Інноваційний процес

Розповсюдження нововведень, як і їх створення є складовою час­тиною інноваційного процесу. Розрізняють такі форми інноваційного процесу: простий внутрішньоорганізаційний (натуральний), простий міжорганізаційний (товарний) і розширений.

Простий внутрішньоорганізаційний інноваційний процес припускає створення та використання нововведення усередині однієї й тієї ж організації, нововведення в цьому випадку не приймає безпо­середньо товарної форми.

При простому міжорганізаційному інноваційному процесі но­вовведення виступає як предмет купівлі-продажу. Така форма інно­ваційного процесу означає відділення функції творця і виробника нововведення від функції його споживача.

Розширений інноваційний процес виявляється в створенні все нових і нових виробників нововведення, порушенні монополії вироб-ника-піонера, що сприяє через взаємну конкуренцію вдосконаленню споживчих властивостей товару, що випускається.

У міру перетворення інноваційного процесу на товарний виділя­ються дві його органічні фази:

а) створення та розповсюдження;

б) дифузія нововведення.

Перша, в основному, включає послідовні етапи наукових дослі­джень, дослідно-конструкторських робіт, організацію дослідного ви­робництва і збуту, організацію комерційного виробництва. На пер­шій фазі ще не реалізується корисний ефект нововведення, а тільки створюються передумови такої реалізації.

На другій фазі суспільно корисний ефект перерозподіляється між виробниками нововведення, а також між виробниками та споживачами.

У результаті дифузії зростає число і змінюються якісні характе­ристики як виробників, так і споживачів. Безперервність процесів нововведення надає визначальна дія на швидкість і широту дифузії нововведення в ринковій економіці.

Дифузія інновації - це процес, за допомогою якого нововведення передається по комунікаційних каналах між членами соціальної систе­ми в часі. Нововведеннями можуть бути ідеї, предмети, технології і т. п., що є новими для відповідного господарюючого суб'єкта. Іншими сло­вами дифузія - це розповсюдження вже одного разу освоєної та викори­станої інновації в нових умовах або місцях застосування.

Розповсюдження інновації - це інформаційний процес, форма і швидкість якого залежить від потужності комунікаційних каналів, особливостей сприйняття інформації господарюючими суб'єктами, їх здібностей до практичного використання цієї інформації і т. п. Це обумовлено тим, що господарюючі суб'єкти, що діють у реальному економічному середовищі, проявляють неоднакове відношення до пошуку інновацій і різну здібність до їх засвоєння. Для швидкого розповсюдження інновації потрібна розвинена інфраструктура.

Інноваційний процес в економічному й організаційному розумін­ні поділяється, на окремі етапи, стадії, фази, які розрізняються між собою цільовим призначенням, специфікою управління, фінансуван­ням, кінцевим результатом діяльності.

На рис. 2.9.2 показана послідовність і взаємозалежність цих стадій.

Інноваційний процес має циклічний характер, що демонструє хронологічний порядок появи нововведень у різних областях техні­ки. Можна відзначити, що інновація - це такий техніко-економічний цикл, в якому використання результатів сфери досліджень і розробок безпосередньо викликає технічні й економічні зміни, які надають зворотну дію на діяльність цієї сфери.

У загальному виді інноваційний процес можна представити в розгорненому вигляді так:

де:

ФД - фундаментальне (теоретичне) дослідження;

ПД - прикладні дослідження;

Р - розробка;

Пр - проектування;

Б — будівництво;

ОС - освоєння;

ПВ — промислове виробництво;

М - маркетинг;

ЗБ - збут.

Аналіз цієї формули вимагає абстрагування від чинників зворот­ного зв'язку між різними її елементами, обліку тривалості циклу ФД — ОС, який може продовжуватися понад 10 років; відносно самостійна і кожна з фаз (ФД - ПД; Пр - Б) і т.д.

Початковою стадією інноваційного процесу є ФД (теоретичне дослідження), що пов'язане з поняттям " наукова діяльність". Зрозумі­ло, кожен окремий елемент циклу (ФД, ПД, Р, Пр, Б, ОС і ПВ) наси­чений науковою діяльністю, пов'язаною з ФД.

Наукова робота - дослідницька діяльність, направлена на отри­мання та переробку нових, оригінальних, доказових відомостей і ін­формації. Будь-яка наукова робота повинна мати новизну, оригіналь­ність, дохідність.

Характерним є те, що кількість нових відомостей і інформації убуває від ФД до ПВ. Дослідницька діяльність все більше замінюєть­ся навиками, досвідом і стандартними прийомами.

Розглядаючи ФД з погляду кінцевого результату, необхідно виді­лити дослідницьку діяльність, направлену на отримання і переробку нових, оригінальних, доказових відомостей і інформації тільки в об­ласті теорії питання. Теоретичне (ФД) дослідження не пов'язане безпосередньо з ви­рішенням конкретних прикладних задач. Проте саме воно є фунда­ментом інноваційного процесу. Разом з тим, необхідність теоретич­них досліджень може бути обумовлена потребами практики і синтезом попередніх знань про предмет.

Приблизно 90 % фундаментальних досліджень можуть мати не­гативний результат. І з тих, що залишилися, 10 % з позитивним ре­зультатом не всі застосовуються на практиці. Мета ФД — пізнання і розвиток процесу (теорії питання).

Іншу цілеспрямованість мають прикладні дослідження (ПД). У результаті розробок створюються конструкції нових машин і устат­кування, що плавно переходить у фази проектування (Пр), будівниц­тво (Б), освоєння (ОС) і промислове виробництво (ПВ). Фази (М -ЗБ) пов'язані з комерційною реалізацією результатів інноваційного процесу.

Таким чином, інноваційний менеджер має справу з різними ста­діями інноваційного процесу і з урахуванням цього будує свою управлінську діяльність.

Період, який починається з виконання фундаментальних і при­кладних розробок і охоплює всі наступні етапи до моменту, коли но­вовведення підлягає заміні якісно новим, прогресивнішим, назива­ється життєвим циклом інновації. Кожна ланка життєвого циклу відносно самостійна, має свої закономірності розвитку і виконує спе­цифічну роль. Життєвий цикл має часові, трудові та кошторисні оці­нки, які використовуються для організації планування та фінансу­вання роботи.

На рис. 2.9.3 наведена характеристика структури життєвого цик­лу інноваційного процесу.

Усі види робіт, що розглядаються, належать до циклу створення інновацій і включаються до складу науково-інноваційного циклу та виробничо-комерційного циклу.

Прийнято виділяти чотири фази життєвого циклу інноваційного процесу.

Показником значущості, доцільності інноваційної ідеї є показник рівня науково-технічної доцільності. Він визначається з урахуванням унікальності, оригінальності та масштабності перетворень. Чим бі­льша значущість, тим вищий рівень:

Сутність першої фази - створення новинки - складається з ком­плексу робіт, спрямованих на перетворення результатів науково-дослідних розробок у зразки нових виробів, їх адаптацію до ринку та оцінювання умов включення в економічний обіг. Вони поєднують одночасно створення чи пристосування існуючого виробничого апа­рату для організації виробництва нового товару.

На цій фазі також починаються маркетингові дослідження під час продажу перших дослідних партій (зразків). Ця фаза є виключ­но збитковою.

Друга фаза пов'язана з освоєнням виробництва та зростанням об­сягів продажу, досягненням запланованого рівня рентабельності. Цей етап є найважливішим у всьому життєвому циклі продукції. На даній фазі споживачі відкривають для себе новизну й оцінюють її як спо­живчу вартість.

Третя фаза - фаза зрілості, характеризується зменшенням темпів зростання виробництва, стабілізацією. На цій фазі збільшується кон­куренція внаслідок дифузії та тиражування нововведення.

Четверта фаза — фаза занепаду, тобто відбувається моральне ста­ріння продукту. Попит падає, нововведення стає неконкурентоспро­можним і витісняється іншими новаціями. Тому ще до настання цієї фази фірми прагнуть модернізувати продукт або створити новий.