💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Методи регулювання інноваційного процесу

У кожній країні є свої особливості державного регулювання ін­новаційного процесу, зумовлені структурою галузей господарства, стратегією розвитку, впливом надбудовних чинників на продуктивні сили. Водночас можна виділити загальні методи впливу держави на інноваційну діяльність бізнесу, що в тих чи інших формах застосо­вуються в більшості промислово розвинених країнах.

За ознакою форми дії на інноваційний розвиток економіки весь арсенал цих методів поділяється на методи прямого та непрямого регулювання.

Суть методів прямого регулювання полягає в тому, що держава бере на себе ініціативу у виборі пріоритетів науково-технічного роз­витку, фінансування та стимулювання розроблення важливих націо­нальних інноваційних програм. При цьому чинник часу набуває стратегічного характеру. НДДКР (науково-дослідні та дослідно-

конструкторські розробки) потребують не тільки великих фінансових витрат, а й стають ризикованішими, й утримати технологічну моно­полію фірмам не завжди вдається. Щоб швидше використати ринко­вий потенціал, держава стимулює міждержавну, галузеву, міжфірмо-ву координацію та кооперацію інноваційної діяльності. Такої стратегії дотримуються Франція, Нідерланди, Японія.

Стратегія децентралізованого регулювання — складніший меха­нізм участі держави в інноваційній сфері.

Держава в цій стратегії відіграє провідну роль, але відсутні міцні директивні зв'язки. У США це набуло форми загальнонаціональної кампанії за дебюрократизацію, дерегламентацію та дерегулювання. Більш широко застосовуються методи " управління ініціативою", зо­рієнтовані на стимулювання ініціативи суб'єктів господарської дія­льності. Даних методів дотримується США, Великобританія і ряд інших країн.

Методи непрямого регулювання створюють економічні та пра­вові умови для прискорення інноваційного розвитку, проте це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвит­ку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм. Але головне, щоб у межах кожно­го напряму чи програми наукові, дослідні та проектні організації ма­ли однакові економічні й правові умови діяльності, що сприятиме розвитку конкуренції між ними.

Методи регулювання за способом впливу можна поділити на:

1) економіко-правові методи, що грунтуються на положеннях
Конституції, відповідних законів, внутрішньовідомчих, адміністра­
тивних розпоряджень;

2) державне фінансування наукової сфери;

3) контрактна система відносин між суб'єктами інноваційної ді­
яльності та державою;

4) податкова система;

5) патентно-ліцензійна, антитрестовська політика;

6) амортизаційні заходи, субсидії;

7) передавання технології;

8) підтримка міжорганізаційної кооперації та дрібного іннова­
ційного бізнесу;

9) урядові закупівлі;

10) розвиток інфраструктури досліджень і розробок.

Закони є правовим фундаментом розвитку інноваційного бізнесу в будь-якій країні. Кожна держава по-своєму комбінує таку їх кіль­кість, щоб забезпечити інноваційну діяльність на принципах довго-строковості та економічної зацікавленості підприємців. Це закони про патенти, товарні знаки, авторське право, антитрестовське зако­нодавство, пільгові кредити, закони, що передбачають можливість примусового ліцензування технологій, про стимулювання інвестицій у венчурний бізнес і багато інших.

Поряд із регулюванням процесу інноваційної діяльності в 70—80 роках заохочення інновацій у західноєвропейських країнах було по­в'язане із стимулюванням технологій. У даний час цей підхід посту­пово замінюється кластерними стратегіями, спрямованих на ство­рення спеціалізованих мереж знань, - територіальних зон розвитку нових технологій.

У 90-ті роки уряди цих країн посилити увагу до проблем іннова­цій, розглядаючи їх як важливий чинник конкурентоспроможності. У прийнятих спеціальних програмах розвитку нововведень передбача­лися як прямі, так і непрямі інструменти стимулювання інноваційної діяльності фірм, при цьому роль непрямих методів зростає. Застосо­вується заохочення співпраці університетів і компаній, міжфірмова кооперація, поліпшення систем охорони інтелектуальної власності, вдосконалення інформаційного обслуговування й антимонопольного регулювання. У зв'язку з глобалізаційними процесами підтримка ін­новацій виходить за національні рамки, формуються нові механізми міжнаціональної співпраці по створенню нововведень, уряди стають партнерами по інформаційних і інноваційних мережах.

Зокрема у 1996 р. Європейська комісія схвалила План дій в обла­сті інновацій, в якому разом з їх фінансуванням (в основному шля­хом мобілізації венчурного капіталу на ранніх стадіях проектів) на­мічені і напрями непрямого сприяння:

• захист інтелектуальної власності. Комісія виробила рекомен­дації по підвищенню ефективності патентної системи, зокрема відно­сно авторських прав в інформаційних мережах і розширення патент­ної охорони в біотехнології;

нормативна база і спрощення адміністративних вимог. Про­понується спростити процедуру створення й адміністрування компа­ній. Крім того, Комісія розробляє нові організаційні форми прове­дення сумісних наукових досліджень, зокрема статус Європейської компанії і Європейських об'єднань по економічних інтересах (Еигореап Есопотіс Іпіегезі Сгоиріп§ — ЕЕІОз);

• освіта і професійне навчання. Передбачені заходи по розши­
ренню мобільності наукових кадрів і використанню інформаційної
технології;

• орієнтація програм наукових досліджень на інновації.

План передбачає реалізацію намічених заходів як на наднаціона­льному рівні під егідою Європейської комісії, так і на національному. При цьому країнам ЄС пропонується здійснювати дані заходи в рам­ках існуючих бюджетів на науково-технічну й інноваційну політику, тобто без залучення додаткових фінансових коштів.

У державній інноваційній політиці західноєвропейських країн великого значення набуває стимулювання як науково-дослідної, так і технологічної кооперації. Держава при цьому виступає як брокер між науковою сферою та фірмами. У Великобританії, Бельгії, Данії, Пор­тугалії, Німеччині створені різні центри по кооперації університетів і промисловості, міждисциплінарні центри, інноваційні центри по пе­редачі новій технології малому та середньому бізнесу. Як правило, вони діють на регіональній підставі.

Уряди грають значну роль у створенні змішаної приватно-державної інформаційної інфраструктури. У Німеччині, Данії, Нідер­ландах, Фінляндії найважливішими її складовими є організації по прикладних дослідженнях. До інших елементів інфраструктури, орі­єнтованих на стимулювання інноваційних процесів, можна віднести наукові парки, нові технологічні стандарти, кластерні проекти, а та­кож регіональні центри комерційної реалізації винаходів, здатні здій­снювати відповідні маркетингові заходи.

Захист інтелектуальної власності - ключовий момент інновацій­ної діяльності, оскільки дає можливість компаніям отримувати при­буток від нововведень. Стан такого захисту, перш за все патентної системи, може як стимулювати, так і стримувати цю діяльність. У даний час патентна система охоплює всі стадії розробки нового про­дукту, що йдуть услід за фундаментальними дослідженнями, вклю-

чаючи і маркетинг. Вона служить основою для координації приват­них дослідницьких проектів, оскільки містить цінну інформацію про потенційні успіхи або реальні перспективи тих або інших дослі­джень, що дозволяє конкуруючим фірмам розподіляти ресурси раці­ональніше.

Європейська комісія в кінці 1999 р. розробила міжнародну хартію, що послужила основою для угоди між країнами щодо регулювання комерційної діяльності в Інтернеті. В даний час уряду США, Японії і країн ЄС підсилюють співпрацю в області вдосконалення охорони ін­телектуальної власності в Інтернеті, зокрема винаходів, що стосуються методів підприємництва (питання патентування методів електронних розрахунків і сертифікації, електронних підписів і т.д.).

У зв'язку з розширенням Європейського Союзу особлива увага приділяється розвитку конкуренції як головному чиннику приско­рення інноваційної діяльності.

Зокрема в рамках ЄС заборонені угоди, що обмежують або конт­ролюють виробництво, ринки, технічний розвиток, інвестиції (це не розповсюджується на окремі типи угод про науково-дослідні та до­слідно-конструкторські роботи). Протиправним вважається також зловживання пануючим положенням на ринку (згідно європейській практиці пануюче положення припускає захоплення однієї зі сторін більше 80 % відповідного ринку).