Для тих, кому важко скласти речення.

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Наводимо прості речення для переконструювання.

1. Кожен повинен усвідомити необхідність бережного ставлення до природи. Тоді її можна буде берегти для майбутніх поколінь.

2. Життя – це передусім улюблена робота. Людина може бути щасливою тільки в праці.

3. Стало сумно. Навкруги розкинулись безкраї степи.

Завдання 8. Перепишіть речення, поставте розділові знаки.

1. Довкола храму - явори шумує клечання зелене тим часом ген із-за гори Печерська лавра йде до мене. /М.Руд./ 2. Гасло полум'я на заході дотлівали червоні хмарки займались подекуди серед небаясні зорі. /Л.Н.-Лев/ 3. Я знаю слабкість це одна з диверсій. /Л.Кост./ 4. Менше говори більше вчуєш. /Нар. тв./ 5.Защебетав соловейко пішла луна гаєм. /Г.Шевч./ 6. Мені відкрилась істина печальна життя зникає як ріка Почайна. /Л.Кост./ 7. Не рад явір хилитися вода корінь миє! /Нар.тв./ 8. Та сам я шукав не істини модні розшукую в хаосі власну особу. /М.Руд./ 9. Дивися час великий диригент перегортає ноти па пюпітрі. /Л.Кост./ 10. Хай юність догорить ми віддані життю і нам віддасться в славі! /В.Стус./ 11. Як зараз бачу з-за ріки дві кручі наче маяки. /А.Мал./
12. Тяжко-важко в світі жити сироті без роду нема куди прихилиться, - хоч з гори та в воду. /Т.Шевч./ 13. Мріють крилами з туману лебеді рожеві сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. /В.Сим./ 14. Гули степи дзвенів у небі жайвір воли поволі одміряли дні. /Л.Кост./ 15. Добра штука оті вівці і кожух і свита і губа сита. /Нар.тв./ 16. Туди ішли як тільки шлях стужавів назад брели вже й Галич
на стерні. /Л.Кост./

1. Схарактеризувати багатокомпонентне складне речення.

2. Схарактеризувати багатокомпонентне речення з послідовною підрядністю; однорідною та неоднорідною супідрядністю. (Показати це на структурних схемах).

Завдання 1. Визначіть тип кожного речення за будовою - обвівши кружечком його номер у таблиці у відповідній графі.

1. Благословен той день і час, коли послалась килимами земля, яку сходив Тарас малими босими ногами. /М. Рил./
2. З-за темного лісу виглянув місяць, показуючи блискучого широкого лоба, потім глянув очима, а далі викотився весь, здоровий, як добра хазяйська діжа, червоний, як кров. /Л.Н.-Лев./
3. Віз наш увесь дерев’яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім. /О.Довж./
4. А світ стояв, як і раніше, й земля оберталася навколо своєї осі, й двоє молодих конструкторів курили та сперечалися на космічні теми. /Ю.Мушк./ 5. Сонце високо, косарі далеко, коси дзвенять, коні пасуться. /О.Довж./ 6. Німе кіно - оця моя стіна, оця холодна, біла-біла, де за хрестом замерзлого вікна стоїть зима, кошлата, як Сибілла. /Л.Кост./ 7. Тоді й прийшла ота мана через мої зімкнуті вії: з'явилась храмова стіна, дзвіниця і хрести Софії. /М.Руд./
8. Нещодавно мені знову дивний сон приснився, що славетний Тарас Бульба в Києві з'явився. /П.Глаз.) 9. Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки. /Л.Кост./ 10. Стародавня Ольвія їх цікавить обох, давно їм хочеться досліджувати, розкопувати її, занесену пісками, щоб дізнатись, чому вона загинула, чому люди покинули її. /О.Гонч./

Завдання 2. Виконайте структурні схеми до поданих речень. Зробіть висновок про тип речення.

1. Я з тих країв, де над Дніпром цвітуть, шумлять гаї, де з дня народження мені співали солов’ї. (Нагн.)

2. Хіба не чуєте, про що вітри шепочуть і як з зітханням зливається їх сміх. (Ол.)

3. В душі зберігаю навіки години, коли я уперше побачив той край, де, вшир розмахнувшись в степах України, назустріч до моря полинув Дунай. (Нагн.)

4. Заходьте в світ, де в’ються ластівки, снують брунатні бджоли. (Рил.)

5. Герой – це людина, яка в рішучий момент робить те, що треба робити в інтересах людського суспільства. (Фуч.)

6. Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства і що в пошані всього людства знаходять безсмертя. (Гонч.)

7. Ми дивились довго, як хмарина тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутинь. (Рил.)

8. Я мрію так життя прожити, щоб у плодах моїх хилились віти, щоб розроставсь в глибинах корінь мій. (Стельм.)

9. Коли в тебе віра у працю згасає, поглянь на ту річку, що скелі зриває. (Гойд.)

10. Нехай не знає втоми та рука, що добре зерно в добру землю сіє, що зневажає чорні суховії і щедра, як напровесні ріка. (Рил.)

11. Колись у Сербії, що схожа на Вкраїну долинами, гаями і піснями, в селянській хаті слухав я дитину, яка, стидаючись, горнулася до мами, горнулася, читаючи мені Максима Рильського поезію прекрасну про те, як обнімаються пісні, як зорі в небі сяють і не гаснуть. (Нагн.)

Завдання 3. Поміркуйте, скільки в наведеному складному реченні простих. Поясніть зміст цього речення-жарту. Виконайте структурну схему речення. Визначіть тип речення.

За слово, яке вилетіло, коли не слід, влетіло, як слід. (З газ.)

Завдання 4. Наведені прості речення переконструюйте у багатокомпонентні складнопідрядні речення з послідовною підрядністю та однорідною, неоднорідною супідрядністю

/Людина зрозуміла. Треба. Вона творець і господар життя. На ній лежить відповідальність за все на землі. На ній же лежить слава за все добре/.

Завдання 5. У поданих багатокомпонентних складнопідрядних реченнях визначіть типи підрядної залежності; поставте пропущені розділові знаки; підкресліть головні речення; побудуйте графічні схеми до речень.

1.Уже й не віриться що є земля де сім тисячоліть квітує жито де Борисфен-Славут повз поля несе човни терпляче й сумовито. /М.Руд./ 2.Він сам не відає чому прийшов сюди де стогнуть люди де у пекельному диму його на хрест пошлють Іуди. /М.Руд./ 3.Йду в Карпатах крізь летючі хмари де світанки сонце надпили де на скелях пишуть мемуари блискавки століття і орли. /Л.Кост./ 4.І хоч Стрибог на поїзд пересів і вже дахи струсились від соломи тут за щитом смарагдових лісів моїх жар-птиць блакитні космодроми. /Л.Кост./ 5.Пишіть листи і надсилайте вчасно коли їх ждуть далекі адресати коли є час коли немає часу і коли навіть ні про що писати. /Л.Кост./ б. Страшні слова коли вони мовчать коли вони зненацька причаїлись коли не знаєш з чого їх почать бо всі слова були уже чиїмись. /Л.Кост./ 7.І ще б мені хоч раз відвідати поляну де в травах гомонять дуби-богатирі де золото кульбаб надвечір гасне тьмяно і повагом пливе шуліка угорі. /М.Руд./
8. Вночі Андрій довго не міг заснути бо в хаті було видно од великих зірок на небі і густо пахло холодною м'ятою. /Г.Тют./ 9.А він забув про весло що лежало під ногами і боявся поворухнутися щоб не сполохати її голосу тихого як паводок і чистого як подих землі на пагорбах посеред заплав. /Г.Тют./

Завдання 6. Перепишіть речення, поставте розділові знаки; побудуйте графічні схеми до виділених речень.

1. Одна умова є між нами якщо ти мій надійний друг умій прийняти грізні злами в яких скресає вільний дух. /М.Руд./ 2. Садок уже одцвівся і густо вкрив землю білими пелюстками вітер щодня потроху вигортає їх на шлях і коли вночі їде якась приблудна машина вони рожевим валком котяться за нею слідом аж до мосту і там падають у річку. /Г.Тют./ 3 .І стало легше дихати і серце забилось радісно у молодих, ще дужих грудях і шлях йому прослався, найлегший шлях. Додому, на Україну, між люд простий, трудящий та нелукавий і не було такої сили в світі яка б його спинила на цім шляху. /В.Шевч./ 4.3а все що маю дякую тобі за все що маю і що буду мати ночами сняться зорі голубі і вишні білі на причілку хати. /М.Лук.) 5. Передвечірня далина весняне черноводня на луках та прощальні гуки сонячної заграви що поволі стихають завжди будять у мені щось святе і тоді я розумію і люблю язичників, їхню релігію таку просту і близьку людській душі. /Г.Тют/
6. Аж отепер як став я батьком сам і час прийшов стрічать і проводжати я знаю ціну тим святим сльозам які тобі судилося спізнати. /М.Лук./ 7. У.вузенькому провулку що веде до базару і куди лише на годину-півтори в день зазирає сонце навколо двох машин що зачепилися бортами товпиться юрба зівак. /Г.Тют./
8.Я вимкну світло й запалю свічу і принесу із саду пізні квіти і дощ до ранку буде шепотіти святі слова які я промовчу. /М.Лук./ 9. Вони зуміли показати життя безсмертним є коли прожиті дні - немов солдати що за майбутнє полягли. /М.Лук./ 10. Широким скляним потоком плинула ріка й налітала на камінні зубці поміж яких застряв корінням наперед дуб-велет а потік бушував спадав униз де також стриміли камені. /К.Мушк/ 11. Наступила та передвечірня пора коли повітря стає джерельно-прозорим і навіть якісь не помітні досі тоненькі дубчики що там і сям стриміли у заплавах набрали соковитих контурів і непорушно відбилися на воді створюючи враження бездонної глибочини. /Г.Тют/

Завдання 7. Серед шести словосполучень одне відповідає нормі. Виділіть його. Решту відредагуйте і напишіть правильний варіант.

Осіння распродажа товарів. Громадянське доручення. Непритульні діти. Довіряю із закритими очима. Нестерпний біль. Глиняна посуда.

Завдання 8. Допишіть початок прислів’їв.

................ як вівці без пастуха......, як березневий сніг.

,................., аж вуха в'януть.....;, як середа на п'ятницю.

Завдання 9. Відредагуйте речення, у яких є помилки у побудові словосполучень з однорідними членами речення.

Запобігання, попередження та лікування серцевих захворювань - одне з головних завдань сучасної медицини. Зараз стає все більш актуальною боротьба з організованою злочинністю, рекетом, екологічним лихом та забрудненням території хімічними отруйними речовинами в землі у ґрунтових водах, у штучних водоймах, у Київському та Каховському морях. На території новоствореної держави активно відкривалися школи, лікарні, навчальні заклади, науково-дослідні інститути.

4. Які труднощі виникають при зміні прямої мови на непряму?

9. Які розділові знаки вживаються при цитатах?

10. Як можна схематично передати правила вживання розділових знаків при прямій мові?

Завдання 10. Проаналізуйте конструкції з прямою мовою. Зверніть увагу на місце слів автора, поясніть розділові знаки.

1. Все ж прожити, певне, так годиться, щоб старість не промовила, бува: — Ти був, козаче, щедрим на дурниці і на красиві та пусті слова (Сим). 2. — Що таке щастя? — сказала чи то деревам, чи цвіркунові у траві. — Як кажуть турки, хто здоровий, той щасливий кожний день. Значить, я щаслива (К. М.). 3. — Ходім до мене. В нас на Пслі не все ще втрачено, — сказав гостинно лісовик. І вже звернувся до русалки; — Не плач, дитино, все минеться. Можливо, людство схаменеться й природу рідну захистить...
4. " Ми маємо жити в гармонії з природою, — озивається до Береговця власна душа. — Адже ми мандруємо у всесвіті на природному космічному кораблі, який називається Земля. Чи ж дбаємо ми про те, щоб на нашому планетольоті все було у цілковитій
справності? " (І. Цюпа). 5. Лесик, Толя й два Володі сумували на колоді. Лесик скаржився: " Хлоп’ята, страх як тяжко жить мені — слухай маму, слухай тата, умивайся день при дні. Ох, і „тяжко жить мені! ” (Сим.). 6. І будуть литись теплих сліз потоки і в них бринітимуть слова: " Я ждала, ждала цілі роки і в'яла, сохла, як трава..." (Олесь). 7. Сумління знов шепоче: " Ой, не так, не так живеш, не те, мій друже, робиш, міняєш на поцоканий п'ятак днів золото незнайденої проби" (Кр.).

Завдання 11. Переписати, розставити потрібні розділові знаки й пояснити їх.

Завдання 12. Запишіть спочатку речення з прямою мовою, а потім — з цитатами. Поясніть розділові знаки.

1. " Найбільше і найдорожче добро в кожного народу — це його мова, — так думав про рідну мову Панас Мирний, — ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування" (Мова рідна, слово рідне. — К.: Веселка, 1989. — С. 205). 2. Мені казав розумний садівник: " Коли ти пересаджуєш ялинку, відзнач північний і південний бік і так сади; ростиме добре
й гінко" (М. Р.). 3. " Де ти, батьку? " — кличу вічно... Тільки прізвище на братській символічній... символічно (Б. Ол.). 4. Гончар мав усі підстави сказати без перебільшень, що " Шевченко й Франко — це справді ті два могутні крила, які винесли українське слово, українську культуру на простори світові" (Павл.). 5. " Вільне, творче слово — це душа кожною народу, — забите було слово — і край лежав сотні років мертвою цеглиною. І я бачу, що ваше покоління оживить, підніме рідне слово на недосяжні високості" (С. Вас.).
6. " Ні, не клич мене, весно, — казала я їй, — не чаруй і не ваб надаремне. Що мені по красі тій веселій, ясній? В мене серце і смутне, і темне" (Л. Укр.). 7. " Добрі посібники мають з'явитися під рукою в кожного, хто бажає поглибити своє знання української мови, вийти за межі суржика, за межі блоків канцелярських, отих примітивних штампів-загальників. Сучасній молоді варто частіше звертатися до класики, до кращих творів українських письменників, до наших поетів, до пісні, до фольклору. Ось там мова відкриється у своїх справді величезних можливостях", — сказав О. Гончар у Полтаві на Святі рідної мови (З монографії).

Завдання 13. Замініть, де можливо, пряму мову непрямою. Поясніть заміну.

1. " Від власного болю нікуди не втечеш", — опекла його гаряча думка, ніби спалах електричною світла... (Цюпа). 2. Ведмежаток я взяла, посадила до стола, стала медом частувати: — Пригощайтесь, ведмежата! (Г. Б.). 3. Хтось колись казав: " Не було на молоці, не буде й на сироватці" (Газ.). 4. " Жодна риса в моєму внутрішньому образі не змінилась", — сказав Т. Г. Шевченко, повертаючись із заслання.
5. — Ми приготували для мами пісню " Лебеді материнства", яку зараз виконаємо з Юрком, — сказала Оксана (Цюпа). 6. " Без перебільшення можна сказати, — писав В. Сухомлинський, — що читання в роки дитинства — це передусім виховання серця... Слово, що розкриває благородні ідеї, назавжди залишає в дитячому серці зернята людяності, з яких складається совість".

Складні речення для синтаксичного розбору

1. До болю в серці шкода цього старого двоповерхового батьківського будинку, куди привезла тебе мама новонародженого, де минуло дитинство, де, власне кажучи, все життя минуло /журн./.

2. Дальші рядки маминого листа вразили Ірину. Вони були написані ніби й до неї і в той же час до якоїсь зовсім іншої дівчини, яка зникла раз назавжди майже рік тому і з якою уже Ірина сьогоднішня нічого не мала спільного /журн./.

3. І йому набігли на очі і озеречко червоної пшениці, що нагойдалося собі за літо, і хата-білянка, і оте чорнобриве дівчисько, що босе жде його на вечірнім порозі й назбирує на косу відсвіт далеких зірок і від якого пахне материнкою чи ромен-зіллям /журн./.

4. Десятикласники, затамувавши подих, слухали свого Василя Олександровича і дивувалися не тільки його знанням, його пам’яті, а й тій простоті й сердечності, з якою він розповідав їм про слово, про мову, про книгу, про велике могутнє море, яке називається літературою /з тв./.

5. Кажуть, що там, де побуваєш, лишається частка твого
серця /О. Гончар/.

6. Ніколи не знав, що малюки, вітаючи нас помахом руки, коли наш поїзд між полями лине, дарують неоцінні нам перлини, які ревниво треба берегти /М. Рильський/.

7. Мені хотілось відповісти, що розумію, що я завжди любив ці лермонтовські вірші, але й слова не мовив, бо збагнув, що для Віктора ці вірші важили значно більше, що вони супроводжували його завжди, що він бачив у них щось таке, чого, можливо, мені не побачити. /Є. Гуцало/

8. Взимку і влітку, у весняну пору і в осінні дощі біля підніжжя пам'ятника не в'януть живі квіти — прекрасний символ невгасимої вдячності народу великому Каменяреві, безсмертному співцю боротьби і любові.

9. Довкола все жило: шарудів листям вітер, тихо шелестіла трава, над ромашкою крилами лопотів метелик, на стеблині пирію сидів коник. (З тв.)

10. Споконвіку пісня була вірним супутником, сестрою і другом людини, з її життєдайних джерел починався Дніпро нашої літератури, вона зростила зерна добра й правди.

11. Зігріте яскравим проміння сонця, умите теплими дощами, прикрашене зеленню полів та ніжними пелюстками квітучих садів, легкою ходою крокує по Україні літо. (З тв.)

12. Ліс стоїть задумливий, печальний: йому ось - ось треба пишне своє вбрання скидати, підставляти свої віти дощам холодним, хуртовинам сніговим. (З тв.)

13. Наша рідна українська мова - це основа нашої безмежно багатої культури, це наш дух, наш космос, наша душа. наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. (З тв.)

14. З—поміж безлічі книг. з якими має справу історія світової літератури, поодиноко виділяються ті, що ввібрали в себе науку віків і мають для народу значення заповітне. (З тв.)

15. Тарас Шевченко народився на українській землі, під українським небом, проте він належить до тих людей-світочів, що стають дорогими для всього людства. (З тв.)

16. З давніх часів батьки привчали дітей своїх до традицій берегти хліб, ще з молоком матері засвоювалися високі пошанівні форми бережливого ставлення до святая святих. (З тв.)

17. Зелені килими озимини, гудіння тракторів на безкраїх ланах, ясне сяйво сонця, бадьорі співи птахів - все це зливається в єдиний хоровод весни. (З тв.)

18. Велика любов до людей праці, безмежна відданість прогресивним ідеалам віку, краса творчого подвигу зробили Івана Франка безсмертним у пам'яті народній. (З тв.)

19. Дмитро Шостакович - один з найбільш відомих композиторів нашого часу, його ім'я добре знають у найвіддаленіших куточках земної кулі, його твори звучать на всіх континентах.

20. Петро Олексійович Левченко - відомий український пейзажист, художник глибоких і щирих почуттів, його завжди скромні пейзажі пройняті любов'ю до рідної землі і простої людини.

21. Сотні солов'їв щебетали по кущах молодого поросту, горлиці туркотали в ліщині, зозулі неугавно перекликались, перелітаючи з дерева на дерево. (За Панасом Мирним)

22. Хлопець, згадавши недавню бувальщину, мимоволі зупинився біля придорожньої верби, погладив рукою намерзлий стовбур, а той згори струсив на нього дим паморозі.

23. В одному місці розрослись чималі вишняки, а далі од берега, коло самих хат, ростуть дикі груші та яблуні, розкидавши своє широке гілля понад соняшниками.

24. Як тільки весна десь у житечку-пшениці розминеться із літом, у нас достигають суниці, достигають уночі при зорях, і тому стають схожими на росу, що випала з зірок.

25. З таким дзвоном упали перші краплини, що все стрепенулося, і вже широкою чарівною музикою зашумів дощ, про який кажуть, що це сиплеться з неба золото. (За О.Гончаром)

26. Запорожжє іспоконвіку було серцем українським, там воля ніколи не вмирала, давні звичаї ніколи не забувались, козацькі пісні до посліду днів не замовкали, і було те Запорожжє. як у горні іскра.

27. Якщо ми нарешті зрозуміли, що треба берегти природу, то давно треба розуміти, що екологія мови — це екологія наших душ як розумних істот, а не просто як живих мешканців Землі.

28. У великій краплині роси, що зібралась за ніч між пелюстками, відбивається весь той щойно народжений ранок, і тремтить у тій краплині його прохолода, й віддзеркалюється невидимий вітерець.

29. Підійдеш до маків, довго стоятимеш, здивований їхньою чистотою й непорочністю, милуватимешся з цнотливості їхнього блиску, не порівняєш їх ні з власним життям, ні свого життя не порівняєш із їхнім цвітінням.

30. Все довкола благало дощу, але з білястого, злинялого від спеки неба нещадно пекло сонце, і тільки вечорами в останні дні над обрієм стали громадитися хмари.

31. Никли в міському саду гіллясті клени, на берестах і тополях не перешіптувалося застигле листя, на центральній вулиці вкривалися цупким шаром пороху кущі жовтої акації, і старі верби сумно спускали до води довге віття.

32. Маки й тюльпани таких яскравих кольорів, які вміє створити й розмалювати лише щедре південне сонце, немовби сперечаються між собою розкішшю і красою. (За Д. Мордовцем)

33. Ліс іще дрімає, а з синім небом уже щось діється; воно то зблідне, наче від жаху, то спалахне сяйвом, немов од радощів. (О.Коцюбинський).

34. Сонце покотилося вгору, піднімалось все вище та вище, і гора заблищала, залисніла й замиготіла усіма кольорами ясної веселки, неначе вона була обсипана битим кришталем.

35. Жнива клекочуть і смерком, і поночі, і вдосвіта, гуркочуть комбайни, захлинаються од веселого гніву молотарки, опівночі на критому току горять жовті ліхтарі, освітлюючи купи зсипаної тут пшениці.

36. Пригадую. як ранньої весни поверталися з церкви жінки з запаленими свічками, ховали кволе світло за крайками хусток, оберігали від подуву вітерця, од власного дихання, намагаючись донести свічки додому.

37. Діти зламували на Івана Купала гільце, прикрашали його стрічками, паперовими квітами та ходили з ним по вулиці, співали пісень тремтячими голосами, а потім прикривали ним грядку огірків, щоб добре цвіли та родили.

38. Павутина бабиного літа пливе звіддалік, як чиєсь зітхання, вона знаходить посеред городу нашу матір, чіпляється за плече, потім перепливає на материні чорні коси.

39. У Криму споконвіку ростуть кипариси і тополі, може, найстрункіші в світі, небо, і сонце, і гірські струмки, і долини такі чудові, що, здавалося б, там невичерпне життя, невмируще щастя, нестаріюча молодість прихилились навіки.

40. Холодом віє від снігів, крижані вихори зароджуються у піднебессях, падають на тепле море, чорний дим хмар клубочиться між горами, пожадібливо тягнеться до сонця, а сонце злякано втікає від нього далі й далі.

41. Щось її тримало тут, у селі, може, діти, що так жадібно ловили кожне слово молодої, закоханої у своє ремесло вчительки, а може, степи, неокраї, з вічною красою у всі пори року.

42. І ось ви пірнаєте у міцні запахи живиці, перетлілого листя, червневого різнотрав'я; зітхаєте полегшено, мовби позбулися тут своїх клопотів, мовби ліс назавжди визволив душу од честолюбства, заздрощів та житейської скверни.

43. І все оте; трави, очерети, стежки, хутори з їхніми будівлями, пасовиськами — охоплене, застигнуте з трьох сторін світу синім, зелено-жовтим, гладеньким чи гривасто-розгойданим простором безмежного моря.

44. Ще не одцвіли маковими пелюстками високі перисті хмари на заході, ще не наспівалися солов'ї вечорові, а вже запалало небо на сході, налилося таким ніжним соком, що аж захотілося його напитись.

45. Мова - основа культури нації, найбільший скарб, і відбирати її у народу - значить відбирати усе минуле й сучасне, позбавляти людину й народ найлюдянішого в їх творчому існуванні.

46. Матері сподіваються від своїх дітей найвищих духовних злетів, бо й в останню хвилину думають про те, щоб діти їхні жили гідно серед людей і творили добро на своїй землі.

47. У найважчих обставинах, коли життя здається неможливим, не можна переступати ту грань, за якою кінчається владарювання розуму над нашими вчинками і починається темна стихія егоїстичних бажань.

48. Через часові відстані ми бачимо життєвий і творчий подвиг Тараса Шевченка, осягаємо неперехідне значення його творчості, що і сьогодні дихає життям, правдою, глибиною і красою людського почуття. (За О. Гончаром).

49. Підсумками референдуму Україна засвідчила перед усім світом, що, незважаючи на жорстоке і послідовне викорінення генетичного коду, в менталітеті українця державницька ідея - незнищенна.

50. Треба активно розвивати свою мову: усно й письмово викладати думки, перебудовувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання. (О. Федик)

54. Любов до рідної мови - найприродніше духовне начало людського життя, вона не тільки не заперечує любові і пошани до інших мов, а навпаки - народжує, плекає інші мови. (3 тв.)

55. На весь світ славиться своїми багатствами Україна, але найбільше славиться вона своїми людьми, які успадкували від своїх предків любов до праці, щедрість і доброту. (З тв.)

59. З раннього дитинства ідо глибокої старості людина невіддільно пов'язана з мовою, а розпочинається прилучення до краси рідної мови з бабусиних добрих казок.

60. Поезія Володимира Сосюри довірлива, щира, безманірна, справді була співом душі - душі відкритої, людяної, дивовижної, тонкої і ніжної у своїх почуваннях. (О. Гончар)

61. Мальовничу природу України, її добрих і мужніх людей Тарас Шевченко сприйняв і полюбив ще змалечку, бо й сам він був живою часткою усього того світу, в якому народився і жив.

62. Леся Українка прожила життя, сповнене невимовних страждань і гіркоти, але її творчість звучить оптимістично, в ній на повний голос пролунали життєрадісні мотиви, сповнені віри і сили. (З тв.)

63. Україна - край чудесних пісень і мальовничих пейзажів, край квітучих садів і сріблястих рік, земля, по якій несе свої води до Чорного моря величавий Дніпро. (З тв.)

64. Культура мови - це духовне обличчя людини; вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу і надбань усього людства.

65. Звертаючись до образу Лесі Українки, до цього феномена людської стійкості, можемо бачити, якою силою може ставати в людині високість помислів, безмір любові до свого народу.

66. Подвиг в ім'я людства - це, кажучи словами Сивоока, ті вчинки, які залишають слід на землі, без яких неможливим був би поступ людства. (З тв.)

67. Український народ упродовж свого існування завжди був неперевершеним творцем чарівної пісні, яка відрізняється своєрідністю, неповторністю на тлі світової музичної
культури. (З тв.)

61. Вітерець легенький дихнув, поблизу в траві засюрчав коник, а там, над шляхом, понеслась - полилась, неначе срібний дзвіночок, жайворонкова пісня.

62. Володимир Сосюра був народжений і покликаний життям для поезії, вона була йому довгі роки єдиним заняттям, працею і відпочинком, його хлібом насущним, приносила творчу насолоду.

63. Невипадково збудований на крутих берегах Дніпра, Київ стоїть наче пильний вартовий на сторожі нашої мирної праці, звеселяючи своєю чудовою красою наші серця.

64. Хто стане заперечувати, що багатюща народна мова - це одне з тих вищих художніх достоїнств, якими чарують нас і героїчний народний епос, і кращі твори народної української класики.

65. Праця наша - довічна, бо є для кого трудитися, є кому ввірити образ і серце, є в кого черпнути глибин життя, глибин історії, глибин людяності.

66. У кожному своєму концерті, хоч де б відбувався її виступ, Соломія Крушельницька виходила на сцену з українською народною піснею, несучи її в життя далеко за межами Батьківщини.

67. Рідна мова - найбільша духовна коштовність, у якій народ звеличує себе, якою являє світові найцінніші набутки свою серця і мудрості, передає з покоління в покоління життєдайні традиції.

68. Треба глибоко розуміти, що мова тільки та невичерпно багата й гарна, яка виплекана твоїм рідним народом, яка живиться із народних джерел, що ніколи не замулюються.

69. На весь світ славиться своїми багатствами Україна, але найбільше славиться вона своїми людьми, які успадкували від своїх предків любов до праці, щедрість і доброту.

70. Українська сцена була багата яскравими індивідуальностями; згадаймо гордість нашої культури - класичний „театр корифеїв”, що уславив себе грою братів Тобілевичів, натхненним мистецтвом Марії Заньковецької. (О. Гончар)

Знати: основи сучасної української пунктуації; правила вживання розділових знаків.

Вміти: виконувати пунктуаційний розбір; правильно застосовувати розділові знаки уписемному мовленні, знаходити і виправляти пунктуаційні помилки.

2. Назвіть існуючі пунктуаційні знаки. На які види вони поділяються?

1) Безмірно багато важить Шевченко в житті нашого народу в його духовному формуванні. Думаючи про творчість поета і про його незвичайну особистість ми ще ясніш усвідомлюємо що є величини незамінні в нашому житті є сили які постійно звершуючи подвиг духу не дають народові розруйнуватись допомагають вистояти йому на всіх буремних вітрах історії. Шевченко приклад того як багато може зробити людина навіть одна якщо вона творча якщо духом незламана якщо вона безоглядно віддана своєму народові передовсім устремлінням епохи. Вся діяльність поета його бунтарницький гнів і найласкавіша ніжність саме його страдницьке й променисте життя виявились спроможними викликати такі глибокі духовні зміни в суспільстві що їх можливо не викликали б ніякі інші хай і могутні чинники. Адже Україна після Шевченка це зовсім не та Україна що була до нього.

Участь у Кирило-Мефодіївському братстві була піснею його юності піснею яка так трагічно обірвалася змінившись жорстокою солдатчиною тугою закаспійської самоти. Невідомо як би склалася доля поета в ті його найтрагічніші літа якби й там на засланні не супроводила його підтримка російських друзів.

В роки творчого піднесення раз у раз думка Шевченкова зверталась до життя та історії слов’янських народів. І саме майбутнє рідної України великому її синові уявлялося не інакше як у слов’янському колі народів вільних збратаних рівноправних.

2) Обабіч дороги рівної акуратної і припорошеної чистим білим снігом чорніли страшні і потворні згарища.

Вони курилися ще сірим попелястим димом і де-не-де інколи з коротким тріском злітала іскра і зразу ж пропадала в тумані і димі. Купи вугілля обгорілі стовпи обсмалені бантини і дві шеренги закоптілих мурованих коминів це було все що зосталося від кількох десятків будиночків.

Базарний майдан лежав до себе самого не подібний. Ряди кам’яних крамниць що по чотирьох сторонах обмежовували майдан стояли чудні чужі і похмурі.

Вітрини і вікна скрізь вибиті залізні штори звисали погнуті й розірвані немов були вони з гофрованого паперу. Двері скрізь були розламані або зірвані і чимало білих кам’яних фасадів були коричневі й чорні від кіптяви і диму.

Сніг що випав тільки вчора глибокий та густий був тут розтоптаний в жовту грязь і багнюку. І просто в цю багнюку було втоптане все що було ще вчора в крамницях довкола і чого не встигли погромники порозтягати й порозносити по своїх домах. Від дверей мануфактурної крамниці до центру площі стелилися вузькі різноколірні стежки. Червоні сині зелені і жовтогарячі. То був і ситець і бархат і сукна і шовки. Крам розмотували з штук і стелили собі під ноги як килими. Гори оскалля побитих пляшок були розсипані скрізь і все це було густо припорошене зверху білим ластовинням аркушів подертих книжок. Вітер був незначний і вони злегка ворушилися перекочуючись і шелестячи.

3) То був уже не перший вихід на натуру. Цього літа вони часом вибирались за місто на берег Фінської затоки чи куди-небудь у поле на луг. Дядя Тарас забирався на схил рову і поклавши голову на руки дивився в далечінь.

Земля під сонцем парувала і обрій здавався тремтячим і непевним. Тарас дивився. Це було не випадкове захоплення пейзажем. Годинами він міг спостерігати течію струмка сидіти над якою-небудь ніркою прислухатись до птиць і комах у принишклому лісі. Поет любив північні краєвиди повиті сизими серпанками марев раював забуваючи навіть що він так далеко від рідного Дніпра.

Сестрички Оля та Катя помітивши його з задуму сиділи тихо потім нишком збирали квіти обсипали його зіллям вінком квітчали широку лисину Тараса. Квіти падали на плечі до ніг. Тарас посміхався обережно гладив дітей по голівках. Інколи хапав клаптик паперу похапцем записував щось і ховав у кишеню. По всіх кишенях були пописані папірці.

Тарас Григорович взявши Катин альбом підправляв малюнок відзначав помилки в освітленні. Тарас наполягав зовсім не на тім про що іноді говорив своїй дочці граф. Шевченко і Толстой художники виховані обидва на класичних зразках по-різному бачили світ. Катя намагаючись вірити обом не могла дати собі ради. І тільки забуваючи наставляння вчителів знаходила красу навіть у зламаній гілці в тремтячому сухому листку єдиному серед голих віт.

4) Якось раз над містечком стояла тиха місячна літня ніч. Високо трохи не серед неба стояв місяць ясний блискучий повний. Синє небо аж лисніло а ясний місяць неначе одлип од неба висів як блискуча куля над самісіньким містом заглядаючи в Рось. Надворі ясно хоч голки збирай. Високо піднімалась і бовваніла над плисковатою покрівлею крамниць та хаток нова школа й блищала всіма вікнами неначе всередині палало полум’я. Усе місто з плисковатими покрівлями нагадувало ті картини де бувають намальовані східні міста з своїми руїнами. А високі верби на горі з круглим кучерявим верховіттям наводили ману ще більше нагадували про східні пальми.

Кажуть що у глупу ніч буває така година коли засипає все на світі. Мабуть саме тоді така година йшла над містом. Місто заснуло скелі стояли над водою неначе тяжку думу думали куняв ліс на горі сумували зелені верби. Десь гавкнула собака спросоння та й замовкла десь свиснув пізній соловейко та й задрімав. Глянеш на те здалеку з гори і здається тобі що бачиш якесь зачароване царство де все поснуло й ніби скам’яніло і гори й ліси і вода навіть самий місяць з своїм тихим промінням скам’янів і захолов. Так було тихо аж якось мертво наче все те бачиш ніби намальоване якимись чудовими фарбами на якійсь чудовій картині.

5) Полум’я коливалось від дихання. Рука художника тремтіла. Щоб гарячий віск не обпікав її на дев’ятсот свічках стирчав цупкою лійкою паперовий щиток. Сповзаючи з ліктя заважав працювати драний рукав чистої сорочки.

М’які тіні округлювали широку лисину потемнілу від кіптяви свічок. Вогонь вигравав золотом у ясних примружених очах, блищав на трубах з олійними фарбами на вкритій чорним лаком мідній дошці що її затиснену в лещата тримав художник у другій руці.

Він коптив заґрунтовану для гравюри червону мідь. Стежачи щоб полум’я торкалось металу самим тільки ворушким язиком далі від ґнотів художник думами витав далеко… Дихав трудно. Може від кіптяви й вогкості може від хвилювання…

Дим бурхав над полум’ям окутуючи непевно й м’яко все довкола. І все тремтіло пливло іскрило і Тарас уже бачив те чого не було перед ним те що хотілось бачити голівку милої серцю дівчини похилену в розпачі… Він бачив це і пальці прагнули гострого штихеля щоб мерщій врізати в метал любі серцю риси. Але ще не була готова міцна дошка шар кіптяви лежав нерівно і лишалося ще багато мороки.

Ледве діждавшись поки чорна блискуча поверхня стане матовою художник обпікаючи пальці схопив розпечену дошку замірився був різцем але ясне видіння згасло. Художникові на заваді стало його почуття і рука втрачаючи силу майстерності важко впала на стіл.

6) Уявляється мені степ широкий необмежений незайманий. Передранішній вітер злегка хвилює тирсу. Бліде небо мигтить зірками до блакиті, що оповила степову далечінь. У синьому тумані ледве мріють могили. Чорніють здалеку лози. Межи небом і землею якась таємна змова. Чи то вони чаклують удвох чи що? Якоюсь таємницею віє від них чарами віє від того необмеженого синього простору.

Край шляху в долинці догорає вогнище. Білий димок хвилюючись здіймається догори понад чумацьким табором що чорніє у пітьмі здоровими мажами немов якесь дивоглядне чудище. Табір ще спить. Степова тиша підхоплює всі звуки. Ось чутно як сопуть ситі воли жвакають росяну траву. Тільки не спить чогось чумацький отаман не спить по табору ходить. Від буйного вітру від ясного сонця змарніле обличчя його повито задумою і смутком. А хто його зна яку думу думає чумацький отаман у степу серед ночі. Чого журно йому важко на серці? Чи тим що сторона чужая? А чи серце віщує якусь лиху пригоду в цьому степу широкому? Хто його зна. А тим часом тікає від очей і ходить отаман по сонному табору поглядаючи то на сонних товаришів своїх що сплять навкруг багаття то на далекі обриси степу. Але мало-помалу синя імла рідшає яснішає східний край неба обливається широким усміхом світання. Світова зірка блідне й тремтить догораючи. Починає дніти.