споживачами наркотиків

Створена нормативно-правова база, здатна забезпечити скоординований, заснований на широкій участі гласності та відповідальності підхід до проблеми ВІЛ/СНІД, об'єднуючий політику і прогрими реагування на ВІЛ/СНІД на всіх рівнях державного управління.

Певного удосконалення в контексті проблеми ВІЛ/СНІД вимагає і кримінальне законодавство України. Зокрема, йдеться про доцільність повної декриміналізації дій, передбачених ст. 130-131 Кримінального кодексу України, про те, що зараження вірусом імунодефіциту людини, згідно з Кримінальним кодексом України, відноситься до злочинів проти життя та здоров'я особи і передбачає покарання

Ст. 130 Кримінального кодексу України. Зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

1. Свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараженим вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, - карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

3. Дії, передбачені частиною другою цієї статті, вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, - караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

4. Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту люди­ни чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

Ст. 131 Кримінального кодексу України. Неналежне виконанім професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

1. Неналежне виконання медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хно-роби, що є небезпечною для життя людини - карається обмеженням

волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило зараження двох чи більше осіб, - карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

При цьому необхідно враховувати, що кримінальна відповідаль­ність у таких ситуаціях може бути виправдана лише у випадку, якщо йдеться про насильницькі дії відносно потерпілого, про явну брехню обвинуваченого щодо реального ВІЛ-статусу останнього і доведена (з урахуванням сучасних наукових знань) високий, з погляду і можливості передачі ВІЛ, ступінь ризику поведінки обвинуваченого.

Очевидною є необхідність внесення відповідних змін у ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я", яка, на відміну Від ч. 3. ст. 284 і Цивільного кодексу України і ч. 4. ст. 7 Закону України " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) і соціальний захист населення", встановлює можливість самостійного ухвалення рішення про надання згоди на медичне втручання в цілому (а, отже, і на проведення тестування на ВІЛ), починаючи з віку не 14, а 15 років, і, таким чином, і дещо більш дискримінаційною, ніж вказані вище норми Цивільного Кодексу і Закону України " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) і соціальний захист населення".

Виходячи з вимог Цивільного кодексу України і досвіду законо­давчого врегулювання цієї проблеми в інших державах, в ст. 43 «Основ законодавства України про охорону здоров'я" і ст. 7 Закону України " Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту людини (СНІД) і соціальний захист населення" доцільно чітко вказати, що у разі рішення питання про здійснення ме­дичного втручання (у тому числі і тестування на ВІЛ) щодо особи V піці від 14 до 18 років обов'язковою є одночасна згода на це втручання як такої особи, так і її батьків або інших законних представників. Природно, ця процедура не повинна розповсюджуватися на випадки, коли йдеться про гостру загрозу життю неповнолітньої особи.

На підставі аналізу трудового законодавства України в контексті проблеми ВІЛ/СНІД, зокрема тих його положень, які стосуються захисту від інфікування професійних працівників при виконанні ними

службових обов'язків, можна говорити і про доцільність внесення відповідних змін до нормативних актів, що стосуються необхідності захисту на робочому місці, зокрема, медичних працівників. Норми, які стосуються використання універсальних заходів по контролю за ВІЛ-інфекцією на робочому місці, повинні розповсюджуватися не тільки на працівників установ охорони здоров'я, які проводять діагностичні дослідження на ВІЛ-інфекцію, надають медичну допомогу ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД, а також контактують із кров'ю та іншими біологічними матеріалами від ВІЛ-інфікованих осіб, а й на всіх медичних працівників, без виключення.

Методичні рекомендації: з метою більш ґрунтовного засвоєння знань щодо роботи спеціалізованих формувань з дітьми та молоддю, які живуть із ВІЛ/СНІД, та ін'єкційними споживачами наркотиків потрібно проаналізувати:

- форми роботи спеціалізованих служб щодо запобігання розповсюдження ВІЛ/СНІД та наркоманії;

- організацію роботи центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді;

- діяльність " Клініки, дружньої до молоді", Центру " Твоя Перемога", Служб по роботі з ін'єкційними споживачами наркотиків;

- ознайомитись з діяльністю волонтерів і спеціалізованих формувань соціальної підтримки дітей та молоді, які здійснюють про­філактичну роботу.

Питання та завдання до самоконтролю

1. Сформулюйте основні завдання центрів для ВІЛ-інфікованих дітей та молоді.

2. Які принципи функціонування системи надання позалікарняної допомоги ВІЛ-інфікованим?

3. Обґрунтуйте причини поширення наркоманії серед молоді в Україні.

4. Які особливості первинної, вторинної та третинної профілак­тики наркотичної залежності серед дітей та молоді?

Список використаних джерел та літератури

1. Балакірєва О. М., Яременко О. О. Рівень розповсюдження 1.1 структура вживання алкоголю та інших наркотичних речовин серед підлітків в Україні: соціологічний рівень. - К., 1998. - 86 с.

2. Бьїков С. А. Наркомания среди молодежи как показатель дез-іі|.іміированности // Социологическое исследование. - 2000. - № 4. -

і 18-52.

3. ВІЛ/СНІД і ЗМІ. Інформація для журналістів. - 3-те видання. -

і,.'004.-С. 12-16.

4. Догляд і підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією: навч. посібник для мі.|каналу дитячих установ, батьків, опікунів, соціальних працівників її інших осіб, що доглядають за ВІЛ-інфікованими дітьми. - К.: Коб-ІИ, 2003.-С. 128-134.

5. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України // ¹ пціальна політика і соціальна робота. - 2003. - № 1. - С. 16-29.

6. Методичні рекомендації щодо соціальної підтримки людей, пі живуть з ВІЛ (з досвіду роботи).- К.: ДСССДМ, 2005. -116 с.

7. Моделі первинної та вторинної профілактики вживання нар-ічіиків та інфікування ВІЛ; галузевий стандарт надання соціальних Послуг споживачам психоактивних речовин, утому числі споживачам Ін'єкційних наркотиків //ДСССДМ. - К., 2008. - 80 с.

8. Організація роботи закладів соціального спрямування. Центр дня ВІЛ-інфікованих дітей та молоді. - К.: Держсоцслужба, 2007. -

'48 С

9. Технологія роботи з різними категоріями клієнтів ЦСССДМ: Мої одичний посібник / О В. Толстоухова, О. О. Яременко, О. В. Баку-ім'їіко та ін. - К.: ДЦСССМ, Державний інститут проблем сім'ї та мо­їй.ді, 2003.-88 с.

10. Тютюн, алкоголь, наркотики в молодіжному середовищі: иживання, залежність, ефективна профілактика / О. О. Яременко, і І О. Стойко та ін. - К.: Державний інститут проблем сім'ї та молоді, /країнський інститут соціальних досліджень, 2005. - Кн. 7.-196 с.