Правила преп. Пахомія за пізнішими редакціями

💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Близько 404 року св. Ієронім для монахів-латинян Пахомієвого монастиря “Метанії”, що в Канопі, переклав “Правила св. Пахомія” на латинську мову. Збірник св. Єроніма містить 194 правила і, як зазначено в передмові, включає правила не лише Пахомія, але і його наступників преп. Теодора і Орсисія.

У кожному Пахомієвому монастирі є авва, економ, седмичні, слуги і окремо для кожного дому наглядачі. У домі живе близько 40 братів, які коряться одному настоятелю. Монастир нараховує від 30 до 40 домів, залежно від кількості братів. Кожних 3 або 4 доми сполучаються в окреме об’єднання для спільного виходу на роботи і для чергування в седмичних службах.

Управління монастирем зосереджувалось у руках авви. Кожного ранку він давав розпорядження, призначав і затверджував епітимії накладені наглядачами, приймав до обителі, призначав дім і заняття, переміщав братів із дому в дім, давав дозвіл на тимчасовий вихід із монастиря. Замісник авви називався “вторствующий”.

Наглядач дому здійснював безперервний нагляд над підлеглою братією в домі, у церкві, на трапезі і на роботах поза монастирем. Без його дозволу нічого не можна було робити, навіть ходити по монастирю чи зайти до келії брата. Наглядач одержував і роздавав матеріали для робіт, вимагав звіту з праці. Також сам складав звіт. У наглядача був свій замісник.

Грошова частина в монастирі лежала на економі, який теж мав замісника.

Того, хто прийшов до воріт монастиря з метою вступити сюди, декілька днів не впускали навіть до гостинниці, але залишали поза монастирем без найменшої уваги, щоб випробувати твердість наміру. Якщо ж він витримав цю пробу, то одержував дозвіл поселитися в гостинниці під наглядом брата. Там новоприбулого заставляли вивчити молитву Господню і декілька псалмів. А тим часом довідувалися, чи він не злочинець, чи не раб-утікач і т.п. Потім знімали з нього світську одежу, облекали в іночеську і брат-вратар уводив його до збору монахів під час молитви. Серед іноків новий брат всюди займав останнє місце, аж поки не поступав наступний початківець. Таким чином, місце інока серед братії визначалось виключно часом вступу до монастиря.

Пізніше новоприбулий повинен був вивчити напам’ять ще декілька псалмів (до 20), і зо дві книги Нового Завіту. Якщо був неграмотним, то вивчав це зі слів інока, повторюючи за ним. Після цього брата навчали грамоті, і він уже сам продовжував вивчення Священного Писання. У монастирі всі були грамотні і знали напам’ять принаймні Псалтир і Новий Завіт.

Усе життя інока обумовлювалось правилами, і жодне порушення не залишалось без кари-епітимії. Застосовувались різноманітні міри покарань: починаючи із догани від старшого і закінчуючи вигнанням із монастиря. Найбільш вживані епітимії: стояння, коли інші сидять, стояння без поясу з опущеною головою або руками; також застосовувались і тілесні покарання, наприклад: за крадіж. Монах постійно і всюди перебував під пильним наглядом.

Брати, які займаються однаковим ремеслом, живуть у одному домі під завідуванням одного наглядача. Вкінці тижня кожен складав перед наглядачем звіт із своєї праці. А задоволення щоденних насущних потреб (приготування їжі, печення хліба, прання одягу) провадилось руками іноків, причому ці роботи виконували всі потижнево під керівництвом досвідчених.

“Правила” згадують про такі частини монашого одягу: лляний левітон, милоть, кукулій, пояс, нарамник, коротку мантію, сандалі і посох. Заборонялось ходити по монастирю чи входити до церкви або трапези без кукулія і милоті. Мантію одягали тільки до церкви.

Монахи Пахомієвих монастирів, згідно “Правил св. Пахомія” за св. Ієронімом, споживали хліб, сіль, юшку, варені і сирі овочі (іноді приправлені олією), певні трави посолені і з оцтом. Раз на три дні при виході з трапези братам роздавали фрукти для споживання в келії. Хто не захоче йти до трапези з метою воздержанія, одержує в келії тільки хліб, воду і сіль на один-два дні. Два рази на тиждень у середу і п’ятницю усі постять: або взагалі не їдять, або їдять пізніше. У непосні дні приймають поживу пополудні. Одні їдять два рази на день потрохи, інші ж вдовольняються одноразово прийнятою їжею в обід або на вечерю.

Молитва і богослуження побудовані на основі “Уставу даного Ангелом”. Денні молитви відбуваються опівдні. Вечером – 6 вечірніх молитов, причому їх відправляють у кожному домі “за чином великого зібрання”, тобто, як у церкві. Нічне богослуження закінчувалось вранці, після нього наглядач тричі на тиждень виголошував поучення, а брати обмірковували. Коли молитва відбувалась у храмі, із благословення авви седмичник подавав сигнал калаталом, цей же седмичник слідкував за порядком у церкві. По знаку калатала кожен повинен був іти до церкви, промовляючи дорогою щось із Писання і роздумуючи про це.

Для співання псалмів на загальних зібраннях призначались седмичні, а на домашніх зібраннях браття співали всі по порядку, в якому стояли, кожний по одному псалму. Хто збивався в співі, підлягав епітимії. Є згадка про читання Писання на молитвах. Під загрозою епітимії заборонялось під час богослуження сміятися, розмовляти, шепотіти, кашляти, позіхати і т.п., а також дивитись на інших, як хто молиться. Приклоняти коліна для молитви після співу псалма треба було тільки вслід за братом, який спереду співає, а підніматися з колін – після того, як авва подавав знак ударом руки по підлозі. Якщо хтось запізнився на молитви, підпадав під епітимію. Де б інок не перебував: у дорозі, на полі, в лодці, на роботі поза монастирем, сам чи разом із іншими, усі години молитви і псалмоспіву слід додержувати і там.

У день Господній, коли приноситься Жертва, усі седмичні повинні бути присутніми, щоб, співаючи антифонно, по черзі відповідати тому, хто заспівує. Першим починав співати антифон авва або наглядач[xlix][49].