Людина як об’єкт і суб’єкт соціалізації.

Кожна людина на всіх етапах своєї життєдіяльності є об'єктом соціалізації. Зміст процесу її соціалізації насамперед визначається зацікавленістю суспільства в тому, щоб кожна людина успішно оволоділа ролями чоловіка і жінки (статева соціалізація), створила міцну сім’ю (сімейна соціалізація), змогла б й прагнула б до компетентної участі у соціальному та економічному житті (професійна соціалізація), була законопослушним громадянином (політична соціалізація) і т.п.

При цьому варто мати на увазі, що вимоги до людини в тому або іншому аспекті соціалізації пред'являють не тільки суспільство в цілому, а й конкретні групи людей та організації. Особливості та функції тих або інших груп і організацій обумовлюють специфічний і неідентичний характер цих вимог. Сам же зміст вимог залежить від соціального статусу людини, до якої вони пред'являються.

Таким чином, соціалізація, як наголошується в Міжнародному словнику педагогічних термінів - це процес засвоєння ролей та очікуваної поведінки у відносинах з сім'єю та суспільством і розвитку задовільних зв'язків з іншими людьми.

Людина стає повноцінним членом суспільства, будучи не тільки об'єктом а й, що надзвичайно важливо, суб'єктом соціалізації, засвоюючим норми і культурні цінності, проявляючи при цьому активність, саморозвиваючись і самореалізуючись в суспільстві.

Суб'єктом соціалізації людина завжди стає об’єктивно, бо на протязі всього її життя перед нею постають завдання, для вирішення яких вона більш або менш усвідомлено, а часом і неусвідомлено, ставить перед собою відповідні цілі, тобто проявляє свої суб'єктивність (позицію) і суб'єктивність (індивідуальну своєрідність).

В певній мірі умовно, на думку А.В.Мудрика, можуть бути виділені три групи задач, які розв'язуються людиною на кожному віковому етапі чи етапі соціалізації Ї природно-культурні, соціально-культурні і соціально-психологічні.

Сутність природно-культурних задач полягає в досягненні певного рів­ня фізичного та сексуального розвитку. Справа в тому, що на кожному віковому етапі людині необхідно: досягнути певного ступеня пізнання тілесного канона, властивого тій культурі, в якій вона живе; засвоїти елементи етикету, символіки, жестів, міміки, пантоміміки; розвинути й (або) реа­лізувати фізичні та сексуальні задатки; вести здоровий спосіб життя, адекватний статі та віку; перебудовувати самоставлення до життя, стиль життя у відповідності з статевовіковими та індивідуальними можливостями.

Соціально-культурні задачі – пізнавальні, морально-естетичні, ціннісно-смислові – специфічні для кожного вікового етапу в конкрет­ному соціумі в певний період його історії. Ці задачі об'єктивно виз­начаються суспільством в цілому, а також етнорегіональними особливостями та найближчим оточенням людини. Специфічні – соціально-культурні задачі постають перед людиною на кожному віковому етапі в процесі її; участі в житті суспільства. Від людини у відповідності з її віковими можливостями чекають її приєднання до певного рівня суспільної культури, володіння певною сумою знань, умінь, навичок, певного рівні сформованості цінностей.

Задачі соціально-культурного рівня складаються як би з двох час­тин. З однієї сторони, це задачі, які пред'являються людині, у вербалізованій формі інститутами суспільства і держави іншої - задачі які сприймаються нею з соціальної практики, звичаїв, психологічних стереотипів безпосереднього оточення. Причому обидві ці складові не поєднуються між собою й у тій або іншій мірі протиречать одна одній.

Соціально-педагогічні задачі - це становлення самосвідомості осо­би, її самовизначення в індивідуальному житті, самореалізація і самоутвердження, які. на кожному віковому етапі життєдіяльності людини мають свій специфічний зміст і способи їх розв'язання.

Самосвідомість людини можна розглядати як досягнення нею в кожній віковій категорії певної міри самопізнання та певного рівня самоповаги й міри самоприйняття. Так наприклад, перед підлітком стоїть задача пізнання тих компонентів свого " Я", які зв'язані з усвідомленням своєї подібності з іншими людьми й відмінності від них, а перед юнаком - тих, від яких залежать світогляд визначення свого місця в світі і т.п.

Самовизначення особистості передбачує знаходження нею певної позиції в різних сферах актуальної життєдіяльності та вироблення планів на різні відрізки майбутнього життя. Так наприклад, в молодшому шкільному віці. дитині необхідно віднайти індивідуально сприйнятну і соціально схвалювальну позицію в новій соціальній ситуації - ситуації вступу до школи. Тут вона повинна визначити своє ставлення до ровесників і дорослих, перебудувати в зв'язку з цим уже наявні в неї системи відносин. У підлітковому віці особливого значення набуває пошук позиції серед ровесників своєї статі, що доповнюється в ранньому юнацькому віці визначенням своєї позиції по відношенню до ровесників протилежної статі.

Що ж стосується планів підлітків на різні відрізки майбутнього життя, то, по-перше, мова йде про розв'язання завдань найближчого майбутнього. Наприклад, якщо в середовищі ровесників вважається престижно мати певний інтерес і реалізовувати його в якійсь діяльності, то виникає завдання, як можна якомога скоріше віднайти такий інтерес і способи його реалізації, По-перше, мова йде про розв'язання завдань більш віддаленого майбутнього: вибір професії, визначення стилю майбутнього життя. Уже підлітки нерідко уявляють собі, де і як вони будуть подорожувати, ставши дорослими, а юнаки мають уявлення про своє майбутнє жило, вільне проведення дозвілля і т.п.

Самореалізація передбачує реалізацію людиною активної в значимих Для неї сферах життєдіяльності й (або) взаємовідносин. При цьому необхідно, щоб результативність цієї реалізації визнавалась і схвалювалась значимими для молодої людини особами. Самореалізація для молодої людини може мати різні форми. При цьому вони можуть бути соціальне цінними, соціальне корисними, соціальне приємлемими. а також асоціальними, антисоціальними.

Самоутвердження - досягнення людиною суб'єктивного задоволення результатом і (або) процесом самореалізації.

При цьому наголосимо, що вікові задачі, як правило, завжди об'єктивні. Для їх вирішення людина ставить (або не ставить) перед собою мету, досягнення якої веде до її здійснення. Тому, в залежності від того, наскільки повно і адекватно усвідомлені і відчуті завдання, цілі людини можуть бути більш або менш адекватні віковим задачам. Тому, в зв'язку з цим, відмітимо, що людина усвідомлено чи неусвідомлено визначає реальність і успішність досягнення тих або інших цілей. Це дозволяє їй певним чином реагувати на хід своєї діяльності, й відповідним чином відшукувати більш реальні шляхи Досягнення намічені мети.