Культура і техніка мовлення вчителя

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Мовленнєве (фонаційне) дихання. Тренування дихання пов'язане з дією двох найважливіших чинників — психічного і рухового. Оскільки регуляція дихання залежить від психофізичного стану людини, треба ніукати способів опосередкованого його тренування. Для цього можна використати творчі завдання, що допомагають тому, хто навчається, зняти контроль за дихальним актом.

Учителеві корисно знати, що найдоцільнішим є спеціально вироблюваний тренуванням змішаний, чи діафрагмально-реберний, тип дихання. У цьому разі відбувається повне розширення грудної порожнини, максимальна вентиляція усіх ділянок легень. Напруження нижніх міжреберних м'язів дає змогу утримувати діафрагму у скороченому стані, що зумовлює спокійний рівномірний видих, непомітний для оточення.

Перший (підготовчий) етап вироблення фонаційного дихання полягає у виконанні комплексу фізичних вправ, що сприяють активному діафрагмально-реберному диханню. Тим, хто навчається, пропонується спеціальний комплекс дихальної гімнастики, підготовлений з урахуванням особливостей мовленнєвого (фонаційного) дихання.

Після відпрацювання вправ підготовчого періоду можна братися за спеціальні вправи, що розвивають активність мовленнєвого дихання. Ці вправи виконуються, як гра. З їхньою допомогою шліфуються такі елементи мовленнєвого дихання:

1. Глибокий, енергійний, короткий вдих, переважно через ніс, спрямований у нижню частину легень (виховання змішаного діафрагмально-реберного дихання).

2. Рівномірний, активний, не ослаблений під кінець («незгасаючий») видих.

3. Організований видих, фокусування його на кінчиках трохи зібраних (ніби для свисту) губ.

Тільки відпрацювавши ці елементи, можна переходити до наступної серії вправ, що розвивають мовленнєве дихання.

Надзвичайно важливою особливістю регуляції дихання в людини є її здатність довільно, відповідно до поставленого завдання, зокрема й мовленнєвого, змінювати темп, ритм, активність, амплітуду дихальних рухів. Довільна зміна темпу, ритму дихання широко використовується і! практиці фізичного виховання і спорту. Але не менш важливим вважається вміле й точне регулювання дихання в процесі публічного мовлення.

Відпрацювавши і закріпивши навички фонаційного дихання, учитель може переходити до виховання фонаційного голосу.

Виховання мовленнєвого голосу. Голосотворення — складний багатофункціональний процес. Він відбувається в організмі людини автоматично, згідно з особливою програмою, що закладена в спеціальних центрах кори головного мозку. Дія програми пов'язана з тим, яке мовленнєве завдання має розв'язувати людина в конкретній ситуації.

Підготовчий етап роботи щодо виховання мовленнєвого голосу складається з таких дій: звільнення фонаційних шляхів, знаходження природного тону («середини звучання»), установка передньої позиції звука.

Робота над голосом розпочинається зі звільнення фонаційних шляхів, тобто створення найкращих умов для його вільного звучання. Для цього необхідно зняти м'язове напруження в гортані (шиї та плечовому поясі), після чого можна переходити до пошуку найбільш натурального, вільного, природного звучання, яке, особливо в дорослої людини, приховане виробленими звичками.

Далі йде розвиток динамічного діапазону голосу, що залежить від умілого використання дихання і резонаторів акустичної системи, здатної підсилювати звук, що виникає за її межами. Той, хто навчається, зближує систему резонаторів, які містяться в гортані людини, і вчиться використовувати їх для підсилення звука. Учителеві слід звернути особливу увагу на вироблення основного регістру мовленнєвого голосу — змішаний регістр (мікст). При цьому на низьких тонах максимально використовується верхній (головний) резонатор, на високих — нижній (грудний). Лише така робота резонаторів може забезпечити активне і рівне звучання мовленнєвого голосу у всьому діапазоні.

У всіх вправах із розвитку динамічного діапазону необхідно особливо уважно стежити за верхнім голосоведенням, вільними фонаційними шляхами, хорошим імпульсом. Усе це потребує чіткої роботи дихання. Час від часу необхідно повертатися до вправ із розвитку дихання і найперших голосових вправ.

Наступним етапом роботи з голосом є засвоєння вправ, що розвивають його звуковисотний діапазон. Звуковисотний діапазон є основним засобом розвитку інтонаційно-мелодичної виразності голосу...

Бідність звуковисотного діапазону мовлення вчителя спричиняє звуковий монотон, а звідси й збіднення звукової палітри, ослаблення педагогічного впливу мовлення. А. С. Макаренко не випадково пов'язував високий рівень педагогічної майстерності з абсолютним воло-

дінням голосовими засобами. Він вважав, що справжнім майстром можна стати лише з того моменту, коли навчитися вимовляти фразу «Іди сюди» з 15 — 20 звуковими відтінками.

Діапазон голосу — властивість, що розвивається спеціальними вправами. Робити їх треба дуже обережно, стежачи за добором дихання, за правильною позицією звука, сфокусованого на кінчиках губ. Не слід прагнути досягти найбільшої висоти звука, треба зупинитися, перш ніж виникає голосове напруження. Не потрібно невпинно йти вгору за діапазоном, час від часу необхідно робити маленькі «відходження» — пониження, після чого знову можна продовжувати голосовий підйом.

Розвиток звуковисотного діапазону мовленнєвого голосу на певному етапі, коли вже набуто перших навичок, можна поєднувати з вихованням злетності звука. Злетність мовленнєвого голосу залежить від багатьох характеристик, зокрема й від акустичних властивостей самого звука. Так, дзвінкі високі голоси мають більшу злетність, ніж низькі...

Для розвитку злетності звука як вправи використовуються тексти, що мають привернути увагу. Прикладом такого тексту є вправа «Глашатай».

На практичних заняттях з виховання мовленнєвого голосу ті, хто навчаються, повинні засвоїти певні методичні засоби, що дають змогу надалі тренуватися самостійно. Найважливіші серед них такі: контроль за активним змішаним діафрагмально-реберним диханням, що забезпечує нормальний процес голосоведення; контроль за вільними фонаційними шляхами, зняття напруження з м'язів гортані й плечового поясу; вміння «фокусувати» звук на кінчиках губ, уникаючи «строкатості» голосних; навички розвитку звуковисотного діапазону, що запобігає звуковому монотону; мовлення на змішаному регістрі (міксті); рівне, злите звучання під час активного посилання звука.

Мовленнєве (фонаційне) дихання. Часто можна почути від учителів скарги, що їм важко витримати велике навантаження на голос: голос утомлюється, перехоплює дихання. Більшість із них навіть не підозрює, що майже всі ці недоліки пов'язані з відсутністю в них навичок правильного мовленнєвого дихання.

Учителів, чия діяльність професійно пов'язана з мовленням, передусім буде цікавити дихання, що обслуговує мовлення, так зване фонаційне дихання, яке характеризують: 1) активність, пов'язана з тим, що дихання є енергетичною базою нашого мовлення; 2) організований видих, що передбачає фокусування струменя повітря ніби в одній точці; 3) розподіл повітря — вміння свідомо ділити увесь об'єм видихуваного повітря на рівномірні відрізки — порції. Ритм мовленнєвого дихання вчителя повинен значно відрізнятися від звичного, побутового. У професійному мовленні вдих у 10 — 15 разів коротший за видих. А за добре тренованого дихання видих легко можна поділити на 25 або навіть на ЗО порцій, і кожна з них матиме повну вагу, а отже, кожне слово буде повнозвуч-

не. У такому розподілі видихуваного повітря вчителеві необхідно тренуватися спеціально. При цьому немає потреби збільшувати об'єм вдихуваного повітря, значно важливіше навчитися розподіляти наявний запас на однакові за активністю видиху порції; добирати дихання в процесі мовлення, що допомагає учителеві швидко навчитися енергійно, а головне непомітно для слухачів, підхоплювати нову порцію повітря, поповнювати його запас за кожної зручної паузи.

Зрозумівши особливості мовленнєвого дихання, вчитель може братися за вправи, що розвивають активність дихання.

Вправа 1 — «Насос». Станьте прямо, ноги на ширині пліч. Нахиліться вперед і візьміться за ручку уявного автомобільного насоса двома руками. Починайте накачувати повітря: випрямляючись, робіть вдих, а нахиляючись — видих. Спробували? А тепер те ж саме, але зі звуком: нахиляючись, ніби виштовхуєте з рота чергову порцію води — «ффффуу...». Складіть губи наче для свисту і з силою видихайте повітря: «ффффу!.. ффффу!.. ффффу...». Не поспішайте; випрямляючись, встигайте зробити повний глибокий вдих. Нахиліться 4 — 5 разів поспіль. Поступово можна збільшувати кількість нахилів.

Вправа 2 — «Пилярі». Візьміться удвох за руки хрест-навхрест. Праві руки — ваша пилка, ліві — колода. Перший з учасників тягне на себе «пилку», імітуючи на активному видиху звук: «зззззз...» (рахунок «один»), другий — тягне пилку на себе: «сссссс...» (рахунок «два»). Пиляти треба енергійно, весело, не затримуючи свою руку, коли партнер бере «пилку» на себе. Дихання повинне бути рівномірним, ритмічним: тягнучи «пилку» на себе, робіть видих зі звуком, відпускаючи її — вдих.

Вправа 3 — «Ґречний уклін». Позиція перша — станьте навшпиньки, руки розведіть в сторони (вдих). Позиція друга — повільно нахиляйтеся вперед, поступово зводячи руки і притискуючи їх по-східному до грудей. Схилившись, вимовляйте розтягнуте на звукові «с» слово «здрасссссссстуйте». Стежте за тим, щоб останній склад «те» прозвучав голосно, виразно, тому збережіть для нього велику порцію повітря.

Опанувавши ці вправи, учителеві корисно перейти до циклу вправ, що тренують організований видих.

Вправа «Сурмач». Притисніть до губів мундштук уявної сурми (це може бути власний кулак) і, видуваючи повітря, просурміть (без звука) який-небудь бадьорий, енергійний мотив. Не поспішайте, видувайте повітря ритмічно, повільно, урочисто. Стежте за тим, щоб вдих був повним, глибоким, а видих енергійним.

Запам'ятайте дії, які необхідно відпрацювати, перш ніж ви перейдете до наступної серії вправ:

1. Глибокий, енергійний, короткий вдих, переважно через ніс.

2. Рівномірний, активний видих, що не слабшає під кінець. Фокусування видиху на кінчиках злегка зібраних (як для свисту) губ. Існує ряд вправ для тренування розподілу видиху.

Виховання мовленнєвого голосу. У щоденному житті голосовий апарат досить легко справляється з навантаженням. Але коли вчителеві доводиться говорити перед класом, говорити активно, переконуючи десятки людей, говорити тривалий час, побутових навичок мовлення, звичних засобів уже замало.

Голос учителя — його професійна зброя. Він дає змогу передавати слухачам у слові, що звучить, найтонші змістові відтінки, допомагає аудиторії сприймати думку того, хто говорить, у всій її змістовій повноті, створює певне емоційне налаштування, що полегшує сприйняття. Навпаки, тьмяний, монотонний, нерозвинутий голос швидко притупляє сприйняття слухачів, заважає їм увійти в суть справи.

Від чого ж залежить нормальне звучання голосу? Як можна розвинути його чи, інакше кажучи, поставити? Якими знаннями, навичками й уміннями в цій галузі має володіти вчитель?

Можна виокремити такі основні характеристики професійного голосу вчителя: достатню силу звука¹ — він повинен бути чутний у будь-якій аудиторії, навіть якщо технічні засоби підсилення відсутні (ця характеристика має назву динамічного діапазону голосу); посилання звука, тобто його здатність досягти потрібної точки, долітати до кожного слухача; рухливість, гнучкість голосу, так званий звуковисотний діапазон, що дає змогу передавати думку педагога в усій її повноті та розмаїтості відтінків у постійно змінюваному інтонаційно-мелодичному малюнку всього мовлення; тембр голосу. Від того, наскільки виразний голос у своєму тембральному забарвленні, залежить легкість сприйняття слухачами змісту повідомлення; злетність звука — його здатність вирізнятися на фоні інших звуків і шумів, не змішуючись з ними, не гублячись серед них; витривалість, тобто мала втомлюваність голосу, що дає змогу не губити основні властивості звучання під час тривалого інтенсивного виступу, витримувати значне голосове навантаження.

Як же виробити в собі ці необхідні для професійної діяльності учителя голосові характеристики?

Перший етап роботи над голосом — створення найкращих умов для вільного звучання. Для цього потрібно зняти зайве м'язове напруження в гортані, де містяться голосові зв'язки, а також у плечовому поясі. Після цього можна переходити до наступного етапу — спробувати визначити свій природний вільний голос, тобто таке його звучання, котре є для кожного максимально органічним, виникає легко, без будь-яких м'язових зусиль.

Найпростішим і найефективнішим способом досягти такого звучання визнані вправи на зразок «Колисання».

'Не слід плутати поняття «сила звука» і «гучність». Сила звука — величина об'єктивна. Це реальна енергія звука, що вимірюється в децибелах. Гучність — суб'єктивне поняття, пов'язане зі сприйняттям звука людиною.

Сядьте зручно, вільно, але не розкинувшись, зберігаючи пряму поставу. Вам треба буде заколисати малюка. Ви втомилися, самі хочете спати, а малюк ніяк не засинає. Потихеньку заколисуйте його тихим голосом крізь стулені зуби: «Ммм-ммм-ммм-ммм-м...». Злегка розгойдуйтеся в такт колисанню, не співайте, не залучайте голосу, а саме неголосно, не розкриваючи рота, рівно, спокійно, без різких звукових поштовхів, але досить енергійно імітуйте спів. Дихання активне, спокійне. Рот прикритий, звук народжується не в горлі, а на кінчиках губ, так що ви відчуваєте їх вібрацію. Потім спробуйте наприкінці кожного співзвуччя трохи відкривати губи, закінчуючи його голосним звуком «а»: «Ммм-ммм-ммм-ммм-ма...ммм-ммм-ма». Випускайте голосний звук «а» наприкінці кожного співзвуччя: «Ммаа-ммаа-ммаа...ммаа-маа...». Не відкривайте на головному звукові широко рота. Нехай голосні злегка вилітають крізь губи, зібрані як для свисту, не «полощіть» звуком горло, звук виникає на кінчиках губ.

У роботі з голосом учитель не може залишити поза увагою такий важливий елемент, як посилання звука. Воно пов'язане не зі збільшенням сили звука, а з умінням спрямовувати його в бік слухачів. Легкий, але енергійний поштовх діафрагми під час видиху дає змогу ніби підкинути звук угору, як м'ячик, послати його на велику віддаль...

Для підсилення звучання голосу необхідно передусім активізувати дихання, а потім уміло використати резонатори - акустичну систему, здатну підсилити звук. Такою природною системою в нашому тілі є порожнини, що містяться над голосовими зв'язками (глотка, лицьові пазухи, склепіння твердого піднебіння, черепна коробка), чи так звана верхня система резонаторів, і нижня система, що міститься під зв'язками, передусім грудна порожнина.

За спрямування звука в нижні резонатори вмикається грудний регістр голосу, найбільш багатий додатковими тонами (обертонами), що надають голосу певного тембрального забарвлення. Від грудного (нижнього) регістру залежить сила і виразність звука. Під час тренування цієї системи відчувається сильна вібрація грудної клітки.

Головний (або верхній) регістр надає голосу дзвінкості, злетності. Для нього характерні звуки високого тону. Цей регістр бідніший обертонами, зате від нього залежить звучність, чутність голосу.

Такі вправи допоможуть виробити правильну резонацію.

Вправа «Дзвони». Спробуйте імітувати голосом звучання великого дзвону: «Бом-м-м! Бом-м-м... Бом-м-м...». При цьому робіть короткий наголос на голосному «о» у зручній для вас низькій ноті і тримайте довге гудіння на звукові «м». Стежте за тим, щоб обидва звуки «не завалювалися назад», а звучали в передній позиції, на губах. А тепер перекиньте звук у верхній регістр - ніби задзвонили малі дзвони, утворюючи веселий передзвін: «Бім-бім-бімм... бім-бім-бімм... бім-бім-

бімм...». Звук має вільно виникати на кінчиках губ, без м'язового напруження, у зручній для вас високій ноті. Об'єднайте звучання всіх ваших «дзвонів» у середньому тоні: «баммм... баммм... баммм...». Покладіть одну руку на груди, а другу — на тім'я, контролюючи обидва резонатори, які мусять звучати одночасно. У верхній позиції звука повинна відчуватися сильна вібрація в ділянці «маски» (носові пазухи, зуби, губи).

Вправа «Барабанщик». Барабанщик відбиває похідний марш:

Читайте текст ритмічно, скандуючи, імітуючи барабанний бій. Закінчіть вправу уривком з вірша І: Сельиінського:

...Читайте вірш енергійно, голосно, чітко карбуючи слова. Пам'ятайте, що сила звука залежить від активності дихання, а не від фізичного напруження гортані, що викликає перенапруження голосових зв'язок.

Основною характеристикою виразності голосу вчителя є його звуко-висотний діапазон. Людський голос здатний змінюватися за висотою у надзвичайно великому діапазоні. Для тренованого голосу цей діапазон дорівнює двом октавам. Але в щоденному мовленні такий діапазон використовується нечасто, що спричиняє звуковий монотон. Монотонний голос учителя, що рівно звучить у вузькому інтервалі 3 — 4 тонів, притуплює сприйняття.

Діапазон голосу вчитель може розвивати постійними вправами...

Запропоновані зразки вправ для розвитку голосу вчителя показують, що ця робота дуже копітка, обережна, наполеглива, а головне — щоденна. Вихованням голосу не можна перейматися лише час від часу. Окрім спеціального тренування, стежте за своїм побутовим мовленням. Не говоріть, коли дихання розслаблене, не напружуйте м'язів шиї. Якщо в ділянці гортані виникає надмірне м'язове напруження — затискання, його можна зняти, свідомо викликавши відчуття позіхання. Позіх цей слід робити, не відкриваючи рота, по можливості непомітно для оточення. Збирайте звук на кінчиках губ, не говоріть на одній ноті, особливо високій, домагайтеся рівного, суцільного звучання під час активного посилання звука, використовуйте змішаний регістр.

{Учителю о педагогической техпике. — М.: Педагогика, 1987. — С. 73-84.)