Резонанс

Красивий голос повинен бути резонуючим, вібруючим. Резонанс — це результат вібрації повітря в голосових порожнинах, тобто в синусах, носоглотці, гортані і грудній клітці. Для резонансу потрібне правильне глибоке дихання.

Уявіть, що ваші голосові зв'язки — це струни музичного інструмен­та, а повітря у ваших грудях — елемент, що забезпечує необхід­ний резонанс. Якщо ви правильно вдихаєте повітря, то даєте голо­совим зв'язкам оптимальну кількість того, що вони повинні коли­вати.

Дитина з високим голосом приводить у рух дуже малий об'єм по­вітря. Баритон із грудною кліткою розміром з бочку коливає великий об'єм повітря. Як уже було сказано, для звичайної розмови вам цілком достатньо неглибокого дихання. Але якщо ви виголошуєте довгу про­мову або у вас дуже тривала презентація, потрібно підсилити свій го­лос більшою кількістю повітря.

Ви можете зробити свій голос нижчим, якщо будете наповнювати легені до глибини діафрагми і звільняти гортань для створення більшої вібрації та резонансу.

Якщо ви цілком спокійні, то у вас відсутня напруга, яка може заважати правильній артикуляції.

Як ви вважаєте, звідки з'являється резонанс, коли ви розмовля­єте?

Щоб дізнатися про це, покладіть три пальці на перенісся, а долоню другої руки — на груди. Скажіть що-небудь, наприклад: «Здрастуйте! До побачення!». Ви відчуваєте вібрацію в ділянці носа або грудей? Тепер покладіть одну руку на горло, а другу — під нижню щелепу. Скажіть щось і спробуйте зрозуміти, чи є резонанс у задній частині глотки. Скажіть «а-а-а-а-а» і визначте, чи є вібрація у грудях.

Є лише три звуки, які вимовляються дещо гугняво і можуть прохо­дити через ніс: [м], [н] і сполучення [нг]. Якщо ви скажете, наприклад, «мама мила Маню» або «пінг-понг», то почуєте назальний резонанс. Усі інші звуки не повинні проходити через ніс. Якщо ви говорите «Здрастуйте! До побачення!», то, оскільки назальних звуків у цій фразі немає, ви не повинні відчувати вібрації в носі.

Якщо скажете «чух-чух», то ви не маєте відчувати вібрації в носі, зате вібрація повинна бути в грудях та горлі.

Тепер зробіть глибокий вдих і наповніть легені повітрям. Затри­майте

Ці прості вправи допоможуть вам зрозуміти особливості вашого голосу і джерела резонансу у вашому тілі.

Тип голосу

Природний тип голосу залежить від розміру резонуючих порожнин у ваших грудях, горлі та структурах обличчя. Оскільки підсилювачі викривляють верхні діапазони людського голосу, вам слід визначити можливий для вас найнижчий голос, при якому ви будете відчувати себе зручно.

Це означає, що джерело голосу має розміщуватися якомога нижче, але бути природним для вас.

Подумайте про типи голосів, якими характеризуються співаки: со­прано — найвищий жіночий голос, альт — найнижчий, мецо-сопрано — середній. Тенор — найвищий чоловічий голос, бас — низький, а глибо­кий бас має винятково низький природний діапазон.

Ваш природний розмовний голос відповідає одному з цих типів. У кожного є свій верхній, середній і нижній регістр. Якщо середнє «соль» міститься в центрі вашого діапазону, то ви можете спуститися або піднятися — при відкритій гортані і закритому назальному про­ході.

Ви можете понизити свій голос, якщо будете говорити, як я це на­зиваю, «просто зі шкарпеток». Цей, на перший погляд, безглуздий ви­раз я завжди наводжу учням на курсах постановки голосу. Я маю на увазі таке: ви міцно впираєтеся п'ятами в підлогу, випрямляєте спи­ну, при цьому ваша діафрагма автоматично прогинається, змушу­ючи голос виходити з джерела більш низького, ніж носова порож­нина.

Те саме відбувається, якщо ви згадаєте відчуття, яке виникає, коли груди наповнені повітрям і горло розкрите, то ви зможете легко пере­міщуватися вгору і вниз у своєму діапазоні, не втрачаючи приємного резонансу.

Корисно проробити й таку вправу: скажіть «хі-хі-хі», потім «ха-ха-ха», потім «хо-хо-хо», щоб почути регістри свого голосу.

Як викладач із постановки мовлення, я допомогла багатьом людям поліпшити звучання голосу. На початку 60-х років XX століття, коли я викладала постановку голосу для дикторів «Голосу Америки», одна з моїх студенток зазнавала труднощів, намагаючись зрозуміти, яким чи­ном можна зробити свій голос нижчим. Інакше кажучи, вона розуміла, що хороший голос повинен бути більш низьким, але не знала, як цього досягти.

Я запропонувала їй послухати інших дикторів радіо і телебачення й вирішитидля себе, який у кожного з них регістр голосу — хороший чи поганий. її особливо вразив голос Едварда Р. Мюрроу, вона скрупульоз­но проаналізувала його і стала намагатися говорити так, як він. І як наслідок — вона могла за бажання відтворити цей голос, щоб нагадати собі, як потрібно говорити.