Методичні вказівки до вивчення теми. Поняття “ділова активність” почало використовуватися у вітчизняній обліково-аналітичній літературі порівняно недавно – у зв’язку з впровадженням поширених у

Поняття “ділова активність” почало використовуватися у вітчизняній обліково-аналітичній літературі порівняно недавно – у зв’язку з впровадженням поширених у різних країнах світу методик аналізу фінансової звітності на підставі системи аналітичних коефіцієнтів. Безумовно, трактування ділової активності може бути різним.

Аналіз ділової активності проводиться у кілька етапів. Розглянемо їх змістовне наповнення:

І. Загальна оцінка динамічності (розвитку) діяльності підприємства. Даний етап проводиться в наступній послідовності:

1.1. Порівняння темпів зміни основних показників обсягу діяльності.

У процесі дослідження проводиться співставлення темпів зміни величини прибутку, обсягу реалізації та вартості активів. Оптимальним вважається наступне співвідношення темпових показників, що у світовій практиці отримало назву “золоте правило економіки”:

Т_П > Т_Р > Т_А > 100 %,

де Т_П – темп зростання (зменшення) прибутку, %; Т_Р – темп зростання (зменшення) обсягу реалізації, %; Т_А – темп зростання (зменшення) вартості активів (валюти балансу), %.

Дане співвідношення означає наступний причинно-наслідковий зв’язок:

1) нерівність Т_А > 100 % означає збільшення масштабів діяльності підприємства, тобто зростання його економічного потенціалу;

2) нерівність Т_Р > Т_А означає, що обсяги реалізації зростають більшими темпами за темпи нарощування економічного потенціалу, тобто відбувається підвищення ефективності використання активів підприємства, їх віддача;

3) нерівність Т_П > Т_Р засвідчує прискорення зростання прибутку і відповідно:

ð якщо темпи зростання прибутку більші за темпи зростання обсягу продажу, це може бути результатом зниження собівартості;

ð якщо темпи зростання прибутку більше темпів зростання активів, а темпи зростання обсягу продаж – менші, то підвищення ефективності використання активів відбувалося тільки за рахунок зростання цін на продукцію (роботи, послуги).

Необхідно враховувати, що при вкладенні ресурсів у нові технології, технічне переоснащення можуть виникнути відхилення від цього правила, адже значні капітальні вкладення можуть окупитися і принести вигоду лише через певний період часу.

У просторовому аспекті порівняння абсолютних показників обсягу реалізації і прибутку не має сенсу. Щоб визначити місце підприємства серед близьких йому за сферою вкладення капіталу, можна порівнювати темпи зростання основних показників їх діяльності. Чим вищі темпи зростання, тим динамічніше розвивається підприємство, тим перспективніше вкладення додаткових капіталів у його діяльність або співробітництво з ним.

1.2. Оцінка стійкості економічного зростання[3]. Основними критерієм є зростання обсягу власного капіталу підприємства (саме зростання капіталу господарюючого суб’єкта за рахунок внутрішніх джерел є основою нарощування економічного потенціалу в цілому).

У обліково-аналітичній практиці західних країн в якості орієнтира при узагальненні перспектив розвитку підприємства використовують коефіцієнт стійкості економічного зростання (К_СТ):

де ЧП – чистий прибуток, грн.; Д_ив – сума дивідендів, що виплачується акціонерам, грн.; ВК – власний капітал, грн.; Пр – реінвестований прибуток, грн.

Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує, якими темпами в середньому збільшується економічний потенціал підприємства. Адже власний капітал акціонерних підприємств може збільшувати або за рахунок додаткового випуску акцій (збільшення внесків засновників), або за рахунок реінвестування отриманого прибутку. Коефіцієнт стійкості економічного зростання показує, якими темпам в середньому збільшується власний капітал за рахунок діяльності – реінвестування прибутку.