Майстерність взаємодії педагога з учнями при використанні інтерактивних технік.

Термін " інтерактив" у перекладі з англійської в буквальному розумінні означає " inter" - взаємний і " act" - діяти. Тобто інтерактивний - здатний до взаємодії, діалогу, полілогу. Інтерактивне навчання - це така форма пізнавальної діяльності, метою якої є створення психологічно-комфортних умов за яких кожен хто навчається може максимально реалізувати свій інтелектуальний потенціал і відчути себе при цьому успішним і самостійним в освоєнні певних знань. Ці технології можна успішно використовувати і у вищій школі під час фахової підготовки вихователів дошкільних навчальних закладів.

Отже, педагогічне спілкування як професійно-етичний феномен потребує від учителя спеціальної підготовки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, педагогічної мудрості в організації стосунків з учнями, батьками, колегами у різних сферах навчально-виховного процесу.

Професіональне педагогічне спілкування — комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків.

Повноцінне педагогічне спілкування є не тільки багатогранним, а й поліфункціональним. Воно забезпечує обмін інформацією і співпереживання, пізнання особистості і самоутвердження, продуктивну організацію взаємодії. Обмін інформацією і ставленнями реалізує комунікативний бік спілкування, пізнання особистості і самоутвердження

Головними ознаками педагогічного спілкування на суб'єкт-суб'єктно-му ґрунті є:

— перцептивний, а організація взаємодії — інтерактивний.

1. Особистісна орієнтація співрозмовників — готовність бачити і розуміти співрозмовника; самоцінне ставлення до іншого.

Активна взаємодія школярів із засобами ІКТ розвиває у них навички навчально-дослідницької діяльності і дозволяє досягнути кращих результатів у вивченні предмету. і засвоєння матеріалу.

Використання інтерактивних засобів, закрема інтерактивної дошки, мультимедійних програм, з урахуванням специфіки предмету, теми, розділу, особливостей учнів, вчитель визначає доцільність використання данних засобів

При цьому необхідно відзначити, що питання ефективності використання вже наявної комп’ютерної техніки. Впровадження інтерактивних технологій – дуже складний і дорогий процес. Якщо раніше престижно було мати комп’ютерні класи, то тепер – інтерактивні комплекси. Це аргумент психологічний, безумовно.

Отже, проведення уроків з використанням інтерактивних технологій передбачає наявність:

- інтерактивної дошки;

- проектора;

- комп’ютера;

- інтерактивної указки (не обов’язково, але такі існують);

- програмного забезпечення.

Які основні характеристики «інтерактива»? Слід визнати, що інтерактивне навчання – це спеціальна форма організації пізнавальної діяльності. Вона має на увазі цілком конкретні і прогнозовані цілі. Суть інтерактивного навчання полягає в тому, що навчальний процес

-

Інтерактивна діяльність на уроках припускає організацію і розвиток діалогового спілкування, яке веде до взаєморозуміння, взаємодії, до сумісного вирішення загальних, але значущих для кожного учасника

Тому, виділимо педагогічні умови забезпечення інтерактивних методів навчання на уроках трудового навчання у 5- 9 класах на основі використання ІКТ:

1. Інтерактивні заняття. Цей вид роботи вчитель застосовує здебільшого для вивчення нового матеріалу. Ефективність його значно залежить від складеної навчальної програми.

3. Використання мультимедійних технологій у навчанні дає змогу здійснити справжній технологічний прорив в організації і практичній реалізації навчального процесу.

2. Мовленнєва поведінка, на думку І.А.Зимньої [11], проявляється в манері, характері мовленнєвих дій, включаючи соматичну активність. Мовленнєва поведінка, як і інші види соціальної діяльності перебуває під контролем суспільства. Перш за все, вона підпорядкована загальноприйнятим нормам літературного мовлення – орфоепічним, лексичним, фразеологічним, морфологічним, синтаксичним. Культура мовленнєвої поведінки зумовлена доцільним вибором і організацією мовленнєвих засобів, які в кожній конкретній ситуації спілкування при дотриманні лінгвістичних і етичних норм дозволяють ефективно вирішувати комунікативні задачі. Однак, кожний акт професійної комунікативної взаємодії вимагає нестандартної мовленнєвої творчості, оскільки будується з врахуванням багатьох обставин – ситуацій спілкування, індивідуальності партнера по спілкуванню, його емоційного стану, характеру відносин, які склалися між партнерами і т.д

ндивідуальний стиль мовленнєвої поведінки проявляється у певній манері самовираження – лексиці, інтонації, міміці, пантоміміці. Разом з тим, професійна етика передбачає певну мовленнєву дисципліну, неухильне дотримання літературних норм, які не дозволяють використовувати діалектизми, жаргони і т.д. як у формальному, так і в неформальному спілкуванні[11].Імпровізаційність - невід'ємний елемент мовленнєвої поведінки фахівця. Форми мовленнєвої імпровізації можуть бути найрізноманітнішими, починаючи із питання, жарту, який знімає нервову напругу, і закінчуючи монологом, необхідність якого диктується конкретною потребою. Сила професійної мовленнєвої імпровізації полягає не тільки у раптовості тих чи інших реакцій, але в їх оптимальності і результативності. Однією з важливих детермінант мовленнєвої поведінки є уміла організація діалогу, що дозволяє ефективно вирішувати різноманітні завдання: досягати взаєморозуміння, виявляти різні підходи в тлумаченні дискусійних проблем, створювати ситуації вільного вибору особистісної позиції, на основі зворотнього зв'язку вносити корективи в свої дії.[16]Крім імпровізаційності, діалогічності важливою є експресивність, яка дозволяє посилити виразність слова. Культура мовленнєвої поведінки передбачає осмислення своїх експресивних проявів, їх критичну самооцінку і свідоме використання можливостей мови у спілкуванні. Відмічено, що у багатьох людей проявляється стереотипність емоційного самовираження, що Це - умiння педагогiчного спiлкування, технiка i культура мовлення, мiмiка, пантомiмiка, професiйна саморегуляцiя педагогом свого психiчного стану i т.п.Що є важливiшим у педагогiчному спiлкуваннi: досконале володiння технiкою спiлкування, чи здатнiсть встановлювати вiдносини на стратегiчному рiвнi? Якщо допустити, що ефективнiсть спiлкування в першу чергу визначається технiкою, тобто володiнням комунiкативних знань, умiнь, навичок, то бiльшiсть педагогiв не дуже б вiдрiзнялися за рiвнем ефективностi педагогiчного спiлкування. Ця рiзниця могла б хiба що залежати вiд досвiду. Адже в професiйнiй пiдготовцi вчителя, на жаль, дуже мало мiсця i часу вiдводиться технiцi педагогiчного спiлкування. Бiльшiсть умiнь i навичок педагоги отримують стихiйно, з досвiдом, в процесi педагогiчної дiяльностi. Отже, логiчно було б допустити, що педагоги, якi працюють в школi тривалий час, володiють бiльшою комунiкативною компетентнiстю, спiлкуються бiльш ефективно.В якiйсь мiрi це дiйсно так, але прямого зв'язку тут, безперечно, нема. У багатьох випадках молодi педагоги досягають бiльшої ефективностi у спiлкуваннi, нiж їх старшi колеги.Очевидно, це можна пояснити тим, що рiзнi люди по-рiзному набувають комунiкативного досвiду. Вони вiдрiзняються за рiвнем компетентностi в силу рiзних комунiкативних установок, вiдмiнностей в особистiсно-емоцiйнiй сферi, тобто вiдмiнностей в базових стратегiчних орiєнтацiях. Деякi орiєнтацiї сприяють оволодiнню необхiдними умiннями i навичками спiлкування, i таким чином пiдвищують ефективнiсть спiлкування, iншi ж перешкоджають успiшному формуванню комунiкативної компетентностi.В той же час, безперечно, самi по собi особистiснi властивостi, установки, орiєнтацiї, не завжди забезпечують повну ефективнiсть спiлкування без застосування відповідної технiки спiлкування[11].Мовлення вчителя повинне забезпечувати вирішення завдань навчання та виховання школярів, тому перед ним (мовленням) стоять, крім загальнокультурних, і професійні, педагогічні вимоги. Вчитель несе соціальну відповідальність і за зміст, якість свого мовлення, і за його наслідки. Ось чому мовлення вчителя є важливим елементом його педагогічної майстерності.Вираз " мовлення вчителя" (" педагогічне мовлення") вживають, коли мова йде про усне мовлення педагога. Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, створення усних висловлювань, так і результат цього процесу – усні висловлювання.Педагогічне мовлення має на меті забезпечити: а) продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями; б) позитивний вплив вчителя на свідомість, почуття учнів з метою формування, кореляції їх переконань, мотивів діяльності; в) повноцінне сприйняття, усвідомлення і закріплення знань у процесі навчання; г) раціональну організацію навчальної та практичної діяльності вчителя.З виразом " педагогічне мовлення" тісно пов'язане поняття " комунікативна поведінка вчителя". загалі, поняття культури мовлення вчителя визначається такими його комунікативними якостями:

правильність;

термінологічна точність;

доречність;

лексичне багатство;

виразність;

чистота.

ультура мовлення - широке і об'ємне поняття, але передусім це- грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним викориcтанням основних компонентів виразності усного мовлення - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології, не багатослів'я.[7] Безсумнівно, для успішності професійної діяльності вчителя необхідними є такі риси його мовлення, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення.Не можна собі уявити живого мовлення без інтонації. Кожне осмислення думки, власної або чужої, може бути правильно виражено й так само сприйнято слухачами лише в тому разі, коли читець (мовець) правильно використає всі компоненти мовлення (системи його звуків, складобудови, словесного наголосу) та інтонації (органічної єдності пауз, логічної та емоційної функції наголосів, мелодики, темпу, ритму й голосового тембру). Практичні навички " декодування" інтонації співбесідника, вміння використовувати акустичні засоби впливу на слухачів є необхідними для ефективного професійного спілкування. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо [25].

3. Розвиток мовлення в онтогенезі.

итання розвитку зв'язного мовлення вивчалися в різних аспектах багатьма педагогами (К. Д. Ушинський, Є. І. Тихеева, Е.А.Фле рі-на, 0Основна функція зв'язного мовлення - комунікативна. Вона здійснюється у двох основних формах - діалозі і монолозі (М.М.Алексеева, В.І.Яшіна). Діалог як форма мови складається з реплік0 Монологічне мовлення розуміється як зв'язкова мова однієї особи, комунікативна мета якої - повідомлення про які-небудь факти дійсності (А. Р. Лурія, Л. І. Федоренко). Монолог являє собою найбільш складну форму мови, що служить для цілеспрямованої передачі інформації. До основних властивостей монологічного мовлення відносяться: односторонній характер висловлювання, довільність, обумовленість змісту орієнтацією на слухача, обмежене вживання невербальних

Зв'язкова мова може бути ситуативною і контекстної. Ситуативна мова пов'язана з конкретною ситуацією, і говорить може повністю не відображати в мові змісту своєї думки.

На першому році життя, в процесі безпосереднього емоційного спілкування з дорослим, закладаються основи майбутньої зв'язного мовлення. На основі розуміння, спочатку дуже примітивного, починає розвиватися активна мова дітей.

До початку другого року життя з'являються перші осмислені слова, пізніше вони починають служити позначеннями предметів. Поступово з'являються перші пропозиції.

На третьому році життя швидкими темпами розвивається розуміння мови, власна активна мова, різко зростає словниковий запас, ускладнюється структура пропозицій. Діти користуються діалогічного формою мови. У дошкільному віці відбувається відділення промови від безпосереднього практичного досвіду. Головною особливістю є виникнення планувальної функції мови. Вона набуває форму монологічного, контекстної. Отже, до моменту вступу до школи зв'язкова мова у ді

ожна дитина індивідуальна. Один вже в рік з невеликим торохтить без угаву. Інший воліє мовчати до трьох років-такий його індивідуальний темп розвитку.

Сучасні психологи виділяють два найпоширеніші типу нормально розвиваються дітей.

" Балакуни" відрізняються підвищеною активністю та інтересом до навколишнього світу. Вони дуже люблять розмовляти, щось розповідати, задавати питання. Такі діти легко освоюються в новій обстановці (Найголовніше для них - це чути правильну мову, все інше вони " зроблять" самі.

" Мовчуни" схильні до споглядальності. Для них важлива спокійна надійна обстановка, в якій вони можуть неквапливо " дозрівати". Будь-яка зміна вимагає від них часу для адаптації. " Мовчунів" дуже важливо, щоб їх розуміли. Розвиток мовлення дитини проходить за періодами. Особливо продуктивним і важливим для розвитку мовлення є період і молодшого дошкільного віку від 0, 8 - 1 року до 3-4 років. Протягом цього короткого відрізка часу дитина опановує основними закономірностями мови.

Цей період найбільш детально, по етапах, описаний фахівцями в області дитячої мови. прояви, це має насторожити вас.

інтонує крики (2. Гукання, гуління (Дитина повторює за вами або самостійно вимовляє окремі склади, як ніби грає з ними) 1, 5 -3 міс. 3. Лепет (Дитина повторює за вами і сам вимовляє щось схоже на слова, але що складається з однакових складів) 4 - 5 міс. 4. лепетних 5. Двусловние пропозиції (Дитина, спілкуючись з вами, об'єднує два слова, наприклад: дай пі (дай пити), тато немає (тата немає вдома) і т.п.) Словниковий запас близько 300 слів різних частин мови. 1 рік 6 міс. - 2 роки 2 міс. 6. Активне зростання словникового запасу (Дитина запитує, як це називається) 1 рік 9 міс. - 2 роки 6 міс Відомо, що мовленнєвий розвиток хлопчиків і дівчаток відрізняється деякою своєрідністю. Для дівчаток характерно більш ранній початок промови. У них швидко зростає словник слів, що позначають предмети. Дівчатка порівняно пізно освоюють фразова мова, зате намагаються говорити правильно, " як дорослі". Мова хлопчиків характеризується більш пізнім початком. У них насамперед формується словник назв дій, відносно рано формується словник назв дій, відносно рано формується граматичний лад, але говорять хлопчики при цьому " на своєму мовою ".

Сучасні психологи виділяють два найпоширеніші типу нормально розвиваються дітей.

" Говорун " відрізняються підвищеною активністю та інтересом до навколишнього світу. Вони дуже люблять розмовляти, щось розповідати, задавати питання. Такі діти легко засвоюються в новій обстановці (особливо, " Мовчун" схильні до споглядальності. Для них важлива спокійна надійна обстановка, в якій вони можуть неквапливо " споглядати". Будь-яка зміна вимагає від них часу для адаптації. " мовчуна" дуже важливо, щоб їх розуміли. собі.