляд фінансових послуг і стали однією з основних причин фінансової глобалізації. Причина одна – зростання невизначеності на фінансовому ринку відносно котирувань цінних паперів привело до розвитку механізму хеджування і управління ризиками. Такі відомі фінансові інструменти, як товарні ф'ючерси і опціони, доповнилися витонченішими формами – так званими деривативами. Останні є видами цінних паперів або зобов'язань, що є похідними від інших коштовних паперів. Дериватив відкриває можливості для спекуляції на зміні курсів валют, акцій, інших видів фінансових активів. В даний час на кожен долар, зайнятий в міжнародній торгівлі, доводиться 8–9, а деякі вважають навіть 30 дол. в чисто фінансовому обігу. Причому якщо раніше операції з деривативами відбувалися в основному в західних країнах, то останніми роками спостерігається їх значне збільшення в країнах ЦВЄ, Азії і Латинської Америки. Особливістю ринку деривативів на відміну від звичайних цінних паперів є висока міра ризику і непередбачуваність. Трансакції з деривативами по суті виявилися поза системою правового регулюванні, що викликає все велику тривогу авторитетних фінансових експертів. На їх думку, розвиток глобального ринку деривативів може призвести до катастрофічних наслідків для світової фінансової системи. При цьому крах в одній ланці цієї системи може поширюватися на інших її ланки подібно до «ефекту доміно».

11.Формування міжнародної фінансової інфраструктури.

Процес глобалізації (в т.ч.- фінансової ) у світовому просторі розвивається досить нерівномірно. Це стосується як окремих напрямків діяльності, так і окремих країн, а також і макроекономічних регіонів, що об’єднують країни як за географічною ознакою, так і за рівнем розвитку. Так, наприклад, у документах Світового банку виділяють такі регіони за географічним розташуванням: Європа і Центральна Азія, Східна Азія і Тихоокеанський регіон, Південна Азія, Латинська Америка та Карибські острови, Середній Схід та Північна Африка, Африка (район Сахари). За географічною ознакою групують країни, що розвиваються. Окремою групою країн ідуть так звані країни G-7, тобто країни Великої сімки – високорозвинені країни світу – Канада, Франція, Німеччина, Італія, Японія, Об’єднане Королівство Великобританія та США.

 



mylektsii.ru - Мои Лекции - 2015-2020 год. (0.008 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал