💸 Как сделать бизнес проще, а карман толще?

Тот, кто работает в сфере услуг, знает — без ведения записи клиентов никуда. Мало того, что нужно видеть свое раписание, но и напоминать клиентам о визитах тоже. Проблема в том, что средняя цена по рынку за такой сервис — 800 руб/мес или почти 15 000 руб за год. И это минимальный функционал. Нашли самый бюджетный и оптимальный вариант: сервис VisitTime.
⚡️ Для новых пользователей первый месяц бесплатно. А далее 290 руб/мес, это в 3 раза дешевле аналогов. За эту цену доступен весь функционал: напоминание о визитах, чаевые, предоплаты, общение с клиентами, переносы записей и так далее.
✅ Уйма гибких настроек, которые помогут вам зарабатывать больше и забыть про чувство «что-то мне нужно было сделать».
Сомневаетесь? нажмите на текст, запустите чат-бота и убедитесь во всем сами!

Преподобний Пахомій і його монастирі

Нову епоху в розвитку чернецтва започаткував преп. Пахомій Великий (+348 р.) – засновник першої кіновії (κ ο ί ν ο ς β ί ο ς – “спільне життя”). Кіновія – це строго спільножительний монастир.

Св. Пахомій народився у Верхній Тиваїді в поганській родині. У віці 20-ти років його взяли до римського війська. Одного разу зазнав безкорисливої любові та опіки від християн. Це справило сильне враження на молодого воїна, і він після закінчення служби прийняв християнство. Бажаючи всеціло посвятити себе Богові, Пахомій став на дорогу аскези, духовного очищення та вдосконалення.

Місцем подвигу преподобного був Верхній Єгипет, більш жаркий за кліматом та значно віддалений від Нижнього Єгипту – району життя і діяльності перших єгипетських анахоретів та монастирів анахоретського типу.

Спершу преп. Пахомій усамітнився в закинутому поганському храмі, вирощував овочі, з яких кормився сам та допомагав бідним. Через три роки пішов до славного в цій місцевості анахорета Паламона, біля якого виникла община монахів. Паламон провадив суворий спосіб життя, якого також вимагав від своїх учнів: “Ми завжди чуваємо половину ночі, роздумуючи про слово Боже. Дуже часто з вечора до ранку плетемо мотузки, щоб боротись із сном і щоб забезпечувати себе необхідним для підтримання тіла. А те, що залишається, віддаємо бідним. Ми не знаємо, що значить споживати олію або якесь вариво, чи пити вино. Влітку ми щодня постимо до вечора, а взимку – по 2-3 дні зряду. Правило спільної молитви у нас: 60 раз молитися вдень і 60 раз вночі, окрім тих молитов, які ми творимо в кожну мить і рахунку яких ми не знаємо”. Далеко не кожному під силу був такий спосіб життя.

Після кількох днів випробування Паламон облачив Пахомія в монаший одяг, підперезав іночеським поясом і почав привчати до нічних молитов і чувань.

Після смерті наставника преп. Пахомій поселився в запустілому поселенні Тавенісі, про яке одержав откровення ще за життя Паламона, що в цьому місці постане велика обитель. Спочатку монастир налічував крім св. Пахомія троє іноків. Однак досить скоро слава преподобного притягає до нього багатьох, навіть відомих анахоретів Єгипту. Зі своїми іноками преп. Пахомій побудував і утримував церкву в сусідньому поселенні, а коли братів зібралось до 100, побудував церкву і в монастирі. Причому в суботу іноки йшли на богослуження до сільської церкви, а в неділю пресвітер приходив до монастиря і там відправляв Літургію. Священного сану Пахомій сам не приймав і іншим у своїй обителі приймати не дозволяв, щоб запобігти гордості.

Монастир складався з декількох домів, над кожним з яких був начальник і його помічник. Іноки займались різноманітними ремеслами, особливо виготовленням рогож[xlii][42], що приносило монастиреві чималі прибутки. Виручені кошти були в розпорядженні економа і використовувались для потреб спільноти і на благодійні цілі.

Головним керівником монастиря звичайно був сам св. Пахомій, а бесіди з іноками були основними засобами управління. Крім приватних розмов преподобний виголошував загальні поучення три рази на тиждень: одне в суботу і два в неділю. У середу і п’ятницю поучення для своїх монахів виголошували начальники домів.

У непосні дні їжею для іноків були сир, яйця, варені овочі та юшка із них. М’ясо звичайно не вживалось, але випадкове чи із-за потреби споживання не вважалось за осквернення. Одного разу преп. Пахомій докорив братам-завідуючим шпиталем за їхню відмову дати м’яса хворому монахові, який про це попросив; Пахомій звелів купити для нього козеня.

“Іноки приймали їжу з покритим лицем і опущеними вниз очима, щоб не бачити як їсть поблизу брат. За трапезою всі зберігали таке строге мовчання, що здавалось знаходишся в пустині”[xliii][43]. Їли один раз на день: одні о 6 годині (12-та дня), інші о 7-ій, 8-ій, 9-ій, 10-ій, 11-ій год. або ввечері з появою зір. Дехто споживав їжу раз на два дні. У середу і п’ятницю багато-хто зовсім не їв. У час Великого посту тавенісійські іноки не вживали вареної їжі, а деякі накладали на себе ще й інші подвиги: одні приймали поживу ввечері, дехто їв раз на п’ять днів. Були і такі, що цілу ніч стояли на молитві, а вдень сиділи за ручною працею.

Коли до преп. Пахомія прийшла його сестра Марія, він порадив їй поселитися в усамітненні на другому березі Нілу, на значній віддалі від Тавенісі. Там побудував для неї житло, біля якого виник жіночий монастир з таким же устроєм життя, як у чоловічому. Інокині приготовляли для чоловічого монастиря шерстяний одяг і за це звідтам одержували засоби для прожиття.

Коли через зростаючу кількість монахів монастир у Тавенісі зробився тісним, св. Пахомій заснував неподалік інший у місцевості Певоу, а згодом ще сім монастирів. Усіма ними управляв преп. Пахомій, який поселився в Певоу і часто відвідував засновані ним обителі. Іноки всіх монастирів збирались у Певоу двічі на рік: на Пасху і восени, коли перед економом складали звіт із виконаних робіт.

Перед смертю преп. Пахомій порадив братії вибрати собі наступника, а коли брати поручили цю справу йому, призначив ігумена.

У кінці IV ст. монастир у Тавенісі налічував близько 3 тис. монахів, ними управляв преп. Аммон.