Главная страница Случайная страница
Разделы сайта
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!
VI. Безсполучникове складне речення
⇐ ПредыдущаяСтр 13 из 13
|
|
1. Речення складне, безсполучникове. 2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. З однотипними, різнотипними частинами чи ускладненого типу. 4. Якими засобами виражені смислові і синтаксичні зв'язки між частинами речення. 5. Частини складного речення аналізуємо за схемами синтаксичного розбору складносурядного і складнопідрядного речення. 6. Пунктуація.
VII. Складне речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками
1. Речення складне з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками.
2. Розповідне, питальне, спонукальне; окличне, неокличне. 3. Частини складного речення з сполучниковими і безсполучниковими зв'язками (прості, складні речення), 4. Частини складного речення аналізуються за схемами синтаксичного розбору складносурядного, складнопідрядного, безсполучникового складного речення.
5. Пунктуація.
СЛОВНИК-ДОВІДНИК
ОСНОВНИХ МОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
У словнику пропонується визначення і тлумачення основних мовних термінів і понять шкільного курсу української мови та короткий зміст їх з метою більшого увиразнення й упорядкування знань абітурієнтів.
Для зручності користування словником терміни згруповані тематично за розділами курсу. Це дозволяє розуміти мовні поняття в системі, відображає їх взаємну обумовленість.
| Мова | - найважливіший засіб спілкування, формування, вираження й повідомлення думок, почуттів, волевиявлення; - система матеріальних (за природою) й соціальних (за функціями) знаків, або елементів одиниць (засобів) |
| Мовлення | - форма життя мови, добір і використання мовних одиниць в процесі спілкування. Мова і мовлення співвідносяться як загальна (мова) й часткове, конкретне мовлення; |
| Елементи мови | - звуки, морфеми, слова, словоформи, словосполучення, речення; |
| Функції мови | - комунікативна (спілку вальна); пізнавальна (засіб відображення пізнання дійсності, засіб знань); мислетворча й мислеоформлююча (засіб мислення і форма думки); номінативна (називання предметів, істот); експресивна (вираження емоції і волі); естетична (здатна викликати естетичне задоволення, вид мистецтва); |
| Слово | - основна найменша мовна одиниця для називання предметів, ознак, дій тощо; |
| Ознаки слова | - вільна відтворюваність, повернення, один наголос, звукова єдність, значення (лексичне, граматичне); |
| Лексикологія | - наука про слова (лексикологія), їхні лексичні значення, про лексичну систему та їхній розвиток; |
| Лексика | - система всіх слів даної мови | |
| Активна | - часто вживані, поширені слова; | |
| Пасивна | - рідко вживані слова, або такі, що вийшли з ужитку; | |
| Загальновживана | - якою користується всі носії мови незалежно від професії, освіти, місця проживання | |
| Розмовна | - використовується в повсякденному спілкуванні; | |
| Книжна | - властива письменній літературній мові, вживана в книгах; | |
| Офіційно-ділова | - вживана в документах; | |
| Наукова | - вживана в науковій літературі | |
| Професійна | - вживана в певній професійній сфері; | |
| Східно-слов’янська | - що успадкувалася з мови Київської Русі; | |
| Власне українська | - що сформувалась в українській мові; | |
| Запозичена | - з інших споріднених і неспоріднених мов книжним (через книги) та усним шляхом; | |
| Нейтральна | - яка не виражає емоцій, оцінок, ставлення мовця; | |
| Експресивна | - яка виражає емоційно-оцінне ставлення мовця, має стилістичне забарвлення; | |
| Лексичне значення | - співвіднесеність слів із поняттями, предметами, речами; те що слово називає; внутрішній зміст слова; | |
| Пряме значення слова | - безпосередньо спрямоване на предмет; позбавлене образності, первинне; | |
| Переносне значення | - виникло внаслідок перенесення назви на інший предмет за схожістю, функцією, суміжністю; надає текстові образності; | |
| Багатозначність | - властивості слова мати кілька значень: пряме (вихідне) й переносне (похідне); | |
| Синоніми | - слова, що означають одне поняття, але різні його відтінки, або вирізняються сферою використання; | |
| Омоніми | - слова, однакові за звучанням, але різні за значенням: ключ (журавлів), ключ від хати, ключ (джерело); коса (дівчини), коса (косить); | |
| Омофони | - слова, що збігаються звучанням, але відрізняються написанням: на став (іменник з прийменником), настав (дієслово); на шию (іменник з прикметником), нашию (дієслово в майбут. часі); | |
| Омографи | - слова, що однаково пишуться, але мають різні значення та вимову: з а мок, зам о к; о рган, орг а н; | |
| Омоформи | - слова, що зберігають омонімічність тільки в одній формі: мила (прикметник), мила (дієслово у мин. часі), мила (іменник у род. відмінку); три (числівник), три (дієслово в наказ. способі); | |
| Антоніми | - слова з протилежним значенням: холод – тепло; день – ніч; зима – літо; любов – ненависть; | |
| Пароніми | - схожі слова, що мають різне значення: ефективний, ефектний; економний, економічний; | |
| Фразеологія | - розділ науки про мову, який вивчає усталені словосполучення та вирази, що мають цілісне здебільшого переносне значення: замилювати очі; байдики бити; пекти раків; притча воязицех; чи багаті, тим і раді; | |
| Лексикографія | - принципи і правила укладання словників; | |
| Словник | - зібрання слів, упорядкованих за алфавітом і певними критеріями добору; | |
| Орфоепічні | - подає норми літературної вимови й наголосу; | |
| Орфографічний | - фіксує правильне написання слів; | |
| Перекладний | - подає переклади слів з однієї мови на іншу; термінологічний містить у собі систему термінів певної галузі; | |
| Тлумачний | - розкриває лексичне значення слів і їхні відтінки; | |
| Іншомовних слів | - вказує, звідки запозичене слово і яке його значення; | |
| Фонетика | - розділ науки про мову, в якому вивчаються й описуються мовні звуки, їх класифікація й зміни в процесі мовного розвитку; фонетика встановлює фонетичні закони даної мови й нормує літературну вимову: система звуків, наголос, інтонація; | |
| Голосні звуки | - звуки, що вимовляються за участю голосу й мають вільну артикуляцію (творення); | |
| Приголосні звуки | - звуки, що творяться з перешкодами на шляху видихування повітря, мають напружену артикуляцію; | |
| Буква | - графічне зображення звука; | |
| Букви і звуки | - співвідносяться: або прямо, коли одному звукові відповідає одна буква, або ускладно, коли одному звукові відповідають дві букви дж, дз(джміль, ґудзь) чи кількома звуками – одна буква щ– (штш); | |
| Приголосні звуки | - поділ за участю голосу (дзвінкі/глухі); | |
| М’які/тверді | - поділ за здатністю до пом`якшення; | |
| Губні | - поділ за місцем творення; | |
| Передньоязикові Середньоязикові Задньоязикові Носові Плавні | ||
| Орфоепія | - розділ фонетики, що встановлює норми вимови звуків та інтонування; | |
| Наголос | - вимова одного із складів слова з більшою силою голосу – виділення складу голосом; | |
| Інтонація, інтонування | - тон і сила голосу, що увиразнюють висловлення, оформлюють в речення розповідні, питальні, окличні, передають відтінки значень; | |
| Морфологія | - розділ граматики, в якому вивчається будова слова, словотвір і частини мови; | |
| Будова слова | - складання слова з лексично і граматично значущих частин; | |
| Морфема | - найменша значуща частина слова (при-мітка, поет, поет-ес-а); | |
| Основа слова | - частина слова, що виражає його лексичне значення; | |
| Основна непохідна | - основа, яка не поділяється на інші морфеми; | |
| Закінчення | - змінна частина слова, що служить для творення граматичних форм і зв`язку слів у реченні; | |
| Корінь | - спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне лексичне значення; | |
| Суфікс | - частина похідної основи, що стоїть після кореня і служить для утворення нових граматичних форм і слів; | |
| Префікс | - частина похідної основи, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових граматичних форм і слів; | |
| Способи словотворення | - вживані засоби творення нових слів: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація); неморфологічні (перехід однієї мови в іншу, зрощення, переосмислення слів); | |
| Словотвірний аналіз | - пошук твірної, тобто найближчої до аналізованого слова, основи; після цього відтворення всього твірного ланцюжка аж до спільного кореня | |
| Частини мови | - основні лексико-граматичні розряди (або класи) слів, що об`єднуються за спільними граматичними значеннями і за функцією; | |
| Самостійні частини мови | - частини мови, що мають лексичне значення і виконують функцію членів речення (іменник, дієслово, прикметник, прислівник, числівник, займенник); | |
| Службові частини мови | - частини мови, які виконують службову функцію, як показники відношень між словами (прийменник), засоби зв`язку між словами і реченнями (сполучник); надання відтінків словам і реченням (частки; вигук не виконує подібної службової функції, а виражає почуття, емоції, вольові реакції, звукові уявлення; | |
| Іменник | - самостійна частина мови, що виражає узагальнену предметність (назви конкретних і абстрактних понять, істот і неістот, власні і загальні); має граматичні значення роду, числа й відмінка; відповідає на питання хто? що?; виконує функцію підмета, іменної частини присудка, означення, додатка й обставини; | |
| Відмінювання відміни іменників | - зміна іменників за відмінками у межах типів-відмін: І, ІІ, ІІІ, ІV і груп: твердої й м`якої; | |
| Прикметник | - самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета як якісно, відносно чи присвійно; змінюється за відмінками, родами числами залежно від слова, яке означає; відповідає на питання який? чий?; виконує функції означення чи іменної частини присудка; | |
| Дієслово | - самостійна частина мови, що виражає дію або стан предмета; має граматичні значення: часу, виду, способу, перехідності/неперехідності, стану, особи, числа: відповідає на питання що робить? що робиться?; виконує функцію підмета (інфінітив), присудка, додатка, означення; | |
| Дієвідмінювання | - зміна дієслів за особами й числами в І і ІІ дієвідмінах | |
| Особові форми дієслів | - усі форми в теперішньому та майбутньому часі дійсного способу і в наказовому способі, які змінюються за особами; | |
| Безособові дієслова | - дієслова, що не передбачають уяви про діяча, особу як виконавця дії; | |
| Неозначена і незамінна | - форма дієслова, що має граматичні значення перехідності/неперехідності і виду, відповідає лише питання що робити? | |
| Дієприкметник | - змінна дієслівна форма, що називає ознаку предмета дією, поєднуючи лексичні й граматичні значення дієслова й прикметника (значення дієслова: час, вид, стан; значення прикметника: рід, число, відмінок, прикметникові функції у реченні); | |
| Дієприслівник | - незмінювана дієслівна форма, яка поєднуючи значення дієслова і прислівника, або називає додаткову дію або характеризує, як прислівник, основну (значення дієслова: час, вид перехідність; значення прислівника: незмінність, синтаксична роль обставини); | |
| Прислівник | - самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета; граматично незамінна; відповідає на питання як? коли? де? чому? з якою метою?; виконує функцію обставини; | |
| Займенник | - самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість, не називаючи їх; виконує функції, співвідносні з відповідними функціями тих слів, замість яких уживається; | |
| Числівник | - самостійна частина мови, яка називає кількість предметів або їх порядок при лічбі; відповідає на питання який? котрий?; поєднаний разом з іменником у кількісна словосполучення, виконує функцію будь-якого члена речення; порядковий числівник –функцію означення; | |
| Прийменник | - службова частина мови, що вказує на відношення (зв`язки) між словами в реченні та уточнює граматичні значення іменників; | |
| Сполучник | - службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення засобами сурядного чи підрядного зв`язку; | |
| Частка | - службова частина мови, що надає окремим словам і реченням смислових чи емоційних відтінків у словотворенні й при передачі в реченні значень вказівних, підсилювальних, видільних, заперечних, стверджувальних, питальних, спонукальних; | |
| Вигук | - слово, що належить до особливого граматичного класу, не є повнозначною частиною мови, виражає різні емоції й почуття, звуконаслідування, спонукання; може виконувати в тексті функцію еквівалента речення; | |
| Синтаксис | - розділ граматики, що вивчає будову і зміст синтаксичних одиниць – словосполучень і речень, описує властиві їм синтаксичні зв`язки, визначає члени речення, подає класифікації синтаксичних одиниць, встановлює основні характеристики тексту, в якому функціонують словосполучення і речення; | |
| Будова, форма і зміст, значення синтаксичних одиниць | - будова, форма синтаксичної одиниці – це її вміст і спосіб організації; зміст, значення синтаксичної одиниці – її співвідношення з об`єктивною діяльністю; | |
| Синтаксичний зв`язок | - форма граматичної залежності між словами у словосполученні і реченнями; | |
| Невідповідність між формою і змістом – мовна асиметрія | - властивість синтаксичних одиниць, що полягає у вираженні їх змісту нетиповою формою; | |
| Зв’язок сурядності | - зв`язок, що виникає, як правило, між незалежними словами чи реченнями (незалежними словами у неподільних сполуках типу і так і сяк; ні те ні се), однорідними членами речення і сурядними частинами складного речення; | |
| Зв’язок підрядності | - зв`язок, що виникає при підпорядкуванні одного слова чи речення іншому слову чи реченню; | |
| Узгодження | - вид підрядного зв`язку, при якому слова в словосполученні пов`язані способом підпорядкування залежного слова головному в роді, числі й відмінку; | |
| Повне/неповне узгодження | - нездійснення одного з напрямів узгодження (роду чи числа); | |
| Керування | - вид підрядного зв`язку, при якому головне слово вимагає певної відмінкової форми від залежного (з прийменником чи без прийменника); | |
| Прилягання | - вид підрядного зв`язку, при якому зберігається змістова залежність між словами в словосполученні, але відсутні її формальні показники; |
| Словосполучення | - синтаксична одиниця, що складається, як правило, з двох слів, пов`язаних підрядним зв`язком; функціонує у реченні як його складова частина, але може становити і назву окремого поняття; |
| Неподільне словосполучення | - ім`я, складна назва предмета; |
| Речення | - граматично й інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, що формує, виражає думки і служить засобом їх обміну (комунікації) |
| Просте речення | - речення, в якому відображені одна подія, факт, повідомлення у формі одного діяча і його дії (чи тільки у форму назви предмета думки) |
| Односкладне речення | - просте речення, в якому названо лише предмет думки як один головний член; |
| називне речення | - односкладне речення, в якому лише стверджується існуванням предмета, явища без вказівки на дію; |
| Безособове речення | - односкладне речення, в якому названо лише дію уявного або стан неіснуючого діяча (стан природи); |
| Двоскладне речення | - синтаксична конструкція, що має два основні члени речення: підмет і присудок; |
| Граматично-елементарне просте речення | - просте речення, кількість членів якого є мінімально достатньою для повного вираження думки; |
| Поширене просте речення | - речення, що має головні й другорядні члени; |
| Ускладнення структури простого речення | - таке поширення речень, при якому ускладнюється його зміст і форма (засобами вставних слів і речень, звертань); |
| Підмет | - головний член речення, назва діяча як предмета думки (хто? що?); |
| Простий підмет | - проста однослівна форма і форма нерозкладного словосполучення; |
| Присудок | - головний член речення, назва дії або стану діяча як предмета думки (що робить? що робиться?), а також його головна для промовця ознака (хто (що) є діяч?); |
| Присудок простий | - присудок у формі дієслова в одному із його граматичних способів; |
| Присудок дієслівний складений | - присудок у формі допоміжного дієслова та інфінітива; |
| Присудок іменний складений | - присудок у форму допоміжного дієслова бути (в різних часових формах) та іменної частини; в теперішньому часі зв`язка може не вживатися; |
| Присудок подвійний | - присудок, що утворюється в одному простому висловленні, на ґрунті одної граматичної основи; |
| Додаток | - другорядний член речення, який виступає у реченні переважно як об`єкт дії, виражений іменником у непрямих відмінках або частинами мови, що виступають у його ролі; |
| Додаток прямий | - додаток у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові; |
| Додаток непрямий | - додаток в усіх інших формах; |
| Означення | - другорядний член речення, який виступає у реченні як ознака діяча – підмета, додатка чи обставини; |
| Означення узгоджене | - означення, виражене властивою йому формою прикметника, дієприкметника, займенника і порядкового числівника; |
| Означення неузгоджене | -означення, виражене невластивою формою: іменником, дієсловом, прислівником, словосполученням; |
| Означення-прикладка | - означення як друга назва предмета, часом поетична; |
| Обставина | - другорядний член речення, який виступає у реченні у ролі виразника обставин, за яких відбувається взаємодія між підметом-діячем і присудком (час, місце, мета та ін.); |
| Однорідні члени речення | - члени речення, які перебувають в одній синтаксичній позиції, виконують функцію одного члена речення (однорідні підмети, присудки, означення, додатки, обставини); |
| Однорідні означення | - означення, які характеризують предмет в одній площині (кольору, якості, розміру); |
| Неоднорідні означення | -означення, які характеризують предмет з різних боків (розміру, якості, будови та ін.); |
| Відокремлені члени речення | - члени речення, які ускладнюють граматично елементарне речення, виникають при зміні типової позиції в реченні (відокремлені означення), при уточненні додатків і обставин, можуть виступати у формі зворотів (дієприкметникового, дієприслівникового), прикладки; |
| Вставні слова, словосполучення, речення | - компоненти речення, що виводяться за склад членів речення, ускладнюють його, поширюючи його зміст; |
| Звертання | - компонент речення, що є адресатом, до якого звертається мовець, спонукаючи до дії, або повідомляючи свої думки, наміри, мрії; |
| Складне речення | - речення, в якому відображено кілька подій, складається з кількох висловлень, які виступають як складові частини одного речення; |
| Складносурядне речення | - складне речення з формально рівноправними складовими частинами, кожна з яких є реченням повною граматичною основою; |
| Складносурядне речення | - складне речення, в якому є одне головне і одне або кілька підрядних, граматично й за змістом залежних від головного; |
| Спосіб підрядності речень у складнопідрядному | - форма залежності підрядного (підрядних) речення від головного: як поширювач будь-якого члена речення у головному чи його замінник, а також при багатопідрядності форма взаємовідношень між підрядними: паралельна, послідовна, субпідрядна; |
| Складнопідрядне речення з підрядним означальним | - складне речення з підрядним ознаки до будь-якого члена головного речення; |
| Складнопідрядне речення з підрядним з`ясувальним | - складне речення з підрядним, що стосується присудка головного як додаток при ньому та пояснює підмет чи присудок; |
| Складнопідрядне речення з підрядним обставинним: місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допустовості, способу дії, міри та ступеня | - складне речення, в якому підпорядковане виконує одну із вказаних обставинних функцій; |
| Безсловникове складне речення | - складне речення з граматично й за змістом рівноправними чи нерівноправними частинами (складовими реченнями), що з`єднуються без сполучників і сполучних слів; |
| Текст | - складне синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв`язку між реченнями й абзацами; |
| Стилістика української мови | - система стилів і стилістичних засобів української мови, а також мовознавча наука, що їх вивчає; |
| Стиль | - різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільно-виробничої діяльності мовців, систему понять і відношень у цій сфері. Кожний стиль, маючи і нейтральні загальновживані мовні одиниці, характеризується своїми мовними одиницями, що сприймаються мовцями як ознака (особливість) даного стилю і називаються стилістичними засобами. Роль стилістичних засобів можуть виконувати одиниці всіх рівнів мови, якщо вони у зіставленні з нейтральними набувають забарвлення: звуки, морфеми (наприклад, суфікси здрібнілості, згрубілості), слова, словосполучення, типи речень; |
| Стилістична норма | - доцільність використання слова у межах стилю в текстах певного жанру відповідно до теми, ідеї, комунікативної настанови мовця. |
|
|