Пластика

...Можуть спитати: хіба сценічна хода якась особлива, не така, як у житті?

Безперечно, вона не така, як у житті, саме через те, що в житті ми всі ходимо неправильно, тоді як сценічна хода має бути такою, якою ство­рила її природа, за всіма її законами. У цьому й полягає її основна трудність...

Поговоримо ж про правильну сценічну ходу, про те, як її виробити, щоб раз і назавжди зігнати зі сцени звичну тепер у театрах ходульну, акторську, театральну ходу.

Інакше кажучи, давайте наново вчитися ходити як на сцені, так і в житті...

Щоб допомогти нам у цій роботі, Торцов почав пояснювати будову людської ноги та основи правильної ходи.

— Треба бути не так актором, як інженером і механіком, щоб зрозу­міти й до кінця оцінити роль та дію нашого ножного апарата, — сказав він нам замість передмови.

Людські ноги, — говорив він, — від таза і до ступень нагадують мені добрий хід пульманівського вагона. Маючи багато ресор, що згинаються і зменшують удари в усіх напрямках, верхня частина, де сидять пасажи­ри, лишається майже нерухома, навіть коли шалено рухається вагон і його хитає в усі боки. Те саме повинно бути, коли людина йде або біжить. Треба, щоб верхня частина тулуба з грудною кліткою, плечима, шиєю та

головою в такі моменти не відчувала поштовхів, була спокійна і зовсім цільна у своїх рухах, як пасажир першого класу у своєму зручному купе. Цьому насамперед допомагає хребет.

Його призначення — подібно до спіралі згинатись у всіх напрям­ках за найменшого руху, щоб зберігати рівновагу плечей та голови, які по можливості мають лишатися спокійними і без усяких поштовхів.

Роль ресор, які, так само, як і у вагона, містяться в нижній частині нашого тіла, виконують стегна, коліна, кісточки та всі суглоби пальців на ногах. їхнє призначення — зменшувати поштовхи під час ходи та бігу, а також коли тіло хитається вперед, назад, праворуч, ліворуч, так би мовити, під час кільової та носової хитавиці.

Усі вони мають ще й інше призначення — рухати вперед тіло, яке несуть. І це робиться так, щоб корпус, знову ж таки як і вагон, «плив» якомога рівніше по горизонтальній лінії, без великих стрибків угору та вниз...

Щоб ясніше уявити собі функцію ніг та їхніх окремих частин, що виконують призначення ресор у вагоні, я скажу кілька слів про кожну

З НИХ.

Почну зверху, тобто зі стегна й таза. У них подвійне призначення: по-перше, подібно до хребта зменшувати бокові поштовхи та хитання тулуба праворуч і ліворуч під час ходи, а по-друге, роблячи крок, вики­дати вперед усю ногу. Цей рух треба робити широко й вільно — відпо­відно до зросту, довжини ніг, розміру кроку, бажаної швидкості, темпу й характеру самої ходи.

Чим краще викидається вперед нога в стегні, чим вільніше й легше вона заходить назад, тим більший стає крок і швидша хода. Треба, щоб таке викидання ніг у стегнах як уперед, так і назад зовсім не залежало від тулуба. Тим часом він нерідко намагається взяти участь у ході, нахиляючись уперед і назад, щоб посилити інерцію поступального руху, який слід робити винятково самими ногами.

Для цього потрібні особливі вправи, щоб розвивати крок, щоб вільно й широко викидати ноги вперед у стегнах.

Така вправа полягає ось у чому. Станьте і притуліться правим або лівим плечем та боком тулуба до колони чи до одвірка. Ця опора потрібна для того, щоб тіло незмінно зберігало своє вертикальне поло­ження і не могло нахилятися ні вперед, ні назад, ні праворуч, ні ліво­руч. Закріпивши таким способом тулуб у вертикальному положенні, станьте міцно на ту ногу, що торкається колони або одвірка. Підніміться злегка на пальці, а другу ногу,, тримаючи її прямо і не розгинаючи в коліні, викидайте то вперед, то назад. Намагайтеся за кожним рухом викидати ногу як уперед, так і назад під прямим кутом. Цю гімнастику треба робити спочатку недовго і в повільному темпі, а потім чимраз довше, щоб тренувати відповідні м'язи. Звісно, доходьте до межі не відразу, а поступово, систематично.

Після того, як таку вправу зробите з однією, скажімо, з правою но­гою, поверніться, обіпріться об колону або одвірок другим боком і про­робіть ту саму вправу з лівою ногою...

Ступня й особливо пальці беруть участь не тільки в цій роботі, а мають ще й іншу функцію. Вони зменшують поштовхи під час руху. їхнє значення як для першої, так і для другої роботи дуже велике.

Є три способи користування апаратом ступні та пальців ніг, і це створює три типи ходи.

Перший із них — ступають насамперед на п'яту.

Другий — ступають на всю ступню.

Третій (так звана грецька хода — А 1а Айседора Дункан), — ступа­ють насамперед на пальці, потім рух перебігає по ступні до п'яти і назад по ступні до пальців і далі вгору по нозі.

Я говоритиму поки що про перший тип ходи, найбільш поширений у взутті на підборах. Під час такої ходи, як уже сказано, п'ята перша приймає вагу тіла і переносить рух по всій ступні аж до пальців. Тим часом пальці аніскільки не підгинаються під себе, а, навпаки, наче впи­наються в землю подібно до звіриних кігтів.

У міру того, як вага тіла починає давити і проходить по всіх сугло­бах пальців, вони випрямляються і тим самим відштовхуються від землі, аж поки рух дійде до самого кінця першого пальця ноги. На нього деякий час, немов на пуанти танцівниці, спирається все тіло, не припи­няючи при цьому свого руху вперед по інерції. Нижня група ресор від кісточки до кінця першого пальця відіграє при цьому дуже важли­ву роль.

Треба, щоб хода була не повзуча, а — летюча...

Я просив пояснити мені, яка різниця між ними.

Виявляється, що в повзучій ході, коли тіло переноситься з однієї ноги на другу, приміром, з правої на ліву, — перша закінчує свою функ­цію саме в той час, коли друга її починає. Інакше кажучи, ліва нога передає вагу тіла, а права приймає її одночасно. Отже, в повзучій, або плазуючій, ході немає моменту, коли тіло немовби летить у повітрі, спи­раючись тільки на перший палець ноги, який до кінця доходжує призна­чену йому лінію руху. А в летючій ході існує момент, коли людина на одну мить немовби відривається від землі, як танцівниця на пуанті. Після цього моменту поривання в повітря тіло плавно, непомітно, без поштовхів опускається вниз і переміщається з однієї ноги на другу.

(Станіславський К. С. Робота актора над собою. — К.: Мистецтво, 1953. -Ч. 1-2. - С. 440-443, 448-456.)

____________________ Ди дакт ичні за вд ання _____________________________

1. Як ви вважаєте, чи повинні педагоги приділяти таку ж велику ува­гу розвиткові власної пластики тіла, як це роблять актори? По­ясніть свою думку.

2. Якою мірою вправи для розвитку сценічної пластики можуть бути корисні педагогам?

3. Складіть систему тренувальних вправ для вироблення своєї пра­вильної постави і ходи на основі рекомендацій К. С. Станіславського.

ЛИШЕ ФАКТИ

На перший погляд може здаватися, що невербальні засоби спілку­вання не настільки важливі, як словесні. Але дослідження вчених свідчать про інше. Альберт Мейєрабіан встановив, що передача інфор­мації відбувається через вербальні засоби на 7 відсотків, через звукові засоби (зокрема тон голосу, інтонацію звуку) — на 38 відсотків, через невербальні засоби — на 55 відсотків. Професор Бердвіссл здійснив аналогічні дослідження і виявив, що словесне спілкування в бесіді ста­новить менше ніж 35 відсотків, а більше 65 відсотків інформації пере­дається за допомогою невербальних засобів.

(Пиз А. Язик телодвижений: Пер. с англ. — Н. Новгород: Ай-Кью, 1994. - С. 13.)

Особливо важливе значення у формуванні наших уявлень про іншу людину має хода. Вчені провели експеримент: відзняли на відеокамеру перехожих на вулиці, а потім попросили злодіїв-рецидивістів обрати серед них тих, на кого б вони напали. Більшість опитаних одностайно вказала на одних і тих самих осіб. Вирішальну роль тут відіграла хода. До списку потенційних жертв не потрапили ті, в кого відчувався внутрішній стрижень, тіло не вихиляє, пружна, стрімка й енергійна хода.

Дослідження показали, якщо обличчя лектора нерухоме або невиди­ме, губиться до 10 — 15 відсотків інформації.

(Психология и зтика делового общения. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1997. - С. 81, 103.)

Додаток до теми 5

СИТУАЦІЯ 1

Уявіть себе журналістом, якому потрібно вивчити й описати

досвід роботи відомого вчителя.

З чого почати?

Уривок, який Ви зараз прочитаєте, розповідає про перше знайомство

відомого педагога-публіциста С. Л. Соловейчика з роботою

талановитої вчительки початкових класів Софії Миколаївни

Лисенкової.

Уранці першого вересня, після мітингу, випускники 587-ї московсь­кої школи (це в Кунцеві) повели найменших у клас. Разом з ними останнім у колоні першого «В» і я прошмигнув повз чергових, що захищали школу від батьків, сів за парту і став чекати, з чого ж поч­неться навчання, з яких слів.

Учителька, жінка немолода, висока, легка і світла (світле волосся, світле обличчя, світлий костюм) глянула на дітей, як фокусник, упевне­ний в тому, що всі його дива вийдуть, і задоволено сказала, не так кла­сові, як собі:

— Добре...

Із цього й почалося десятилітнє навчання.

(Соловейчик С. Л. Вечная радость. —- М.: Педагогика, 1986. — С. 229.)

_____________________ Дидактичні завдання _____________________

1. Чому, на вашу думку, автор починає знайомити читача з роботою вчительки описом її самопрезентації класові?

2. Які особливості педагогічного іміджу вчительки ви можете визначи­ти? Як взаємопов'язані внутрішня і зовнішня техніка у створенні саме такого професійного іміджу?

З- Спрогнозуйте, який настрій пануватиме в класі, де працює Софія Миколаївна, як почуватимуться діти, як вони вчитимуться. Що наштовхнуло вас на такий прогноз?