З функціональними обмеженнями

Сучасна політика держави щодо людей з обмеженими функціо­нальними можливостями - це результат її розвитку протягом останніх 200 років. Значною мірою вона відображає загальні умови життя, а також соціальні й економічну політику в різні періоди часу. Протягом багатьох років політика стосовно інвалідів розвивалася від елементарного догляду у спеціальних закладах до навчання та до реабілітації людей, які стали інвалідами у дорослому віці.

Важливим завданням держави є забезпечення соціальної захи­щеності інвалідів, створення ним необхідних умов для індивідуаль­ного розвитку, реалізації інтелектуального чи творчого потенціалу.

Це здійснюється завдяки участі інвалідів у відповідних державних програмах, розроблених на основі врахування виявлених потреб і регулювання надання соціальної допомоги у передбачених законо­давством видах для усунення наявних перешкод. З цією метою дер­жава визначає для дітей з обмеженими функціональними можливостями додаткові гарантії для реалізації їхніх прав і законних інтересів, проявляючи при цьому особливу турботу про дітей. Хоча на даний момент ці діти відносяться до найбільш незахищеної категорії населення.

Протягом останніх років було розроблено низку документів, згід­но з якими державні структури, громадські об'єднання, залучаючи до цього приватні ініціативи, покликані здійснювати заходи, спрямовані не лише на охорону здоров'я і профілактику інвалідності, але й на створення умов для реабілітації інвалідів, задоволення їх інтересів, інтеграцій у суспільство і професійну діяльність.

В Україні протягом тривалого часу сформовано державну си­стему соціальної підтримки дітей-інвалідів і дітей з вадами психічного і а фізичного розвитку, яка організаційно розподілилася між Міністер­ством освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерством охоро­ни здоров'я України, Державним комітетом України з фізичної культу­ри та спорту.

Правові засади щодо задоволення особливих потреб дітей з обмеженими функціональними можливостями у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у Законах України:

- " Про освіту";

- " Про державну допомогу сім'ям з дітьми";

- " Про фізичну культуру і спорт";

- " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні";

- " Про пенсійне забезпечення";

- " Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";

- " Про благодійництво та благодійні організації";

- " Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в

Україні".

А також в основах законодавства України про культуру та охо­рону здоров'я.

Основні положення соціальної політики держави щодо дітей-інвалідів визначені у Законі України " Про основи соціальної захи­щеності інвалідів України", який був прийнятий у березні 1991 р.

Даний закон відповідає міжнародним документам та передба­чає медичну, соціально-трудову реабілітацію та адаптацію інвалідів, гарантує здобуття освіти на рівні, що відповідає їх здібностям і мож­ливостям. Законом також передбачаються пільги у наданні житла.

Реалізація державної політики у вирішенні проблем інвалідів в Україні здійснюється також загальнодержавними і регіональними програмами. Особливе місце серед яких посідає цільова " Концепція ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів", схвалена постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2000 р. № 1545 за Законом України " Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 05.07.2001 року.

На допомогу соціальній реабілітації дітей з обмеженими функ­ціональними можливостями використовуються такі базові документи світового співтовариства:

- Всесвітня декларація прав людини (1948 р.);

- Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);

- Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);

- Декларація про права розумово відсталих осіб (1971 р.);

- Конвенція про права дитини (1989 р.);

- Всесвітня декларація про особливості впливу, захисту і роз­витку дітей (1990 р.);

- Конвенція і Рекомендації про професійну реабілітацію та зай­нятість інвалідів (1983 р.).

Головним серед цих документів є Декларація про права інва­лідів, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1971 р., в якій говориться, що:

. Держави-учасниці визначають, що неповноцінна в розумовому чи фізичному плані дитина має вести повноцінне і достойне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють її впевненості в собі і полегшують її активну участь у житі суспільства;

. Держави-учасниці визначають право неповноцінної дитини на особливу турботу, заохочують та забезпечують надання, за умови наявності ресурсів дитини, яка має на це право, і відповідальному за турботу про неї, допомогу, про яку подано прохання і яка відповідає стану дитини та становищу її батьків чи інших осіб, що забезпечують турботу про дитину;

• Держави-учасниці мають право на обмін інформацією, вклю­чаючи й інформації про методи реабілітації, що дозволяють всім дер­жавам і Україні в тому числі, поліпшити свої можливості і знання, а також розширити свій досвід у цій галузі.

Головним міжнародним документом, що забезпечує концепту­альний підхід до роботи з людьми, що мають психофізичні вади, с прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у грудні 1993 року " Стан­дартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів", У цьому особлива увага приділяється таким групам населення, як діти, жінки, люди похилого віку, бідні прошарки населення, особи з кількома видами інвалідності, біженці-інваліди.

Таким чином; в Україні сьогодні ратифіковано низку документів, які захищають права та інтереси дітей та молоді з особливими потребами. Збільшується кількість спеціалізованих інституцій, метою яких є побудова взаємозв'язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток її збережених психофізичних можливостей шляхом розши­рення сфери спілкування, організації дозвілля, творчої та ігрової діяльності, допомоги у самообслуговуванні і пересуванні, забезпе­чення ліками і продуктами харчування, організації оздоровлення.

Методичні рекомендації: для більш глибокого усвідомлення су­часних аспектів соціальної роботи із дітьми та молоддю з функціональ­ними обмеженнями необхідно вивчити функції спеціалізованих служб соціальної підтримки сімей; завдання та напрями соціально-педагогічної роботи із сім'ями, які опинилися у складних життєвих обставинах.

Питання та завдання для самоконтролю

1. Обґрунтуйте сучасні аспекти соціальної роботи із дітьми та молоддю із функціональними обмеженнями.

2. Визначте завдання та функції спеціалізованих служб, діяль­ність яких спрямована на соціальну реабілітацію дітей та молоді з особливими потребами.

3. Проаналізуйте організаційні форми роботи волонтерів з діть­ми та молоддю, яка має функціональні обмеження.

4. Охарактеризуйте нормативно-правове забезпечення регулю­вання діяльності спеціалізованих закладів соціального спрямування щодо роботи з дітьми та молоддю з функціональними обмеженнями.

Список використаних джерел та літератури

1. Бех І. Д. Гуманізація спеціальної освіти аномальних дітей як соціально-педагогічна проблема // Дефектологія. - 1996. - № 1. -

О 19-23.

2. Бондар В., Одинченко Л., Постовойтов Є. Благодійна діяль­ність як передумова розвитку суспільної допомоги дітям з психо­фізичними вадами // Дефектологія. - 1996. - № 4. - С. 48-52.

3. Борщевська Л. В., Зіброва А. В., Іванова!. Б. та ін. На допо­могу батькам, що мають дітей з особовими потребами. - К.: Україн­ський інститут соціальних досліджень, 1999. - 79 с.

4. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. (Збірник доку­ментів): ч. II, К.: АТ " Видавництво " Столиця", 1998. - С. 63-66.

5. Діяльність центрів соціальних служб для молоді України. Су­часний стан і перспективи розвитку. - К., 1999. - С. 52-55.

6. Звєрєва І. Д., Іванова І. Б. Концептуальні основи соціального захисту людей з функціональними обмеженнями // Інвалід і суспіль­ство: проблеми інтеграції. - К., 1995. - С. - 410.

7. Зотова А. М. Интеграция ребенка-инвалида в среду здоровьіх сверстников как метод социальной адаптации // Дефектология. - 1997. - № 6. - С. 21-25.

8. Іванова І. Б. Організація соціально-педагогічної та психоло­гічної допомоги інвалідам у системі соціальних служб для молоді // Інвалід і суспільство: проблеми інтеграції. - К., 1995. - С. 28-32.

9. Коваль А. Т., Звєрєва І. Д., Хлєбік С. Р. Соціальна педагогика / Соціальна робота: навчальний посібник. - К.: ІЗМН, 1997. - 392 с.

10. Концепція спеціальної освіти осіб з психічними та фізични­ми вадами в Україні //Дефектологія. - 1996. - № 1. - С. 2-15.

11. Одинченко Л. К. Допомога аномальним дітям в Україні (Х-ХХ ст.) // Педагогіка і психологія. - 1995. - № 2. - С. 120-126.

12. Социальная работа с инвалидами. - М., 1996. - 196 о

13. Турчінська В. С. Про організацію соціально-психологічної під­тримки розумово відсталих // Дефектология. - 1998. - № 1. - С. 8-9.

14- Фандєєв О. Людина може заговорити і в... 18 років //День. -2000. - № 87. - С. 6.