Поняття соціалізація.

Соціології вважають, що вперше почав користуватися терміном " соціалізація" наприкінці XIX століття американський соціолог Ф.Г. Гіддінс. До середини XX століття соціалізація перетворилася в цілком самостійну міждисциплінарну галу­зь наукових досліджень. У наші дні окремі аспекти соціалізації вивча­ють філософи» етнографи, соціологи, психологи, кримінологи, представники багатьох інших наук.

Ґрунтовний аналіз наявних концепцій соціалізації показує, що всі вони так або інакше в основному зводяться до двох підходів у засуванні ролі людини в процесі соціалізації. Перший підхід передбачає пасивну позицію людини в процесі соціалізації, а саму соціалізацію розг­лядав як процес її адаптації до суспільства, яке формує кожного свого члена у відповідності з наявною йому культурою. Цей підхід часто на­зивають ще суб'єкт-об'єктним (вважаючи, що суспільство - суб'єкт впливу, а людина - його об'єкт).

Представники другого підходу виходять з тієї точки зору, що людина, яка активно діє в процесі соціалізації не тільки адаптується до суспільства, а й відповідно впливає на свої життєві обставини й на себе саму. Тому цей підхід можна визначити (сформулювати) як суб'єкт суб'єктний. Спираючись на суб'єкт-суб'єктний підхід, соціалізацію можна трактувати як розвиток і самозміну людини в процесі засвоєння та відтворення культури, що відбувається у взаємодії людини з стихійним, відносно керованими і цілеспрямовано створюваними умовами життя на всіх вікових етапах життєдіяльності людини.

Суть соціалізації полягає в поєднанні пристосування і уособлення людини в умовах конкретного суспільства. Пристосування (соціальна адаптація) - процес і результат зустрічної активності суб'єкта і со­ціального середовища. Адаптація передбачає узгодження вимог і очікування соціального середовища по відношенню до людини з її установкам і соціальною поведінкою, узгодження самооцінок і домагань людини з і можливостями і з реаліями соціального середовища. Таким чином, адап­тація - це процес і результат становлення індивіда соціальною істотою.

Уособлення - процес автономізації людини в суспільстві. Результат цього процесу - потреба людини мати власні погляди і наявність таких (ціннісна автономія(, потреба мати власні уподобання (емоційна авто­номія), потреба самостійно вирішувати її особисті питання, здатність протистояти тим життєвим ситуаціям, які мішають її самозміні, самовизначенню, самореалізації, самоутвердженню (поведінська автономія). Та ким чином, уособлення - це процес і результат становлення людської індивідуальності. Таким чином, як бачимо, в процесі соціалізації закладений внутрішній до кінця не розв'язаний конфлікт між мірою адаптації людини в суспільстві і. ступенем уособлення її в суспільстві. Іншими словами, ефективна соціалізація передбачує певний баланс адаптації і уособлення.

Однак, з'ясоване вище розуміння сутності соціалізації справедливе тільки в рамках суб'єкт-суб'єктного підходу. В рамках суб'єкт-об'єктного підходу суть соцілізації трактується тільки як адаптація людини в суспільстві, як процес і результат становлення індивіда соціальною істотою.

Соціалізація людини в сучасному суспільстві характеризується певними особливостями, насамперед етапи соціалізації можна співвіднести з віковою періодизацією життя людини.

Людина, як відомо, в процесі соціалізації проходить такі етапи: (раннє дитинство (1- 3 роки), дошкільне дитинство (3-6 років), молодший шкільний вік (6-10років), молодший підлітковий вік (10-І2 років), старший підлітковий вік (І2-І4 років), ранній юнацький вік (15-17 років), юнацький вік (І8-23 роки), молодість (23-30 років), пізня зрілість (40-55 років), похилий вік (55-65 років), старість (65-70 років), довгожиттєвість (понад 70 років).