Калькулювання витрат на виробництво продукції. Об'єкти калькулювання й калькуляційна одиниця

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання – обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають:

– планові калькуляції, які обчислюються за плановими нормами витрат,

– фактичні калькуляції, які обчислюються за фактичним рівнем витрат,

– проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення або на нові вироби на стадії їхнього проектування.

Об’єкт калькулювання – це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об’єктів калькулювання на підприємстві належать: основна і допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини), а також послуги та роботи (ремонт, транспортування). Для кожного об’єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця – одиниця його кількісного виміру (кількості, маси, площі, об’єму). Наприклад, об’єкт калькулювання – трактори, калькуляційна одиниця – один трактор, вугілля – одна тонна, електроенергія – одна кіловат-година і т. д.

Розрізняють такі методи калькулювання собівартості:

1. Нормативний метод – передбачає встановлення витрат на одиницю продукції відповідно до діючих норм.

2. Параметричний метод полягає в тому, що витрати на проектований виріб встановлюють, виходячи із залежності рівня цих витрат від зміни техніко-економічних параметрів вибору.

3. Розрахунково-аналітичний метод передбачає розподіл прямих витрат на виробництво одиниці продукції на основі діючих норм, а непрямих – пропорційно від заробітної плати основних робітників.

Калькулювання собівартості продукції здійснюється за статтями калькуляції:

1. Стаття “Сировина і матеріали” включає витрати на сировину, основні і допоміжні матеріали, куповані вироби, напівфабрикати. Обсяг витрат сировини і матеріалів на одиницю продукції (S_m) можна визначити за формулою:

де Q – обсяг продукції, що виготовляється;

P_м – норма витрат матеріалу (у вартісних вимірниках);

S_нм – витрата матеріалів, пов’язана зі зміною залишків незавершеного виробництва.

2. Стаття “Паливо й енергія на технологічні цілі” включає витрати на паливо, електроенергію, пару, які використовуються безпосередньо у виробничому процесі. Витрати енергії на одиницю продукції (S_Е) обчислюють, виходячи з норм витрат і діючих тарифів на енергію:

і – кількість видів енергії;

Р_і – норма витрати і-того виду енергії;

Ц_і – ціна (тариф) на використання і-го виду енергії.

3. Стаття “Заробітна плата виробничих робітників” включає витрати на оплату праці виробничих робітників, які зайняті виготовленням продукції.

4. Стаття “Відрахування на соціальні заходи” включає обов’язкові нарахування на заробітну плату основних робітників у фонди соціального страхування: до Державного пенсійного фонду (32, 3%), до Фонду зайнятості (2, 6%), до Фонду соціального страхування (1, 9%).

5. Стаття “Загальновиробничі витрати” включає виробничі накладні витрати на організацію виробництва і управління цехами, дільницями, бригадами та іншими підрозділами основного і допоміжного виробництва, а також витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування, які охоплюють витрати на енергію, паливо, стиснуте й охолоджене повітря, що необхідні безпосередньо для експлуатації обладнання, амортизаційні відрахування вартості машин і устаткування, витрати на заробітну плату обслуговуючого персоналу, витрати на ремонт устаткування тощо. Їх розрахунок відбувається шляхом складання кошторису даних витрат за певний період та перерозподілу їх на одиницю продукції пропорційно основній заробітній платі виробничих робітників.

6. Стаття “Адміністративні витрати” відображає загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. До них належить витрати на утримання управлінського персоналу, витрати на утримання основних засобів та інших нематеріальних активів загальногосподарського призначення, оплата послуг охорони, аудиторських послуг, поштові та канцелярські витрати, витрати на техніку безпеки, на дослідження, відрядження; придбання патентів і ліцензій.

7. Стаття “Підготовка й освоєння виробництва” включає витрати на освоєння нових цехів і виробництв; підготовка й освоєння нової продукції. Витрати списуються на продукцію рівними частинами протягом розрахункового періоду.

8. Стаття “Інші виробничі витрати” включає оплату відсотків за короткостроковим банківськими кредитами, оплату робіт із сертифікації продукції.

9. Стаття “Витрати на збут” включає витрати на рекламу, маркетингові дослідження, засоби стимулювання збуту, пакувальні матеріали, транспортування товарів. Деякі з цих витрат є прямими і їх можна обчислити безпосередньо для окремих виробів (витрати на тару, пакування, рекламу, транспортування). Непрямі витрати (на аналіз ринку, комісійні виплати організаціям збуту, проведення ярмарків) розподіляються між виробами пропорційно їхній виробничій собівартості.

Сума перших 5-ти статей складає цехову собівартість продукції, перших восьми – виробничу собівартість, а сума всіх статей – повну собівартість.