Основні напрями і засоби здійснення політики стимулювання залучення іноземних інвестицій

Головною метою політики стимулюваннязалучення іноземного капіталу – є вплив на напрями, обсяги і характер інвестиційних потоків.

Основним напрямком стимулювання припливу іноземних інвестицій є надання різного роду пільг.

Пільги надаються підприємцям при виконанні наступних умов:

· сприяння зростанню зайнятості населення;

· сприяння малому і середньому підприємництву;

· проведення НДОКР у приймаючій країні;

· сприяння проведенню регіональної політики;

· сприяння розширенню експорту.

Напрями реалізації політики стимулювання припливу іноземного капіталу:

1) підвищення іміджу приймаючої країни;

2) надання державою комплексного пакета послуг потенційним іноземним інвесторам по підтримці їх інвестиційної діяльності;

3) надання іноземним підприємцям фінансових, фіскальних і інших пільг.

Фіскальні стимули підрозділяються на наступні форми:

1) зниження ставки податку на прибуток корпорацій;

2) податкові канікули;

3) збільшення сум амортизаційних відрахувань;

4) дозвіл наступного заліку втрат, отриманих у перший період роботи, на рахунок майбутніх прибутків;

5) інвестиційні і реінвестиційні знижки;

6) скорочення внесків у соціальні фонди;

7) скорочення суми оподатковуваного прибутку в залежності від кількості працюючих і інших витрат на робочу силу;

8) стимули, пов'язані зі зниженням ставки ПДВ, включаючи зменшення податку на прибуток корпорацій чи надання кредитів у зв'язку з підвищенням частки місцевої сировини чи проміжної продукції;

9) зниження експортного мита;

10) преференційне оподатковування доходів від експорту;

11) скорочення податкових ставок на спеціальні надходження іноземної валюти, у тому числі за експорт виготовлених товарів;

12) податкові кредити на внутрішні продажі в обмін на експортні надходження;

13) податкові кредити у зв'язку з використанням місцевої сировини для виробництва товару, призначеного на експорт;

14) зниження оподатковування експортно-орієнтованого виробництва.

Група фінансових стимулів містить у собі:

1) прямі субсидії на покриття частини капітальних, виробничих чи маркетингових витрат конкретного інвестиційного проекту;

2) субсидовані позики;

3) гарантії на надані позики;

4) гарантовані експортні кредити;

5) участь державного капіталу в інвестиційних проектах з високим комерційним ризиком;

6) урядове страхування пільгових кредитів, що надаються для окремих видів ризику.

Третя група засобів стимулювання - інші пільги – підрозділяються на:

1) субсидування витрат на створення чи реконструкцію інфраструктури інвестиційного проекту;

2) субсидування послуг, у тому числі допомога у пошуках джерел фінансування, розробці проектів, надання інформації про кон'юнктуру ринків, наявність сировини, допомога в підготовці кадрів, надання технічних можливостей для розвитку ноу-хау чи поліпшення контролю за якістю;

3) закриття ринку для майбутнього приходу інших виробників або надання монопольних прав на виробництво тих чи інших товарів;

4) захист від імпортної конкуренції;

5) спеціальні програми у відношенні надання іноземної валюти, гарантування ризику при одержанні іноземних позик, спеціальні пільги по репатріації доходів і капіталу.