Главная страница
Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
|
VI. Безсполучникове складне речення
1. Речення складне, безсполучникове. 2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. З однотипними, різнотипними частинами чи ускладненого типу. 4. Якими засобами виражені смислові і синтаксичні зв'язки між частинами речення. 5. Частини складного речення аналізуємо за схемами синтаксичного розбору складносурядного і складнопідрядного речення. 6. Пунктуація.
VII. Складне речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками
1. Речення складне з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками. 2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. Частини складного речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками (прості, складні речення), 4. Частини складного речення аналізуються за схемами синтаксичного розбору складносурядного, складнопідрядного, безсполучникового складного речення. 5. Пунктуація.
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
ОСНОВНИХ МОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
У словнику пропонується визначення і тлумачення основних мовних термінів і понять шкільного курсу української мови та короткий зміст їх з метою більшого увиразнення й упорядкування знань абітурієнтів.
Для зручності користування словником терміни згруповані тематично за розділами курсу. Це дозволяє розуміти мовні поняття в системі, відображає їх взаємну обумовленість.
Мова
| - найважливіший засіб спілкування, формування, вираження й повідомлення думок, почуттів, волевиявлення;
- система матеріальних (за природою) й соціальних (за функціями) знаків, або елементів одиниць (засобів)
| Мовлення
| - форма життя мови, добір і використання мовних одиниць в процесі спілкування. Мова і мовлення співвідносяться як загальна (мова) й часткове, конкретне мовлення;
| Елементи мови
| - звуки, морфеми, слова, словоформи, словосполучення, речення;
| Функції мови
| - комунікативна (спілку вальна); пізнавальна (засіб відображення пізнання дійсності, засіб знань); мислетворча й мислеоформлююча (засіб мислення і форма думки); номінативна (називання предметів, істот); експресивна (вираження емоції і волі); естетична (здатна викликати естетичне задоволення, вид мистецтва);
| Слово
| - основна найменша мовна одиниця для називання предметів, ознак, дій тощо;
| Ознаки слова
| - вільна відтворюваність, повернення, один наголос, звукова єдність, значення (лексичне, граматичне);
| Лексикологія
| - наука про слова (лексикологія), їхні лексичні значення, про лексичну систему та їхній розвиток;
|
Лексика
| - система всіх слів даної мови
| Активна
| - часто вживані, поширені слова;
| Пасивна
| - рідко вживані слова, або такі, що вийшли з ужитку;
| Загальновживана
| - якою користується всі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання
| Розмовна
| - використовується в повсякденному спілкуванні;
| Книжна
| - властива письменній літературній мові, вживана в книгах;
| Офіційно-ділова
| - вживана в документах;
| Наукова
| - вживана в науковій літературі
| Професійна
| - вживана в певній професійній сфері;
| Східно-слов’янська
| - що успадкувалася з мови Київської Русі;
| Власне українська
| - що сформувалась в українській мові;
| Запозичена
| - з інших споріднених і неспоріднених мов книжним (через книги) та усним шляхом;
| Нейтральна
| - яка не виражає емоцій, оцінок, ставлення мовця;
| Експресивна
| - яка виражає емоційно-оцінне ставлення мовця, має стилістичне забарвлення;
| Лексичне значення
| - співвіднесеність слів із поняттями, предметами, речами; те що слово називає; внутрішній зміст слова;
| Пряме значення слова
| - безпосередньо спрямоване на предмет; позбавлене образності, первинне;
| Переносне значення
| - виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет за схожістю, функцією, суміжністю; надає текстові образності;
| Багатозначність
| - властивості слова мати кілька значень: пряме (вихідне) й переносне (похідне);
| Синоніми
| - слова, що означають одне поняття, але різні його відтінки, або вирізняються сферою використання;
| Омоніми
| - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням: ключ (журавлів), ключ від хати, ключ (джерело); коса (дівчини), коса (косить);
| Омофони
| - слова, що збігаються звучанням, але відрізняються написанням: на став (іменник з прийменником), настав (дієслово); на шию (іменник з прикметником), нашию (дієслово в майбут. часі);
| Омографи
| - слова, що однаково пишуться, але мають різні значення та вимову: з а мок, зам о к; о рган, орг а н;
| Омоформи
| - слова, що зберігають омонімічність тільки в одній формі: мила (прикметник), мила (дієслово у мин. часі), мила (іменник у род. відмінку); три (числівник), три (дієслово в наказ. способі);
| Антоніми
| - слова з протилежним значенням: холод – тепло; день – ніч; зима – літо; любов – ненависть;
| Пароніми
| - схожі слова, що мають різне значення: ефективний, ефектний; економний, економічний;
| Фразеологія
| - розділ науки про мову, який вивчає усталені словосполучення та вирази, що мають цілісне здебільшого переносне значення: замилювати очі; байдики бити; пекти раків; притча воязицех; чи багаті, тим і раді;
| Лексикографія
| - принципи і правила укладання словників;
| Словник
| - зібрання слів, упорядкованих за алфавітом і певними критеріями добору;
| Орфоепічні
| - подає норми літературної вимови й наголосу;
| Орфографічний
| - фіксує правильне написання слів;
| Перекладний
| - подає переклади слів з однієї мови на іншу; термінологічний містить у собі систему термінів певної галузі;
| Тлумачний
| - розкриває лексичне значення слів і їхні відтінки;
| Іншомовних слів
| - вказує, звідки запозичене слово і яке його значення;
| Фонетика
| - розділ науки про мову, в якому вивчаються й описуються мовні звуки, їх класифікація й зміни в процесі мовного розвитку; фонетика встановлює фонетичні закони даної мови й нормує літературну вимову: система звуків, наголос, інтонація;
| Голосні звуки
| - звуки, що вимовляються за участю голосу й мають вільну артикуляцію (творення);
| Приголосні звуки
| - звуки, що творяться з перешкодами на шляху видихування повітря, мають напружену артикуляцію;
| Буква
| - графічне зображення звука;
| Букви і звуки
| - співвідносяться: або прямо, коли одному звукові відповідає одна буква, або ускладно, коли одному звукові відповідають дві букви дж, дз(джміль, ґудзь) чи кількома звуками – одна буква щ– (штш);
| Приголосні звуки
| - поділ за участю голосу (дзвінкі/глухі);
| М’які/тверді
| - поділ за здатністю до пом`якшення;
| Губні
| - поділ за місцем творення;
| Передньоязикові
Середньоязикові
Задньоязикові
Носові
Плавні
|
| Орфоепія
| - розділ фонетики, що встановлює норми вимови звуків та інтонування;
| Наголос
| - вимова одного із складів слова з більшою силою голосу – виділення складу голосом;
| Інтонація, інтонування
| - тон і сила голосу, що увиразнюють висловлення, оформлюють в речення розповідні, питальні, окличні, передають відтінки значень;
| Морфологія
| - розділ граматики, в якому вивчається будова слова, словотвір і частини мови;
| Будова слова
| - складання слова з лексично і граматично значущих частин;
| Морфема
| - найменша значуща частина слова (при-мітка, поет, поет-ес-а);
| Основа слова
| - частина слова, що виражає його лексичне значення;
| Основна непохідна
| - основа, яка не поділяється на інші морфеми;
| Закінчення
| - змінна частина слова, що служить для творення граматичних форм і зв`язку слів у реченні;
| Корінь
| - спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне лексичне значення;
| Суфікс
| - частина похідної основи, що стоїть після кореня і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
| Префікс
| - частина похідної основи, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових граматичних форм і слів;
| Способи словотворення
| - вживані засоби творення нових слів: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація); неморфологічні (перехід однієї мови в іншу, зрощення, переосмислення слів);
| Словотвірний аналіз
| - пошук твірної, тобто найближчої до аналізованого слова, основи; після цього відтворення всього твірного ланцюжка аж до спільного кореня
| Частини мови
| - основні лексико-граматичні розряди (або класи) слів, що об`єднуються за спільними граматичними значеннями і за функцією;
| Самостійні частини мови
| - частини мови, що мають лексичне значення і виконують функцію членів речення (іменник, дієслово, прикметник, прислівник, числівник, займенник);
| Службові частини мови
| - частини мови, які виконують службову функцію, як показники відношень між словами (прийменник), засоби зв`язку між словами і реченнями (сполучник); надання відтінків словам і реченням (частки; вигук не виконує подібної службової функції, а виражає почуття, емоції, вольові реакції, звукові уявлення;
| Іменник
| - самостійна частина мови, що виражає узагальнену предметність (назви конкретних і абстрактних понять, істот і неістот, власні і загальні); має граматичні значення роду, числа й відмінка; відповідає на питання хто? що?; виконує функцію підмета, іменної частини присудка, означення, додатка й обставини;
| Відмінювання відміни іменників
| - зміна іменників за відмінками у межах типів-відмін: І, ІІ, ІІІ, ІV і груп: твердої й м`якої;
| Прикметник
| - самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета як якісно, відносно чи присвійно; змінюється за відмінками, родами числами залежно від слова, яке означає; відповідає на питання який? чий?; виконує функції означення чи іменної частини присудка;
| Дієслово
| - самостійна частина мови, що виражає дію або стан предмета; має граматичні значення: часу, виду, способу, перехідності/неперехідності, стану, особи, числа: відповідає на питання що робить? що робиться?; виконує функцію підмета (інфінітив), присудка, додатка, означення;
| Дієвідмінювання
| - зміна дієслів за особами й числами в І і ІІ дієвідмінах
| Особові форми дієслів
| - усі форми в теперішньому та майбутньому часі дійсного способу і в наказовому способі, які змінюються за особами;
| Безособові дієслова
| - дієслова, що не передбачають уяви про діяча, особу як виконавця дії;
| Неозначена і незамінна
| - форма дієслова, що має граматичні значення перехідності/неперехідності і виду, відповідає лише питання що робити?
| Дієприкметник
| - змінна дієслівна форма, що називає ознаку предмета дією, поєднуючи лексичні й граматичні значення дієслова й прикметника (значення дієслова: час, вид, стан; значення прикметника: рід, число, відмінок, прикметникові функції у реченні);
| Дієприслівник
| - незмінювана дієслівна форма, яка поєднуючи значення дієслова і прислівника, або називає додаткову дію або характеризує, як прислівник, основну (значення дієслова: час, вид перехідність; значення прислівника: незмінність, синтаксична роль обставини);
| Прислівник
| - самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета; граматично незамінна; відповідає на питання як? коли? де? чому? з якою метою?; виконує функцію обставини;
| Займенник
| - самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх; виконує функції, співвідносні з відповідними функціями тих слів, замість яких уживається;
| Числівник
| - самостійна частина мови, яка називає кількість предметів або їх порядок при лічбі; відповідає на питання який? котрий?; поєднаний разом з іменником у кількісна словосполучення, виконує функцію будь-якого члена речення; порядковий числівник –функцію означення;
| Прийменник
| - службова частина мови, що вказує на відношення (зв`язки) між словами в реченні та уточнює граматичні значення іменників;
| Сполучник
| - службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення засобами сурядного чи підрядного зв`язку;
| Частка
| - службова частина мови, що надає окремим словам і реченням смислових чи емоційних відтінків у словотворенні й при передачі в реченні значень вказівних, підсилювальних, видільних, заперечних, стверджувальних, питальних, спонукальних;
| Вигук
| - слово, що належить до особливого граматичного класу, не є повнозначною частиною мови, виражає різні емоції й почуття, звуконаслідування, спонукання; може виконувати в тексті функцію еквівалента речення;
| Синтаксис
| - розділ граматики, що вивчає будову і зміст синтаксичних одиниць – словосполучень і речень, описує властиві їм синтаксичні зв`язки, визначає члени речення, подає класифікації синтаксичних одиниць, встановлює основні характеристики тексту, в якому функціонують словосполучення і речення;
| Будова, форма і зміст, значення синтаксичних одиниць
| - будова, форма синтаксичної одиниці – це її вміст і спосіб організації; зміст, значення синтаксичної одиниці – її співвідношення з об`єктивною діяльністю;
| Синтаксичний зв`язок
| - форма граматичної залежності між словами у словосполученні і реченнями;
| Невідповідність між формою і змістом – мовна асиметрія
| - властивість синтаксичних одиниць, що полягає у вираженні їх змісту нетиповою формою;
| Зв’язок сурядності
| - зв`язок, що виникає, як правило, між незалежними словами чи реченнями (незалежними словами у неподільних сполуках типу і так і сяк; ні те ні се), однорідними членами речення і сурядними частинами складного речення;
| Зв’язок підрядності
| - зв`язок, що виникає при підпорядкуванні одного слова чи речення іншому слову чи реченню;
| Узгодження
| - вид підрядного зв`язку, при якому слова в словосполученні пов`язані способом підпорядкування залежного слова головному в роді, числі й відмінку;
| Повне/неповне узгодження
| - нездійснення одного з напрямів узгодження (роду чи числа);
| Керування
| - вид підрядного зв`язку, при якому головне слово вимагає певної відмінкової форми від залежного (з прийменником чи без прийменника);
| | | |
Прилягання
| - вид підрядного зв`язку, при якому зберігається змістова залежність між словами в словосполученні, але відсутні її формальні показники;
| Словосполучення
| - синтаксична одиниця, що складається, як правило, з двох слів, пов`язаних підрядним зв`язком; функціонує у реченні як його складова частина, але може становити і назву окремого поняття;
| Неподільне словосполучення
| - ім`я, складна назва предмета;
| Речення
| - граматично й інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, що формує, виражає думки і служить засобом їх обміну (комунікації)
| Просте речення
| - речення, в якому відображені одна подія, факт, повідомлення у формі одного діяча і його дії (чи тільки у форму назви предмета думки)
| Односкладне речення
| - просте речення, в якому названо лише предмет думки як один головний член;
| називне речення
| - односкладне речення, в якому лише стверджується існуванням предмета, явища без вказівки на дію;
| Безособове речення
| - односкладне речення, в якому названо лише дію уявного або стан неіснуючого діяча (стан природи);
| Двоскладне речення
| - синтаксична конструкція, що має два основні члени речення: підмет і присудок;
| Граматично-елементарне просте речення
| - просте речення, кількість членів якого є мінімально достатньою для повного вираження думки;
| Поширене просте речення
| - речення, що має головні й другорядні члени;
| Ускладнення структури простого речення
| - таке поширення речень, при якому ускладнюється його зміст і форма (засобами вставних слів і речень, звертань);
| Підмет
| - головний член речення, назва діяча як предмета думки (хто? що?);
| Простий підмет
| - проста однослівна форма і форма нерозкладного словосполучення;
| Присудок
| - головний член речення, назва дії або стану діяча як предмета думки (що робить? що робиться?), а також його головна для промовця ознака (хто (що) є діяч?);
| Присудок простий
| - присудок у формі дієслова в одному із його граматичних способів;
| Присудок дієслівний складений
| - присудок у формі допоміжного дієслова та інфінітива;
| Присудок іменний складений
| - присудок у форму допоміжного дієслова бути (в різних часових формах) та іменної частини; в теперішньому часі зв`язка може не вживатися;
| Присудок подвійний
| - присудок, що утворюється в одному простому висловленні, на ґрунті одної граматичної основи;
| Додаток
| - другорядний член речення, який виступає у реченні переважно як об`єкт дії, виражений іменником у непрямих відмінках або частинами мови, що виступають у його ролі;
| Додаток прямий
| - додаток у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові;
| Додаток непрямий
| - додаток в усіх інших формах;
| Означення
| - другорядний член речення, який виступає у реченні як ознака діяча – підмета, додатка чи обставини;
| Означення узгоджене
| - означення, виражене властивою йому формою прикметника, дієприкметника, займенника і порядкового числівника;
| Означення неузгоджене
| -означення, виражене невластивою формою: іменником, дієсловом, прислівником, словосполученням;
| Означення-прикладка
| - означення як друга назва предмета, часом поетична;
| Обставина
| - другорядний член речення, який виступає у реченні у ролі виразника обставин, за яких відбувається взаємодія між підметом-діячем і присудком (час, місце, мета та ін.);
| Однорідні члени речення
| - члени речення, які перебувають в одній синтаксичній позиції, виконують функцію одного члена речення (однорідні підмети, присудки, означення, додатки, обставини);
| Однорідні означення
| - означення, які характеризують предмет в одній площині (кольору, якості, розміру);
| Неоднорідні означення
| -означення, які характеризують предмет з різних боків (розміру, якості, будови та ін.);
| Відокремлені члени речення
| - члени речення, які ускладнюють граматично елементарне речення, виникають при зміні типової позиції в реченні (відокремлені означення), при уточненні додатків і обставин, можуть виступати у формі зворотів (дієприкметникового, дієприслівникового), прикладки;
| Вставні слова, словосполучення, речення
| - компоненти речення, що виводяться за склад членів речення, ускладнюють його, поширюючи його зміст;
| Звертання
| - компонент речення, що є адресатом, до якого звертається мовець, спонукаючи до дії, або повідомляючи свої думки, наміри, мрії;
| Складне речення
| - речення, в якому відображено кілька подій, складається з кількох висловлень, які виступають як складові частини одного речення;
| Складносурядне речення
| - складне речення з формально рівноправними складовими частинами, кожна з яких є реченням повною граматичною основою;
| Складносурядне речення
| - складне речення, в якому є одне головне і одне або кілька підрядних, граматично й за змістом залежних від головного;
| Спосіб підрядності речень у складнопідрядному
| - форма залежності підрядного (підрядних) речення від головного: як поширювач будь-якого члена речення у головному чи його замінник, а також при багатопідрядності форма взаємовідношень між підрядними: паралельна, послідовна, субпідрядна;
|
Складнопідрядне речення з підрядним означальним
| - складне речення з підрядним ознаки до будь-якого члена головного речення;
| Складнопідрядне речення з підрядним з`ясувальним
| - складне речення з підрядним, що стосується присудка головного як додаток при ньому та пояснює підмет чи присудок;
| Складнопідрядне речення з підрядним обставинним: місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допустовості, способу дії, міри та ступеня
| - складне речення, в якому підпорядковане виконує одну із вказаних обставинних функцій;
| Безсловникове складне речення
| - складне речення з граматично й за змістом рівноправними чи нерівноправними частинами (складовими реченнями), що з`єднуються без сполучників і сполучних слів;
| Текст
| - складне синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв`язку між реченнями й абзацами;
| Стилістика української мови
| - система стилів і стилістичних засобів української мови, а також мовознавча наука, що їх вивчає;
| Стиль
| - різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільно-виробничої діяльності мовців, систему понять і відношень у цій сфері. Кожний стиль, маючи і нейтральні загальновживані мовні одиниці, характеризується своїми мовними одиницями, що сприймаються мовцями як ознака (особливість) даного стилю і називаються стилістичними засобами. Роль стилістичних засобів можуть виконувати одиниці всіх рівнів мови, якщо вони у зіставленні з нейтральними набувають забарвлення: звуки, морфеми (наприклад, суфікси здрібнілості, згрубілості), слова, словосполучення, типи речень;
| Стилістична норма
| - доцільність використання слова у межах стилю в текстах певного жанру відповідно до теми, ідеї, комунікативної настанови мовця.
|
|