Морально-етичні норми, що історично склалися в народі

Практика народного виховання передбачає формування в кожної людини моральних оцінок з позиції добра, справедливості, що випливає з народного поняття моралі: моральний той, хто шляхетний, доброчесний, праведний. Сюди належать і такі поняття як людська гідність, чесність, людяність, колективізм. Усі вони знайшли конкретизацію у моральному кодексі трудящих, основні принципи якого яскраво представлені у фольклорі, зокрема у народних прислів’ях і приказках. В основу моральності народна педагогіка кладе любов до батьківщини, ставлення людини до праці, до людей і для себе особисто. Наприклад, українські народні прислів’я і приказки закликають боротися за торжество правди, волі, щастя („По правді роби – доброго кінця сподівайся”, „Хліб-сіль їж, а правду ріж”), цінити працю („Без труда нема плода”, „Труд чоловіка кормить”), поважати гідність чесної людини („Хто принижує чужу честь, той і свою топче”), цінити справжню дружбу („Для приятеля нового не пускайся старого”), бути вимогливішим до себе („Не лінися рано вставати та змолоду більше знати”),

Праця в народній педагогіці є основним критерієм моральної гідності людини. У ставленні до ледарів народна педагогіка безкомпромісна: коли ледар – аморальний, той, хто не хоче працювати й хоче жити за рахунок чужої праці, - негідних і моральна потвора, тягар для суспільства („Ледар живе, аби землі важче”, „Ледаще на віник та на смітник годяще”). Без праці моральне виховання немислиме, до того ж праця істотно впливає на людські стосунки, на моральні ставлення до людей. В оточенні людей праці в людини закладають основи здорової моралі, ненависть до соціальної несправедливості, любов до трудящих.

Практика виховання в трудових сім’ях спрямувались на виховання підростаючого покоління в дусі справедливості і гуманних відносин. Народна педагогіка бореться за ставлення до людини, як до найвищої цінності, захищає право кожного на свободу, щастя і вільний розвиток. У практиці народного виховання трудящі велику увагу звертають на прищеплення своїм дітям гуманності, любові й поваги до людини праці.

Висунувши гуманізм як один з невід’ємних складників морального виховання дітей, народна педагогіка аж ніяк не схильна у зв’язку з цим впадати у всепрощення.

Як бачимо, народна педагогіка послідовно бореться за те, щоб організація сім’ї спонукала дитину до гарних вчинків, вправлятися у позитивній моральній поведінці. При цьому виділяється такий могутній регулятор моральної поведінки, як слово вчителя. Завдяки слову формуються моральна свідомість людини, її моральні почуття.

Моральне виховання дітей – справа тонка і складна. Тут немає місця фальші непослідовності, сюсюканню, нещирості у взаєминах між батьками і дітьми. Народна педагогіка нещадно бореться з „ножицями” у вихованні, тобто розходженні між словом і вчинками дорослих.