Студопедия

Главная страница Случайная страница

Разделы сайта

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






VI. Безсполучникове складне речення






 

1. Речення складне, безсполучникове. 2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. З однотипними, різнотипними частинами чи ускладненого типу. 4. Якими засобами виражені смислові і синтаксичні зв'язки між частинами речення. 5. Частини складного речення аналізуємо за схемами синтаксичного розбору складносурядного і складнопідрядного речення. 6. Пунктуація.

 

VII. Складне речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками

 

1. Речення складне з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками.
2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. Частини складного речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками (прості, складні речення), 4. Частини складного речення аналізуються за схемами синтаксичного розбору складносурядного, складнопідрядного, безсполучникового складного речення.
5. Пунктуація.


СЛОВНИК-ДОВІДНИК

ОСНОВНИХ МОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ

 

У словнику пропонується визначення і тлумачення основних мовних термінів і понять шкільного курсу української мови та короткий зміст їх з метою більшого увиразнення й упорядкування знань абітурієнтів.

Для зручності користування словником терміни згруповані тематично за розділами курсу. Це дозволяє розуміти мовні поняття в системі, відображає їх взаємну обумовленість.

 

Мова - найважливіший засіб спілкування, формування, вираження й повідомлення думок, почуттів, волевиявлення; - система матеріальних (за природою) й соціальних (за функціями) знаків, або елементів одиниць (засобів)
Мовлення - форма життя мови, добір і використання мовних одиниць в процесі спілкування. Мова і мовлення співвідносяться як загальна (мова) й часткове, конкретне мовлення;
Елементи мови - звуки, морфеми, слова, словоформи, словосполучення, речення;
Функції мови - комунікативна (спілку вальна); пізнавальна (засіб відображення пізнання дійсності, засіб знань); мислетворча й мислеоформлююча (засіб мислення і форма думки); номінативна (називання предметів, істот); експресивна (вираження емоції і волі); естетична (здатна викликати естетичне задоволення, вид мистецтва);
Слово - основна найменша мовна одиниця для називання предметів, ознак, дій тощо;
Ознаки слова - вільна відтворюваність, повернення, один наголос, звукова єдність, значення (лексичне, граматичне);
Лексикологія - наука про слова (лексикологія), їхні лексичні значення, про лексичну систему та їхній розвиток;

 

Лексика - система всіх слів даної мови
Активна - часто вживані, поширені слова;
Пасивна - рідко вживані слова, або такі, що вийшли з ужитку;
Загальновживана - якою користується всі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання
Розмовна - використовується в повсякденному спілкуванні;
Книжна - властива письменній літературній мові, вживана в книгах;
Офіційно-ділова - вживана в документах;
Наукова - вживана в науковій літературі
Професійна - вживана в певній професійній сфері;
Східно-слов’янська - що успадкувалася з мови Київської Русі;
Власне українська - що сформувалась в українській мові;
Запозичена - з інших споріднених і неспоріднених мов книжним (через книги) та усним шляхом;
Нейтральна - яка не виражає емоцій, оцінок, ставлення мовця;
Експресивна - яка виражає емоційно-оцінне ставлення мовця, має стилістичне забарвлення;
Лексичне значення - співвіднесеність слів із поняттями, предметами, речами; те що слово називає; внутрішній зміст слова;
Пряме значення слова - безпосередньо спрямоване на предмет; позбавлене образності, первинне;
Переносне значення - виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет за схожістю, функцією, суміжністю; надає текстові образності;
Багатозначність - властивості слова мати кілька значень: пряме (вихідне) й переносне (похідне);
Синоніми - слова, що означають одне поняття, але різні його відтінки, або вирізняються сферою використання;
Омоніми - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням: ключ (журавлів), ключ від хати, ключ (джерело); коса (дівчини), коса (косить);
Омофони - слова, що збігаються звучанням, але відрізняються написанням: на став (іменник з прийменником), настав (дієслово); на шию (іменник з прикметником), нашию (дієслово в майбут. часі);
Омографи - слова, що однаково пишуться, але мають різні значення та вимову: з а мок, зам о к; о рган, орг а н;
Омоформи - слова, що зберігають омонімічність тільки в одній формі: мила (прикметник), мила (дієслово у мин. часі), мила (іменник у род. відмінку); три (числівник), три (дієслово в наказ. способі);
Антоніми - слова з протилежним значенням: холод – тепло; день – ніч; зима – літо; любов – ненависть;
Пароніми - схожі слова, що мають різне значення: ефективний, ефектний; економний, економічний;
Фразеологія - розділ науки про мову, який вивчає усталені словосполучення та вирази, що мають цілісне здебільшого переносне значення: замилювати очі; байдики бити; пекти раків; притча воязицех; чи багаті, тим і раді;
Лексикографія - принципи і правила укладання словників;
Словник - зібрання слів, упорядкованих за алфавітом і певними критеріями добору;
Орфоепічні - подає норми літературної вимови й наголосу;
Орфографічний - фіксує правильне написання слів;
Перекладний - подає переклади слів з однієї мови на іншу; термінологічний містить у собі систему термінів певної галузі;
Тлумачний - розкриває лексичне значення слів і їхні відтінки;
Іншомовних слів - вказує, звідки запозичене слово і яке його значення;
Фонетика - розділ науки про мову, в якому вивчаються й описуються мовні звуки, їх класифікація й зміни в процесі мовного розвитку; фонетика встановлює фонетичні закони даної мови й нормує літературну вимову: система звуків, наголос, інтонація;
Голосні звуки - звуки, що вимовляються за участю голосу й мають вільну артикуляцію (творення);
Приголосні звуки - звуки, що творяться з перешкодами на шляху видихування повітря, мають напружену артикуляцію;
Буква - графічне зображення звука;
Букви і звуки - співвідносяться: або прямо, коли одному звукові відповідає одна буква, або ускладно, коли одному звукові відповідають дві букви дж, дз(джміль, ґудзь) чи кількома звуками – одна буква щ– (штш);
Приголосні звуки   - поділ за участю голосу (дзвінкі/глухі);
М’які/тверді - поділ за здатністю до пом`якшення;
Губні - поділ за місцем творення;
Передньоязикові Середньоязикові Задньоязикові Носові Плавні      
Орфоепія - розділ фонетики, що встановлює норми вимови звуків та інтонування;
Наголос - вимова одного із складів слова з більшою силою голосу – виділення складу голосом;
Інтонація, інтонування - тон і сила голосу, що увиразнюють висловлення, оформлюють в речення розповідні, питальні, окличні, передають відтінки значень;
Морфологія - розділ граматики, в якому вивчається будова слова, словотвір і частини мови;
Будова слова - складання слова з лексично і граматично значущих частин;
Морфема - найменша значуща частина слова (при-мітка, поет, поет-ес-а);
Основа слова - частина слова, що виражає його лексичне значення;
Основна непохідна - основа, яка не поділяється на інші морфеми;
Закінчення - змінна частина слова, що служить для творення граматичних форм і зв`язку слів у реченні;
Корінь - спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне лексичне значення;
Суфікс - частина похідної основи, що стоїть після кореня і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
Префікс - частина похідної основи, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
Способи словотворення - вживані засоби творення нових слів: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація); неморфологічні (перехід однієї мови в іншу, зрощення, переосмислення слів);
Словотвірний аналіз - пошук твірної, тобто найближчої до аналізованого слова, основи; після цього відтворення всього твірного ланцюжка аж до спільного кореня
Частини мови - основні лексико-граматичні розряди (або класи) слів, що об`єднуються за спільними граматичними значеннями і за функцією;
Самостійні частини мови - частини мови, що мають лексичне значення і виконують функцію членів речення (іменник, дієслово, прикметник, прислівник, числівник, займенник);
Службові частини мови - частини мови, які виконують службову функцію, як показники відношень між словами (прийменник), засоби зв`язку між словами і реченнями (сполучник); надання відтінків словам і реченням (частки; вигук не виконує подібної службової функції, а виражає почуття, емоції, вольові реакції, звукові уявлення;
Іменник - самостійна частина мови, що виражає узагальнену предметність (назви конкретних і абстрактних понять, істот і неістот, власні і загальні); має граматичні значення роду, числа й відмінка; відповідає на питання хто? що?; виконує функцію підмета, іменної частини присудка, означення, додатка й обставини;
Відмінювання відміни іменників - зміна іменників за відмінками у межах типів-відмін: І, ІІ, ІІІ, ІV і груп: твердої й м`якої;
Прикметник - самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета як якісно, відносно чи присвійно; змінюється за відмінками, родами числами залежно від слова, яке означає; відповідає на питання який? чий?; виконує функції означення чи іменної частини присудка;
Дієслово - самостійна частина мови, що виражає дію або стан предмета; має граматичні значення: часу, виду, способу, перехідності/неперехідності, стану, особи, числа: відповідає на питання що робить? що робиться?; виконує функцію підмета (інфінітив), присудка, додатка, означення;
Дієвідмінювання - зміна дієслів за особами й числами в І і ІІ дієвідмінах
Особові форми дієслів - усі форми в теперішньому та майбутньому часі дійсного способу і в наказовому способі, які змінюються за особами;
Безособові дієслова - дієслова, що не передбачають уяви про діяча, особу як виконавця дії;
Неозначена і незамінна - форма дієслова, що має граматичні значення перехідності/неперехідності і виду, відповідає лише питання що робити?
Дієприкметник - змінна дієслівна форма, що називає ознаку предмета дією, поєднуючи лексичні й граматичні значення дієслова й прикметника (значення дієслова: час, вид, стан; значення прикметника: рід, число, відмінок, прикметникові функції у реченні);
Дієприслівник - незмінювана дієслівна форма, яка поєднуючи значення дієслова і прислівника, або називає додаткову дію або характеризує, як прислівник, основну (значення дієслова: час, вид перехідність; значення прислівника: незмінність, синтаксична роль обставини);
Прислівник - самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета; граматично незамінна; відповідає на питання як? коли? де? чому? з якою метою?; виконує функцію обставини;
Займенник - самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх; виконує функції, співвідносні з відповідними функціями тих слів, замість яких уживається;
Числівник - самостійна частина мови, яка називає кількість предметів або їх порядок при лічбі; відповідає на питання який? котрий?; поєднаний разом з іменником у кількісна словосполучення, виконує функцію будь-якого члена речення; порядковий числівник –функцію означення;
Прийменник - службова частина мови, що вказує на відношення (зв`язки) між словами в реченні та уточнює граматичні значення іменників;
Сполучник - службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення засобами сурядного чи підрядного зв`язку;
Частка - службова частина мови, що надає окремим словам і реченням смислових чи емоційних відтінків у словотворенні й при передачі в реченні значень вказівних, підсилювальних, видільних, заперечних, стверджувальних, питальних, спонукальних;
Вигук - слово, що належить до особливого граматичного класу, не є повнозначною частиною мови, виражає різні емоції й почуття, звуконаслідування, спонукання; може виконувати в тексті функцію еквівалента речення;
Синтаксис - розділ граматики, що вивчає будову і зміст синтаксичних одиниць – словосполучень і речень, описує властиві їм синтаксичні зв`язки, визначає члени речення, подає класифікації синтаксичних одиниць, встановлює основні характеристики тексту, в якому функціонують словосполучення і речення;
Будова, форма і зміст, значення синтаксичних одиниць - будова, форма синтаксичної одиниці – це її вміст і спосіб організації; зміст, значення синтаксичної одиниці – її співвідношення з об`єктивною діяльністю;
Синтаксичний зв`язок - форма граматичної залежності між словами у словосполученні і реченнями;
Невідповідність між формою і змістом – мовна асиметрія - властивість синтаксичних одиниць, що полягає у вираженні їх змісту нетиповою формою;
Зв’язок сурядності - зв`язок, що виникає, як правило, між незалежними словами чи реченнями (незалежними словами у неподільних сполуках типу і так і сяк; ні те ні се), однорідними членами речення і сурядними частинами складного речення;
Зв’язок підрядності - зв`язок, що виникає при підпорядкуванні одного слова чи речення іншому слову чи реченню;
Узгодження - вид підрядного зв`язку, при якому слова в словосполученні пов`язані способом підпорядкування залежного слова головному в роді, числі й відмінку;
Повне/неповне узгодження - нездійснення одного з напрямів узгодження (роду чи числа);
Керування - вид підрядного зв`язку, при якому головне слово вимагає певної відмінкової форми від залежного (з прийменником чи без прийменника);
     

 

Прилягання - вид підрядного зв`язку, при якому зберігається змістова залежність між словами в словосполученні, але відсутні її формальні показники;
Словосполучення - синтаксична одиниця, що складається, як правило, з двох слів, пов`язаних підрядним зв`язком; функціонує у реченні як його складова частина, але може становити і назву окремого поняття;
Неподільне словосполучення - ім`я, складна назва предмета;
Речення - граматично й інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, що формує, виражає думки і служить засобом їх обміну (комунікації)
Просте речення - речення, в якому відображені одна подія, факт, повідомлення у формі одного діяча і його дії (чи тільки у форму назви предмета думки)
Односкладне речення - просте речення, в якому названо лише предмет думки як один головний член;
називне речення - односкладне речення, в якому лише стверджується існуванням предмета, явища без вказівки на дію;
Безособове речення - односкладне речення, в якому названо лише дію уявного або стан неіснуючого діяча (стан природи);
Двоскладне речення - синтаксична конструкція, що має два основні члени речення: підмет і присудок;
Граматично-елементарне просте речення - просте речення, кількість членів якого є мінімально достатньою для повного вираження думки;
Поширене просте речення - речення, що має головні й другорядні члени;
Ускладнення структури простого речення - таке поширення речень, при якому ускладнюється його зміст і форма (засобами вставних слів і речень, звертань);
Підмет - головний член речення, назва діяча як предмета думки (хто? що?);
Простий підмет - проста однослівна форма і форма нерозкладного словосполучення;
Присудок - головний член речення, назва дії або стану діяча як предмета думки (що робить? що робиться?), а також його головна для промовця ознака (хто (що) є діяч?);
Присудок простий - присудок у формі дієслова в одному із його граматичних способів;
Присудок дієслівний складений - присудок у формі допоміжного дієслова та інфінітива;
Присудок іменний складений - присудок у форму допоміжного дієслова бути (в різних часових формах) та іменної частини; в теперішньому часі зв`язка може не вживатися;
Присудок подвійний - присудок, що утворюється в одному простому висловленні, на ґрунті одної граматичної основи;
Додаток - другорядний член речення, який виступає у реченні переважно як об`єкт дії, виражений іменником у непрямих відмінках або частинами мови, що виступають у його ролі;
Додаток прямий - додаток у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові;
Додаток непрямий - додаток в усіх інших формах;
Означення - другорядний член речення, який виступає у реченні як ознака діяча – підмета, додатка чи обставини;
Означення узгоджене - означення, виражене властивою йому формою прикметника, дієприкметника, займенника і порядкового числівника;
Означення неузгоджене -означення, виражене невластивою формою: іменником, дієсловом, прислівником, словосполученням;
Означення-прикладка - означення як друга назва предмета, часом поетична;
Обставина - другорядний член речення, який виступає у реченні у ролі виразника обставин, за яких відбувається взаємодія між підметом-діячем і присудком (час, місце, мета та ін.);
Однорідні члени речення - члени речення, які перебувають в одній синтаксичній позиції, виконують функцію одного члена речення (однорідні підмети, присудки, означення, додатки, обставини);
Однорідні означення - означення, які характеризують предмет в одній площині (кольору, якості, розміру);
Неоднорідні означення -означення, які характеризують предмет з різних боків (розміру, якості, будови та ін.);
Відокремлені члени речення - члени речення, які ускладнюють граматично елементарне речення, виникають при зміні типової позиції в реченні (відокремлені означення), при уточненні додатків і обставин, можуть виступати у формі зворотів (дієприкметникового, дієприслівникового), прикладки;
Вставні слова, словосполучення, речення - компоненти речення, що виводяться за склад членів речення, ускладнюють його, поширюючи його зміст;
Звертання - компонент речення, що є адресатом, до якого звертається мовець, спонукаючи до дії, або повідомляючи свої думки, наміри, мрії;
Складне речення - речення, в якому відображено кілька подій, складається з кількох висловлень, які виступають як складові частини одного речення;
Складносурядне речення - складне речення з формально рівноправними складовими частинами, кожна з яких є реченням повною граматичною основою;
Складносурядне речення - складне речення, в якому є одне головне і одне або кілька підрядних, граматично й за змістом залежних від головного;
Спосіб підрядності речень у складнопідрядному - форма залежності підрядного (підрядних) речення від головного: як поширювач будь-якого члена речення у головному чи його замінник, а також при багатопідрядності форма взаємовідношень між підрядними: паралельна, послідовна, субпідрядна;

 

 

Складнопідрядне речення з підрядним означальним - складне речення з підрядним ознаки до будь-якого члена головного речення;
Складнопідрядне речення з підрядним з`ясувальним - складне речення з підрядним, що стосується присудка головного як додаток при ньому та пояснює підмет чи присудок;
Складнопідрядне речення з підрядним обставинним: місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допусто­вості, способу дії, міри та ступеня - складне речення, в якому підпорядковане виконує одну із вказаних обставинних функцій;
Безсловникове складне речення - складне речення з граматично й за змістом рівноправними чи нерівноправними частинами (складовими реченнями), що з`єднуються без сполучників і сполучних слів;
Текст - складне синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв`язку між реченнями й абзацами;
Стилістика української мови - система стилів і стилістичних засобів української мови, а також мовознавча наука, що їх вивчає;
Стиль - різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільно-виробничої діяльності мовців, систему понять і відношень у цій сфері. Кожний стиль, маючи і нейтральні загальновживані мовні одиниці, характеризується своїми мовними одиницями, що сприймаються мовцями як ознака (особливість) даного стилю і називаються стилістичними засобами. Роль стилістичних засобів можуть виконувати одиниці всіх рівнів мови, якщо вони у зіставленні з нейтральними набувають забарвлення: звуки, морфеми (наприклад, суфікси здрібнілості, згрубілості), слова, словосполучення, типи речень;
Стилістична норма - доцільність використання слова у межах стилю в текстах певного жанру відповідно до теми, ідеї, комунікативної настанови мовця.

 

 






© 2023 :: MyLektsii.ru :: Мои Лекции
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
Копирование текстов разрешено только с указанием индексируемой ссылки на источник.